"У 1919 році вартість борщу становила 8 гривень і 28 шагів." Як Грушевський відновив українську гривню в Українській Народній Республіці.
У 1917 році відбувається розпад Російської імперії, в Києві виникає Центральна Рада, і згодом проголошується Українська Народна Республіка. Україна починає формувати власні управлінські та фінансові структури. Державі необхідні ресурси для підтримки установ, утримання армії, виплати зарплат і збору податків. Отже, постає потреба у власній валюті. Першими грошима нової української держави не стала гривня. Про це розповідає доктор історичних наук Андрій Бойко-Гагарін, старший зберігач фондів відділу "Музей грошей" Національного банку України: "Після здобуття незалежності Україна починає розвивати свою фінансову та банківську системи, фінансові ринки і міжнародні зв’язки. Перший тимчасовий закон про гроші, підписаний у 1917 році, закріплює статус карбованця Російської імперії, який фактично є рублем, як нової валюти. Це було характерно для багатьох країн, що вийшли зі складу імперії, зокрема для держав Балтії, де також використовували карбованці. У 1991 році ми також запровадили український карбованець як першу тимчасову валюту. Купон, як форма грошового знаку, а карбованець - це його назва. Такий підхід спостерігався і в 1917 році, коли карбованець, рівний царському, дорівнював 200 шагам".
Карбованець став лише першим кроком у формуванні нової грошової системи України. Паралельно активно обговорювалося, якими мають бути українські гроші в майбутньому. Ідею запровадження назви "гривня" для нової валютної одиниці активно підтримував Михайло Грушевський, голова Центральної Ради та один із найвідоміших істориків того часу. Він вважав, що при створенні нової держави важливо звернутися до власної історії. Саме тому він запропонував відновити стародавню назву "гривня" для нової валютної одиниці. Владислав Безпалько, керівник науково-дослідного відділу історії України від XIV до початку XX століття Національного музею історії України, розповідає: "Михайло Сергійович Грушевський — це видатний історик, який на той час мав великий авторитет у політичних і громадських колах. Його запросили до Києва, щоб він очолив створення українського уряду, не лише через його авторитет, а й завдяки його знанням. Грушевський пропонував свій шлях, керуючись науковим досвідом та переосмислюючи його в контексті державотворчих процесів. Особливо вражає, як він вдало пов'язував сучасність з історією, підкреслюючи, що держава, яка існувала тисячу років тому, — це наша спадщина. Не потрібно нікуди йти чи завойовувати нові території; достатньо озирнутись і зрозуміти, що ми стоїмо на території давньої князівської держави, яка була колись славною й потужною. Грушевський пропонував відновити елементи тієї старої держави, вважаючи її частиною нашої історії. Як можна творити нову державу, не скориставшись здобутками минулого? Однією з його ідей стала нова грошова одиниця — гривня, яка була срібною монетою і мала вагоме значення. Як ми можемо її ігнорувати? Гривня має стати частиною нашої сучасної грошової системи".
Грушевський з переконливістю викладав свої ідеї щодо нового фінансового устрою, активно д sharing свої погляди через пресу. Він ділився своїм баченням української грошової системи з громадськістю. Андрій Бойко-Гагарін зазначає: "Михайло Грушевський не зупиняється на досягнутому у справі популяризації відновлення української валюти. Він публікує статті в газетах, підкреслюючи необхідність введення середнього номіналу, що дорівнює половині карбованця, оскільки сам карбованець є досить високою цінністю. Грушевський наполягає, що гривня повинна виконувати роль цієї половини карбованця. Він доводить, що історичною основою нашої валюти є гривня, як це було в епоху Великого Князівства, і пропонує її поділ на 100 шагів, подібно до інших європейських країн."
Грушевський мав неабиякий авторитет і домігся свого. Вже 1 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон "Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів", яким запровадили нову грошову одиницю -- гривню. Вона поділялася на 100 шагів і дорівнювала половині карбованця. Фінансова система держави -- запрацювала. Далі розповідає історик, завідувач сектора "Музей Української Революції 1917-1921 років" Національного музею історії України Олександр Кучерук: "Державний банк видавав гроші на різні потреби, згідно із бюджетом. Платилася зарплата, відповідно, платилися податки. Податки, до речі, на той час платилися досить справно. Такий своєрідний цікавий момент, одна із форм сплати податків. Квитки в театр продавалися досить активно. І на кожен квиток видавалася одна така собі податкова марка, яка складалася з двох частин. Половину відривали і клеїли на квиток, а друга залишалося у продавця. І таким чином це була форма обліку і сплати податків. Навіть якщо говорити про слово "податок". Наприклад, перше приміщення, куди перемістився Секретаріат, тобто перший уряд, це Хрещатик, готель "Савой", який належав місту. І Секретаріат платив орендну платню місту за те, що використовував це приміщення. Це сприймалося абсолютно нормально. Таким чином почала функціонувати ця система".
Запровадження власної валюти стало лише частиною масштабного завдання, зазначає історик Олександр Кучерук. На той момент в Україні не існувало ані банківських фабрик, ані монетних дворів. Тож виробництво грошей довелося організовувати фактично з нуля: шукати друкарні, папір, необхідне обладнання та приміщення для зберігання великих обсягів. "Перші банкноти друкувалися на нинішній вулиці Чикаленка, у будинку під номером чотири. На жаль, ця будівля не збереглася. Тут розташовувалася відома друкарня Кульженків, яка на той час була однією з найкращих. Вони взяли на себе відповідальність за друк нових грошей. Папір для банкнот був особливим, і його явно бракувало. І, враховуючи наклади у тримільйонних кількостях, потрібно було виготовляти якісні матеріали з певними захисними елементами, що не завжди вдавалося через нестачу відповідного паперу. Крім того, постало питання зберігання: де розмістити, наприклад, 50 мільйонів банкнот? Для цього була створена спеціальна структура під назвою "Комісія із заготівлі державних паперів", яка стала аналогом російської попередньої організації. І, що дивно, приміщення для зберігання знайшли на сучасному бульварі Шевченка, де зараз розташована Академія адвокатури. Раніше там була невелика в'язниця — Арештанські роти, з товстими стінами і надійною охороною. До речі, якщо зараз зайти у двір, можна побачити ґрати, які мають товщину майже з людську руку. Саме там зберігалися гроші".
Разом із переходом до нової грошової системи в Україні з'явилася давня назва – шаг. Цей термін не з'явився у 1918 році, адже ще за кілька століть до цього в Україні так називали невеликі гроші. Слово "шаг" залишалося у вжитку та в грошовій практиці. Тож, формуючи нову грошову систему, було вирішено повернутися до цієї знайомої назви, яка стала офіційною частиною гривні. Владислав Безпалько розповідає про цікаву історію шагів: "Це нагадує мені шлях гривні, з яким зіткнувся Грушевський. Ми також перебуваємо у такій історії. Грушевському довелося переосмислити концепцію гривні, тієї давньої, і представити її народу та своїм політичним однодумцям. Він писав статті у газетах, в яких підсумовував дискусії, що залишилися поза увагою, але відчувається, що в них існували різні точки зору, і він переконав колег, що гривня має стати основною. Гривня ділилася на менші одиниці – шаги. Для звичайного громадянина, будь то киянин або мешканець Білої Церкви, це слово було звичним. На той час "шаг" використовували для позначення монети в пів копійки, яка перебувала в обігу. Ця назва була добре відома і активно вживалася в повсякденному житті, хоча в офіційних документах її не використовували, так само як і термін "гривня". Проте шаги мали багатовікову історію в українській мові та культурі.
Спочатку планувалося виготовити шаги у вигляді звичайних монет. Однак у обігу вони з'явилися в абсолютно новій формі — як маленькі розмінні марки. Випускалися вони номіналом 10, 20, 30, 40 і 50 шагів і зовні дійсно нагадували поштові марки. На зворотному боці була написана фраза: "Ходить нарівні з дзвінкою монетою". Шаги органічно вписалися в нову фінансову систему. Андрій Бойко-Гагарін далі пояснює: "Слово 'шаги' активно використовувалося людьми в повсякденному спілкуванні. У живій народній мові. У творах Панаса Мирного, Лесі Українки, в 'Кайдашевій сім'ї', коли Кайдашиха по шажочку роздає дітям під час сватання сина до Мелашки. Це означає, що термін вже став усталеним, народним і активно вживається".
Однак, фінансова система могла функціонувати ефективно лише в умовах певної стабільності. Із часом ситуація в Україні ставала дедалі більш складною. У 1918 році населення ще відчувало відносну благополучність, але вже в 1919-му обставини значно погіршилися, а до 1920 року багато людей опинилися на межі виживання. Тривалі бойові дії завдавали серйозної шкоди економіці та створювали безліч практичних труднощів: нововидані гроші не завжди могли дістатися до міст через зруйновані залізничні колії, брак пального та зміни в контролі над територіями. Історик Андрій Бойко-Гагарін продовжує свій виклад: "У 1918 році, якщо звернути увагу на оголошення про пошук роботи, такі як 'потрібен кухар, швачка, доглядачка', можна зробити висновок, що середня зарплата становила приблизно 2-3 тисячі гривень. В 1919-20 роках ці суми зростали незначно, але в той же час ціни підвищувалися. Внаслідок цього людина вже не могла купити необхідні товари за таку зарплату. Слід також зауважити, що ціни, опубліковані в газетах за розпорядженням місцевої влади, могли не відповідати реальності. Ті, хто володів товарами, могли продавати їх за вищими цінами. Проте, існує безліч свідчень про вартість різних товарів. Наприклад, за офіційними даними, вартість прийому у лікаря становила 10 гривень. Однак, що стосується неформальних даних, то тут ситуація складніша. Цікаво, що з архіву Волинської області ми отримали інформацію про ціни на ринку в Луцьку на початку 1919 року. Аналізуючи ці дані, я знайшов інформацію про буряк, картоплю, цибулю, а також перець. Це дозволило одразу визначити всі основні інгредієнти для традиційного борщу. Звісно, існують різноманітні регіональні варіації, але ми взяли до уваги лише класичний рецепт і підрахували, що індекс вартості борщу в 1919 році складав 8 гривень 28 шагів".
Інфляція в ті роки була викликом не лише для України. Після завершення Першої світової війни багато європейських країн стикалися із знеціненням своїх валют. Війна завдала серйозного удару по економіці, порушила торговельні зв'язки та сприяла дефіциту товарів. В Україні ці негативні тенденції були посилені ще більше. Олександр Кучерук зазначає: "Періоди революцій, конфліктів і боротьби за незалежність не сприяли стабільності економіки чи фінансової системи. Інфляція поступово наростала. На початку введення гривні деякі газети публікували дві ціни - одну в старих копійках, іншу в нових кроках. Наприклад, вартість була умовно 30 шагів, а з часом зростала до гривні. Наприкінці 1919 року газети вже коштували 5 гривень. Це була інфляція, яка торкалася не лише України. Після Першої світової війни всі економіки зазнали втрат".
Протягом наступних років доля гривні змінювалася разом із політичними перипетіями. За часів Гетьманату Павла Скоропадського основною валютою знову став карбованець, проте з приходом Директорії наприкінці 1918 року гривня повернулася в обіг. Після встановлення радянської влади її поступово почали витісняти з фінансової системи. Цей короткий період став важливим для гривні, адже вона встигла стати повноцінною валютою української держави та здобути певну популярність за кордоном. Історик Олександр Кучерук зазначає: "На початкових етапах гривня мала значну вагу та авторитет. Її охоче приймали в банках і на обмін у різних країнах. Коли українська делегація або дипломатична місія виїжджала за кордон, їм видавали кошти в гривнях, які потім можна було обміняти на місцеву валюту. Гривня користувалася довірою і вважалася цінною. Це тривало до 1921-1922 років, коли з’явилися останні відомості про обмін українських гривень на іноземну валюту. Коли гривні приймали, люди знали, що на них можна щось придбати. До речі, навіть у радянський період, коли спостерігався дефіцит грошової маси, за гривні платили, приміром, 10 гривень за 50 копійок російських. Відбувалося певне змішування валют. Але згодом, коли Москва зміцнила свої позиції, ця практика була припинена і гривня втратила своє місце в обігу".
Зі встановленням радянської влади з обігу поступово зникли не лише гроші УНР. З публічного простору намагалися прибрати навіть згадки про українську грошову систему. Про гривню переважно говорили як про гроші давніх часів, а шаги на десятиліття майже зникли із повсякденної мови. Чому так сталося -- пояснює Владислав Безпалько: "Більшовики доклали великих зусиль до того, щоб шаги вивести з мовного і культурного обігу українських громадян. Шаги асоціювалися з Українською народною республікою. А коли говориш "Українська народна республіка", необхідно згадати, що був уряд. А чому він був? Хто це такі? Виникає багато питань, і вже не можна обмежитися просто тим, що це були буржуазні націоналісти, чиїсь там запроданці. Щоб не було ніяких запитань, шаги були засунуті настільки далеко, наскільки можна було їх засунути. Ніде не можна було згадати, що це була розмінна одиниця гривні Української народної республіки. Тому що гривня була тільки у давні часи, у Київській Русі. А потім гривні не було. Ніякої народної республіки і ніяких їхніх грошей, своїх українських, не було. Про це не можна було писати. Змінювалися просто цілі пласти українського культурного надбання, такі як приказки, прислів'я, де безліч було вживання "шаги", "шажок". Усе це потроху замінялося, вилучалося, сепарувалося, перевірялося якимись спеціально навченими людьми, які здійснювали цензуру".
Хоча від часів УНР минуло вже понад сто років, ця історія все ще є близькою нам, більше, ніж може здаватися на перший погляд. Олександр Кучерук згадує про знайомого, який двічі користувався гривнями — спершу під час Української Народної Республіки, а потім вже в незалежній Україні. "У нас був один знайомий, який дожив до 99 років і помер приблизно 15 років тому. Коли в Музеї української революції, що розташовувався в будинку Центральної Ради, проходили екскурсії, він час від часу завітав до нас. Я завжди показував його відвідувачам: ось людина, яка вдруге в житті тримає гривні в руках — і тоді, і тепер. Звали його Юрій Васильович П'яник. Я запитав його, чи пам’ятає щось з того часу. Він усміхнувся і відповів: "А що я можу пам’ятати? Мені давали кілька гривень на морозиво, і я бігав купувати його. Тоді я був ще малим". Це свідчить про те, що події минулого не так вже й далекі, адже ми можемо зустріти людину, яка пережила і ті часи, і сучасність, маючи гривні в кишені.
На початку XX століття Михайло Грушевський відродив гривню як ідею національної грошової одиниці української держави. Після поразки УНР радянська влада витіснила її з обігу і десятиліттями намагалася стерти пам'ять про власні українські гроші. Та гривня знову вижила. Через сім десятиліть Україна відновила незалежність -- і згодом повернула власну національну валюту. Як це сталося -- слухайте у наступній серії.
