Хто зможе стримати Трампа? Які причини заважають Демократичній партії США подолати кризи після невдачі на виборах?
Демократи все ще не можуть визначитися, в чому саме полягала проблема на виборах 2024 року і які кроки необхідно вжити для відновлення довіри виборців.
Якою тривалою стане безмежна влада Дональда Трампа, наслідки якої вже відчуває вся планета?
Наразі мова не йде про шанси діючого президента США на отримання третього терміна у 2028 році, а скоріше про те, що нинішній термін Трампа може виявитися останнім, що викликає певні сумніви.
Досі вважалося, що Сполучені Штати функціонують як двопартійна парламентська демократія, де одна політична сила протистоїть іншій, забезпечуючи баланс у разі необхідності. Це, в свою чергу, теоретично відкриває можливість для "обмеження" повноважень президента після проміжних виборів 2026 року.
Проте ситуація не така вже й проста. Насамперед, для цього необхідна дієва та потужна опозиція.
Замість цього, протягом останніх чотирьох місяців Демократична партія стикається з двома кризами одночасно: вона не має єдиного лідера та не знає, в якому напрямку слід рухатися далі.
Неуспішна президентська кампанія Джо Байдена та невдача Камали Гарріс, яка була призначена його терміновою заміною, залишили демократів без лідера, здатного стати їхнім єдиним представником протягом, щонайменше, наступних двох років - до проміжних виборів у Конгрес у 2026 році.
Ба більше, демократи й досі ведуть "роботу над помилками" після виборів-2024.
А точніше, вони не можуть визначитися, що саме пішло не так у їхній кампанії і які кроки слід вжити, щоб відновити довіру виборців.
І, мабуть, найголовніше - як діяти в епоху Дональда Трампа, який не просто має помітно більшу підтримку населення, а й усе частіше діє в обхід законодавців, просуваючи свій порядок денний.
Як наслідок, рейтинг Демократичної партії перебуває на історично низькому рівні, і тільки 7% її виборців ставляться до неї "дуже позитивно".
Проте нещодавня перемога демократів на виборах у Вісконсині стала справжнім "променем надії". Незважаючи на втручання Ілона Маска, ліберальна суддя була обрана до Верховного суду штату. Крім того, республіканці зазнали значних втрат виборців під час довиборів до Палати представників у Флориді.
Які фактори вплинули на невдачу демократів на недавніх президентських виборах?
Одні скажуть: це через Джо Байдена, який тягнув до останнього і не хотів поступитись іншому кандидату. Інші - звинуватять Камалу Гарріс, яка була відверто невдалою кандидаткою.
Треті - що корені проблеми криються в економічних труднощах або в слабкій боротьбі з нелегальною міграцією під час президентства Байдена. Четверті - що всьому виною "лівий" курс, з яким Трамп зараз рішуче намагається боротися.
Незалежно від обставин, після листопада 2024 року та невдачі Гарріс стало очевидним, що
Демократична партія залишилася без альтернативи Дональду Трампу.
Колишня віцепрезидентка після відвертого небажання визнати поразку пообіцяла "продовжити боротьбу". Ба більше, вона - якщо вірити різним опитуванням - досі є фавориткою на номінацію на виборах-2028 серед однопартійців.
Проте до цього часу активності Гарріс у "боротьбі" майже не спостерігалося. Вона не проводила публічних виступів, не організовувала мітингів і навіть не висловлювалася щодо дій адміністрації Трампа.
Є чутки, що Гарріс має намір балотуватися на посаду губернатора своєї рідної Каліфорнії у 2026 році.
Нинішній губернатор, демократ Гевін Ньюсом - до речі, один із потенційних претендентів на наступну президентську номінацію від Демпартії. І він, на відміну від Гарріс, і Трампа критикує, і про помилки партії дискутує публічно.
Джо Байден, який, здається, все ще вірить у свою можливість обійти Трампа на виборах 2024 року, якщо його не змусити відмовитися, навряд чи зможе заволодіти лідерською позицією.
І причина - не тільки у його віці (Трамп, зрештою, не набагато молодший): просто попередня демократична адміністрація і саме президентство Байдена далеко не позитивно оцінюються американцями.
А отже, не варто очікувати, що пропозиція 46-го президента допомогти рідній партії з кампанією-2026 справді матиме результати.
Можна було б пошукати потенційних лідерів Демократичної партії серед керівництва в Конгресі. Але й там усе не так просто. І річ не лише в тому, що республіканці мають в обох палатах хай і не значну, але все ж більшість.
Лідер сенатської меншості Чак Шумер у березні ухвалив рішення підтримати республіканський бюджетний проєкт, який майже повністю ігнорував вимоги демократів. Він обґрунтував своє рішення тим, що вважав можливий шатдаун, який би стався у разі відмови від бюджету, значно більш небезпечним сценарієм.
Проте аргументи Шумера не змогли переконати більшість його колег у Конгресі. Навіть Хакім Джеффріс, його товариш у Палаті представників, на запитання журналістів про те, чи довіряє він Шумеру, лише зневірено відповів: "Перейдемо до наступного питання".
Безумовно, у рядах демократів у Конгресі є політики з великими амбіціями.
Ті, хто через якийсь час змогли б повести партію.
Наприклад, сенатор Корі Букер, який минулого тижня увійшов в історію завдяки найдовшій промові, виголошеній у Сенаті без перерви - понад 25 годин. У Букера є президентські амбіції, та й його колеги кажуть, що політик має перспективу.
Або візьмімо колегу Букера - сенатора Марка Келлі (який був серед кандидатів Гарріс у віцепрезиденти на виборах), що фактично підтримав низовий рух проти автомобілів Tesla, відмовившись від свого електрокара після суперечки з Маском щодо України.
Однак це лише бачення майбутнього, а в умовах сучасності Демократичній партії потрібен єднальний лідер терміново.
Можливо, слід шукати відповідь в зовсім іншій площині політики демократів.
Сенатор Берні Сандерс і членкиня Палати представників Александра Окасіо-Кортес останні тижні збирають тисячні мітинги в різних містах під гаслом "боротьби з олігархією" - маючи на увазі передусім мільярдера Ілона Маска, який має особливі відносини з Трампом і працює в його адміністрації над оптимізацією держапарату.
"Ми не дозволимо вам перетворити цю країну на олігархію. Ми не дозволимо вам, вашому другові Маску та іншим мільярдерам посіяти хаос у цій країні",
зазначив Сандерс перед групою своїх прихильників в Аризоні в минулому місяці.
Ці зустрічі 83-річного демократа, який двічі намагався отримати президентську номінацію без успіху, заслуговують на увагу з принаймні трьох причин.
По-перше, ці акції протесту є, мабуть, одними з небагатьох масштабних заходів, що їх проводить політична опозиція в США проти адміністрації Трампа. Варто зазначити, що Берні Сандерс не належить до Демократичної партії, а представляє демократичних соціалістів з рідного штату Вермонт.
По-друге - хай який це має парадоксальний вигляд - баланс схвалення-несхвалення Берні Сандерса зараз (за деякими опитуваннями) вищий, ніж у будь-якого іншого політика, навіть Трампа.
По-третє, Сандерса супроводжує Окасіо-Кортес — 35-річна представниця лівого крила демократичної партії, яка користується значною популярністю серед молодого виборця. Це може стати основою для її майбутньої президентської кампанії у 2028 році.
Цікаво, що саме АОК, як її називають у США, отримала найбільшу кількість згадок у нещодавньому опитуванні CNN, коли респондентів запитували, хто, на їхню думку, найкраще відображає цінності Демократичної партії.
Те, що акції двох прогресивних лідерів викликають значно більше інтересу, ніж дії керівництва демократів, піднімає важливе питання: якому курсу слід слідувати партії, щоб відновитися після поразки у 2024 році?
З одного боку, статистика чітко свідчить: Демократична партія на останніх виборах втратила підтримку тих, кого вважала своїм "ядерним" електоратом - середнього класу і небілих.
Здається дивним, але навіть американці латинського походження та нові іммігранти виявили підтримку Трампу, незважаючи на його сувору позицію щодо закриття кордонів – для них економічні питання виявилися більш важливими.
В середовищі демократів, навпаки, з’являється враження, що вони перетворилися на партію еліт, перейнявши цю роль у Республіканської партії.
Тому й не слід дивуватися, що ліве крило партії висловлює свої позиції більш активно.
Але наскільки ця тенденція збережеться, питання поки що відкрите.
Оскільки "тарифна війна", ініційована адміністрацією Трампа проти інших країн, може суттєво вплинути на економічне становище американських громадян, це також, безумовно, позначиться на популярності республіканської партії.
Навіть не зважаючи на інших "чорних лебедів", здатних завдати шкоди президентській партії, існує усталене правило американської політики: партія, що перебуває при владі, зазвичай втрачає проміжні вибори.
Незважаючи на обставини, Демократична партія США вже майже чотири місяці перебуває в ситуації, де не може знайти вихід.
Згідно з проведеними опитуваннями, складається враження, що прихильники демократів відчувають не лише незадоволення, а й справжнє обурення, а іноді й гнів. Соціологи, які співпрацюють з партією, наголошують на необхідності "оновлення" її стратегії.
Проте яким буде це перезавантаження і як зміниться Демпартія?
Важливі вказівки можуть надійти з нещодавніх подій, які відбулися у політичних "сусідах" — Республіканській партії.
Перемога Барака Обами на перших президентських виборах 2008-го, розчарування республіканських виборців у своїй партії, а надто - ліберальна політика, яку проводила демократична адміністрація, спричинили зростання Руху чаювання (Tea Party).
Це політико-ідеологічний рух, який відстоював принципи фіскального консерватизму - тобто мінімум податків і федеральних витрат; словом, відкидав усе те, на чому ґрунтувались украй популярні соціальні програми Обами.
Рух чаювання почався як низова ініціатива, представники якої почали з протестів біля урядових будівель, а продовжили підтримкою кандидатів на виборах. Це дозволило республіканцям повернути більшість спершу в Палаті представників (у 2010-му), а потім і в Сенаті (у 2014-му).
В даний час рух, як окрема сутність, фактично зник — експерти вважають, що його ідеї були асимільовані республіканцями, які впровадили їх у свої основні концепції.
Фактично активістів Руху чаювання обʼєднало неприйняття тодішнього президента США та його політики.
Якщо ви помічаєте зв'язки з сучасністю, знайте, що ви не самотні.
Однак існує суттєва різниця: Демократична партія (принаймні на даний момент) не володіє своїм аналогом "чайної партії" - тобто grassroots-ініціативою, яка могла б об'єднати широку аудиторію виборців і стати основою для справжньої опозиції Трампу.
Так, "демократичний соціалізм" Сандерса й Окасіо-Кортес теоретично має такий потенціал.
Проте наразі не виглядає, що Демпартія готова масово "полівішати".
Зокрема, в Демократичній партії можна почути чимало вагомих думок, які підтримують більш поміркований курс, акцентуючи увагу на економічних аспектах і міграційній політиці, а не на "протистоянні олігархам".
Потенційний сценарій виходу з такої ситуації пропонує, як не дивно, Велика Британія.
Невдачі багаторічного перебування при владі Консервативної партії зрештою породили більш крайній проєкт - Reform UK, який стрімко злетів на перше місце в опитуваннях, переманивши значну частину електорату торі.
Чому б тоді не припустити, що й Демократична партія може повторити цей шлях, розколовшись на "ліво-прогресистську" та "помірковану" частини?
На сьогоднішній день основним бар'єром для здійснення такого розвитку подій виступає сам Дональд Трамп. Ані помірковані демократи, ані "прогресивні" політики не прагнуть полегшити йому шлях до реалізації плану щодо повторного обрання в 2028 році.
Врешті-решт, американська демократія поступово адаптується до Трампа, і в умовах цього, можливість трипартійної системи виглядає менш значним викликом.
