Хто буде займатися працею, а хто – споживати: як демографічні зміни вплинуть на глобальний розподіл сил.
Системні монополії в ключових секторах сучасної економіки є лише одним із кризових явищ, які людство отримало у спадок від ери глобалізації. Проте ще більш серйозною проблемою є демографічна криза. Зменшення населення в двох важливих регіонах, які мають величезний потенціал для виробництва та споживання — Європі та Східній Азії — є найнебезпечнішим "чорним лебедем" з усіх можливих, адже сучасна модель економічного зростання, що домінує в капіталізмі, базується на споживанні. Без людей споживання неможливе.
На сьогоднішній день населення планети досягло приблизно 8,3 мільярда людей. Згідно з прогнозами ООН, цей показник продовжуватиме зростати ще близько шести десятиліть, досягнувши близько 10,3 мільярда до середини 2080-х років, після чого очікується поступове зменшення. Проте цей глобальний прогноз приховує важливу тенденцію: вже дві третини світового населення живуть у країнах, де рівень народжуваності нижчий за показник простого відтворення — приблизно 2,1 дитини на жінку. При цьому значна частина майбутнього приросту населення зосереджена в африканських країнах та деяких з менш розвинених країн Азії.
Демографічні тенденції все менше відповідають економічній силі країн. Європа та Східна Азія продовжують акумулювати капітал, технології та інституційні структури, але їх населення старіє, а робоча сила зменшується. Північна Америка також зустрічає виклики старіння, хоча до недавнього часу частково компенсувала цю тенденцію за рахунок імміграції. Латинська Америка зазнала значного зниження рівня народжуваності швидше, ніж це сталося в Європі, і ризикує зіткнутися зі старінням населення до досягнення високих доходів. Водночас Африка формує найбільший резерв молодого населення, але ще має вирішити питання забезпечення їх освітою, інфраструктурою та продуктивною зайнятістю.
Демографічні процеси розгортаються повільно, проте їхня інерція виняткова. Навіть різке відновлення народжуваності сьогодні почне помітно впливати на чисельність кваліфікованої робочої сили лише через два десятиліття. Тому економічна політика 2030-х і 2040-х років значною мірою вже визначена віковою структурою людей, які народилися.
Східна Азія сьогодні виступає в ролі епіцентру старіння населення. Китай, Японія, Південна Корея та Тайвань формують один із найбільш напружених демографічних вузлів серед значних промислових регіонів. Протягом багатьох років Японія стикається з природним скороченням чисельності населення. Китай увійшов у фазу зменшення населення після тривалого зниження рівня народжуваності. У Південній Кореї сумарний коефіцієнт народжуваності останнім часом коливається в межах 0,7-0,8, що означає, що кожне наступне покоління, за відсутності імміграції, виявляється значно меншим за попереднє.
Економічні труднощі виникають не лише через зменшення кількості споживачів. Відбуваються зміни у співвідношенні між трудовою силою та населенням пенсійного віку. Організація економічного співробітництва та розвитку прогнозує, що до 2060 року частка населення працездатного віку в Кореї може знизитися до 46%. Китай також стикається з серйозними перспективами значного зменшення чисельності робочої сили. Менша кількість працівників повинна буде підтримувати розширену систему пенсій, охорони здоров'я та довгострокового догляду.
Ні, Східна Азія не приречена на економічний занепад. Високий капітал на одного працівника, роботизація, передова промисловість і заощадження дають змогу підтримувати виробництво навіть за меншої чисельності населення. Але автоматизація не доглядатиме за літніми людьми без людської участі, не усуне регіональну депопуляцію й не гарантуватиме зростання внутрішнього попиту. Найбільша небезпека для Китаю полягає в тому, що він старіє на нижчому рівні доходу, ніж Японія, а отже має менше фіскального простору для адаптації. Штучний інтелект може замінити людей на виробництві, але він не може замінити їх у споживанні.
Найбільший споживчий ринок світу -- європейський. При цьому народжуваність у Європі переважно значно нижча за рівень відтворення. Західна й Північна Європа частково компенсують природне скорочення імміграцією, проте у Східній, Південній та Південно-Східній Європі низька народжуваність часто поєднується, навпаки, з еміграцією молодих і кваліфікованих людей. Тому одна країна може зберігати населення завдяки припливу, тоді як інша одночасно втрачає молодь, платників податків і майбутніх батьків.
Згідно з даними UNFPA, у широкому регіоні UNECE частка осіб, що досягли 65-річного віку, зросла з 12,4% у 1994 році до 17,6%. У 24 з 56 країн цей показник вже перевищує 20%. Число людей працездатного віку зменшується майже в усіх регіонах, за винятком Центральної Азії. Ці зміни впливають на структуру бюджету: видатки все більше спрямовуються на пенсійні виплати, охорону здоров'я та догляд за літніми людьми, тоді як фінансування освіти, житла та інфраструктури змушене конкурувати за обмежені ресурси.
Економічна стратегія Європи повинна зосередитися на трьох ключових напрямках: підвищенні продуктивності, забезпеченні тривалої зайнятості для здорових людей похилого віку та регульованій міграції. Міграційні процеси не здатні "пом'якшити" проблему старіння населення, адже іммігранти також стають старшими, але вони можуть дати додатковий час і збільшити потенціал робочої сили. Позитивний ефект міграції залежить від оперативного визнання професійних кваліфікацій, мовної освіти, доступу до житла та інтеграції молоді другого покоління. Ключовим питанням залишається, чи зможе Європа зберегти свою лідируючу позицію на ринку споживання, адже це вплине на її роль у глобальних виробничих центрах.
Південно-Східна Азія демонструє більш сприятливу вікову структуру, ніж Європа або Східна Азія, проте загальні показники маскують стрімкі зміни. Сінгапур і Таїланд вже стикнулися з дуже низькою народжуваністю та швидким процесом старіння населення; В'єтнам поступово слідує за цими країнами, але з певним запізненням. Індонезія та Філіппіни поки що залишаються з молодшим населенням, тоді як Камбоджа та Лаос ще мають навіть більш молоді демографічні характеристики.
Цей розрив стане основним чинником формування географії виробничих потужностей у 2030-2040-х роках. Молодші нації зможуть скористатися більшим резервом робочої сили та споживачів, проте це можливо лише за умови, що сфери освіти, енергетики, транспорту та житлової інфраструктури зможуть встигнути за швидким зростанням. Водночас більш розвинуті економіки регіону отримають стимул для прискореної автоматизації та перенесення трудомістких виробництв до сусідніх країн. У результаті сформується нова взаємодія: капітал і технології старших країн об’єднаються з робочою силою та ринками молодших.
Сполучені Штати та Канада стикаються з проблемою зниження рівня народжуваності, що є нижчим за рівень, необхідний для відтворення населення, а також з процесом старіння населення. На відміну від країн Східної Азії, вони мають тривалу здатність залучати іммігрантів, хоча зміни в політиці, ініційовані адміністрацією Трампа, можуть суттєво вплинути на цю ситуацію. Якщо імміграція не залишиться основним фактором зростання населення США до середини цього століття, це може призвести до серйозної кризи на ринку праці, що, в свою чергу, вплине на попит на житло і послуги, розвиток підприємництва та підтримку податкової бази. У результаті це може істотно зменшити економічну вагу США в глобальному контексті майбутнього.
З іншого боку, швидкий приплив іммігрантів може загострювати дефіцит житла, перевантажувати транспорт, школи й медицину та викликати політичну реакцію. Економічний виграш виникає лише тоді, коли імміграційна політика узгоджена з інфраструктурою й ринком праці. Раніше джерелом молодої робочої сили була Латинська Америка, яка нині пережила одне з найшвидших падінь народжуваності у світі. Бразилія, Чилі, Колумбія, Аргентина й Уругвай уже мають показники нижчі за рівень відтворення, а Чилі наблизилася до наднизьких рівнів, характерних для частини Східної Азії та Південної Європи. Регіон ще деякий час зростатиме завдяки демографічній інерції, але його вікова структура змінюється швидше, ніж у Європі на аналогічному етапі розвитку.
У країнах середнього рівня розвитку головний ризик -- "постаріти, не встигнувши розбагатіти". Значна частина зайнятості залишається неформальною, а пенсійні системи охоплюють населення нерівномірно. Коли покоління численних працівників виходитиме на пенсію, держави можуть отримати одночасно повільніше зростання, вищі соціальні витрати та недостатню базу соціальних внесків. Вихід -- підвищення продуктивності, формалізація праці, залучення жінок до зайнятості та інвестиції у здорове довголіття ще до піку старіння.
Африка є демографічним антиподом Східної Азії. Її населення молоде, швидко зростає й урбанізується. До 2050 року воно може наблизитися до 2,5 мільярдів, тобто збільшитися приблизно на мільярд лише за чверть століття. Нігерія й Демократична Республіка Конго рухаються до статусу одних із найбільших країн світу, але континент неоднорідний: Північна та Південна Африка просунулися далі в демографічному переході, тоді як у частині Західної й Центральної Африки народжуваність залишається дуже високою.
Молодість сама по собі не є дивідендом. Спочатку вона збільшує потребу в школах, вакцинації, електроенергії, воді, транспорті й житлі. Дивіденд виникає лише тоді, коли частка працівників зростає, а молоді люди стають здоровими, освіченими й продуктивно зайнятими. Без цього швидка урбанізація може створювати не промислові центри, а великі міста з неформальною зайнятістю, безробіттям і слабкою інфраструктурою.
Отже, африканський сценарій відзначається найширшим спектром можливих наслідків. Успішне поєднання освіти для дівчат, доступу до медичних послуг, планування сім'ї, стабільного енергопостачання, регіональної торгівлі та індустріалізації здатне перетворити континент на основне джерело нових робочих місць і попиту. Проте конфлікти, кліматичні проблеми, неефективне управління та брак капіталу можуть, навпаки, призвести до зростання безробіття, вимушеної міграції та політичної нестабільності.
Демографічні прогнози часто провокують дві протилежні помилки. Перша -- вважати скорочення населення неминучим економічним колапсом. Водночас Японія показує, що багата, технологічна країна може зберігати високий рівень життя за меншої чисельності людей. Друга -- вважати молоде населення автоматичною гарантією швидкого зростання. Проте без якісного людського капіталу, інституцій і робочих місць приріст населення може знизити дохід на душу населення та загострити нестабільність.
Тому найефективніша політика не має зводитися до спроб "виправити" коефіцієнт народжуваності. Грошові стимули можуть допомагати сім'ям, але рідко повертають народжуваність до рівня відтворення, якщо житло дороге, робота нестабільна, догляд за дітьми недоступний, а кар'єрні втрати матерів високі. Потрібна ширша адаптація: доступне житло й дошкільний догляд, рівність у розподілі неоплачуваної праці, навчання протягом життя, профілактична медицина, гнучкі пенсійні системи, продуктивна автоматизація та легальні канали міграції.
Протягом наступних десятиліть світ не зустрінеться з єдиною демографічною кризою, а зазнає перетворення різноманітних дефіцитів. Європа та Східна Азія відчують нестачу робочої сили та фінансових ресурсів; Африці бракуватиме робочих місць, інфраструктури та капіталу для підтримки свого численного молодого населення; Південно-Східна Азія опиниться в стані балансування між цими різними викликами; Північна Америка зберігатиме свою конкурентну перевагу доти, поки зможе приймати і інтегрувати іммігрантів; Південна Америка матиме все менше часу для підвищення продуктивності перед обличчям старіння населення.
Глобальна економіка також змінить географію економічної активності. Молоді регіони формуватимуть більшу частку нових споживачів і потенційних працівників, але капітал, технології та старші споживачі ще довго залишатимуться сконцентрованими в нинішніх багатих центрах. Міграція, торгівля послугами, автоматизація й перенесення виробництва з'єднуватимуть ці два світи. Стабільність залежатиме від того, чи зможуть держави керувати цим перерозподілом без ізоляції, конфліктів і втрати людського потенціалу.
Економічна модель, заснована на стимулюванні споживання, а також явище перевиробництва на фоні зменшення чисельності населення в найбагатших регіонах, вимагатимуть нових рішень. У минулому вихід із ситуації шукали через дипломатичні зусилля, встановлення справедливих торговельних відносин і створення зон вільної торгівлі. Проте сьогодні існує ймовірність виникнення жорсткої конкуренції за перспективні ринки, що може призвести до конфліктів. "Чорні кораблі" сучасного командора Перрі вже готові вийти в море.
