DARING SHOWDOWN / СМІЛИВА СУПЕРЕЧКА

Демонстративний запуск росіянами балістичного носія ядерної зброї по Україні (який явно не досяг сподіваної мети), повернення ядерної риторики у марення кремлівських безумців і свіжі залякування "вундер-булістикою", - викликають в памʼяті суспільствознавчі студії.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ІГРОВИХ СИСТЕМ

У середині XX століття теорія ігор стала вельми популярною. В результаті виникла ціла низка теорій та практичних підходів, що мали на меті не лише описати, але й передбачити дії учасників, зокрема в контексті міжнародних відносин.

Багато хто чув про "дилему вʼязня", коли раціональний егоїстичний вибір веде до несприятливих наслідків.

Заслуженою популярністю користується концепція "боягузливої гри" ("гра в боягуза"), яка нерідко застосовується для характеристики Карибської кризи.

Асоціативний опис гри - зʼясувати, хто з двох водіїв, які несуться назустріч одне одному, перший відверне.

Вважається, що під час Карибської кризи першим відвернув Хрущов. Для путіна це стало одним з пунктиків: він хоче "переграти" не тільки Холодну війну і розпад срср, але й Карибську кризу і "розрядку". Сіра моль вважає себе крутішою за радянських партійних бонз - і прагне показати, що от воно б не відвернуло.

Якою мірою це може бути ризикованим?

ДРЮЧОК БЕЗПРИНЦИПНОГО ХУЛІГАНА

Ядерний шантаж завжди був у російському арсеналі агресії. У 2022 році, коли ЗСУ відкинули росіян від Києва, Чернігова, Сум і Харкова, розвивали наступ на Харківщині і Херсонщині, кремліни заблажили про ядєрноє возмєздіє так переконливо, що тодішня британська премʼєрка Трасс (якщо вірити британським медіа) навіть переймалась маршрутами радіоактивних опадів.

Проте в той момент активізувалася рішуча позиція країн з ядерною зброєю. Мова йде не лише про США, Францію та Великобританію, які, згідно з думкою експертів, попередили про можливі руйнівні наслідки у випадку конвенційної атаки. Також важливими гравцями стали Китай і Індія, які змалювали для Росії картину повної ізоляції, погодившись включити до підсумкових документів саміту G20 положення, що засуджують використання ядерної зброї та погрози її застосування.

На два роки інтенсивність ядерного шантажу суттєво зменшилась. Експерти навіть заговорили про сценарій "варення жаби": такого ослаблення росії, що у разі ухвалення путіним рішення про застосування ЯЗ система була б неспроможна його виконати. Або через технологічний, або людський фактор. Як це було при розпаді срср.

Проте рівень санкцій не виявився достатнім, щоб досягти такої міри деградації вже у 2024 році.

Однак російське керівництво, навʼязавши світові "довгу війну", потрапило в пастку, яка наче зійшла з ілюстрацій в підручниках з теорії ігор.

КОЛОС НА ГЛИНЯНИХ ГУСЕНИЦЯХ

Економіка росії працює "на війну" інтенсивніше, ніж потужніша і стабільніша економіка срср. Втрати по тисячі контрактників на день ставлять дуже високі вимоги навіть до тієї системи страху, яка жене їх у "мʼясні штурми". Час поки не працює проти росії - він у росії просто раптово скінчиться. Тому її ставка - на тотальне виснаження і зневіру України й союзників. "Тактика бульдозера", який повзе.

У перемирʼї в корейському чи фінському стилі, коли Захід погоджується з окупацією нині окупованої України, але не дає захопити решту, кремліни не зацікавлені. Зрештою, путін на Валдаї прямо про це сказав. Адже в його ірраціональному світі він прийшов не по Донбас, Крим і суходольний коридор. Він відроджує імперію. А "заморозка" з дієвими гарантіями допомоги Україні означала б кінець цим мріям. Як Мінські домовленості зупинили бліц-кріг 2014-15.

Отже, ані Трамп, ані навіть Сі наразі не володіють переконливими аргументами, які могли б компенсувати для Путіна втрату сенсу його життя.

Отже, слід ставити питання не "як припинити війну", а "як зупинити агресію Росії".

"Бульдозер труса"

Для того щоб зупинити бульдозер, необхідно зношувати його механізм та виводити з ладу паливну та мастильну системи. Це відкриває нові перспективи для України на фронті та впроваджує більш жорсткі санкції проти російської економіки.

У Кремлі це усвідомлюють. Саме тому вони нервово реагують на будь-які свідчення про посилення підтримки України з боку Західних країн. Як наслідок, знову почали згадувати про ядерні загрози. Ядерну доктрину було оновлено, а також з'явилися погрози щодо використання вундер-булістики, націленої на ті частини України, які не під захистом західних систем ППО, адже ці технології були розроблені, зокрема, для протидії великим повітряним об'єктам.

В контексті теорії ігор, Путін зайняв місце за кермом "чікен-мобіля" і направився на зустрічну смугу. Які наслідки це матиме?

Поки що західні уряди діють у парадигмі уникнення ядерної ескалації. Тому викладки про те, що як мінімум тричі лише брак ресурсів завадив Україні домогтися рішучої переваги, якщо не перемоги - не позбавлені сенсу.

Водночас, оцінка ризику ескалації здійснюється людьми, які все ще керуються логікою часів "Холодної війни". У цьому контексті Захід стримує тенденцію до самообмеження, що виникає з побоювання втягування в конфлікт, переходячи від концепції "підтримки України" (через надання певних ресурсів) до більш амбіційної мети "поразки Росії", яка передбачає значно масштабніші завдання для економіки, військово-промислового комплексу та сектору оборони та безпеки.

Відзначається, що Росія та її авторитарні партнери підвищили рівень ескалації конфлікту в порівнянні із Заходом. Це особливо видно в контексті атак росіян на західні суспільства, їхні моральні цінності та принципи через підтримку популістських рухів. Ці рухи стали справжнім "огидним крокодилом" сучасної політичної арени, суттєво погіршуючи якість управління та політики в регіонах, де вони домінують, а також відволікаючи сили та ресурси в тих місцях, де лише прагнуть здобути владу.

У аналогії з теорії ігор, путін натискає на газ - а візаві намагаються ухилитися. У кґб путіна вчили використовувати "слабкості демократичного ладу". Він і використовує.

Західні країни росіяни намагаються загнати цугцванг, вибір між "поганим" і "ще гіршим". Намагаються прив'язати допомогу Україні і тиск на росію до начебто "зростання небезпеки для західних країн". Формують думковірус про "мир" ціною відання України в "сферу впливу росії". Однак такий шлях формує для світу ще гірші загрози і робить ескалацію неминучою.

Погроза застосуванням ядерної зброї недарма виноситься у окремий вид неприпустимих дій. Адже якщо ядерний шантаж стане нормою, раціональний хід для всіх країн, які здатні набути ядерну зброю - зробити це. Відповідно підвищуючи ризик застосування цієї зброї, використання її терористами, різних аварій, витоків і подібного. Це також обнуляє політичну вагу союзів і репутації західних країн і "цивілізованого підходу" як такого, який грунтується на "відмові від застосування сили чи погрози такого застосування". Світ повертається у хаос "права сильного", і в перспективі західним країнам доведеться воювати - повномасштабно чи гібридно - просто за існування, місце і роль у світі.

Ці міркування, хоча й мають цілком обґрунтовану логіку, стикаються з вагомою проблемою. Вони ведуть до висновку про потребу кардинальних змін у поведінці, пріоритетах і політиці західних держав. Це передбачає вихід із звичної зони комфорту, відновлення оборонно-промислових комплексів та збільшення витрат на оборону в структурі ВВП і державного бюджету.

Причиною для таких трансформацій може стати розвиток подій в Україні. Коли замість нав'язаного Росією відчуття "невразливості" цієї країни та "безнадійності" опору виникне усвідомлення, що перемога полягає в зупиненні агресора.

"Бульдозер" російської агресії може не відвернути - але зупинитись.

Це призводить до чітких висновків і завдань для України.

ЄДНІСТЬ ЯК НЕОБХІДНІСТЬ ДЛЯ ВИЖИВАННЯ

У 2021-2022 роках у світовій спільноті панувало переконання, що Україна може зникнути або зазнати значних втрат. Проте Збройні сили України та народ країни виявилися несподівано стійкими, що вразило весь світ. Це враження стало основою для надання їй всебічної підтримки.

Проте цього виявилось недостатньо, щоб зупинити бульдозер. У результаті накопичується втома, подолання якої вимагає "нового дива".

І сьогодні український політичний клас повинен продемонструвати своє "чудо".

Об'єднавшись і зібравшись разом, ми дали рішучу відповідь на виклики, які постали перед нашою країною. Порвавши з ланцюгом "приреченості", що нав'язує Росія, ми подолали відчуття "безглуздості зусиль".

Стан речей в Україні свідчить про те, що традиційні підходи, що їх використовує чинна влада, більше неефективні. Механізм прийняття та реалізації рішень виявився недостатнім і не забезпечує належної реакції на сучасні виклики.

Уряд національної єдності - це не про задоволення амбіцій політиків. Це - інструмент координації дій і оптимального використання наявних у суспільства ресурсів.

Україна вже не може діти за принципом "піаніст грає, як уміє". Можливості "перемагати не завдяки, а всупереч" вичерпані - бо ворог переважає в ресурсах, а союзники для надання додаткових ресурсів потребують додаткової мотивації.

Тож виграти Україна може, лише забезпечивши єдність не на рівні гасел і речівок "марафону", а у визначенні оптимальних політичних та управлінських рішень і спрямування ресурсів на їх виконання.

Це - єдиний шлях до сценарію, коли путін і його подільники гратимуть у "дилему в'язня" в Гаазі, здаючи одне одного. Інші сценарії сумні для світу, і смертельно небезпечні для України.