Європейські прагнення Вірменії: як втрата Карабаху змусила Єреван відмовитися від російського впливу.
Вірменія прагне до співпраці з Європою в галузі безпеки.
Навесні Вірменія та Азербайджан привернули увагу світової спільноти, оголосивши про досягнення угоди щодо остаточного тексту мирної угоди. Цей крок викликав нову хвилю надій на те, що конфлікт у Нагірному Карабаху, що триває вже понад 35 років, може бути нарешті вирішено. Президент США Дональд Трамп також підтвердив, що підписання угоди близьке, висловивши думку, що саме Вашингтон "зробив диво" у процесі мирного врегулювання.
Насправді перед обидвома країнами зараз відкрилося величезне вікно можливостей -- не лише покласти край затяжному конфлікту -- а й зацікавити та поглибити партнерство з такими глобальними гравцями як США та ЄС. Й що головніше -- звести до мінімум вплив Росії у регіоні.
На фоні цих подій Вірменія здійснює суттєвий поворот у напрямку Європи. Що криється за європейськими прагненнями Єревана – читайте далі в матеріалі "Телеграфу".
Офіційно новий курс Вірменія оголосила на початку 2024 року, коли уряд ухвалив законопроєкт, що відкриває шлях до вступу країни в Європейський Союз. Навесні цей законопроєкт перетворився на закон, що, безсумнівно, є лише стартом тривалого процесу реформ. Проте, орієнтація Єревана на європейські цінності стала безперечним фактом.
На фоні стрімких подій, що сталися цього місяця, візит прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна до Брюсселя залишився дещо в тіні. Хоча його перебування було коротким, воно було наповнене важливими зустрічами. Вірменський прем'єр мав можливість поспілкуватися з президентом Європейської ради Антоніу Коштою та президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн, які підтвердили свою підтримку демократичним реформам у Вірменії, як зазначено в офіційній заяві.
Та що важливо -- обговорювався зміст так званого Нового порядку денного партнерства між Брюсселем та Єреваном. Йдеться про амбітний документ на понад 50 сторінок, котрий охоплює усі можливі сфери. За даними "Телеграфу", вперше у ньому згадується і про співпрацю у сфері безпеки та оборони.
На даному етапі також йдеться про лібералізацію візового режиму для вірмен. Себто безвіз. Хоча, за неофіційними підрахунками, на підготовку до його запровадження може піти три-чотири роки, вірменські посадовці налаштовані зробити це.
Європейський Союз вже активно інвестує значні фінансові кошти в розвиток Вірменії, і передбачається, що загальний обсяг інвестицій у такі сфери, як енергетика, інфраструктура та соціально-економічні зміни, досягне 2,5 мільярда євро. Крім того, для підтримки інформаційної екосистеми в країні — фактично, у боротьбі з російською дезінформацією — ЄС анонсував пакет фінансування в розмірі 1,5 мільйона євро, спрямований на зміцнення незалежних медіа Вірменії.
Яке ставлення до цього в самій країні? Відповідно до результатів соціологічних досліджень, станом на 2024 рік 66% респондентів з Вірменії висловили довіру до Європейського Союзу. Крім того, 75% опитаних вважають, що ЄС повинен активніше сприяти зміцненню обороноздатності країни.
Згідно з опитуваннями, 20% учасників вважають, що зовнішня політика Вірменії повинна бути спрямована виключно на співпрацю з ЄС та Західними країнами. 31% респондентів дотримуються думки, що політика має бути проєвропейською, але з урахуванням підтримки зв'язків із Росією. Ще 20% вважають, що курс країни повинен бути проросійським, але з одночасним розвитком відносин із Західом. Лише 6% опитаних підтримують ідею повністю проросійського курсу. Таким чином, відверто проросійських настроїв серед населення меншість.
Не можна забувати про вірменську діаспору, яка є однією з найбільших у світі в порівнянні з чисельністю населення самої Вірменії. Орієнтовно 7-8 мільйонів вірмен проживають за межами своєї батьківщини, тоді як населення самої Вірменії становить приблизно 3 мільйони. Значні громади вірмен можна знайти в Росії, США, Франції, Грузії та багатьох інших країнах.
58% респондентів висловили бажання підтримати вступ до Європейського Союзу. Одночасно, мешканці Вірменії вважають, що найбільшими загрозами для країни є Росія, Туреччина та Азербайджан. Раніше Москва вважалася ключовим партнером у сфері безпеки, проте нині все частіше її сприймають як ненадійного союзника, який може становити небезпеку як у військовому, так і в економічному сенсах.
Яка ж ситуація з членством Вірменії в союзах, під егідою Росії? Відомо, що країна призупинила своє участь в ОДКБ — Організації Договору про колективну безпеку, до складу якої входять Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія та Таджикистан. Схоже, що назад вже не повернутися. У сфері безпеки Москва залишила Єреван без підтримки ще з моменту, коли не виконала угоду на постачання озброєння на суму 400 мільйонів доларів, укладену в 2021 році. Тоді Росія готувалася до вторгнення в Україну, тому не мала зацікавленості у виконанні комерційних угод.
Натомість угода про колективну безпеку не діяла щодо Єревана під час ескалації конфлікту в Нагірному Карабаху кілька років тому, коли азербайджанські війська просунулись на кілька кілометрів у територію, яку Вірменія визнавала своєю. Єреван звернувся до своїх партнерів в ОДКБ, проте не отримав жодної підтримки. Кремль вважав, що не має підстав для втручання в цю ситуацію.
Сучасним основним партнером Вірменії у сфері безпеки виступає Індія, а Франція займає другу позицію. Саме ці держави забезпечують Єреван найбільшими постачаннями озброєнь.
Вірменія також досягла успіху у виведенні російських прикордонників з усіх контрольних пунктів, включаючи кордони з Іраном та Туреччиною, а також з аеропорту в Єревані. Раніше Москва погодилася, що російські прикордонники залишать і вірмено-азербайджанський кордон.
Єдиною локацією, де розташовані російські збройні сили у Вірменії, залишається 102-га військова база, що знаходиться в Ґюмрі. Спочатку присутність російських військ планувалася як запобіжник для недопущення втручання Туреччини в конфлікт навколо Нагірного Карабаху.
Строк дії договору щодо безкоштовної оренди військової бази росіянами -- аж до 2044 року. При цьому російські солдати в Ґюмрі вже не раз ставали проблемою для місцевого населення. 2015 року строковик Валерій Пермяков жорстоко розстріляв сім'ю Аветисянів -- загинуло семеро людей, в тому числі 6-місячний малюк.
Москва відмовилася видати Вірменії злочинця, незважаючи на попередні обіцянки, що Пермякова судитимуть на вірменських землях. Масове вбивство родини та дезінформація з боку російської сторони викликали масштабні громадські протести. В результаті було ухвалене спільне рішення, що вбивцю судитимуть на російській військовій базі. Пермяков отримав довічний вирок, який він відбуває на території Росії.
Пізніше було оприлюднено інформацію, що з 1999 по 2015 рік щонайменше 11 жителів Ґюмрі загинули в інцидентах за участі російських військовослужбовців.
Наразі залишається невизначеним, як європейські партнери планують реагувати на ситуацію з російською військовою базою у випадку, якщо Вірменія подасть заявку на вступ до ЄС.
Водночас, у торговій сфері російський ринок поступається позиціями Об'єднаним Арабським Еміратам. З подальшими кроками європейської інтеграції та зміцненням вірменського ринку в європейському контексті, вихід Єревана з Євразійського економічного союзу, де домінують Росія та Білорусь, стає все більш ймовірним.
Червневий саміт союзу відбувся без присутності Пашиняна, який приєднався до обговорення через відеозв'язок. Нагадаємо, що в травні вірменський прем'єр особисто відвідував Москву для участі в параді на Червоній площі. Після завершення саміту ЄЕС, Путін, спілкуючись з представниками кремлівських ЗМІ, жодного разу не згадав про Вірменію. Тим часом російські медіа активно публікували матеріали, в яких критикували Пашиняна за його "демарш" і "уперте прагнення наблизити Єреван до ЄС".
Навесні Вірменія готується до проведення саміту Європейської політичної спільноти, що з 2022 року виконує роль майданчика для політичних і стратегічних обговорень щодо майбутнього Європи. Цікаво, що на цей захід планують запросити як президента Азербайджану Ільхама Алієва, так і президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, що може стати важливим кроком у напрямку нормалізації відносин між сусідніми державами.
Для довідки: відносини між Вірменією та Туреччиною є напруженими через низку глибоких історичних і політичних конфліктів. Найболючіша причина -- масові вбивства вірмен в Османській імперії в роки Першої світової війни, які Вірменія та понад 30 країн світу вважають геноцидом. Туреччина не визнає ці події як геноцид.
Окрім цього, Туреччина виступає близьким партнером Азербайджану з історичної, політичної та військової точки зору. Кордон між Туреччиною та Вірменією залишається закритим з 1993 року, а дипломатичні відносини тривалий час залишалися на стадії замороження. Лише наприкінці 2021 року, після Другої Карабаської війни та втрати Вірменією значних територій, обидві сторони почали робити перші кроки до відновлення діалогу.
Влада намагається запросити європейських та інших світових лідерів до Єревану до проведення парламентських виборів. На даний момент немає жодних ознак, що правляча партія "Громадянський договір" планує поступитися лідерством. Хоча рейтинг прем'єра Пашиняна залишається низьким – лише 13% громадян йому довіряють, він все ж залишається більш популярним у порівнянні з іншими політичними діячами країни.
Проте, як показали випадки Молдови, Грузії та інших країн Східної Європи, навряд чи вдасться уникнути спроб Росії вплинути на вибір вірменського народу. Перші ознаки цього вже можна спостерігати.
25 червня в Вірменії відбулися резонансні затримання, під час яких було оголошено про викриття мережі, що нібито планувала вчинення терористичних актів та насильницьке захоплення влади в країні. У числі затриманих виявилися священнослужителі Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), серед яких архієпископ Баграт Галстанян, який очолював масові антивладні протести минулого року та розглядався як потенційний кандидат на посаду прем'єра.
Було оприлюднено аудіозаписи розмов Галстаняна з іншими членами руху, де вони нібито обговорюють паралізацію державного апарату, створення хаосу та підривну роботу невеликих тактичних груп. Під час обшуків було знайдено документ, який свідчив і про можливий російський слід у цьому плані.
"Можливо, знадобиться провести зустріч усіх важливих учасників у нейтральній державі за участю представників з російської сторони", -- зазначалося у виявлених документах.
Датою перевороту передбачалося 21 вересня -- День незалежності Вірменії. Захист Галстаняна називає справу політично вмотивованою та спробою влади розправитися з опонентами.
До слова, уряд Нікола Пашиняна та Вірменська апостольська церква ніколи не були союзниками. Прем'єр критикував духовенство за зв'язки з попередньою владою, а церква, своєю чергою, не приховувала розчарування політикою Пашиняна. На цей час прем'єр -- у відкритій конфронтації з керівником ВАЦ, патріархом-католікосом Гарегіном II. Серед іншого він звинувачує духовного лідера у порушенні обітниці безшлюбності, мовляв, у глави церкви є дитина -- якщо це виявиться правдою, той може втратити свій титул.
"Пашинян підкреслив, що Вірменська Апостольська Свята Церква потребує нового католікоса, чия чеснота та добрі вчинки повинні бути ретельно перевірені та підтверджені до моменту виборів."
Гарегін II натомість не полишає закликів до відставки вірменського прем'єра.
У минулому місяці в Вірменії було затримано російського олігарха Самвела Карапетяна, який є одним з ключових меценатів Вірменської апостольської церкви. Його звинувачують у створенні та фінансуванні мережі, що мала на меті здійснення перевороту та підрив конституційного ладу.
Звичайно, Москві не вдалося залишитися осторонь цих подій. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров висловив думку, що "атаки на тисячолітню канонічну Вірменську апостольську церкву викликають значне занепокоєння" у Москви.
Натомість російська пропагандистка Маргарита Симоньян заявила: якщо вірмени не усунуть прем'єр-міністра Пашиняна, їм "доведеться попрощатися зі своєю державністю". "Коли мої діти закінчать школу, вірменська держава може існувати лише на сторінках історії", -- стверджувала Симоньян.
В Єревані швидко відреагували на ситуацію. Голова парламенту Вірменії Ален Симонян охарактеризував російську пропагандистку як "мерзенну істоту з цирку виродків, що діє на території Росії і постійно втручається у справи, що стосуються суверенітету Вірменії".
"Звертаючись до своїх вірменських витоків, але не маючи жодного зв’язку з Вірменією та її народом, окрім прізвища на "ЯН", -- ця особа постійно з’являється у медіа, критикує уряд Вірменії, закликає до мітингів у нашій державі та виступає за зміщення влади. Вона поширює дезінформацію і водночас погрожує країні та її громадянам", -- зазначив Симонян.
За словами спікера, такі висловлювання з Москви слугують свідченням "гібридної війни" проти його держави.
Це важко заперечити. Саме з цієї причини Європейський Союз повинен підтримати Вірменію в подоланні труднощів, які виникли в цей вирішальний період її історії. Європа не може дозволити собі втратити ще одну країну, яка свідомо обрала курс на демократію. Це свідчить про те, що існують реальні альтернативи "стратегічному партнерству з Росією".
