"Енергетичний сектор - це також важливий фронт, на якому ми тримаємо свої позиції."

Україна здатна пережити зимовий період. Найважливіше - це уникати ілюзій і відкрито спілкуватися з населенням, - зазначає Володимир Омельченко, керівник енергетичних програм Центру Разумкова.

Атаки ворога по енергетичній інфраструктурі знову спричинили відключення електроенергії в кількох регіонах. Як оцінюєте нинішню ситуацію? Чи готова Україна пройти зиму?

Питання енергетичної безпеки в умовах війни набуває зовсім нового значення, відрізняючись від мирного часу. Сьогодні це не лише задача для енергетичних компаній, а й комплексне питання, що потребує зусиль держави. Існує Міністерство енергетики та віцепрем'єр, відповідальний за координацію інфраструктурних питань, але вирішити цю проблему виключно силами галузі неможливо. Адже йдеться про захист національних інтересів: гідроелектростанції, теплові та атомні електростанції, великі підстанції — всі ці стратегічні об'єкти неможливо просто приховати.

Протиповітряна оборона працює ефективно, але Україна - велика держава, об'єктів критичної інфраструктури - тисячі. Укріплення робляться, десь більше, десь менше залежно від регіону й компанії. Але, звісно, хотілось би швидше й масштабніше. Також не варто забувати про внутрішні ризики - агентуру, корупційні прояви, нецільове використання коштів, які також вимивають ресурси із системи оборони енергетики.

Отже, це двоякий виклик – зовнішня загроза та внутрішні труднощі?

Так, саме так. Основна загроза походить ззовні, але внутрішні ризики також не слід недооцінювати. Тому важливо відверто спілкуватися з людьми: забезпечити абсолютний захист неможливо. Створення ілюзій про те, що система протиповітряної оборони забезпечує повну безпеку, лише призводить до розчарувань. Необхідно висловлюватися об’єктивно та демонструвати реальний стан справ.

Яка кількість потужностей зараз існує в українській енергосистемі та які обсяги необхідні для успішного проходження осінньо-зимового сезону?

Перед початком повномасштабної агресії встановлена потужність в Україні становила близько 35 гігаватів. Наразі цей показник зменшився приблизно вдвічі. Частина електростанцій була знищена, інші опинилися на територіях, що перебувають під окупацією, такими як Запорізька АЕС. Значна частина вітрових електростанцій також була втрачена. За останніми оцінками, до недавніх обстрілів енергетична система мала близько 17,5 гігавата потужності. Для забезпечення пікових навантажень взимку нам необхідно близько 17-18 ГВт.

Узимку сонячна генерація практично не працює, це мінус. Тому в пікові години доведеться покривати дефіцит імпортом. Наші технічні можливості дають змогу імпортувати до 2,5 гігавата. І якби не масована атака 10 жовтня, ми спокійно пройшли б цей опалювальний сезон без відключень.

Проте після цієї атаки обставини стали ще складнішими.

Отже, частина виробничих потужностей вийшла з ладу, і тепер зросте потреба в імпорті, що призведе до додаткових витрат. Якщо атаки на енергосистему продовжаться з такою ж інтенсивністю, як 10 жовтня, уряду, ймовірно, доведеться впроваджувати планові графіки відключень, а не лише аварійні.

Чи варто готуватися до нових серйозних нападів?

Нічого не можна гарантувати. Я був переконаний, що після 10 жовтня нас очікує ще один потужний удар, але цього не сталося. Проте активний політичний діалог не припиняється: відомо про комунікацію між лідерами, зокрема Зеленським, Трампом та Макроном. Можливо, на порядку денному стоять питання, пов’язані з енергетикою — угоди, санкції, а також теми мирного процесу. У цьому заплутаному контексті енергетичний аспект може стати важливим елементом у досягненні політичних домовленостей, щоб уникнути повного краху ситуації.

Отже, енергетичні ресурси перетворилися на елемент геополітичних маневрів?

Звичайно. Проте це також сфера постійної небезпеки. Я впевнений, що Україна здатна витримати зиму. Найважливіше - не обманювати себе, бути відвертими з людьми та продовжувати зміцнення системи: від укріплень і ремонтних робіт до диверсифікації постачань і боротьби з внутрішніми зловживаннями. Енергетика є важливою складовою фронту, і ми тримаємося на ньому.

Які ще способи існують для зміцнення стійкості та стабільності енергетичної системи України? Як можна зробити нашу енергетичну інфраструктуру менш уразливою перед загрозами з боку противника?

Завжди є можливість для вдосконалення. Наша система управління, на жаль, ще не досягла ідеального рівня. Тому існує величезний простір для поліпшень, особливо в управлінській сфері. Це стосується як державного управління, так і енергетичних питань, включаючи енергетичну безпеку. Адже все починається з якості управлінських процесів. Якщо вона залишає бажати кращого, інші аспекти також можуть страждати. Тому головний потенціал для зміцнення енергетичної системи полягає в якісному перегляді державної політики в енергетиці та вдосконаленні роботи кожної окремої компанії.

Мова йде також про фінансове відновлення. Сучасна структура ринку електроенергії залишає бажати кращого і потребує реформ. Загальний обсяг накопичених боргів перевищує 100 мільярдів гривень, якщо врахувати всі етапи ланцюга. Спостерігаються проблеми з обмеженням виробництва "зеленої" енергії в певні періоди. Також існують диспропорції в тарифах, зокрема щодо Укренерго, яке вимушене підвищувати тарифи на транспортування електрики.

На балансуючому сегменті ринку окрема історія. Понад 5 тисяч підприємств не підлягає відключенню за несплату, і це породжує зловживання. Щомісяця там накопичується понад 300 мільйонів гривень боргів. Це треба змінювати.

Безсумнівно, також суттєвим є комерційне узгодження нашої енергетичної системи з європейською мережею.

Чи правильно я розумію, що всі ці проблеми рано чи пізно дійдуть і до сумлінних споживачів - підприємств і населення? Що буде новий стрибок цін на кіловат-годину?

Промисловий сектор вже функціонує відповідно до ринкових цін, які в Україні приблизно співпадають із середньоєвропейськими показниками. Мова йде про кінцеву вартість. Існує також ринок добу наперед (РДН) і двосторонні контракти, а також витрати на розподіл, передачу та постачання. Для споживачів найважливішим є саме кінцева ціна, яка вже відповідає європейським стандартам.

Ціна на енергію для населення в Україні є однією з найнижчих у Європі, і вона отримує фінансову підтримку. Тільки Енергоатом у цьому році виділив 165 мільярдів гривень на субсидії для населення. Це величезна сума. Однак варто врахувати, що через відсутність Запорізької АЕС зросли витрати на виробництво. Тому утримувати таку низьку ціну надовго не вдасться. Наразі базова вартість становить 4,32 гривні за кіловат-годину, але це не є остаточним рішенням.

Існує ще одна істотна проблема. Дотації в нашій країні мають парадоксальний характер. Багаті отримують більше, ніж бідні. Чому так відбувається? Справа в тому, що чим більше споживання, тим більша сума дотацій. Наприклад, сім'я, яка споживає 100 кіловатів електроенергії, може розраховувати на тисячу гривень субсидії. А родина, що мешкає у розкішному маєтку в Кончі-Заспі та споживає 10 тисяч кіловатів, отримає вже 100 тисяч гривень. І ці кошти не надходять з державного бюджету, а беруться з ресурсів Енергоатома. Це явна несправедливість.

Яка б це була справедливість?

- Я вважаю, що ті, хто можуть платити, мають платити. А тим, хто не можуть, треба допомагати. Але не через дешеву електроенергію для всіх, а через адресну грошову підтримку. Бо, коли допомога йде грошима, вона прозора і справедлива за належної соціальної політики. А коли всім однакова ціна незалежно від доходу, виходить, що чим багатша людина і чим більше споживає енергії, тим більше отримує від держави.

Які масштаби атак Збройних сил України на російські нафтопереробні підприємства? Чи справляють вони стратегічний вплив?

Це взаємний процес, проте наразі ми не досягли рівноваги. У нас менше ракет і дронів, і це не підлягає запереченню. Територія також менша. Якщо говорити про загальний баланс авіаударів, він на користь Росії. Одне – це знищувати електропостачання в цілих регіонах, коли міста залишаються без світла на 8-12 годин, як це було минулого літа, особливо в прикордонних зонах. Інше – вражати окремі об’єкти, наприклад, нафтопереробні заводи або нафтобази. Так, це завдає шкоди, але не є критичним для системи. У Москві чи Санкт-Петербурзі цього майже не відчувають. Проблеми виникають у регіонах: дефіцит пального А-95 становить 5-10 відсотків. Це чимало, але не катастрофічно. Раніше був профіцит у 15 відсотків, тепер – дефіцит у 5 відсотків. Для більшості областей це витримувано, але для Криму – критично.

Чому?

- Це півострів, логістика там складна. Постачання - через Феодосійський порт, нафтобазу там розбито, і Керченську переправу, яка має обмежену пропускну здатність. Великі компанії - "Лукойл", "Роснефть", "Газпромнефть" - не працюють у Криму через ризик санкцій. Там залишилися дрібні гравці, які не мають власної нафти і змушені купувати її у великих. А ті нині самі в дефіциті, бо забезпечують насамперед свої основні регіони. Тому Крим отримує пальне за залишковим принципом. І хоча є думка про критичний дефіцит, однак тотальної паливної кризи поки що немає. Є локальні проблеми. Подивимось, як ситуація зміниться після завершення осінніх робіт російського АПК, коли спаде пік споживання.

Росія вже почала шукати можливості для імпорту нафтопродуктів з Білорусі, Казахстану, а також з Китаю. Проте існує ще одна вагома проблема - внутрішнє регулювання.

Чи також контролюють ціну на нафту?

У них достатньо виробничих потужностей, які складають 327 мільйонів тонн на рік, але використовується лише 270 мільйонів. Інша частина потужностей або законсервована, або не приносить прибутку. У цю ситуацію втручається державне регулювання: компаніям, які постачають паливо на автозаправні станції за фіксованими тарифами, держава компенсує різницю між цінами на експорт і внутрішньому ринку. Проте бюджет країни знаходиться в критичному стані - дефіцит перевищує 6 трильйонів рублів, що дорівнює понад $45 мільярдів, і це в п'ять разів більше, ніж було заплановано. Тому на компенсації коштів немає, і нафтові компанії не вигідно продавати продукцію на внутрішньому ринку. Експорт нафтопродуктів заборонений, тому вони зменшують видобуток, зберігають продукцію в резервуарах і утримуються від продажу. Натомість, вони більше зацікавлені в видобутку та експорті сирої нафти, а не в переробці нафтопродуктів. Їх не хвилює, що споживачі в регіоні отримують менше - для них головним є прибуток.

Чи могли б ви роз'яснити, яким чином організована структура нашої генерації?

- Структура досить проста. Основу нашої енергосистеми становить базова генерація - атомна енергетика. Маємо дев'ять енергоблоків із загальною потужністю близько 7,8 гігавата. Це дає приблизно 50-55 відсотків загального виробництва електроенергії у країні. Далі - теплова генерація, яка дає приблизно 25 відсотків електроенергії. Гідрогенерація - ще близько 7-8 процентів. І приблизно 12 відсотків - відновлювані джерела енергії. Це приблизна структура, яка, до речі, дуже нагадує французьку модель. Тому я вважаю, що нам варто уважно проаналізувати ринок Франції - можливо, адаптувати найкращі елементи їхньої системи до нашої реальності.

Які поради ви дали б громадянам? Бо заяви влади часто суперечливі: то Зеленський згадує Кличка, то хтось говорить про ТЕЦ, то про місцеву відповідальність. А як діяти людям?

Хоча я не є експертом у сфері енергозбереження чи термомодернізації, моя спеціалізація – це енергетичні ринки. Проте можу з упевненістю стверджувати, що децентралізація – це позитивний крок. Це стосується різних джерел енергії, таких як портативні акумулятори, дизельні генератори, дров'яні печі та біопаливо, а також місцевих видів енергії. У приватних домогосподарствах це цілком здійсненно. Проте в багатоквартирних будинках, особливо у великих містах, ситуація ускладнюється. Люди часто залежать від централізованого опалення. Це особливо помітно в таких містах, як Київ, Дніпро та Кривий Ріг. У західній Україні ситуація дещо інша. Наприклад, Івано-Франківськ вже давно відмовився від централізованого теплопостачання, але все ще має залежність від газу.

Можливо, варто звернути увагу на японські моделі - ­керосинові обігрівачі, які автономно обігрівають кімнати до 15-20 квадратних метрів. Це недорого й ефективно. Не кажу вже про утеплення вікон, дверей, розумні розетки - це все базові речі.

Енергозбереження - це свідоме споживання. Особливо в пікові години - з 18:00 до 22:00. Якщо це можливо, краще перенести прання, прасування, заряджання бойлера на ніч або на денні години. Це допомагає і системі, і людям. Бо зменшує ризик відключень.

Чи відіграє держава якусь роль у формуванні споживчого поведінки? Адже можна встановити ціни таким чином, щоб заохотити людей зміщувати своє споживання на нічний час.

Так, ми вже маємо таку модель. У нічний час вартість електроенергії вдвічі нижча (в Україні впроваджено двозонний тариф, за яким нічна електроенергія для побутових споживачів коштує 2,16 грн/кВт·год, тоді як вдень — 4,32 грн). Як для промислових, так і для побутових споживачів існує мотивація переносити навантаження на нічні години. Наприклад, металургійним заводам вигідніше працювати вночі, навіть якщо доведеться платити працівникам додатково за нічні зміни. Промислові споживачі зазвичай купують електроенергію на ринку, переважно на ринку "на добу наперед" (РДН) або за двосторонніми договорами. Ціни формуються погодинно, і в нічний час вони, як правило, нижчі через менше навантаження на енергетичну систему. Таким чином, економія на електроенергії є значною.

- Ви згадували про вади ринку, борги. Чому ми так довго варимося в цих проблемах? Це політика, бізнес чи держава не розуміє, що робити?

Тут все переплуталося. Додайте до цього ще й інерцію мислення. Державні службовці остерігаються втратити свої посади, йти на ризик і проявляти ініціативу. Ліпше нічого не робити — і якось воно буде, адже так безпечніше. Існують спеціалісти, які пропонують повернутися до повного контролю з боку держави: закрити ринок і дозволити чиновникам вирішувати, кому скільки електроенергії та газу виділяти, і за якою ціною. Але я в це не вірю.

Державний службовець не завжди ставить інтереси держави на перше місце. Часто його увага зосереджена на власних вигодах. Яскравий приклад – ринок нафти і пального. Як тільки держава почала контролювати ціни, бензин раптово зник із автозаправних станцій. Це відбувається тому, що чиновники мають свої інтереси. Коли вони встановлюють ціни, виникає спокуса: "Якщо ти мені щось приніс – я дам тобі вигіднішу ціну. Якщо ж ні – залишишся без нічого".

Отже, не слід порушувати ринкові механізми та віддавати їх під контроль бюрократії. Адже ми вже маємо досвід того, до яких наслідків це призводить.