Экономика зависимости: Как Россия разрушила экономическую автономию Крыма - Центр журналистских расследований.
До начала российской оккупации жители Украины активно рассматривали различные варианты экономического развития Крыма. Ведущими темами обсуждений были идеи, касающиеся военно-промышленного и курортно-сервисного направлений. В обоих случаях акцент делался на стремлении к большей экономической независимости региона. Однако вторжение России разрушило эти амбициозные планы. Оккупанты значительно увеличили зависимость полуострова от федерального бюджета, превратив его в базу для дальнейших агрессивных действий. Об этом сообщает Андрей Яницкий, журналист, медиаменеджер и председатель правления общественной организации "ПроМедиа", для Центра журналистских расследований.
В рамках цикла публикаций "Экономика несвободы" мы рассмотрим, кто из жителей Крыма понес убытки, а кто, напротив, извлек выгоду в финансовом отношении от российской аннексии.
28 лютого 2014 року, скандально відомий російський політик Владімір Жириновський з'явився на сходах захопленої окупантами міської адміністрації Севастополя, енергійно розмахуючи грошовою купюрою.
"Пропоную 30 тисяч гривень на квіти [жінкам]. Роздайте їх літнім паням, вагітним, розлученим, заміжнім та багатодітним! Нехай усі дізнаються, що Росія - це країна з великими можливостями. Ми готові допомогти всім!" -- заявив політик, шокуючи слухачів.
Замість того, щоб передати гроші жінкам, він вирішив віддати їх своєму політичному союзнику в Севастополі, Івану Комєлову. У відповідь той пообіцяв, що "гроші будуть зараховані" і направлені до офісу російського гауляйтера міста, Алєксія Чалого.
У цій трагікомічній сцені втілена суть усієї економічної стратегії російських окупантів у Криму. Після нетривалого етапу політичного підкупу фінансові ресурси виявилися у руках самих загарбників. Але давайте розглянемо все по порядку.
Рік великих обіцянок
У квітні 2014 року кримські пенсіонери отримали від окупантів на чверть більше грошей, ніж місяцем раніше. У травні доплата зросла до 50%, у червні -- до 75%, а з липня становила вже 100% від пенсії, раніше призначеної за українськими законами. Таким чином лише за чотири місяці пенсійні виплати для кримчан фактично подвоїлися. Жодної процедури не було -- доплату нараховували автоматично. (Вже у 2015 році окупований півострів перевели на російські правила нарахування пенсій, і в окремих категоріях пенсіонерів виплати скоротилися).
Одночасно з цим окупаційна адміністрація вирішила підвищити зарплати для працівників бюджету. Хоча не вдвічі, проте багато людей відчули цю зміну на собі. Півострів буквально заполонили фінансові потоки.
Масштаб ситуації вражав. На початку окупації Криму (не враховуючи Севастополь, де ситуація була подібною) налічувалося 524 тисячі пенсіонерів, а в бюджетній сфері працювало ще 140 тисяч осіб. У сукупності це становило близько 34% населення автономії. Якщо також врахувати їхні родини, можна припустити, що більшість жителів півострова отримала матеріальну підтримку від окупаційної влади в перший рік вторгнення.
У травні 2014 року окупаційна влада передбачила майже 45 млрд рублів (близько 950 млн євро за курсом на той час) додаткових видатків на підвищення пенсій і зарплат на півострові.
Ця політика нагадувала величезний політичний хабар. Росія прагнула обміняти підтримку кримчан на фінансові вигоди, а тих, хто виступав проти, зустрічала "самооборона".
Зростання доплат не було результатом зростання економіки. Заводи не стали раптом виробляти вдвічі більше товарів, потік туристів не зріс удвічі. Гроші в кишені кримчан качала Москва з цілком визначеною метою.
Гривня ще певний час залишалася в обігу, але російська влада поступово заміщала її рублями. При цьому для перерахунку зарплат застосовували підвищений коефіцієнт 3,8 рубля за гривню. А для зміни цін і тарифів -- 3,1 рубля за гривню. На короткий час мешканцям півострова здалося, що зарплати зросли, а ціни не змінилися -- але економіку не обдуриш: ціни також з часом зросли (про це детально -- в окремому матеріалі).
Зміна валюти стала складовою частиною ширшого процесу трансформації. Бізнеси адаптувалися до російських норм, переоформлюючи документи відповідно до нових вимог і спрощених процедур. Для деяких компаній це створювало нові перспективи та можливості для виходу на нові ринки. Проте для інших це призводило до втрати партнерів і ринкових позицій.
На окупованих територіях була впроваджена унікальна податкова система. З початку січня 2015 року Росія оголосила про створення вільної економічної зони на півострові. Учасники цієї зони отримали ряд пільг, що стосувалися податку на прибуток, майна, земельних податків та страхових внесків.
Це стало реакцією на міжнародні обмеження, які мали на меті стимулювати бізнеси інвестувати в анексований Крим. При цьому ці компанії повинні були б визнати російську приналежність півострова та таким чином легітимізувати його окупацію.
Росія також почала інвестувати мільярди у модернізацію інфраструктури Кримського півострова з метою інтеграції його в свою економіку. Значна частина цих витрат була спрямована на заміну зв'язків (транспортних та енергетичних) з континентальною Україною. У серпні 2014 року російський уряд ухвалив федеральну цільову програму для соціально-економічного розвитку Криму та Севастополя.
На відміну від разового підкупу населення, інвестиції в інфраструктуру мали довгострокові економічні наслідки. Вони мали б створювати попит на будівельні роботи, матеріали і транспорт в Криму, тобто мали б підтримати економіку півострова. У реальності гроші з федерального бюджету часто йшли в кишені російських підрядників, тобто вигоди отримували наближені до розподілу грошей компанії самих окупантів.
Отже, на початковій стадії окупації Росія застосувала три економічні методи для заохочення місцевих жителів:
* оперативні фінанси для пенсіонерів та працівників бюджетної сфери,
* податкові пільги для бізнесу,
* вкладення в інфраструктурні проекти.
Проте існував і ще один суттєвий наслідок такої стратегії. Економічна структура Криму все більше підпадала під вплив фінансових ресурсів з боку окупаційної влади.
Як українська влада підтримувала загарбників
Росія захопила Крим військовими діями, але спочатку не змогла забезпечити його всіма необхідними ресурсами. Півострів залишався в значній мірі залежним від континентальної України: електрика, вода і продовольство в перші місяці після анексії продовжували надходити з України. Ця залежність Криму відкривала для Києва потенційні економічні важелі впливу на загарбників, проте влада не поспішала їх використовувати.
На момент анексії Криму приблизно 84% його енергетичних потреб задовольнялося за рахунок українських постачань. Незважаючи на це, українська влада не зупинила постачання електроенергії. Наприкінці 2014 року уряд під керівництвом Арсенія Яценюка уклав нові угоди з Росією в енергетичній сфері. Угода передбачала, що Крим буде повністю забезпечений українською електрикою, що, в свою чергу, стало умовою для постачання російської електроенергії в Україну, як зазначав ЦЖР.
Ситуація змінилася лише в листопаді 2015 року, коли активісти товарної блокади Криму, а не українська влада, пошкодили електричні опори в Херсонській області. Це дало Росії майже два роки для підготовки альтернативних джерел постачання енергії.
Українська торгівля в Криму також не одразу припинилася. У серпні 2014 року Верховна Рада України ухвалила закон про вільну економічну зону "Крим". Як писав ЦЖР, лише за перший рік дії цього закону на окупований півострів офіційно (!) завезли українських товарів приблизно на 1 мільярд доларів. Український бізнес продовжував заробляти на окупації -- і все цілком офіційно. Лише у вересні 2015 року знов-таки активісти (а не український уряд) організували товарну блокаду Криму. Офіційно заборонили постачати більшість українських товарів на півострів лише з січня 2016 року, а сам закон про вільну економічну зону діяв аж до 2021 року.
На відміну від блокування електропостачання та товарів, подача води через Північнокримський канал була зупинена ще навесні 2014 року. Це серйозно вдарило по зрошуваному сільському господарству, яке покладалося на цей канал. Незважаючи на це, деякі українські політики намагалися просувати ідею відновлення водопостачання на півострів навіть під час його окупації.
Трофейна економіка: одні отримували кошти, інші ж зазнавали розграбування.
Поки одним кримчанам Росія підвищувала пенсії та зарплати, в інших забирала підприємства, землю та нерухомість. Щедрість окупантів мала й зворотний бік.
У березні 2014 року Москва здійснила фактичну "націоналізацію" 131 українського державного підприємства в Криму, що насправді означало їхнє привласнення. Серед цих активів опинилися всі порти, залізничні мережі, санаторії та державні дачі, а також всесвітньо відомі виноробні, такі як завод шампанських вин "Новий світ" і "Масандра", що включає понад десять винзаводів і тисячі гектарів виноградників, а також Інститут виноградарства і вина "Магарач" та інші. Ці активи були експропрійовані без жодних компенсацій.
Окупанти називали це націоналізацією, хоча юридично Україна не відмовлялася від права власності. Росія не мала жодних законних підстав розпоряджатися цим майном. Частину захоплених підприємств окупанти згодом передавали приватним власникам, наближеним до Кремля.
Серед основних вигодонабувачів захоплених українських активів опинилися структури людей з найближчого оточення Путіна -- Юрія Ковальчука та Аркадія Ротенберга. Перший отримав виноробні "Масандру" та "Новий Світ". Другий -- санаторії "Дюльбер", "Мисхор" та "Ай-Петрі".
З плином часу апетити загарбників зросли. У 2022-2023 роках окупаційна влада "націоналізувала" ще 700 об'єктів нерухомості, що належали "іноземним громадянам" (насправді – українцям). Серед цих активів опинилася власність таких великих українських підприємців, як Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Костянтин Жеваго, Олег Бахматюк та інші.
Центр журналістських розслідувань має цілий розділ про "націоналізацію по-кримськи", де можна побачити, що чим більше часу проходило з моменту окупації, тим нахабнішими були росіяни.
Протягом багатьох років власники значних активів у Криму ведуть судові тяжби з Росією в міжнародних арбітражах. І ці зусилля виявляються виправданими, як показують успішні приклади "Ощадбанку" та "Нафтогазу України". Обидва отримали рішення, які зобов'язують РФ виплатити відповідно 1,5 млрд і 5 млрд доларів компенсації за експропрійовані активи в Криму.
Ігор Коломойський має право отримати від російської сторони 11,5 мільйона доларів за аеропорт "Бельбек", який був незаконно захоплений поблизу Севастополя. Приватбанк, у свою чергу, вимагає 327 мільйонів доларів за свої втрачені активи в Криму. Водночас, Європейський суд з прав людини визнав, що системна експропріація майна росіянами в Криму є протизаконною.
Гроші Москви як наркотик
У 2025 році Крим отримав від російського бюджету понад 140 мільярдів рублів (приблизно 1,5 мільярда євро) у вигляді безповоротної фінансової підтримки, що в російській термінології називається "безоплатними надходженнями". Ця сума перевищила доходи півострова, складаючи 53% загальних бюджетних надходжень республіки. У 2024 році цей показник зріс до близько 63%. Дані за 2023 рік потребують додаткового аналізу структури доходів.
Виконані розрахунки грунтуються на даних, отриманих із законодавчих актів та офіційних звітів окупаційної адміністрації Росії та анексованого Криму щодо виконання бюджетів. Безкоштовні надходження були визначені як різниця між загальними та власними доходами за допомогою хмарного штучного інтелекту OpenAI Codex на платформі GPT-5. Результати були перевірені за допомогою ШІ-агента Claude Cowork.
На справді, витрати на забезпечення півострова виявилися ще більшими, оскільки в Діаграмі №1 наведені лише дані, що не враховують витрати на Севастополь, який має особливий статус. Крім того, не включені витрати на інфраструктуру, окупаційні військові сили та пенсії, які виплачуються безпосередньо з Пенсійного фонду, минаючи бюджет Криму.
Але навіть попри це для роздутого від нафтодоларів російського бюджету такі витрати не були захмарними. Приміром, у 2025 році міжбюджетні трансферти окупованому Криму становили еквівалент 0,32% усіх видатків федерального бюджету Росії (якщо рахувати і Севастополь, то 0,41%).
Скептична особа може стверджувати, що за часів української влади Крим також отримував фінансування з центрального бюджету, отже, ситуація не зазнала змін. Проте, зміни відбулись, і їх чимало. Незважаючи на те, що Росія та Україна мають різні механізми міжбюджетних розрахунків, їх все ж можна зіставити.
У 2019 році організація "Інститут Чорноморських стратегічних досліджень" висунула ідею порівнювати кошти, зібрані на півострові для місцевого бюджету, з витратами державного бюджету.
Вчені охарактеризували цей індикатор як коефіцієнт фінансової автономії регіонів. Ми здійснили додаткові аналізи, спираючись на методику, запропоновану Інститутом. На нашу думку, до початку окупації рівень податкового покриття бюджетних витрат Криму був значно вищим, ніж у період російської анексії.
Якщо висловити це простішими словами: Крим має значно більшу фінансову залежність від Москви, ніж раніше мав від Києва. Це схоже на ситуацію, коли аб'юзер заважає своїй партнерці працювати, щоб вона не могла залишити його, залишаючись прив'язаною до його фінансів.
Відношення між сумою надходжень від податкових і митних служб та витратами бюджету Криму. Це дослідження виконано на основі даних українського Міністерства доходів, а також матеріалів як офіційних, так і неофіційних джерел окупаційних органів, податкової та митної звітності, а також статистичних даних Кримстату. Слід зазначити, що частина російських даних є приблизною через їхню непрозорість і фрагментарність звітів. Для 2014 року інформація є оціночною. Розрахунки проводилися з використанням хмарного ШІ-агента OpenAI Codex на базі GPT-5, а результати перевірені за допомогою ШІ-агента Claude Cowork.
