Данилишин розкриває фактори, що сприяють підвищенню цін в Україні.
В Україні спостерігається підвищення цін, оскільки війна призводить до подорожчання виробничих процесів і транспортування товарів, руйнує інфраструктуру та збільшує залежність від імпортних постачань.
До цього слід врахувати податкові та тарифні рішення, сезонні зміни, а також вплив коливань валютного курсу на собівартість. В таких умовах ефективне стримування інфляції вимагає відновлення пропозиції. Хоча монетарна політика може допомогти уповільнити поширення цінових шоків, її можливості не є достатніми для усунення їх корінних причин.
Згідно з вересневими даними Державної служби статистики, ситуація з ціновою політикою є досить складною: споживчі ціни підвищилися на 2,1% за місяць і на 10% в порівнянні з вереснем минулого року. Для сімей, чиї доходи залишилися без змін, це означає зменшення купівельної спроможності. Якщо ж значна частина сімейного бюджету витрачається на товари, вартість яких зростає швидше за середні показники, наслідки стають ще більш відчутними.
Що приховано за вересневим зростанням?
У вересні яйця подорожчали приблизно на 44% (це вже третій раз на рік кури не дають досягти цільового показника по інфляції для НБУ), цукор -- на 8%, освітні послуги -- на 17%, пальне -- на 5%. Водночас овочі подешевшали приблизно на 2%, фрукти -- на 6%.
Ця різноманітність вказує на те, наскільки суттєвими продовжують бути умови на окремих ринках. Розпочатий навчальний рік, сезонні коливання в постачанні продуктів харчування та зростання цін на паливо мають свої особливості і вимагають різних підходів до реагування.
Проте значне підвищення вартості окремого продукту не завжди свідчить про найбільший вплив на загальний рівень інфляції. Цей вплив визначається також часткою товару в споживчому кошику. Аналогічно, разове підвищення вартості навчання не гарантує, що ціни на освітні послуги зростатимуть такими ж темпами щомісяця. Щоб адекватно оцінити стабільність інфляційних процесів, важливо розрізняти сезонні коливання та тривалі зміни вартості.
Спостерігаються також ознаки більш широкого цінового тиску. У вересні базова інфляція склала 2% за місяць і 8,8% за рік. Даний показник зменшує вплив найбільш нестабільних та адміністративно регульованих складових, а його зростання свідчить про те, що пояснювати всю інфляцію лише через яйця (улюблена тема декотрих монетаристів) чи тарифи є недостатнім. Водночас базова інфляція може також сигналізувати про зростання цін на енергоносії, транспортні послуги та імпортні елементи, які поступово впливають на інші товари та послуги.
Конфлікти призводять до зростання витрат виробництва.
Кожне пошкодження енергетичних підприємств, складів або транспортних вузлів призводить до збільшення витрат. Масштаб цього тиску чітко відображається в промисловій статистиці. У серпні 2026 року ціни на промислову продукцію підвищилися на 37,3% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. За один місяць вони зросли на 0,9%; Державна служба статистики пов'язує це, насамперед, із зростанням цін у сфері постачання електричної енергії, газу, пари та кондиціонованого повітря. Хоча цей показник відображає ціни реалізації промислової продукції, а не є прямим виміром усіх витрат бізнесу, він все ж таки дає змогу зрозуміти економічне середовище, в якому функціонують виробники.
Промислова інфляція не перетворюється на споживчу в прямій пропорції. Частина витрат, що зростають, компенсується підприємствами за рахунок власних марж, інша частина покривається економією, а решта перекладається на споживачів з певною затримкою. Отже, показник 37,3% не є індикатором майбутнього підвищення цін у магазинах, а вказує на значний тиск, який може ще вплинути на роздрібний ринок.
На фоні енергетичних та логістичних викликів виникає ще одна проблема — дефіцит робочої сили. Зростання зарплат необхідне для забезпечення стабільності персоналу, проте, коли продуктивність обмежується перебоями в електропостачанні та пошкодженими виробничими потужностями, витрати на виробництво однієї одиниці продукції зростають. Вирішенням цієї ситуації мають стати інвестиції в нове обладнання, підготовку кадрів та повернення людей до активної трудової діяльності.
Чому слабка економіка також має інфляцію
Низькі доходи значної частини населення не виключають інфляційного тиску з боку попиту. Важливе співвідношення платоспроможного попиту з можливостями виробництва. Якщо пропозиція скорочується через руйнування, навіть незмінні сукупні витрати можуть підтримувати зростання цін тому бюджетні виплати й закупівлі зберігають доходи та зайнятість, але за обмеженої пропозиції частина додаткового попиту переходить у подорожчання або імпорт. Однак, це не аргумент для скорочення необхідних оборонних видатків, а вимога ретельно визначати пріоритети цивільних витрат і синхронізувати їх із відновленням виробничих потужностей. Важливе й джерело коштів: зовнішня допомога, податки, внутрішні запозичення та емісійне фінансування мають різні наслідки. Саме зростання бюджетних видатків не означає автоматичного "друку грошей".
Крім того, очікування наступного підвищення цін може вплинути на поведінку як підприємств, так і споживачів. Компанії враховують ризики у нових угодах, тоді як покупці намагаються пришвидшити свої закупівлі, коли це можливо. Таким чином, початкове зростання витрат може отримати подальший розвиток. З цієї причини важливо поєднувати підтримку виробництва з довірою до гривні та стабільною економічною політикою.
Як зовнішня торгівля та урядова політика впливають на вартість товарів.
Курс валюти має значний вплив не лише на вже готові імпортні товари. Торговий дефіцит може посилити валютну вразливість країни, але сам по собі не є достатнім поясненням інфляційних процесів. Імпорт, з одного боку, допомагає компенсувати нестачу товарів, а з іншого – стримує зростання цін на внутрішньому ринку. Крім того, зовнішнє фінансування сприяє можливості оплачувати необхідні закупівлі та забезпечує валютну стабільність. Обмеження імпорту без наявності внутрішніх альтернатив створювало б додаткові ризики виникнення дефіциту та підвищення цін.
Стратегічне завдання полягає у відновленні конкурентного виробництва та експорту. Потрібні підприємства, здатні постачати товари належної якості за прийнятною ціною. Формальне імпортозаміщення, яке робить продукцію дорожчою або залежить від постійних бюджетних дотацій, не забезпечить цінової стабільності.
Держава також формує частину цінового тиску. Зокрема, у 2026 році діють вищі акцизи на пальне: стандартна ставка для дизельного пального зросла з 215,7 до 253,8 євро за тисячу літрів. Ця зміна відбулася з початку року, тому не може самостійно пояснити вересневий стрибок. Проте вона підвищила податкову складову вартості перевезень і виробництва. На кінцеву ціну додатково впливають світові котирування та курс гривні до євро.
Тарифні рішення теж потрібно оцінювати разом із їхніми наслідками для доходів населення та собівартості бізнесу. Тривале утримання тарифів нижче витрат без визначеного джерела компенсації накопичує борги й погіршує стан інфраструктури. Різкі підвищення перекладають накопичені проблеми на споживача. Потрібні перевірка витрат постачальників, передбачуваний графік змін і адресна допомога тим, хто не може оплатити необхідні послуги.
Чого можна вимагати від Національного банку
У вересні Національний банк України підвищив облікову ставку до 16%, що може призвести до збільшення доходності гривневих заощаджень. Це, в свою чергу, може зменшити попит на валюту та сприяти стабілізації інфляційних очікувань. Ці механізми залишаються важливими, навіть коли первинний імпульс для зростання цін виникає через енергетичний сектор чи зовнішні ринки. Таким чином, стверджувати, що монетарна політика абсолютно безсила, було б не зовсім коректно.
Однак підвищена ставка не сприяє відновленню електростанцій, не скорочує відстань транспортування і не підвищує кількість доступних яєць. Натомість, вона може призводити до зростання витрат на фінансування запасів, ремонт і модернізацію. Для підприємств, які намагаються адаптуватися до втрат через війну, це є додатковим тягарем. Ступінь цього впливу залежить від умов кредитування, ризиків, пов'язаних із позичальниками, а також від можливостей отримання державної підтримки, тому важливо його ретельно оцінювати.
Обґрунтована критика НБУ повинна фокусуватися на співвідношенні між досягнутими результатами та економічною вартістю його рішень. Регулятор зобов'язаний демонструвати, яким чином зміна процентної ставки впливає на стримування інфляції через валютний курс і сподівання учасників ринку, а також як це позначається на кредитуванні та які альтернативні варіанти були розглянуті. Зростання цін у вересні саме по собі не є доказом неефективності підвищення ставки в тому ж місяці, оскільки монетарна політика має запізнілий ефект. Проте суспільство має право вимагати чітких і переконливих розрахунків щодо очікуваних наслідків таких заходів.
Ключовим моментом залишається термін повернення до інфляційної мети. У прогнозі НБУ, представленому в липні, очікувалося, що в кінці 2026 року інфляція становитиме 10%, у 2027 році — 6,9%, а в 2028 році — 5%. Проте вже в вересні річний показник досяг тієї ж позначки у 10%. Це підкреслює необхідність оновлення прогнозу, хоча ще не дає змоги визначити, якими будуть результати в грудні, оскільки на них вплинуть зміни цін у наступні місяці та базові показники для порівняння.
Вважаю важливим публічно обговорити адекватність гнучкості монетарної політики в умовах тривалої війни. Тимчасові відхилення від встановлених цілей та терміни їх корекції повинні базуватися на аналізі ситуації у виробництві та специфіки шоків. Збільшення самої числової мети не призведе до зниження цін, а без чіткого обґрунтування може негативно вплинути на очікування ринку. Яскравим прикладом служить підхід Європейського центрального банку, викладений у вересні: реагуючи на шок пропозиції, варто враховувати його тривалість та ризики закріплення інфляційних тенденцій, тому повернення до цільових показників може бути більш поступовим для зменшення економічних втрат.
Як знизити рівень інфляції та забезпечити захист доходів.
Антиінфляційна політика має включати конкретні заходи з розширення пропозиції. Кредитні гарантії та часткову компенсацію процентів варто спрямовувати на проєкти, які усувають виробничі обмеження: енергозабезпечення, переробку, зберігання продовольства, заміну знищеного обладнання. Потрібні прозорий відбір, визначена бюджетна вартість і перевірка результату. Такі інвестиції можуть зменшувати ціновий тиск у середньостроковій перспективі, але спочатку збільшують попит на обладнання та валюту. Цю послідовність необхідно враховувати у фінансуванні.
Один із ключових аспектів - це конкуренція. Антимонопольний комітет повинен здійснювати моніторинг можливих зловживань на ринках, де спостерігаються різкі коливання цін. Для підтвердження фактів необхідно аналізувати поведінку компаній, їх витратну структуру та рівень торгових націнок. Лише те, що ціни зросли, не є достатньою підставою для висновку про змову. Введення прозорих процедур закупівель та залучення нових постачальників можуть знизити витрати без необхідності адміністративного регулювання цін до збиткових рівнів.
Відомо, що ефективний захист населення вимагає цілеспрямованого підходу. Сім'ї з обмеженими фінансовими можливостями витрачають значну частину своїх коштів на основні потреби, що робить їх менш здатними до адаптації в умовах підвищення цін. Дослідження Міжнародного валютного фонду, опубліковане 6 жовтня, також підкреслює довгострокові наслідки шоків у сфері продуктів харчування та енергетики, а також переваги тимчасової адресної підтримки в порівнянні з загальними субсидіями на ціни. Для України це слугує аргументом на користь своєчасного надання житлових субсидій та підтримки найбільш вразливих сімей за рахунок чітко визначених фінансових джерел.
Уряд та Національний банк України повинні координувати свої оцінки впливу рішень у галузі бюджету, податків, тарифів та монетарної політики, зберігаючи при цьому свої повноваження та відповідальність. Коли держава підвищує виробничі витрати, а далі намагається компенсувати наслідки лише за рахунок дорогих кредитів, це ускладнює адаптацію бізнесу. Необхідно спільно оцінити, як кожне з цих рішень вплине на виробництво, зайнятість, валютний ринок і ціни.
Навіть сповільнення інфляції не повертає колишні цінники: воно означає повільніше подорожчання. Реальне полегшення для людей настане тоді, коли доходи стійко випереджатимуть ціни завдяки продуктивній зайнятості та відновленню економіки. Тому результат антиінфляційної політики потрібно оцінювати одночасно за ціновою стабільністю, здатністю підприємств виробляти й купівельною спроможністю громадян.
Спеціально для Еспресо.
Автор: Богдан Данилишин, член-кореспондент Національної академії наук України.
