Чому Китай використовує російські методи в своїй політиці щодо Японії, подібно до ситуації в Україні?
Кожна демократія розвивається згідно зі своїм унікальним історичним контекстом, тоді як автократії обирають однакові шляхи. Поки в Україні, Європі та Сполучених Штатах обговорюють можливе мирне врегулювання війни, у Східній Азії загострюється конфлікт між Японією та Китаєм, досягнувши рівня напруженості, якого не спостерігали багато років. Це може вплинути на ситуацію в Україні, адже до справи долучилися США. Протягом останніх кількох тижнів Китай демонструє, як виглядає новий світ, де панують "договорняки" замість правових норм, сила переважає над дипломатією, а брехня стає новою реальністю. Політика тиску на Японію викликає дежавю, адже нагадує про тиск, якому піддавалася Україна з боку агресивного сусіда перед початком війни. Пекін використав звичайне засідання японського парламенту, присвячене питанням національної безпеки, для посилення напруженості між країнами, що досягло небачених масштабів.
Слідуючи своїм політичним амбіціям, Китай використовує ті ж самі методи та наративи, які Росія застосовувала проти України перед початком вторгнення. Хоча ситуація в Азії має свої особливості, проте такі практики, як спотворення історичних фактів, маніпуляції з міжнародним правом, demonізація опонента, агресивна дезінформація, відкриті погрози та звинувачення у неіснуючих злочинах, а також спроби втручання в внутрішні справи – це лише частина арсеналу, який використовується.
Наразі конфлікт міг бути вирішений на початковому етапі шляхом використання традиційних дипломатичних методів. Замість погроз "знищити" японського прем'єра з боку китайського дипломата середньої ланки, слід було б організувати прямі переговори між урядами обох країн, щоб підтвердити, що позиція Японії насправді залишилася незмінною. Протягом останніх 14 років японські чиновники неодноразово висловлювали занепокоєння щодо напруженості в Тайванській протоці. Відомо, що Японія має намір розмістити протикорабельні ракети середньої дальності на острові Йонагуні, що знаходиться всього в 110 милях від Тайваню. Це рішення стало наслідком різкого зростання військової активності Китаю навколо Тайваню та прямих загроз з боку Пекіна щодо можливого застосування сили, якщо "Тайвань прагнутиме незалежності". Таке рішення не пов'язане з заявами Китаю про "відродження японського мілітаризму".
Замість дипломатії, Китай обрав шлях загострення ситуації. Офіційні представники КНР швидко відмовилися від будь-якої стриманості та відкрито висловлюють загрози Японії. Речник Міністерства оборони Китаю, без жодного мандата, заявив від імені "всіх жертв в Азії" про "катастрофу, яку спричинили японські фашисти", та пообіцяв "не допустити відновлення японського мілітаризму", який насправді навіть не існує в жодному вигляді. Японії закидають рішення про закупівлю ракет "Патріот" у США, ініціювання обговорення стратегічних документів з питань безпеки в парламенті, а також наміри виділити 2% ВВП на оборону до березня наступного року.
Перелік абсолютно безпідставних звинувачень на адресу Японії виглядає настільки абсурдним, що навіть важко визначити, чи доцільно їх спростовувати. У той час, як у середніх школах КНР підручники для дітей сповнені ненависті до японців, а всі дії КПК під час громадянської війни, культурної революції, захоплення Тібету тощо висвітлюються як приклад послідовного та цивілізованого розвитку, важко здивуватися закликам Пекіна до китайців не відвідувати Японії, де їх життю начебто щось загрожує. Уряд КНР закликав китайських студентів припинити навчання в Японії, введено заборону на імпорт японських морепродуктів, скорочується кількість рейсів китайських авіаліній, якими, зокрема, до Японії прибували й російські туристи. Китайська влада скасувала концерти японських музикантів і відклала на невідомий строк показ нових аніме.
МЗС Китаю категорично наполягає на тому, щоби Санає Такаїчі "забрала назад" свої слова, що стали причиною істерії, а також намагається диктувати, що має говорити міністр оборони Японії та інші офіційні особи. Звісно, такі вимоги є прямим втручанням у внутрішні справи Японії, й тому їх було відкинуто як абсурдні.
Уряд Японії постійно спростовує неправдиві заяви, які надходять з Пекіна. Зокрема, було опубліковано дані, що демонструють суттєве зменшення випадків насильства щодо китайських туристів (цього року зафіксовано всього вісім інцидентів на 8,5 мільйона відвідувачів). Також було представлено детальний правовий аналіз міжнародних документів, які підтверджують стабільну позицію Японії стосовно Тайваню протягом усього післявоєнного періоду.
У цьому контексті деталі не є такими суттєвими, як концепція фальсифікації історії, яку систематично просуває Пекін. Згідно з офіційними заявами Китаю, комуністичний режим вважає себе єдиним законним спадкоємцем державності, що існувала ще за часів падіння імперії. Вони стверджують, що КНР, разом із СРСР, була одним з переможців Другої світової війни, а китайський народ нібито поніс найбільші втрати. Також вказується, що передача Тайваню КНР є невід’ємною частиною повоєнного врегулювання. При цьому факти, такі як створення КНР в 1949 році, членство Республіки Китай в ООН до 1972 року, а також те, що Тайвань ніколи не перебував під контролем КНР, і участь Чан Кай-шека в Каїрській конференції 1943 року, просто ігноруються. Як ви знаєте, хто контролює теперішнє, той також має владу над минулим.
Японська політика та суспільство в умовах напруженості демонструють спокій і витриманість, продовжуючи працювати над комплексом економічних заходів, спрямованих на активізацію бізнесу та виробництва. Відповіді на звинувачення з боку Китаю формулюються аргументовано, без створення додаткової напруги. Можливо, ситуація б і заспокоїлася, як це вже траплялося раніше, якби конфлікт не вийшов на новий рівень — із залученням зовнішніх гравців. Спочатку Китай направив свої звинувачення на адресу Японії до ООН і МАГАТЕ, на що Токіо рішуче відреагувало спростуванням. Після цього Сі Цзіньпін ініціював телефонну розмову з президентом Трампом. Після бесіди з лідером Китаю Трамп зв'язався з Такаїчі. На основі інформації, яку пізніше оприлюднили обидві сторони, а також думок обізнаних експертів, можна зробити певні висновки.
Атака з боку Китаю на японського прем'єр-міністра, який славиться своїми правими поглядами та відданістю підтримці Тайваню, мала на меті зламати її рішучість у зміцненні безпекової ролі Японії в регіоні та активізації японської економіки. Триденний візит президента Трампа до Токіо викликав занепокоєння в Пекіні, оскільки підтвердив зміцнення стратегічного співробітництва між Японією та США — головної перешкоди для розширення китайського впливу у Східній Азії. Водночас Сі Цзіньпін мав можливість особисто переконатися в інтересах Трампа щодо торговельного перемир'я з Китаєм, постачання рідкісноземельних металів до США та закупівлі американської сільськогосподарської продукції китайськими компаніями. У цьому контексті ідея використати ажіотаж навколо висловлювань Такаїчі виглядає цілком зрозумілою: вона покликана не лише продемонструвати Трампу рішучість Китаю у питанні Тайваню, але й "поставити Японію на місце" з використанням засобів її стратегічного партнера та союзника.
Саме тому повідомлення про зміст телефонних розмов суттєво різняться. В офісі прем'єр-міністра підкреслюють, що розмова була продуктивною, а Дональд Трамп знову ж таки запропонував підтримувати високий рівень взаємодії. Проте, експерти не мають сумнівів, що Трамп також закликав Санає Такаїчі уникати заяв, які можуть викликати негативну реакцію з боку Китаю. Китайські джерела повідомляють, що "Трамп визнав важливість питання Тайваню для КНР", тоді як американські джерела взагалі не згадують про цю тему у своїх прес-релізах. Міністерство закордонних справ Китаю зазначає, що під час розмови Сі Цзіньпін наголосив президенту США на тому, що "Китай і США разом боролися з фашизмом у часи Другої світової війни" і що "повернення Тайваню до складу Китаю є невід'ємною частиною повоєнного міжнародного порядку". Такі заяви, безсумнівно, є рішучою спробою відокремити історичний дискурс між США та КНР від Японії. Трамп і Сі домовилися про обмін державними візитами наступного року. Складається враження, що Сі досягнув свого, оскільки Трамп не став відкрито підтримувати Такаїчі, проте все ж не змусив японського прем'єра вибачатися чи змінювати свою позицію.
Додатковим фактором, який викликає занепокоєння в Пекіні, є запланований на грудень перший саміт Японії разом із п'ятьма країнами Центральної Азії. Нещодавно аналогічну зустріч провів і Трамп. Китай вбачає ці п'ять республік колишнього СРСР як свою сферу впливу, тому наміри США, і тепер Японії, встановити альтернативні форми співпраці з ними викликають у Пекіна тривогу. Тепер, перш ніж вирушити до Токіо, учасники зважуватимуть, чи варто брати участь у саміті в Японії, яка наразі піддається значній критиці з боку Китаю.
Водночас варто констатувати, що Пекіну не вдалося мобілізувати підтримку з боку інших держав, попри звернення до ООН із абсурдними звинуваченнями на адресу Японії в порушенні статуту організації та наявних домовленостей щодо статусу Тайваню. Наразі, на думку провідних експертів із безпеки, питання полягає в тому, чи знайде Сі Цзіньпін достатньо аргументів, аби "обміняти" Тайвань на торговельні поступки у відносинах зі США, і що тоді робитимуть такі країни, як Японія та Філіппіни, для яких "падіння" Тайваню загрожує морською блокадою. Здається, вже час поставити й інше питання: яка територія чи країна буде наступною ціллю для КНР після Тайваню?
