Чи здатна трансформація влади під керівництвом Мадуро перетворити Венесуелу на важливого учасника світового нафтового ринку?
Сьогоднішня ситуація виглядає так: режим Мадуро все ще тримається, у той час як Вашингтон періодично змінює свою політику щодо санкцій, а PDVSA (нафтовий монополіст Венесуели) намагається адаптуватися до умов, що постійно змінюються, зокрема через судові позови, бартерні угоди та китайських посередників. У 2024 році компанії вдалося збільшити видобуток до приблизно 952 тисяч барелів на добу та експортувати в середньому 805,5 тисяч барелів, заробивши 17,5 мільярда доларів на закордонних поставках, частково завдяки тимчасовим ліцензіям, наданим США для Chevron та інших компаній. В вересні 2025 року експорт вперше з 2020 року перевищив 1,09 мільйона барелів на добу, а власний видобуток досягнув близько 1,1 мільйона барелів на добу — найвищого рівня з 2019 року. Однак це все ще лише тінь від приблизно 3 мільйонів барелів на добу, які Венесуела видобувала на піку своїх можливостей два десятиліття тому.
Актуальне питання, яке турбує фінансовий ринок, полягає в тому, що відбудеться, якщо режим Мадуро буде замінено на уряд, який буде прийнятний для США та Європейського Союзу, і якщо санкції будуть зняті не частково, а комплексно. Це означатиме не лише повернення кількох десятків танкерів до легального обігу, але й можливу спробу відновити видобуток на рівні 1,5-2 мільйони барелів на добу у середньостроковій перспективі. Важливо при цьому не перебільшувати ні швидкість, ні масштаби цього процесу, проте не слід і недооцінювати політичні наслідки такого розвитку подій для Росії та Китаю.
Венесуела до "дня Х": великі цифри на папері, маленькі барелі в реальності
Формально Венесуела -- нафтова наддержава номер один за запасами. Оцінки 2025 року показують близько 303 млрд барелів доведених запасів, тоді як у Саудівської Аравії -- приблизно 267 млрд, у Ірану -- 209 млрд, у Канади -- 170 млрд, в Іраку -- 145 млрд, у Росії -- близько 80 млрд, у США -- менш як 70 млрд барелів. На папері Каракас сидить на майже п'ятій частині світових запасів, але за фактичним видобутком перетворився на гравця другого-третього ешелону.
Зниження видобутку нафти з 3,4-3,5 мільйонів барелів на добу в кінці 1990-х до менше ніж мільйон на сьогоднішній день викликане не лише санкціями. Це наслідок тривалого недофінансування, руйнування інфраструктури, еміграції кваліфікованих кадрів, корупції в компанії PDVSA та політичного втручання в управління. Аналітики Energy Information Administration у 2023 році прогнозували, що навіть за умов відновлення інвестицій, короткостроковий потенціал Венесуели становитиме близько 900 тисяч барелів на добу, а подальший зріст буде стримуватися потребою в десятках мільярдів доларів капіталовкладень. Оцінки для самої PDVSA, зроблені кілька років тому, свідчать про необхідність інвестицій в розмірі понад $70 мільярдів, з яких близько $58 мільярдів потрібно лише для повернення до рівня видобутку нафти, що був наприкінці 1990-х років.
З 2019 року санкційний режим США отримав нові елементи: фінансові обмеження, заборону на торгівлю з PDVSA, а також вторинні санкції для трейдерів. Під час адміністрації Байдена OFAC видало General License 44, яка тимчасово дозволяла проведення транзакцій у нафтогазовому секторі Венесуели, включаючи операції компаній Chevron та інших. Проте у квітні 2024 року ця ліцензія була замінена на більш обмежену 44A. У лютому 2025 року адміністрація Трампа повністю закрила можливості, скасувавши важливу ліцензію на експорт венесуельської нафти до США, що фактично призвело до втрати близько третини ринку збуту Каракаса.
У відповідь на зовнішні виклики Венесуела активно змінила орієнтацію свого експорту, зосередившись на Китаї. Станом на листопад 2025 року приблизно 80-84% венесуельської сирої нафти постачаються безпосередньо або через маловідомих посередників до КНР, а залишок потрапляє до США, зокрема через Chevron, та на Кубу. Таким чином, Китай фактично став "квазі-монопольним" покупцем венесуельської нафти за зниженою ціною, що дало йому значний політичний вплив на Каракас.
На цьому фоні світовий ринок відчуває помірне перенасичення. Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що до 2025 року глобальна пропозиція нафти досягне середнього рівня 106,3 млн барелів на добу, а в 2026 році — 108,7 млн барелів на добу. Водночас попит зросте лише на 1,3-1,4 млн барелів на добу щорічно. Ціни залишаються під тиском, а доходи Росії від експорту нафти та газу у жовтні 2025 року зменшилися на 27% у порівнянні з попереднім роком через санкції, діяльність "тіньового флоту" та знижки до бенчмарків. У такій ситуації будь-яке нове джерело важкої сировини сприймається не як порятунок, а як додаткове навантаження, що знижує маржу для існуючих експортерів.
Після епохи Мадуро: реалістичні перспективи додаткових поставок та змагання з Росією.
Якщо уявити ситуацію, в якій Мадуро йде з посади, а на його місце приходить уряд, що більше відповідає інтересам Заходу, то можна очікувати, що США та ЄС знімуть більшість енергетичних та фінансових обмежень з компанії PDVSA. У такому випадку перший наслідок буде суто юридичним: венесуельська нафта перестане вважатися небезпечним вантажем, що призведе до відновлення страхування великих компаній, нормалізації доларових розрахунків і прозорого трейдингу. Це миттєво зменшить знижку, з якою Венесуела постачає свою важку нафту Китаю, а також відкриє можливість повернення на ринки США та Європи.
З точки зору фізичних обсягів, революційних змін не передбачається. На 2025 рік реалістичний прогноз становить близько 1,0-1,1 мільйона барелів на добу видобутку та трохи більше 1 мільйона барелів експорту. Навіть у найоптимістичніших оцінках західних і венесуельських експертів, впродовж наступних 3-5 років, за умови отримання доступу до фінансових ресурсів і сучасних технологій, країна може досягти стабільного видобутку в 1,5-2 мільйони барелів на добу. Більшість аналітиків вже не вважає повернення до історичних 3 мільйонів барелів реалістичним завданням на найближче покоління без реформування самого PDVSA та широкомасштабної приватизації.
Проте навіть додаткові 0,5-1 млн барелів нафти з Венесуели щодня мають значний вплив. Для Сполучених Штатів ця важка сировина стає безпосереднім конкурентом канадським важким сортам на ринку, що постачаються на НПЗ в районі Мексиканської затоки. Аналітики компанії Enverus зазначають, що кожен барель венесуельської важкої нафти, що знову надходить до узбережжя Мексиканської затоки, посилює конкуренцію для канадських постачальників та чинить тиск на ціну нафти Brent. Для Росії це означатиме нове джерело "заміщення" сортів Urals та ESPO на ринках, де країна продовжує діяти попри санкції, але вже реалізує свою продукцію за значними знижками.
Зняття санкцій з Венесуели розширить набір альтернатив для НПЗ, які сьогодні змушені ловити російську нафту через "тіньовий флот" та складні платіжні схеми. У момент, коли Росія й так продає зі знижкою й втрачає доходи через обмеження на фрахт та страхування, поява на горизонті більш легального й прогнозованого поставника важкої сировини з Латинської Америки зробить позиції Москви ще слабшими.
За обсягами видобутку Венесуела навіть у найоптимістичнішому варіанті лишатиметься нижче Росії, Саудівської Аравії, США чи Іраку. Росія у вересні 2025 року видобувала близько 9,3 млн барелів на добу, що в понад чотири рази більше за нинішній рівень Венесуели, навіть якщо брати максимум 2025 року. Але різниця в тому, що кожен додатковий барель з Каракаса, який заходить на ті самі ринки, що й російський Urals, працює проти здатності Кремля шантажувати дефіцитом і проти його бюджетних доходів.
Для ОПЕК+ це стане серйозною проблемою з квотами. Хоча Венесуела формально є членом ОПЕК, її фактична участь у альянсі була мінімальною через колапс видобутку. Після зняття санкцій виникне необхідність або переглянути механізм квотування, дозволивши їй швидше збільшувати видобуток, що вимагатиме скорочень для інших учасників, зокрема Росії, або ж фактично визнати, що Венесуела перевищує "квоти", що може призвести до ще більшого перенасичення ринку. Жоден з цих варіантів не є вигідним для Москви.
Чому Росія та Китай підтримують Венесуелу і які наслідки вони зазнають у разі зміни влади?
Протягом років санкцій Венесуела перетворилася для Росії та Китаю на вигідну платформу і важливий політичний актив. Росія, спочатку через стару компанію Rosneft, а тепер через структуру Roszarubezhneft, уклала низку спільних підприємств із венесуельською PDVSA на заході країни, зокрема Boqueron, Perija та інші. У листопаді 2025 року Національна асамблея Венесуели ухвалила рішення про продовження терміну цих спільних проектів до 2041 року, з інвестиційним планом близько 616 мільйонів доларів і цільовим видобутком приблизно 16,6 тисяч барелів на день. Хоча формально ці цифри виглядають незначними, їхнє справжнє значення полягає в довгострокових юридичних угодах, доступі до ресурсів та зміцненні політичного впливу в Латинській Америці.
Китай значно поглибив свої економічні зв'язки з Венесуелою. Пекін неодноразово надавав Каракасу довгострокові кредити на десятки мільярдів доларів, забезпечуючи поставки нафти. У 2025 році приватна китайська компанія China Concord Resources Corp уклала рідкісний 20-річний контракт на розробку двох нафтових родовищ, що передбачає інвестиції понад $1 млрд і мету підвищити видобуток до 60 тисяч барелів на добу до кінця 2026 року. Крім того, близько 80% венесуельського експорту наразі прямує до Китаю, або через посередників у сірих схемах.
Венесуела виконує для Китаю три ключові ролі. По-перше, вона є джерелом доступної важкої сировини, яку можна комбінувати з іншими сортами для підвищення ефективності роботи азійських нафтопереробних заводів. По-друге, Венесуела слугує політичним партнером у Латинській Америці, що зменшує вплив США та демонструє присутність країн "Глобального Півдня". По-третє, вона використовуються як майданчик для обходу західних санкцій, де розробляються логістичні та фінансові схеми, які можуть бути застосовані до російської, іранської або будь-якої іншої "токсичної" нафти.
Для Росії Венесуела є складовою частиною більшої стратегії, спрямованої на використання всіх антисистемних режимів в Латинській Америці з метою створення напруження для США. Тривалість спільних проектів до 2041 року, незважаючи на війну в Україні, є чітким сигналом, що Москва не має наміру відступати навіть у регіонах, де її економічні інтереси є незначними.
Після зміни режиму і нормалізації відносин із Заходом обидва гравці стикаються з ризиком втратити монопольний доступ. Новий уряд Венесуели буде змушений балансувати між обслуговуванням старих боргів перед Росією та Китаєм і залученням капіталу з США та ЄС. Щойно у Каракас зайдуть великі західні компанії з технологіями, капіталом і юридичним захистом, політична вага Москви й Пекіна почне танути. Їхня перевага -- у санкційній "сірій зоні", а з її зникненням вони перетворюються на ще двох кредиторів серед багатьох.
З американської перспективи, "відновлення" Венесуели після зміни влади стає засобом подвійного тиску: на Росію, яка здобуде ще одного конкурента на ринку важкої нафти, і на Канаду, яку завжди можна змусити триматися в напрузі, погрожуючи заміною її нафти латиноамериканськими постачаннями. Для Європи додаткові обсяги з Венесуели стануть ще одним аргументом на користь диверсифікації від російських енергоресурсів, хоча основним ринком залишиться Мексиканська затока.
В результаті зняття санкцій з Венесуели після відставки Мадуро не варто очікувати революційних змін у фізичних обсягах світової нафтової продукції, проте це суттєво вплине на політичну структуру ринку. У перспективі 5-7 років можна прогнозувати збільшення на 0,5-1 млн барелів на добу важкої нафти, яка змагатиметься з російською та канадською продукцією на ключових ринках. В умовах вже наявного перенасичення пропозиції це чинитиме тиск на доходи Росії, зменшує санкційний тягар навколо російської нафти та зменшує монопольний вплив Китаю на Каракас. Саме тому Москва та Пекін так ретельно укріплюють свої угоди з нинішньою венесуельською владою — вони чітко усвідомлюють, що політично вигідна для них закрита Венесуела з дисконтною нафтою може швидко стати конкурентом, який працює не на них, а на Вашингтон.
Якщо ви виявили помилку у написанні, будь ласка, повідомте нас.
