Чи зупинить Кароль Навроцький просування України до Європейського Союзу та НАТО?
Виходячи з висловлювань Кароля Навроцького під час його виборчої кампанії, обрання цього ультраконсервативного та євроскептичного політика може суттєво вплинути не лише на взаємини між Варшавою та Києвом, але й на переговори щодо європейської інтеграції України. Крім того, Навроцький висловився проти членства України в НАТО. Про можливі наслідки для України в контексті результатів президентських виборів у Польщі DW поговорила з Войцехом Пшибильським, керівником незалежного аналітичного центру Res Publica Foundation у Варшаві.
Deutsche Welle: Пане Пшибильський, в Україні висловлюють занепокоєння, що новообраний президент Польщі Кароль Навроцький може затягнути переговори про вступ України до Європейського Союзу та поставити під загрозу європейську єдність у підтримці Києва в його боротьбі проти російської агресії. Чи погоджуєтеся ви з цими тривогами?
Войцех Пшибильський: Що стосується питання прямих військових та оборонних поставок Україні, я не поділяю цих занепокоєнь. Я не вважаю, що він може вжити заходів, які зашкодять Україні, адже це сприйматиметься як дія проти інтересів Польщі. Він уже неодноразово висловлював свою безумовну підтримку Україні в цьому аспекті. Тому можу вас запевнити, що Навроцький не має наміру перешкоджати військовій допомозі Києву з боку Європейського Союзу.
Проте, коли мова заходить про прагнення України приєднатися до Європейського Союзу, виникають певні підстави для стурбованості. Навроцький окреслює два ключові фактори, які, на його думку, мають важливе значення для успішної інтеграції України як у ЄС, так і в НАТО.
Перша умова стосується історії та політики пам'яті, вона також відображає наратив, що підриває прогрес реформ, які Україна реалізувала протягом останніх 10-11 років. Відомо, що цей наратив доходить до нас з США від деяких представників руху MAGA (Make America Great Again - "Зробимо Америку знову великою", політичний рух, що виник під час першої президентської кампанії Дональда Трампа в 2016 році). Друга умова пов'язана з боротьбою з корупцією, яка також буде розглядатися Навроцьким як важливий аспект підтримки України.
Поясніть, будь ласка, а який вплив взагалі має президент Польщі на зовнішню політику країни, адже на саміті ЄС у Брюсселі Польщу представляє прем'єр-міністр, і саме прем'єр-міністр голосує під час ухвалення зовнішньополітичних рішень на засіданнях Європейської ради?
Президент справді не має повноважень для самостійного проведення зовнішньої політики. Проте він має доволі відчутний вплив на дипломатичні зв'язки, що задає загальний тон відносинам.
Отже, ви вважаєте, що ми все-таки побачимо вплив політики нового польського президента на позицію ЄС щодо України?
На мою думку, цей вплив почав проявлятися ще під час його виборчої кампанії. Влада діяла надзвичайно обережно, коли йшлося про питання, що стосувалися переговорів щодо вступу України до ЄС. Хоча уряд активно підтримував Україну, він також мусив уважно враховувати громадську думку, особливо ту, що формувалася під впливом ультраправих сил.
Хочу зауважити, що справа не лишу у самому Навроцькому. Чутливість громадської думки, яка вимагає від України виконання певних умов для того, щоб вона могла рухатися далі (у переговорному процесі з ЄС. - Ред.), вже присутня в польському суспільстві. Польське суспільство хоче успіху України, але, ймовірно, більшість також вважає, що для України, навіть попри війну, не має бути, так би мовити, спеціального тарифу на вступ до ЄС. З огляду не те, які труднощі довелося пройти Польщі, яка не мала такого тарифу, під час адаптації та модернізації нашої системи та законодавства відповідно до вимог НАТО та ЄС.
Під час виборчої кампанії в Польщі Навроцький, керівник Інституту національної пам'яті, в одному з інтерв'ю висловив думку, що Україна не може бути членом НАТО та ЄС, якщо не візьме на себе відповідальність за Волинську трагедію. Як ви вважаєте, чи була це лише елементом передвиборчої пропаганди?
Європейський Союз є проєктом миру, де історичні травми не повинні заважати сучасним стосункам. Я не вважаю, що питання Волинської різанини є безнадійним, але процес вирішення затягується. Тому важливо підтримувати прогрес і прагнення до порозуміння з обох сторін. Можливо, деякі речі залишаться незрозумілими, і нам слід пам'ятати про негативні моменти минулого, але визнання вини має стати основою для спільних зусиль. Це стосується не лише українсько-польських стосунків, але й є важливим аспектом європейської інтеграції, який є спільним для всіх країн Європи.
Проте Україна вже ініціювала обговорення спільних історичних тем з Польщею...
Отже, тепер ми маємо Навроцького, який був залучений до цього процесу. Хоча його внесок не можна назвати значним, він також усвідомлює, що українська сторона не проявляла особливого бажання до співпраці на інституційному рівні. З обох боків спостерігається позиційна торгівля: кожен намагається зрозуміти, які дії необхідно вжити, щоб задовольнити вимоги іншої сторони.
Які дії та доводи може застосувати Навроцький, щоб перешкодити Києву в його прагненні до вступу в НАТО?
Навроцький має можливість ініціювати обговорення ключових питань через публічний дискурс, встановлюючи рамки того, що є прийнятним, допустимим і очікуваним. Його спроба пов'язати вступ України до НАТО з Волинською різаниною не є прикладом стратегічного мислення. Я можу зрозуміти цей зв'язок у контексті інтеграції України до ЄС, але не в контексті НАТО. Схоже, він занадто зосередився на політиці пам'яті, забуваючи про критичну важливість і терміновість протистояння Росії, а також про ризики, які поразка України може створити для Польщі. Тому, на мою думку, його висловлювання про вступ України до НАТО є безвідповідальними.
Ще один аспект, який, на його думку, заважає Україні приєднатися до ЄС та НАТО, - це історії про корупцію в оборонному секторі, що ґрунтуються на минулих розслідуваннях. Виникло кілька подібних скандалів. Підкреслюючи окремі випадки, він формував загальні заяви щодо України, відволікаючи увагу від більш суттєвого питання – протидії Росії. Мені хотілося б вірити, що він робив це для того, щоб знайти спільну мову з певним сегментом виборців. Однак не виключаю, що він може використати це в політичній стратегії президентського офісу.
Які зміни можуть очікувати Київ у відносинах з Варшавою?
Приємна новина полягає в тому, що новий президент може стати джерелом нових можливостей. Від того, яким чином Київ зможе налагодити перший контакт, залежить, які перспективи можуть відкритися. Я вважаю, що Україна вже має досвід взаємодії з особами, схожими на Трампа. На мою думку, з’явиться можливість для ініціатив, пов’язаних із політикою пам’яті та історичними питаннями. Це може дати шанс вирішити складні питання, які в іншому випадку затягнулися б на довгий час. Якщо ж переговори пройдуть успішно, це стане основою для подальшої співпраці та зміцнення політичних зв’язків.
Обговорюючи певні ризики, я вважаю, що вони також стосуються тієї сфери, в якій Навроцький відчуває свої досягнення. Він займав посаду директора Інституту національної пам’яті та Музею Другої світової війни. Отже, цей напрямок стане для нього пріоритетним під час його президентства, з акцентом на традиційній націоналістичній пам’яті, можливо, перебільшуючи патріотичні настрої. Якщо питання, пов’язані з Волинською трагедією, залишаться без уваги, це лише ускладнить ситуацію. Тому Україні варто знайти спільні точки дотику, наприклад, в історії опозиції до радянського режиму, громадянської непокори та сучасних політичних ініціатив, які можуть відповісти на виклики, пов’язані з націоналістичною пам’яттю.
Політична ситуація в Польщі розвивається дуже динамічно. Прем'єр-міністр Дональд Туск вже анонсував свою намір звернутися до Сейму з проханням висловити довіру його уряду у відповідь на невдачу кандидата від правлячої партії на президентських виборах. У разі, якщо результати голосування виявляться несприятливими для Туска і в країні будуть призначені нові парламентські вибори, це може суттєво вплинути на польсько-українські відносини та шлях Польщі до Європейського Союзу.
Кожен польський уряд співпрацюватиме з Україною в контексті її європейської інтеграції. Однак деякі політичні сили можуть мати різний рівень вимог до здійснення адміністративних реформ та розвитку внутрішнього ринку.
