Чи можливо арештувати Путіна за міжнародним ордером: це може статися за трьома сценаріями.
Чи є шанс здійснити правосуддя і що може стати на заваді
Міжнародний кримінальний суд (МКС) 17 березня 2023 року зробив історичний крок, видавши ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна. Вперше суд пішов проти чинного глави держави - одного з п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН. Путіна підозрюють у воєнних злочинах, зокрема, в незаконній депортації та переміщенні українських дітей з окупованих територій до Росії. Ці дії, за даними МКС, тривають щонайменше з 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Ордер залишився таємним, щоб захистити свідків і потерпілих, але його суть ясна: Путін несе індивідуальну відповідальність - як за прямі дії, так і за неспроможність зупинити підлеглих, які вчиняли чи допускали ці злочини.
Цей ордер є не лише юридичним документом, а й викликом міжнародному правосуддю. Чи зможе правосуддя притягнути до відповідальності лідера впливової держави за злочини, які викликали глобальний резонанс? Міжнародний кримінальний суд ще не затримував жодного чинного глави держави, тому можливість виконання цього ордера значною мірою залежить від складного переплетення правових, політичних аспектів та рішучості окремих країн. Розглянемо, які фактори можуть завадити здійсненню правосуддя і чи існують шанси на його реалізацію.
Римський статут, який є основою функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС), чітко встановлює процедуру виконання ордера на арешт. Коли країна-учасниця отримує запит від суду, вона зобов'язана терміново затримати підозрюваного. Правоохоронні органи повинні доставити його до національного суду, який перевіряє, чи дійсно ордер стосується цієї особи, чи були дотримані всі процедури арешту і чи захищені права затриманого. Підозрюваний має право подати клопотання про тимчасове звільнення до його передачі в Гаагу, але держава повинна врахувати серйозність звинувачень і вжити заходів для запобігання можливості втечі. Якщо рішення про екстрадицію буде ухвалено, затриманого якнайшвидше направляють до МКС.
Країни -- учасниці статуту зобов'язані повноцінно співпрацювати з судом - від розслідування до виконання арештів. Якщо держава відмовляється, МКС може звернутися до Асамблеї держав-учасниць або, якщо справу передала Рада Безпеки ООН, до неї. Навіть країни, які не підписали статут, можуть допомагати суду, уклавши спеціальну угоду чи визнавши його юрисдикцію в конкретній ситуації. Усе виглядає логічно, але реальність далека від ідеалу: політика, погрози та національні інтереси часто стають на заваді.
Росія, яка не визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, миттєво і агресивно відреагувала на виданий ордер. Лише через кілька днів після цього заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв висловив погрозу світу, заявивши: "Уявіть собі, якби главу ядерної держави, скажімо, затримали в Німеччині. Це стане приводом для війни. Наші ракети націляться на Бундестаг і офіс канцлера". Його слова є характерною стратегією Кремля: залякати, щоб стримати бажання виконувати ордер. Москва однозначно дала зрозуміти, що рішення МКС заважає її планам, зокрема щодо міжнародних візитів Путіна.
Європа відповіла рішуче. Німеччина заявила: якщо Путін з'явиться на її території, його арештують і передадуть до Гааги. "Ми зобов'язані це зробити", - наголосив міністр юстиції Марко Бушман. Франція підкреслила, що ніхто, незалежно від посади, не уникне відповідальності за злочини в Україні. "Правосуддя не має винятків", - заявили в МЗС Франції. Велика Британія привітала ордер, назвавши його кроком до покарання винних у "жахливих воєнних злочинах". Міністр закордонних справ Джеймс Клеверлі додав: "Відповідальні мають постати перед судом".
Сполучені Штати, які не є членами Міжнародного кримінального суду (МКС), зайняли обачну позицію. Тодішній державний секретар Ентоні Блінкен висловив підтримку європейським країнам, які мають намір виконати ордер, але уникнув чіткої відповіді стосовно можливих дій США. "Ми не підпадаємо під юрисдикцію МКС, і навряд чи Путін завітає до нас", - зазначив він, залишаючи місце для різних інтерпретацій. Така обережність свідчить про те, що навіть союзники України мають сумніви, коли мова йде про відкриту конфронтацію з Росією. Нова адміністрація Дональда Трампа навіть запровадила санкції проти керівника МКС через його дії, пов'язані з притягненням до кримінальної відповідальності прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху за масові вбивства цивільних у Газі.
Асамблея держав -- учасниць МКС висловила стурбованість погрозами Росії проти суду, його прокурора та суддів. "Ці дії підривають зусилля міжнародного правосуддя", - заявили в Асамблеї, закликавши країни не піддаватися тиску. Але погрози Кремля створюють атмосферу страху, яка впливає на готовність держав діяти.
Позиція країн, близьких до Росії, робить виконання ордера ще складнішим. Угорщина, хоча й підписала Римський статут, фактично відмовилася від співпраці з МКС. Глава адміністрації прем'єр-міністра Віктора Орбана Гергей Гуйяш заявив, що арешт Путіна неможливий, бо статут МКС "не оприлюднений в Угорщині". Це юридично сумнівне виправдання, адже Угорщина ратифікувала статут ще у 2001 році. Сам Орбан був обережнішим: він назвав звинувачення у воєнних злочинах недоречними під час війни й припустив, що арешт Путіна завадить мирним переговорам. "Як можна кликати за стіл переговорів і одночасно погрожувати арештом?" - сказав він. Така риторика відображає небажання Будапешта псувати відносини з Москвою. Як результат, Угорщина заявила про вихід з МКС.
Китай, що не визнає Міжнародний кримінальний суд, зайняв передбачувану позицію. Представник Міністерства закордонних справ Ван Веньбінь закликав суд уникати політизації та подвійних стандартів, а також поважати імунітет державних лідерів відповідно до міжнародного права. Пекін наголошує, що єдиним шляхом для врегулювання "української кризи" є діалог і мирні переговори. Ці висловлювання фактично відстоюють позицію Росії, зменшуючи тиск на Путіна.
Бразилія, яка бере участь у міжнародному космічному співробітництві, спочатку висловила неоднозначні сигнали. Президент Луїс Інасіо Лула да Сілва зазначив, що Путін не буде заарештований, якщо відвідає саміт G20 у Ріо-де-Жанейро у 2024 році, підкресливши: "Ми бажаємо його присутності", вказуючи на політичний контекст. Проте після отримання критики він змінив свою позицію, заявивши: "Це не в моїх руках, рішення приймають суди". Така зміна в його висловлюваннях засвідчує, що навіть в країнах з позитивним ставленням до Росії політична влада не здатна гарантувати безпеку Путіну, якщо судова система залишається незалежною.
Південна Африка (ПАР) вже має досвід проігнорування запитів Міжнародного кримінального суду: у 2015 році країна не затримала президента Судану Омара аль-Башира, незважаючи на наявність ордера. У серпні 2023 року, напередодні саміту БРІКС у Йоганнесбурзі, ПАР опинилася в подібній ситуації. Уряд намагався надати Володимиру Путіну імунітет, посилаючись на дипломатичні привілеї. Проте опозиційна партія "Демократичний альянс" подала юридичний позов, і суд ухвалив рішення, що зобов'язує ПАР арештувати Путіна. Прокурор навіть звернувся до суду з проханням видати ордер на арешт. В результаті Путін вирішив скасувати свій візит, відправивши замість себе міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Цей інцидент продемонстрував, що громадянське суспільство та судова система можуть змусити владу дотримуватися міжнародних норм права.
Монголія стала єдиною країною, що є учасницею Міжнародного кримінального суду (МКС), яка прийняла Володимира Путіна після оголошення ордера на арешт 2 вересня 2024 року. Улан-Батор запросив його для участі в святкуванні 85-річчя перемоги в битві на річці Халхин-Гол. Незважаючи на запити МКС про співпрацю, Монголія не затримала Путіна, посилаючись на його статус як глави держави. МКС розцінив це як порушення Римського статуту та направив справу на розгляд Асамблеї держав-учасниць. Монголія намагалася пояснити своє рішення, заявляючи, що Росія не є учасницею МКС, а імунітет Путіна захищений міжнародними нормами. Однак суд відкинув ці доводи, підкресливши, що імунітет не звільняє від відповідальності за воєнні злочини.
Ордер Міжнародного кримінального суду (МКС) виступає не просто як юридичний механізм, а також як іспит для світової спільноти. Суд чітко вказав, що імунітет глави держави не є перешкодою для арешту. Ще в 2017 році, в справі Омара аль-Башира, МКС постановив, що країни-учасниці зобов’язані затримувати підозрюваних, незалежно від їхнього статусу. Це було підтверджено і в рішенні щодо Монголії у 2024 році. Проте, реальна ситуація доводить, що право часто поступається політичним інтересам. Ось основні перешкоди:
Проте є й причини для надії. В Південноафриканській Республіці опозиційні сили та суди продемонстрували, що здатні примусити владу дотримуватися норм Міжнародного кримінального суду. Аналогічно, в Бразилії судова система має потенціал стати ключовим фактором. Навіть у Монголії порушення ордера не залишилося без відповіді: МКС офіційно визнав провину країни. Це свідчить про те, що безкарність все ж може мати свої наслідки.
Арешт Путіна можливий у кількох сценаріях:
Поки Путін обережно уникатиме ризикованих ситуацій, вибираючи "безпечні" напрямки, такі як Монголія, або взагалі скасовуючи поїздки, як у випадку з ПАР, ордер Міжнародного кримінального суду продовжує залишатися символом сподівань на справедливість. Він нагадує всьому світові, що за воєнні злочини потрібно відповідати, незалежно від статусу. Чи стане цей ордер ефективним механізмом покарання? Це залежить від рішучості країн, незалежності їхніх судових систем та готовності протистояти російському тиску. Лише час і політична воля зможуть дати відповідь на це питання.
