Чи не є вже запізно для Європи підготуватися до оборони до 2030 року?
Європейський Союз розробив концептуальний документ, що стосується зміцнення обороноздатності континенту до 2030 року. Ця концепція є актуальною та обґрунтованою. Проте, для того щоб "Дорожня карта 2030" перетворилася на ефективний інструмент, необхідно, щоб вона стала спільним проєктом ЄС і України. На даний момент Україну в цьому контексті не помітно.
Європейський Союз зробив важливий крок, якого не вистачало з 2014 року: об'єднав у єдину концепцію бачення, ресурси та параметри для забезпечення оборонної готовності. Єврокомісія представила концептуальний документ під назвою "Preserving Peace - Defence Readiness Roadmap 2030", який продовжує ідеї, викладені в "Білій книзі з європейської оборони", опублікованій навесні цього року. Ця дорожня карта визначає чотири ключові напрямки: Eastern Flank Watch, European Drone Defence Initiative, European Air Shield та European Space Shield. Перші результати цих проектів планується реалізувати вже до кінця 2026 року, а досягнення повної оперативної готовності очікується в період між 2027 і 2030 роками. У Брюсселі та Києві цей документ вважають важливим кроком у створенні нової системи безпеки та оборони в Європі. Проте залишаються питання щодо практичних аспектів реалізації Roadmap-2030, зокрема стосовно залучення України до конкретних оборонно-промислових і оборонних ініціатив.
Кая Каллас на прес-конференції, що була організована для представлення "Дорожньої карти оборонної готовності 2030: Збереження миру", фото: gettyimages.
Сильна сторона даного документа полягає в акценті на чіткий розподіл часу та моніторинг виконання конкретних заходів. Країни Європейського Союзу переходять від загальних політичних декларацій до конкретних термінів, показників та контрольних точок. В пріоритеті перебувають найгостріші проблеми європейської безпеки: протиповітряна та протиракетна оборона, боротьба з безпілотними літальними апаратами, космічні технології, захист Східного флангу, а також логістика і військова мобільність, відома як "військовий Шенген". На відміну від попередніх документів, цей текст не просто містить список можливих цілей, а намагається об'єднати потреби з промисловими можливостями та спільними закупівлями, які мають на меті сформувати справжній єдиний оборонний ринок ЄС до 2030 року.
Roadmap-2030 не з'явився на порожньому місці; він є логічним розвитком "Білої книги - Readiness 2030", яка аналізує оборонну промисловість Європейського Союзу. Цей документ гармонійно співвідноситься з Європейською програмою оборонної індустрії (EDIP), що має на меті забезпечити довгострокові контракти, встановлення стандартів та спільні закупівлі, особливо в таких сферах, як протиповітряна оборона, безпілотники та космічні технології. Політична основа цього підходу підкріплюється новою угодою щодо EDIP, що включає висловлену підтримку Україні та мету підготовки до оборони ЄС до 2030 року.
У Roadmap-2030 робиться особливий акцент на кількох провідних напрямках реалізації практичних проєктів з розбудови європейської оборони, зокрема:
Eastern Flank Watch – це ключова ініціатива Roadmap-2030, спрямована на укріплення східного кордону Європейського Союзу в усіх напрямках. Вона інтегрує системи протиповітряної оборони та боротьби з безпілотниками з наземними оборонними засобами, а також заходи забезпечення безпеки на морі в Балтійському та Чорному морях, включаючи багатодоменною розвідку та спостереження. Ця ініціатива гармонізується з підходами НАТО, такими як Eastern Sentry, Baltic Air Policing та ініціативи з передової присутності, і передбачає тісну співпрацю з інструментами внутрішньої безпеки та охорони кордонів.
Німецькі винищувачі Eurofighter Typhoon на патрулюванні повітряного простору Балтійського регіону, фото: gettyimages
European Drone Defence Initiative - це європейська відповідь на "дронову війну": інтеграція сенсорів, засобів РЕБ, перехоплювачів і вогневих систем, спільні стандарти й закупівлі. Єврокомісія орієнтує на початкові можливості вже до кінця 2026 року та повну функціональність у 2027-2028 роках. Ініціатива безпосередньо виросла як реакція на інциденти у небі Європи та продовження політичного проєкту "Стіна дронів".
European Air Shield – це комплексний, багатоетапний захист повітряного та ракетного оборонного простору ЄС, оснащений повним набором сенсорних технологій для реагування на різноманітні повітряні загрози. Ця система повинна бути повністю інтегрована з командно-керуючими структурами НАТО, що дозволить зміцнити європейський компонент протиповітряної та протиракетної оборони в рамках Альянсу. Перші результати реалізації цього проекту очікуються до кінця 2026 року.
European Space Shield - це космічна складова європейської оборонної системи, яка базується на національних та комерційних можливостях і підкріплюється ініціативами Європейського Союзу. Основними напрямками є системи космічної розвідки, боротьба з глушінням та спуфінгом, а також розвиток сумісних національних оборонних космічних платформ і сервісів для спостереження, зв'язку та навігації. Крім того, важливою метою є швидка інтеграція космічних даних у бойові системи для забезпечення тактичної обізнаності. При розробці European Space Shield акцент робиться не лише на космічних елементах, а й на наземних інфраструктурах та протоколах обміну інформацією.
Індустріальна концепція: колективні закупівлі, обсяги, адаптивність.
Roadmap-2030 акцентує увагу на спільних закупівлях як на головному чиннику сумісності та ефективності. Європейський Союз переходить від одноразових антикризових закупівель до довгострокових програм, що дозволяє промисловості розвивати нові виробничі лінії та залучати додаткове фінансування. Основною метою є підвищення частки спільних закупівель до значущого рівня, що сприятиме стандартизації товарної номенклатури та зменшенню витрат. У публічних заявах підкреслюється намір забезпечити істотну частину спільних закупівель, а також модернізувати інфраструктуру для оперативного реагування.
Другий ключовий аспект - це військова мобільність. Йдеться про адаптацію транспортної інфраструктури для задоволення військових вимог та її трансформацію в засоби, що можуть використовуватися для різних цілей. Важливо також встановлення спільних стандартів для перевезень, впровадження цифрових процесів і усунення заторів на кордонах. Швидке переміщення військ стає такою ж важливою можливістю, як і система протиповітряної оборони.
Третій аспект - це управління запасами, особливо боєприпасами та засобами для протидії повітряним загрозам. Європейські інституції виконують функцію "індустріального штабу", який ідентифікує вузькі місця та оперативно розподіляє ресурси.
Сьогодні у Roadmap більше акценту на правильних відповідях "що робити", а не "як саме". У контексті війни темп розвитку вимірюється не роками, а місяцями. У таких умовах, найшвидший шлях від теорії до практики проходить через Україну. Саме тут був сформований масовий, доступний та стійкий до РЕБ "дроновий" арсенал. В Україні функціонують цифрові мережі управління вогнем, які забезпечують безперервний цикл "виявлення - ураження" в реальному часі. Європейський Союз визнає важливість цього досвіду та висловлює готовність до співпраці, однак без повної інтеграції українських розробок у європейську систему Roadmap-2030 існує ризик втрати швидкості розвитку.
Отже, які потреби має Європа на сьогоднішній день і які кроки варто вжити?
Необхідно зрівняти статус українських оборонних компаній з європейськими учасниками програм. Це питання стосується не лише символіки, а й швидкості доступу до таких ініціатив, як EDIP, EDF, SAFE, а також до ключових напрямів Roadmap. Сучасний формат "другорядності" українських компаній у європейських програмах суттєво ускладнює реалізацію спільних проєктів. У цих умовах створення спільних підприємств відбувається не завдяки, а всупереч існуючим європейським програмам підтримки. Політичний меседж про підтримку України вже прозвучав, і тепер настав час надати йому конкретні інструменти.
Відкрити повний доступ до спільних проєктів Roadmap. Українські рішення у сенсорах, дронах, ближній ППО, засобах РЕБ, системах наведення і C2/C4ISR довели ефективність проти реальних загроз. Їх швидке включення у стандарти та закупівлі зекономить роки й гроші для європейців.
безпілотник ЗСУ, фото: GeneralStaff.ua
Розпочати програму системного навчання та впровадження українського досвіду в галузі доктрин. Необхідні не лише інноваційні технології, а й нові стратегічні підходи: доступні масові платформи, рої безпілотних літальних апаратів, мережеві системи управління, модульність озброєння, адаптивна логістика, а також захист енергетичних і зв'язкових систем під час масштабних атак. Саме цього найбільше не вистачає в Європі – практичних знань сучасної ведення війни.
Останні тижні ще раз показали, що Росія поєднує гібридні дронові атаки з провокаціями на Балтійському та Чорноморському напрямах і тестує європейські механізми реагування. У відповідь Брюссель просуває кілька програм реагування, які, втім поки що не змогли набути практичного наповнення без українського внеску. Без українських систем тактичної обізнаності, сенсорних мереж, алгоритмів, тактик і перевірених на фронті процедур будь-яка ініціатива загрузне у нереалістичних очікуваннях. Європі потрібен інший порядок: "вчора на фронті - завтра у виробництві", а не навпаки. Саме тому український досвід має стати невіддільною частиною флагманів Roadmap - від дронових проєктів до космічних програм.
Україна сподівається, що новий підхід Європейського Союзу не залишиться лише на рівні аналізу та загальних порад, а розвиватиметься до укладання контрактів, масштабування ініціатив та впровадження спільних стандартів операційної діяльності з участю українського оборонного комплексу та сил оборони. Лише так можливо сформувати інтегровану європейську систему стримування Росії, адаптовану до сучасних викликів.
Іншими словами, щоб Roadmap 2030 став ефективним інструментом, необхідно, щоб він був результатом спільної роботи Європейського Союзу та України.
Європейська комісія представила чітку структуру, реалістичні терміни та чотири основні ініціативи, які спрямовані на вирішення найбільш нагальних проблем. Європа дійсно прагне швидко адаптуватися та знаходити нові рішення для протидії загрозам з боку Росії. Україна надає цим заходам важливий політичний контекст, підкреслюючи, що це "критичний момент" і що план має бути орієнтованим на зміцнення миру. Однак на даний момент в "Дорожній карті 2030" все ще домінує аналітичний і процедурний етап, а не конкретні дії.
Україна може запропонувати Європі унікальні можливості завдяки своєму безперервному бойовому досвіду та технологічним інноваціям, перевіреним у найскладніших умовах збройного конфлікту. Щоб ефективно реалізувати Readiness Roadmap 2030 як інструмент зміцнення обороноздатності Європи, необхідно забезпечити Україні статус рівноправного партнера. Це передбачає прирівняння українських оборонних підприємств до європейських у контексті програм і закупівель, надання їм повного доступу до провідних технологій, створення механізму швидкого впровадження українських тактик і технологій відповідно до європейських стандартів, а також укладення довгострокових спільних контрактів з залученням українського виробництва.
Це вибір, що базується на прагматизмі. Європа може витратити багато років на створення ідеальних механізмів. А може інтегрувати в ці процеси Україну, яка щоденно бореться з супротивником, задля стримування якого цей план і розробляється. У першому випадку 2030 рік стане датою чергового перегляду. У другому - контрольним етапом, коли ЄС матиме багатошарову систему протиповітряної й протиракетної оборони, ефективний захист від дронів, надійні космічні сервіси та промисловість, здатну виготовляти продукцію вчасно. І це стане можливим лише тоді, коли концепцію Readiness 2030 буде сформульовано не лише мовою Брюсселя, але й мовою Києва.
