Червона картка для Туска та виклики для українців: основні наслідки президентських виборів у Польщі.

Президентом Польщі обрали Кароля Навроцького, керівника Інституту національної пам'яті, який став новим фаворитом Ярослава Качинського. Відомий як колишній ультрас, він також має репутацію, пов'язану з минулим у кримінальному світі.

Які наслідки це має для України?

Ось така справа.

По-перше, слід врахувати, що в Польщі президент не визначає зовнішню політику, цю функцію виконує уряд. Проте польські президенти зазвичай проявляли активність у сфері східної політики, оскільки як особистості та політики вони були зацікавлені у налагодженні продуктивних відносин між Варшавою та Києвом. На сьогодні немає жодних підстав стверджувати, що Навроцький особисто виявляє інтерес до України.

Його коментарі щодо України, як під час виборчої кампанії, так і до її старту, варіювалися від холодного нейтралітету до явного прояву українофобії.

Причому діставалося від нього і Україні як державі, і українцям у Польщі.

Україна зазнала удару не лише через його відмову від членства в НАТО. Навроцький символічно завершив свою кампанію неподалік від найбільш суперечливого польського меморіалу жертв Волинської трагедії, і це сталося в той момент, коли Київ дозволив проведення пошукових робіт і ексгумацій. Найдобрішими висловлюваннями Навроцького про Україну можна вважати те, що він не планує направляти туди польських військових для миротворчої місії, але готовий відправити підприємців для підробітку.

Українська спільнота в Польщі зіткнулася з новими ініціативами, які викликали чимало обговорень. Йдеться не лише про пропозицію позбавити українських біженців виплат на дітей, відомих як "800 плюс". Існує також ще більш радикальна ідея: автоматично переносити громадян України в кінець черги до медичних закладів.

Чи настільки неприязне ставлення польських політиків до Києва та українських мігрантів стало популярним лише "під кампанію", чи це новий "чорний мейнстрим" польської політики - дізнаємося вже незабаром.

Проте значною мірою все визначатиметься тим, хто увійде до зовнішньополітичної команди Навроцького.

В даний момент там порожньо.

Штаб кандидата Навроцького не був сформований радниками, а скоріше піар-фахівцями та соціологами. Саме тому в останні місяці "ПіС" і її кандидат діяли виключно відповідно до результатів соціологічних досліджень.

* Чому люди не прагнуть підтримувати українських біженців? Тоді давайте приховаємо їх!

* Люди вважають, що Зеленський невдячний? То говоримо про це!

* Чи є більше ніж 50% підтримки для продовження військової допомоги Україні? Тоді, звісно, погоджуємося.

Які думки з цього приводу має сам кандидат на пост президента?

Суть справи в тому, що Навроцький насправді не має власної суб'єктності. Весь цей проект повністю належить Качинському.

А довкола Ярослава Качинського є люди, які добре розуміють стратегічне значення України і для яких кампанія - це одне, а управління державою - дещо інше.

Проте важко уявити, що настільки палкі суспільні настрої щодо України в Польщі втихомиряться, не змусивши традиційних правих діячів піти на ще більш радикальні кроки у своїй політиці стосовно Києва. Особливо враховуючи, що для їхніх опонентів з правого флангу, зокрема "Конфедерації" та Гжегожа Брауна, антиукраїнські настрої стали не лише елементом виборчої риторики, а й невід’ємною частиною ідентичності цих політичних проектів.

Таким чином, антипатія до України залишиться з нами на тривалий час.

Тренд на антиукраїнські настрої став помітною частиною польського політичного мейнстриму, проявляючись у більш поміркованій формі щодо української держави та в дедалі радикальніших і загрозливіших формах стосовно українських мігрантів. В умовах відсутності конструктивних пропозицій, як партія "Право і Справедливість", так і, в меншій мірі, "Громадянська коаліція" знайшли зручну ціль для звинувачень. В усіх проблемах винні незадоволені і вимогливі українці.

Чому так - минулого тижня писала для "ЄвроПравди" (детально читайте у статті "Більше не адвокат України: як президентська кампанія вплине на політику Польщі", а днями вийшов чудовий лонгрид Святослава Хоменка).

Ні, це не просто суб'єктивні враження конкретних людей.

Кого б я не зустрів за останні кілька тижнів, у всіх виникають проблеми: хтось зіткнувся з грубістю у трамваї через вживання української мови, інший отримав погрози щодо батьківських прав, якщо "не вплине на свою українську дитину", а з кимось сусіди просто перестали вітатися.

І це Варшава!

Джерело напруження у польсько-українських відносинах останнім часом прийнято було шукати у тому, що бідніший клас польського суспільства дивиться на представників українського вищого класу, що їдуть на Захід дорогими авто. Мовляв, це така класово-національна ненависть.

Та я наголошу на іншій тезі: головне напруження зараз генерує польський середній клас.

Так, той освічений, проєвропейський прошарок поляків, який "мультікульті" і за Тшасковського.

Так само, як їх дратує, що бажання стати "новими багатими поляками" підриває польський пролетаріат (тому й ненависть до програми "800 плюс", електорату "ПіС" тощо), їх також обурює численний український середній клас у Польщі. Це сприймається як загроза їхній ексклюзивності в способі життя. Вони вважають: "Я ж не для того стала полькою і працювала десять років, аби відпочивати з українцями в одному готелі та ходити до однієї перукарні".

Дебати на Ютубі між Славоміром Менценом, Навроцьким та Тшасковським виявили, що економічна програма "Конфедерації" більше відповідає інтересам польських лібералів. Проте 88% виборців Менцена у фінальному турі підтримали Навроцького.

Основною причиною їхньої єдності стало, в значній мірі, антиукраїнізм.

Не варто забувати й про Сполучені Штати Америки.

Польська зовнішня політика перебуває у фарватері американської зовнішньої політики. Не варто мати ілюзій, навіть проєвропейський президент Рафал Тшасковський у разі перемоги не ставив би це під сумнів, хоча й намагався б інтенсивніше будувати європейську систему стримування і противаги Трампу разом з Мерцом і Макроном.

А Навроцький - це не лише проамериканський політик; він є представником трампістської ідеології.

Отже, з його обранням зміцниться "трампістське крило" партії "ПіС", що набуває особливого значення в контексті питання "хто прийде після Качинського?".

Як ми вже дізналися з наших взаємодій з Дональдом Фредовичем, це не обіцяє нічого позитивного.

З іншого боку - якщо американці в якийсь момент знову стануть більшими яструбами щодо Росії, "ПіС" підтягнеться автоматично і понесе прапор попереду цієї колони.

Що саме пішло не так у кампанії Тшасковського?

Багато людей висловилися з цього приводу у Facebook, і хоча я не хочу повторювати їхні думки, мені важливо підкреслити, наскільки хибною є поширена думка, що "люди голосували за Навроцького, бо вони недалекі". По-перше, не потрібно бути надто розумним, щоб підтримувати пісенні виступи Рафала Тшасковського та його відсутність чіткої позиції. По-друге, це нагадує ситуацію з виборами в США 2016 року між Клінтоном і Трампом, коли медіа безперервно критикувало виборців Трампа, називаючи їх нікчемними, а ті вирішили довести протилежне.

Чому виборці мають підтримувати особу, яка виявляє лицемірство і не прагне враховувати їхні потреби? Яскравим прикладом "зрозуміння" з боку Тшасковського стало його використання антиукраїнських заяв напередодні другого туру голосування.

Слід також врахувати, що Дональд Туск, який підтримував Тшасковського, вже давно втратив статус візіонера. Для багатьох поляків він став таким же промоутером низьких людських інстинктів, як і Качинський, проте в елегантному костюмі та з європейськими символами. Він мав уряд, контроль над телебаченням (яке перетворив на нудну пропаганду), та фаворита серед кандидатів, але все ж зазнав поразки.

Таким чином, поразка Тшасковського стала своєрідним знаковим моментом для уряду Туска.

Що нас чекає попереду? Усі тенденції в короткостроковій та середньостроковій перспективах будуть залежати від можливості проведення позачергових парламентських виборів у Польщі.

Адже члени коаліції можуть почати розходитися, що може викликати вотум недовіри до уряду.

Чи все зіпсувалося між Польщею та Україною? Ні. Пам'ятаймо, що поза великою політикою є: самоврядування, торговельні контакти, академічна співпраця, спільні НКО-проєкти. І тут польсько-українські відносини не лихоманить. Тут тисячі людей, які щодня, як можуть, підтримують українців на шляху до перемоги.

Проте загальний стан справ викликає значне занепокоєння.

Не хочу нагнітати, але атмосфера довкола українських мігрантів у Польщі реально дуже погана. Політичні відносини - не такі погані, як у 2017-2018 роках, але ставлення до мігрантів - напружено-небезпечне.

На жаль, немає чіткої відповіді на питання про те, як діяти в умовах цих згаданих тенденцій.