Час обговорити можливості співпраці з Лукашенком: як Захід може підтримати Україну, відокремивши Білорусь від Росії.
Перефразуючи думки Льва Троцького щодо війни, можна стверджувати, що ми не прагнемо до нового розділу Європи, але сама Європа проявляє інтерес до нас. Володимир Путін, президент Росії, двічі за останні десять років здійснював військове вторгнення в Україну, намагаючись відновити контроль, який Москва втратила в 1991 році. І хоча його плани реалізуються не надто успішно, процес нового де-факто розподілу територій все ж таки триває.
В Україні це яскраво видно через те, як артилерія і траншеї створюють нові лінії на безкрайніх степах. Менш очевидно, але деякі колишні території Москви поступово витісняються з сірих зон, які вони займали з моменту розпаду СРСР. Це не завжди відповідає їхнім побажанням, і такі зміни точно не співпадають з економічними та безпековими інтересами Європейського Союзу. Проте ці процеси відбуваються.
Неприємна істина полягає в тому, що західні політики в деяких випадках ненавмисно сприяють реалізації планів Путіна. Вони продовжують вести політику, зокрема впроваджувати санкції, мета яких колись була досяжною, але тепер стає недосяжною. Як результат, уряди країн, на які накладено ці санкції, опиняються в дедалі більшій залежності від Москви.
Візьмемо Білорусь. Ця країна з населенням близько 9 мільйонів осіб межує не тільки з Росією, а й з Україною, двома прибалтійськими державами й Польщею. Вона також примикає до так званого Сувальського розриву -- тонкого 65-кілометрового (40 миль) коридору вздовж польсько-литовського кордону, що пропонує найкоротший потенційний маршрут для путінських військ, аби досягнути російського ексклаву Калінінграда, одночасно відрізаючи прибалтів від підкріплення НАТО.
Отже, Білорусь грає ключову роль як у оборонних, так і в наступальних операціях. Вона також слугує прикладом для підпорядкованого союзу російських держав, який прагне створити Путін.
26 січня президент Олександр Лукашенко організував вибори, які були відверто фіктивними, отримавши 86,8% голосів. Реакція на це була цілком очікуваною: нові санкції. Лукашенко та його оточення піддаються торговельним обмеженням з боку Європейського Союзу щонайменше з 2020 року, коли він жорстоко придушив масові протести, викликані підозрами в маніпуляціях з результатами попередніх президентських виборів. Санкції з боку ЄС стали значно жорсткішими після того, як Білорусь дозволила Путіну використовувати свою територію для нападу на Київ у 2022 році.
На той момент мета введення цих санкцій виглядала досить благородною: змусити Лукашенка організувати нові та справжні вибори, звільнити політичних ув'язнених (більше 1200 осіб досі залишаються за ґратами), припинити насильницьке вислання мігрантів через західні кордони, зупинити підтримку Путіна у його агресивній війні проти України та загалом покласти край тиранічному стилю правління нинішнього семиразового президента. Проте ця ініціатива не принесла успіху. Лукашенко продовжує утримувати владу, тоді як значна частина незалежних медіа та політична опозиція або жорстко придушені, або ж опинилися у в'язницях чи вигнанні.
Згідно з повідомленнями, виборчі дільниці в ці вихідні залишились малолюдними, незважаючи на офіційні дані про явку на рівні 86%. Багато білорусів усвідомлювали, що ці вибори є лише ілюзією. Однак, вони не вдавались до протестів, оскільки пам'ятали наслідки минулого: побиття, ув'язнення та тортури. Вони також усвідомлюють, що у разі успішного повалення нинішнього режиму, російські танки могли б швидко ввести нового лідера, який навіть не намагався б, подібно до Лукашенка, зберігати видимість незалежності чи контролювати білоруські війська в Україні.
Як зазначив мені Джонатан Еяль, досвідчений аналітик з питань Східної Європи та міжнародний директор британського Королівського інституту об'єднаних служб: "Найгірший сценарій для нас полягає в тому, що ми, з одного боку, намагатимемося сприяти усуненню Лукашенка, а з іншого боку, лише підштовхуватимемо Білорусь до зближення з Москвою і, можливо, втягуватимемо її у війну (в Україні)".
На даний момент західні сусіди Білорусі закрили більшість пунктів перетину кордону. Лукашенко примусив закрити кілька європейських консульств у Мінську, столиці країни, що була збудована в епоху Сталіна, а Європейський Союз значно обмежив видачу віз для в'їзду. Санкції, накладені на білоруський експорт, мають всебічний характер і наближаються до тих, що застосовані проти Росії.
Ці дії більше не відповідають поставленим цілям. Сьогодні Білорусь опинилася в обставинах, що нагадують ситуацію Угорщини 1956 року, коли Москва відправила війська для придушення повстання, а не в контексті успішної української революції на Майдані 2014 року. Незважаючи на всю свою відвагу, протестувальники в Білорусі не зможуть самостійно скинути авторитарний режим Лукашенка, і, подібно до радянського Будапешта, Захід не надасть їм допомоги, якщо вони вирішать діяти. Потрібен більш тривалий підхід, який дозволить простим білорусам розширити контакти із Заходом, а не ізолювати їх, водночас зменшуючи залежність Лукашенка від Росії.
Потрібно відновити міжнародне пасажирське залізничне сполучення, відкрити прикордонні пункти та запропонувати Лукашенку план, що передбачає скасування певних санкцій в обмін на конкретні дії, включаючи звільнення політичних в'язнів. Як зазначив білоруський експерт Артем Шрайбман у своїй доповіді для Фонду Карнегі за міжнародний мир, до списку товарів, які можуть бути виключені з санкцій, слід включити лише ті, що не залежать від російських ресурсів, такі як калійні добрива і оброблене дерево. Безумовно, Білорусь стане важливим маршрутом для обходу російських санкцій, однак у цьому вона не буде відрізнятися від інших колишніх радянських країн, що сусідять з Москвою.
Схожі процеси спостерігаються й у Грузії, ще одній колишній території російської імперії, яка, на відміну від Білорусі, раніше обрала рішучий курс у напрямку Заходу, навіть попри війну з Росією. Наразі уряд починає орієнтуватися на Москву, хоча офіційно декларує підтримку євроінтеграційних прагнень, які поділяє більшість населення. Протести, що відбувалися, були придушені, а у відповідь на це Європейський Союз призупинив переговори про вступ. Це є недалекоглядним кроком. Процес інтеграції в ЄС може стати важливим інструментом для впливу на уряд і збереження надій на демократичний розвиток у Грузії, незалежно від того, чи призведе це до фактичного членства в Європейському Союзі.
Західна політика повинна чітко розрізняти між народами та їхніми урядами, аби запобігти виникненню нової "залізної завіси" в Європі. У Білорусі варто сприяти поїздкам звичайних громадян і незалежних компаній на Захід, а також розвитку торгівлі з ним, щоб зміцнити зв'язки і протистояти наслідкам пропагандистської та перевиховної політики Лукашенка. Крім того, важливо розмежовувати Мінськ і Москву, усвідомлюючи, що їхні інтереси не є ідентичними, принаймні на даний момент. Якби ці інтереси збігалися, білоруські сили вже активно брали б участь у війні на боці Путіна в Україні.
