Нюрнберг став місцем, де було сформульовано поняття "злочин агресії". Це визначення стане основою для осудження Росії в майбутньому.
Вісімдесят років тому, 20 листопада 1945 року, стартував процес справедливості, коли переможці взялися судити нацистських злочинців.
Цей міжнародний судовий процес довжиною майже в рік, організований одразу після закінчення Другої світової війни, став своєрідним проміжком між умовним "учора", коли союзники пліч-о-пліч боролися проти нацизму, і умовним "завтра", коли вони опиняться по різні сторони "окопів" Холодної війни. Нюрнберг підбив підсумки вчорашньої ситуативної дружби й намітив холодну ввічливість наступних десятиліть протистояння. Втім, головний його здобуток - це спільний вирок, винесений нацистському Злу.
УЧАСНИКИ В ПРОЦЕСІ: РІЗНІ ВАГОВІ ГРУПИ, СПІЛЬНА ЦІЛЬ
Чи всі союзники, що брали участь у судових процесах, вийшли з війни в однаковій ситуації? Французи, незважаючи на свою героїчну боротьбу та діяльність Опору, все ж мали певні плями на репутації через співпрацю режиму Віші з нацистами. Проте вони намагалися зберегти обличчя. Британці були вкрай виснажені; протягом майже року (1940-1941) вони самостійно боролися проти гітлерівської Німеччини. Радянський Союз зазнав найбільших втрат серед союзників: десятки мільйонів жертв, як військових, так і цивільних, зруйновані міста та села, страждання людей і невимовні наслідки жорстокого насильства. У той час, як Сполучені Штати, порвавши з традиційною політикою ізоляціонізму, активно увійшли у війну, значно зміцнили свої економічні та політичні позиції. Вони відчували себе переможцями і вважали себе рятівниками Європи. Таким чином, кожна зі сторін цього політичного квартету мала свою версію війни, яка дещо відрізнялася від поглядів інших. Чотири країни-учасниці Міжнародного військового трибуналу (МВТ) мали різні правові системи, політичні та юридичні традиції. А що ж нацистські злочинці? Вони не визнавали своєї провини і кожного дня вели запеклу боротьбу на протязі всього процесу, намагаючись довести свою невинуватість. Їхній основний аргумент полягав у тому, що Німеччина розпочала війну в умовах самооборони.
Місцем для проведення МВТ було вибрано Нюрнберг — місто, яке стало знаковим для нацизму. Саме тут Гітлер оголошував расистські закони, а також проходили численні з'їзди націонал-соціалістичної партії Німеччини.
СТРАТИТИ БЕЗ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ЧИ ПРОВЕСТИ СУДОВИЙ ПРОЦЕС?
Якось у 1918 році, одразу після закінчення Першої світової війни, під час вечері на Даунінг-стріт, 10, британський прем'єр Ллойд Джордж сказав гостям, що коли б його воля, він би кайзера повісив. Черчилль, який був присутній за столом, заперечив йому. 30 листопада 1943 року на банкеті, що завершував Тегеранську конференцію, Сталін підняв келих за те, щоб після війни були розстріляні щонайменше 50 тисяч гітлерівців. Черчилль, як і у 1918, знову обурився. Натомість Рузвельт підхопив своєрідний гумор Сталіна, назвавши "компромісну цифру" - 49 500. Попри те, що ідея покарання нацистських ватажків виникла задовго до закінчення війни, у західних союзників спочатку не було єдиної точки зору щодо того, як вчинити з очільниками Третього рейху. Іден, виступаючи в парламенті 28 травня 1945 року зауважив: "Якщо англійські солдати захоплять Гітлера, вони можуть самі вирішити, чи застрелити його на місці, чи привести живим". Рузвельт не сприймав позиції Держдепу стосовно того, що німці не відповідальні за злочини керівництва держави. Тому він підтримав план, розроблений Міністерством фінансів. У ньому йшлося про знищення промислового потенціалу і перетворення Німеччини на "країну полів". Доволі детально було і розроблено питання щодо покарання злочинців. У додатку до меморандуму Генрі Моргентау від 5 вересня 1944 року, присвяченому цьому питанню пропонувалося скласти список головних злочинців війни.
НЕЗНАЙОМИЙ ВІДОМИЙ ЮРИСТ З СРСР
Аналіз і юридичну основу майбутнього процесу союзники створювали спільними зусиллями. Однією з ключових фігур у підготовці Міжнародного військового трибуналу був радянський юрист Арон Трайнін. На фоні скандально відомих прокурорів сталінської епохи, таких як Іон Нікітченко та Роман Руденко, які відігравали центральну роль на процесі, Трайнін вирізнявся як видатний правник, який здобув повагу серед західних колег. У 1945 році він представляв Радянський Союз на Лондонській чотиристоронній конференції, що займалася розробкою статуту Міжнародного військового трибуналу для Нюрнберзького процесу, а згодом виступав як консультант радянського обвинувачення. Саме Трайнін ініціював впровадження нової правової концепції — "злочин агресії" — для притягнення до відповідальності військового та політичного керівництва нацистської Німеччини за численні вторгнення та окупацію інших країн. Разом із колегами, які працювали над формуванням Уставу Нюрнберзького трибуналу, він істотно вплинув на розвиток нових норм міжнародного права. Сьогодні агресія вважається одним із основних злочинів у міжнародному кримінальному праві, поряд із геноцидом, злочинами проти людяності та військовими злочинами.
Незважаючи на це, протягом багатьох років вклад Трайніна залишався в тіні, не отримуючи належного визнання, особливо в умовах Холодної війни. Лише нещодавно почали переглядати його роль, незважаючи на те, що це не означає заперечення злочинів радянського режиму та участі самого Трайніна. Він був фактично правою рукою Вишинського, головного прокурора сталінської епохи, і відігравав важливу роль у формуванні судової системи СРСР, а також, хоча й опосередковано, у сталінських політичних процесах. Варто зазначити, що в той час, коли радянські прокурори на трибуналах звинувачували нацистських злочинців у масових депортаціях, радянські органи каральної системи депортували тисячі осіб — колишніх громадян СРСР, які перебували в Європі, до ГУЛАГу.
ДИСКОМФОРТНІ ТЕМИ
Жодна з делегацій держав-учасниць процесу не бажала чіпати скелетів у власних шафах, виносячи на широкий загал політику своїх урядів, виставляючи її в невигідному світлі. Це стосувалося питань аншлюсу Австрії, мюнхенських англо-французьких "кульбітів", радянсько-німецьких таємних відносин, тобто пакту Молотова-Рібентропа. Підсудним не задавали уточнюючих запитань, інколи їхні свідчення обривали. Тим не менш, адвокати не втрачали нагоди для просування сумнівної версії про змішану відповідальність за розв'язання Другої світової війни - мовляв, провідні європейські держави, так само як і Німеччина, винні в тому, що сталося. "А що було б, якби після мюнхенської угоди чехи не погодились поступитися Німеччині Судетською областю?", - запитав Герінга його адвокат Отто Штамер. "О, це питання ми ставили перед Чемберленом і Даладьє. Обидва відповіли: "Тоді ми примусимо чехів".
У контексті розкриття радянських помилок союзники вели досить хитромудру гру. Американці фактично "розкрили" таємний протокол до радянсько-німецької угоди, укладеної 23 серпня 1939 року. 22 травня 1946 року цей документ опублікувала газета St. Louis Post-Dispatch, що викликало шок не тільки у світовій спільноті, а й серед більшості членів радянської делегації. Наступного дня в готельному номері був знайдений застреленим радянський прокурор генерал Микола Зоря, який відповідав за надання доказів агресії Німеччини проти СРСР. Офіційна версія радянських властей стверджувала, що це був нещасний випадок під час чищення зброї, хоча генерал був виявлений роздягненим у ліжку, закритий ковдрою до підборіддя. Микола Зоря також займався катинською справою, оскільки Радянський Союз намагався перекласти відповідальність за вбивство польських військових на німців, проте це не вдалося. В результаті ця справа також привернула значну увагу.
ПЕРЕГЛЯД ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СТАТИСТИКИ
Перекладачка Тетяна Ступнікова, яка працювала на допитах свідків у катинській справі 1 липня 1946 року, згадує: "Переклад свідчень давався мені надзвичайно важко. Це було не стільки через складність самого перекладу, скільки через невимовне почуття сорому за мою стражденну Батьківщину, яку справедливо можна було запідозрити у вчиненні найтяжчих злочинів. І саме в цьому полягала істина — нічого крім істини!" Союзники мали певну інформацію про події, такі як масові розстріли в Катині, але не акцентували на цьому під час Нюрнберзького процесу. Варто зазначити, що радянська делегація була значно меншою за американську. Якщо у Роберта Джексона, головного обвинувача США, було шість заступників та 16 помічників, то у Романа Руденка — лише один заступник і чотири помічники. У складі американської делегації налічувалося 680 перекладачів, тоді як у радянській — всього 40. Подібне співвідношення спостерігалося й серед друкарів, зв'язківців та інших працівників. Це ставило радянських представників у складні умови праці, змушуючи їх працювати на межі можливостей. Проте, варто відзначити, що майже половину радянської делегації становили таємні агенти НКВС і СМЕРШ.
ПОКАРАННЯ ДЛЯ ЗЛОЧИНЦІВ І ВЛАДИ
1 жовтня 1946 року Міжнародний військовий трибунал оголосив свій знаковий вирок, засудивши до повішання таких осіб, як Герінг, Ріббентроп, Кейтель, Кальтенбруннер, Розенберг, Франк, Фрік, Штрейхер, Заукель, Йодль, Зейсс-Інкварт та Борман (останнього заочно), тоді як інші отримали різні терміни ув'язнення. Троє обвинувачених — Шахт, Папен і Фріче — були виправдані. Суд визнав організації СС, СД, гестапо та керівництво націонал-соціалістичної партії злочинними. У своєму вироку Міжнародний військовий трибунал спростував аргументи захисту, які намагалися оскаржити те, що розвиток міжнародного права між двома світовими війнами призвів до формування норми, котра вважає агресію незаконною. Також було підкреслено, що у випадках порушення міжнародного права, що призводить до війни з жахливими жертвами та стражданнями для цілого народів, немає жодної різниці між термінами "незаконність" і "злочинність". Ці поняття стають синонімами. Трибунал акцентував: "Війна є не лише беззаконною, але й злочинною". Її наслідки не обмежуються лише воюючими сторонами, а впливають на весь світ. Таким чином, агресивна війна є не тільки міжнародним злочином, а найгіршим із міжнародних злочинів, який відрізняється від інших військових злочинів лише тим, що в ньому концентрується зло, властиве кожному з них.
Нюрнберзький військовий трибунал став колективною працею сотень людей, чоловіків і жінок різних національностей і спеціальностей - дипломатів, суддів, прокурорів, перекладачів, водіїв, стенографісток, охоронців, журналістів, інженерів-зв'язківців та інших задля однієї спільної мети. Впродовж десяти місяців це була напружена й виснажлива праця в обмеженому просторі судової зали. Не в усіх аспектах вдалося дійти консенсусу, не всі були в рівних умовах, але результат вражав: було створено величезну доказову базу злочинів Третього рейху, опитано свідків, оприлюднено тисячі документів, що підтверджували злочинні плани нацистських ватажків. Було створено підґрунтя для подальшої денацифікації. Зрештою було встановлено прецедент, згідно з яким розв'язання агресивної війни оголошувалося злочином, і закладало основу для розвитку нових міжнародних законів та інститутів. Як зазначає американська історикиня Франсін Гірш: "Повна історія Нюрнбергу зіштовхує нас з двома незручними істинами: неліберальні авторитарні держави іноді позитивно впливали на міжнародне право, а міжнародне правосуддя є по своїй суті процес політичний". Тож Нюрнберг був народжений політичним компромісом, але саме цей компроміс дав світу інструменти для притягнення агресорів до відповідальності.
Сьогодні особливо важливо усвідомити судові перспективи Росії внаслідок її невиправданого та жорстокого нападу на Україну, що вже спричинив величезні втрати та руйнування. Рішення про створення Міжнародного трибуналу для розгляду "злочинної агресії" Росії вже ухвалено, однак його функціонування почнеться лише в кінці 2026 року. Крім того, є повідомлення про нестачу фінансування для роботи цього Трибуналу. Чому ж ця ситуація триває так довго, шановні партнери, чому таке байдужість?
