Бібі проти всіх: як Нетаньягу заважає Трампу реалізувати його стратегію в Газі. Роз'яснюємо ситуацію.
Несподівані ізраїльські авіаудари по Дамаску викликали нову хвилю критики щодо 75-річного прем'єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, який своїми поспішними діями вже не вперше псує плани Дональду Трампу
Це відбулося на фоні зусиль адміністрації президента США Дональда Трампа щодо встановлення миру в регіоні, зокрема через досягнення припинення вогню в Газі та розвиток відносин із Сирією. Як повідомляє Axios, деякі американські посадовці охарактеризували Нетаньягу як "божевільного" через його тенденцію до імпульсивних військових дій, включаючи нещодавнє бомбардування Сирії та католицької церкви в Газі, що Папа Римський назвав варварським актом.
Хоча конфлікт у Сирії не перетворився на повноцінну ескалацію завдяки старанням США в ролі посередника, ці зусилля вказали на те, наскільки важко налагоджувати відносини з Нетаньягу.
Еспресо детальніше висвітлить особистість Беньяміна Нетаньягу та його політичні рішення, які чинять вплив на тривалу конфліктну ситуацію в секторі Гази та в інших регіонах.
Беньямін Нетаньягу, більш відомий під прізвиськом "Бібі", є однією з найбільш впливових і водночас суперечливих постатей в політичному житті Ізраїлю. Він з'явився на світ у 1949 році в Тель-Авіві, коли незалежний Ізраїль лише рік тому здобув своє місце на світовій арені. Виростаючи в родині, яка глибоко шанувала сіоністські цінності, Нетаньягу сформував свої політичні погляди в атмосфері, насиченій національними прагненнями.
З 18 років він служив у ЦАХАЛ (Армії оборони Ізраїлю), де брав участь у Шестиденній війні 1967 року та війні Судного дня 1973 року. Завершив службу в званні капітана. Після цього переїхав до США, де отримав всебічну освіту в Массачусетському технологічному інституті та Гарвардському університеті, спеціалізуючись на архітектурі, політології та управлінні.
Повернувшись додому, він почав виявляти інтерес до політичної діяльності. Його шлях розпочався з дипломатичної кар'єри: у 1980-х роках він обіймав посаду посла Ізраїлю в ООН, де здобув славу вмілого адвоката національних інтересів. У 1988 році Нетаньягу був обраний депутатом Кнесету (ізраїльського парламенту), де активно займався організацією конференцій, присвячених боротьбі з тероризмом.
У 1996 році Беньямін Нетаньягу, очоливши партію "Лікуд", став наймолодшим прем'єр-міністром Ізраїлю на перших прямих виборах в історії країни. Його перший термін з 1996 по 1999 роки супроводжувався напруженими стосунками з палестинцями та політичними суперечками всередині країни. Після невдачі на позачергових виборах він увійшов до уряду Арієля Шарона, спочатку обіймаючи посаду міністра фінансів, а згодом міністра закордонних справ. Проте Нетаньягу не підтримав "план одностороннього розмежування" між ізраїльтянами і палестинцями, що змусило його перейти в опозицію.
Це рішення подарувало йому численних прихильників, що дало змогу отримати необхідну кількість голосів на виборах і знову стати прем'єром у 2009 році. Вдруге Нетаньягу, вже з великим досвідом, зміг утримувати свою позицію набагато довше, залишаючись на посаді до 2021 року!
Проте наприкінці свого терміну його звинуватили в корупційних схемах, що суттєво підкосило його підтримку серед населення. У 2021 році він передав посаду прем'єр-міністра Нафталі Бенету. Проте вже наприкінці наступного року відбулися нові вибори, на яких "Бібі" знову вийшов переможцем і створив новий уряд.
Нетаньягу прославився як стратег, який уміє утримувати владу завдяки підтримці правих сил і харизматичному іміджу "захисника Ізраїлю". Однак його стиль правління часто критикують за авторитарні тенденції, зокрема через спроби реформувати судову систему, що викликало масові протести в 2023 році. Саме спротив народу змусив відкласти реформу, яка посягала на демократію. Крім того, Нетаньягу стикнув з обвинуваченнями в корупції, включаючи звинувачення в хабарництві та шахрайстві, які він заперечує.
У 2019 році генеральний прокурор Ізраїлю Авіхай Мандельбліт офіційно пред'явив звинувачення прем'єр-міністру Нетаньягу у хабарництві, шахрайстві та зловживанні довірою. Ці обвинувачення стосуються трьох кримінальних справ, які отримали назви Справа 1000, Справа 2000 та Справа 4000.
Судове засідання стартувало в травні 2020 року в Єрусалимі, ставши першим випадком в історії, коли діючий прем'єр-міністр Ізраїлю опинився на лаві підсудних.
Тож, що це за справи?
У справі номер 1000 прем'єр-міністр Нетаньягу та його дружина Сара опинилися під підозрою через отримання розкішних подарунків від впливових бізнесменів, серед яких голлівудський продюсер Арнон Мілчен та австралійський мільярдер Джеймс Пекер. Мова йде про елітні сигари, шампанське та ювелірні вироби на загальну суму приблизно 300 тисяч доларів. Слідчі вважають, що ці подарунки не були звичайними проявами дружби, а надавалися в обмін на політичні послуги, зокрема допомогу у отриманні віз для Мілчена та в інших бізнес-інтересах. Нетаньягу категорично заперечує, що подарунки мали корупційний підтекст, наполягаючи на тому, що це були просто дружні жести між знайомими.
Справа 2000 стосується звинувачень у змові Нетаньягу з Ноні Мозесом, власником популярної ізраїльської газети Yedioth Ahronoth. Слідство вважає, що Нетаньягу пропонував Мозесу підтримку законодавчих ініціатив, які обмежили б вплив конкуруючої газети Israel Hayom, в обмін на позитивне висвітлення діяльності прем'єра в Yedioth Ahronoth. Нетаньягу наполягає, що переговори з Мозесом були лише "теоретичними" і не мали реальних наслідків.
Найсерйозніша з трьох, Справа 4000, стосується звинувачень у тому, що Нетаньягу, будучи прем'єром і міністром зв'язку водночас, він надавав регуляторні пільги компанії Bezeq та її власнику Шаулю Еловичу в обмін на позитивне висвітлення на новинному сайті Walla, який належить Еловичу. Слідство стверджує, що Нетаньягу та його оточення систематично впливали на редакційну політику Walla, вимагаючи видалення критичних матеріалів і розміщення позитивних статей про прем'єра та його сім'ю.
Сам Нетаньягу характеризує всі ці обвинувачення як "полювання на відьом" та вважає їх політично вмотивованими, стверджуючи, що їх мета — усунути його з політичної арени. У січні 2020 року він намагався отримати імунітет від Кнесету, але його запит був відхилений. Судовий процес досі триває, і з червня 2024 року Нетаньягу почав з'являтися в суді в Тель-Авіві тричі на тиждень, щоб давати свідчення. У грудні 2024 року він охарактеризував звинувачення як "океан абсурду" і підкреслив свою невинність. Останніми днями суд переніс чергове засідання через проблеми зі здоров'ям Нетаньягу.
Критики, зокрема ізраїльська газета Haaretz, порівнюють дії офісу Нетаньягу з "мафіозними", стверджуючи, що він підриває довіру до судової системи та медіа, звинувачуючи їх у змові проти нього. Цікаво, що президент США Дональд Трамп у червні публічно підтримав Нетаньягу, закликавши Ізраїль припинити судовий процес або помилувати прем'єра. У дописі в Truth Social Трамп назвав Нетаньягу "великим героєм", який "пройшов пекло" разом із ним у боротьбі проти Ірану. У відповідь, Нетаньягу висунув Трампа на Нобелівську премію з миру.
Критики часто звинувачують Нетаньягу в тому, що він фактично ставить свої власні політичні інтереси вище національних, під якими намагається маскувати свої дії. Зокрема, його критикують не лише за продовження конфлікту в Газі з метою утримання влади, але й за те, що він сприяв найбільшій ескалації ситуації на Близькому Сході за останні десятиліття.
Після жорстокої атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року, в результаті якої загинуло близько 1200 ізраїльтян і було захоплено 251 заручника, Нетаньягу ініціював масштабну військову кампанію в Газі, яка триває й досі. Деякі критики вважають, що він свідомо затягує конфлікт, намагаючись уникнути політичної відповідальності за невдачі в сфері безпеки та відкласти вибори, на яких, згідно з опитуваннями, йому загрожує поразка, зазначають у The New York Times Magazine.
Варто зазначити, що, за інформацією The New York Times, доволі несподівано, але Нетаньягу протягом багатьох років підтримував фінансування ХАМАС з боку Катару, з метою ослаблення Палестинської автономії та недопущення утворення палестинської держави. Критики стверджують, що ця політика стала каталізатором ескалації конфлікту у 2023 році, що призвела до загибелі тисяч мирних палестинців.
У підсумку 21 листопада 2024 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордери на арешт Беньяміна Нетаньягу та колишнього міністра оборони Ізраїлю Йоава Галанта за звинуваченнями у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, скоєних у Секторі Гази з 8 жовтня 2023 року по 20 травня 2024 року. Адже смерть 1200 ізраїльтян принесла в секторі Газа загибель понад 50 тис. палестинців. Це стало першим випадком, коли МКС видав ордер на арешт лідера країни, яку підтримують західні демократії.
Головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан висловив звинувачення на адресу Нетаньягу та Галанта, зокрема, у застосуванні голоду як засобу ведення війни. Відповідно до позиції МКС, ізраїльська блокада Гази спричинила масштабний голод серед цивільного населення, що може бути класифіковано як воєнний злочин.
Сам Нетаньягу різко розкритикував рішення МКС, назвавши його обурливим звинувативши прокурора Хана в антисемітизмі. Він заявив, що ордер "підриває право демократій на самозахист від тероризму". Уряд та президент Ізраїлю Іцхак Герцог теж назвали рішення абсурдним, а ізраїльська влада стверджує, що МКС не має юрисдикції над Ізраїлем, оскільки країна не є членом суду. Натомість усі 125 країн-членів МКС, включно з Францією та Великою Британією, зобов'язані заарештувати Нетаньягу та Галанта, якщо вони з'являться на їхній території. Однак США, які не є членом МКС, підтримали Ізраїль, засудивши ордер.
Дональд Трамп і Беньямін Нетаньягу, зображення: Atlantic Council
У 2024-2025 роках Нетаньягу посилив військові та спеціальні операції не лише в Газі, а й проти інших регіональних супротивників Ізраїлю. Наприклад, на півдні Лівану, ізраїльські збройні сили (ЦАХАЛ) здійснили серію точкових атак на бази Хезболли, знищивши склади зброї, командні центри та кількох польових керівників. Ці дії стали реакцією на постійні ракетні обстріли з південного Лівану, які становили загрозу для міст на півночі Ізраїлю.
Ізраїль також реалізував низку секретних місій у Сирії, які були націлені на іранські підрозділи "Корпусу вартових ісламської революції" та проіранські групи. Внаслідок авіаударів було знищено кілька військових інфраструктур поблизу Дамаска та Алеппо, які, за даними, використовувалися для транспортування іранських озброєнь до Лівану.
Окрему увагу ізраїльські служби приділили й зусиллям на Західному березі, де тривали арешти палестинських бойовиків та запобігання терактам. Потім була серія спецоперації проти лідерів ХАМАСу, Хезболли та іранських військових посадовців, коли звичайні пейджери стали небезпечною зброєю, що вибухала в їх кишенях.
Найбільший резонанс викликала успішна операція проти Ірану, що відбулася в червні цього року за підтримки США. Ця акція значно підвищила авторитет Беньяміна Нетаньягу в Ізраїлі, адже 83% населення країни висловили підтримку ударам по ядерних об'єктах Тегерана. Крім того, падіння режиму Асада в Сирії в грудні 2024 року дозволило Нетаньягу зміцнити свій імідж як сильного керівника.
Проте всі ці дії періодично викликали занепокоєння в США. Зокрема, минулого тижня Трамп висловив роздратування через несподівані ізраїльські удари по столиці Сирії в середині липня. Бо, здавалося, чергова ширша війна була неминучою, тимчасовий президент Сирії заявив, що вони готові до будь-якої ситуації. Та за посередництва США обидві країни домовилися про перемир'я.
Протягом тривалого періоду співпраці, стосунки Нетаньягу з Дональдом Трампом були завжди непростими, але стратегічно важливими для обох сторін. Під час першого терміну президентства Трампа (2017-2021) Нетаньягу отримав значну підтримку, зокрема внаслідок перенесення американського посольства до Єрусалима та підписання Авраамових угод. У 2025 році, після повернення Трампа до президентської посади, Нетаньягу активно намагався укріпити ці зв'язки, демонструючи відданість і політичну одностайність у важливих питаннях безпеки. Він підтримував нову ініціативу Білого дому, спрямовану на ізоляцію Ірану, та узгоджував дії Ізраїлю з зовнішньою політикою США на Близькому Сході. Додатково, "маленька переможна війна" проти іранської ядерної програми принесла політичні дивіденди обом сторонам, зазначив експосол України в Ірані Олександр Самарський в ефірі Еспресо.
У той же час між ними неодноразово виникали напружені моменти. Наприклад, пропозиція Трампа перетворити сектор Гази на близькосхідну Рив'єру, що включала б переселення палестинців і знищення існуючої інфраструктури для створення нового мегаполіса, не отримала підтримки з боку Нетаньягу. Крім того, активізація ізраїльських військових дій у секторі Гази в квітні-травні також викликала невдоволення Трампа. Тоді NBC повідомляло, що відносини між двома лідерами значно ускладнилися.
Також останні дії Нетаньягу, зокрема удари по Сирії та католицькій церкві в Газі, викликали роздратування в Білому домі.
"Бомбардування в Сирії застало президента та Білий дім зненацька. Президенту не подобається вмикати телевізор і бачити, як бомби падають на країну, в якій він прагне миру та зробив монументальну заяву про допомогу у відбудов", - сказав американський чиновник виданню Axios.
Тобто Трамп, прагнучи позиціювати себе як миротворця, не розуміє дій Нетаньягу, бо хоче, щоб той чим швидше уклав угоду про припинення вогню в Газі та не загострював ситуацію в Сирії з якої США нещодавно зняли санкції. Президент США має намір нарешті зосередитися на ширших регіональних пріоритетах, таких як нормалізація відносин Ізраїлю з Саудівською Аравією, які можливі лише після припинення війни з палестинцями і в підсумку можуть стати ключовими у налагоджені довготривалого спокою в регіоні.
Це трохи схоже на обставини, пов'язані з завершенням конфлікту в Україні. Трамп також втратив розуміння стосовно дій Путіна, проте не квапиться вживати різкі заходи ні щодо Путіна, ні щодо Нетаньягу.
Також зверніть увагу: Час добігає кінця: чи може Путін отримати від Трампа додаткові 50 днів після завершення ультиматуму та яку вигоду це може принести нам. Детальніше розглядаємо.
ізраїльскі військові в Секторі Гази, фото: wsj.net
Експерти поділяються в думках щодо справжніх мотивів Нетаньягу. Одні вважають, що він не зацікавлений у довгостроковому вирішенні палестинського питання, оскільки припинення конфлікту може послабити його політичну позицію, яка призведе до втрати влади. Натомість інші вказують на складність політичної ситуації в самому Ізраїлі, де впливові праворадикальні групи не дають знайти компромісу з ХАМАС.
За інформацією Шалома Ліпнера, колишнього радника декількох прем'єр-міністрів Ізраїлю, Нетаньягу здійснює маневри, аби зберегти коаліцію з ультраправими партіями, які підтримують окупацію Гази. Це також підтверджує видання The New York Times, яке зазначає, що Нетаньягу відкладав оголошення про припинення вогню, намагаючись уникнути виборів, які могли б закінчитися поразкою для нього.
Інші експерти, як-от Люсі Куртцер-Елленбоген з Інституту миру США, вважають, що нинішній момент, після успіху операції проти Ірану, дає Нетаньягу унікальну можливість таки укласти угоду в Газі, не втрачаючи підтримки вдома.
"Політично для Нетаньягу не з'явиться кращої нагоди, ніж та, що виникла після успішних дій щодо Ірану, і ця можливість з часом може втратити свою актуальність. Він має шанс укласти певну угоду з Сирією, ініціювати переговори з Саудівською Аравією, а також вирішити питання з поверненням заручників. Це, в цілому, є найбільшим активом, який він може здобути перед виборами, запланованими на наступний рік," - зазначив Ісраель Зів, генерал-майор у відставці та колишній керівник Оперативного відділу Армії оборони Ізраїлю.
Проте відмова Нетаньягу йти на компроміси, зокрема в питаннях гуманітарної допомоги та виведення військових, ускладнює процес переговорів. Як зазначає BBC, на даний момент діалоги між Ізраїлем та ХАМАС зайшли у глухий кут, хоча США продовжують наполягати на необхідності їх продовження. У свою чергу, Time of Israel повідомляє, що Ізраїль "аналізує реакцію" ХАМАС на нову пропозицію щодо Гази, хоча їх джерела визнають, що поки що немає жодного прогресу, звинувачуючи палестинську сторону у цьому.
Експертка Нессрін Малік у своїй колонці в The Guardian зазначила, що прем'єр-міністр Нетаньягу використовує військові операції, зокрема проти Ірану та Сирії, як засіб відвернення уваги від гуманітарної кризи в Газі та для зміцнення підтримки з боку ультраправих союзників. Вона підкреслює, що його вчинки суперечать міжнародному праву та підривають довіру партнерів. Зокрема, він, як стверджується, свідомо затримує процес примирення з ХАМАС, щоб не виявити всіх наслідків катастрофи, що триває в секторі Гази.
Замість цього, професор Вільям Фігуероа з Університету Гронінгена зазначає, що залежність Ізраїлю від американської військової підтримки змушує Нетаньягу піддаватися впливу США. Проте його дії в Сирії та Газі, а також можливі аналогічні кроки, можуть загрожувати більш широким цілям Трампа щодо стабільності в регіоні. Тому, незважаючи на очевидну співпрацю між двома лідерами, продовжується прихований конфлікт. Не дивно, що журнал Time нещодавно опублікував матеріал з заголовком: "Ізраїль ризикує терпінням адміністрації Трампа".
"Трамп продовжує невдалі практики своїх попередників, віддаючи ініціативу Ізраїлю", - зазначає аналітик зовнішньої політики Інституту Катона Джон Гоффман. Він підкреслює, що адміністрація Трампа не має чіткого плану для стримування імпульсивного Нетаньягу, хоча Сполучені Штати забезпечують Ізраїль значними обсягами озброєнь, проте не готові використовувати цей важіль для тиску.
Врешті-решт, Беньямін Нетаньягу залишається експертом у питаннях політичного виживання. Його недавні кроки підкреслюють його схильність до ризикованих стратегій, які можуть загрожувати крихкому балансу в регіоні, щоб досягти угоди з ХАМАС і розпочати відновлення Гази. Але чи дійсно цього прагне 75-річний Нетаньягу, який ризикує програти майбутні вибори на фоні судового розгляду, і якого хоче затримати Міжнародний кримінальний суд? Чи не вигідніше йому продовжувати військові дії та затягувати переговори, поки така можливість існує? Саме з цими запитаннями стикається "Бібі" сьогодні.
