Анна Гурова, спеціалістка в галузі космічного права.

Україні вкрай важливо мати свої власні "спостерігачі у космосі".

Космос, який раніше здавався нам далеким і загадковим, сьогодні вимірюється цілком конкретними речами: доступністю зв'язку за допомогою Starlink, обмеженнями роботи терміналів у русі, послугами Starshield та супутниковими даними для попередження про російські атаки. Від супутників залежать наші щоденні справи, зв'язок, навігація, а в умовах війни - і безпека. Водночас на орбітах накопичується сміття, космічні апарати стають об'єктами військових погроз, а державам дедалі складніше домовлятися про спільні правила. Україна ж, попри руйнування та відплив науковців, набуває унікального досвіду застосування космічних технологій для оборони й відновлення.

Яким чином наша країна може убезпечити себе від загроз, пов'язаних із втратою супутникового зв'язку? Які наслідки для життя на Землі несе космічне сміття? Чому знищення супутників є ризикованим кроком для агресора? І які кроки необхідні для розвитку української науки? На ці запитання відповіла Анна Гурова, кандидатка юридичних наук у сфері космічного права та постдокторантка кафедри космічних досліджень (Chaire Espace) Вищої нормальної школи (École normale supérieure, ENS-PSL) у Парижі. На Міжнародному астронавтичному конгресі в Туреччині, що відбувся на початку цього місяця, вона представила свою гру "Від сміття до дипломатії", яка імітує космічні загрози та досліджує можливі спільні рішення.

Диверсифікація партнерських зв'язків є гарантією технологічної незалежності України.

Давайте розглянемо найактуальнішу тему на сьогодні - обмеження функціонування Starlink. Чи існують юридичні способи захиститися від можливого повторення подібної ситуації або варіанти альтернативних рішень?

- Оскільки виникло багато спекуляцій на цю тему, передусім хочу дещо прояснити. Компанія, що оперує Starlink, підпадає під юрисдикцію США. Тобто вона повинна виконувати правові акти, які органи державного управління США видають щодо неї в законний спосіб та в межах своїх повноважень. Тому навіть якщо високопосадовці різних держав зазначають, що таке рішення може ухвалити одноосібно очільник компанії, на мою думку, ця теза не є юридично коректною.

Таким чином, ми можемо перейти до відповіді на другу частину вашого питання. Це питання виникає також у столиці багатьох країн, які тривалий час покладалися на стабільні відносини зі Сполученими Штатами, але тепер починають формувати свою політику в контексті технологічного суверенітету.

Найефективнішим юридичним захистом може стати укладення специфічних міжурядових угод із чітко визначеними взаємними зобов'язаннями. Підкреслюю, що йдеться про укладення таких угод з кількома державами. В умовах сучасної складної геополітичної ситуації диверсифікація партнерських відносин є ключем до забезпечення технологічного суверенітету, особливо якщо у нас немає власних космічних можливостей. Іншими словами, нам необхідно співпрацювати не лише зі США, а й з багатьма європейськими країнами, Японією, Канадою та іншими державами.

Наприклад, я дізналася, що приблизно дві третини розвідувальної інформації з космосу, що доходить до України, надходять з Франції через супутник CSO-3 (Composante Spatiale Optique), який є складовою військового космічного угрупування. Також, раніше я натрапила на інформацію про угоду, підписану ще у вересні минулого року між українською компанією "Нова Енергія України" та французькою компанією Prométhée. Ця угода стосується створення консорціуму для запуску сузір'я малих супутників, що забезпечить Україні суверенний доступ до даних космічного спостереження. Однак, я не знайшла більше деталей про цей проект.

- Ви згадали про міждержавні угоди як механізм захисту. Наскільки вони можуть убезпечити Україну від припинення передавання супутникових розвідданих, якщо політична позиція партнерів зміниться?

Об'єктом даних угод є вкрай важливе питання національної безпеки. Тому, незалежно від того, чи угода укладається безпосередньо з державними органами, чи з приватними компаніями, які підпорядковуються правовій системі певної країни, політична воля відіграє важливу роль. Все залежить від ситуації, в якій опиниться країна, що ділиться інформацією.

Тому найкращим захистом є диверсифікація партнерств і конкретні угоди, які визначають чіткий порядок обміну даними та наслідки відмови від нього. Лише рамкових домовленостей про співпрацю недостатньо. Ще одна гарантія - наш внесок у спільну архітектуру європейської безпеки: важливо не тільки отримувати інформацію від партнерів, а й ділитися власною.

В даний час на міжнародних платформах ситуація з обмеженням функціонування Starlink розглядається як ілюстрація технологічної залежності України. І в цьому контексті не має значення, хто саме є джерелом цієї залежності. Україні, подібно до випадку з безпілотниками та ракетними системами, критично необхідно мати власні "очі в космосі".

Концепція моєї гри про космос полягає в тому, щоб дати можливість відчути справжні ризики та освоїти навички переговорів.

- Нещодавно на Міжнародному астронавтичному конгресі в Туреччині ви представили гру "Від сміття до дипломатії". Про що ця гра?

У 2017 році я успішно захистила дисертацію, присвячену проблемі космічного сміття, і вже тоді усвідомила, що це питання є "ядром" космічного регулювання. Це пов'язано з такими аспектами, як кібербезпека, видача дозволів і ліцензування. Проте я прагнула створити модель гри не лише з технічної точки зору, а зосередитися на людському вимірі: як люди взаємодіють, як вони сприймають правила. Як магістр психології, я вважаю, що право, перш за все, стосується поведінки людей.

У цій грі беруть участь чотири команди, які представляють різні регіони та керують супутниками. Гравці кидають кубик, переміщуються по ігровому полю і стикаються з різноманітними викликами або ситуаціями, що потребують реакції. Наприклад, у вас закінчується паливо, і вам потрібно його придбати. Гроші можна отримати, продаючи супутникові дані іншим командам. Саме в цей момент розпочинаються активні переговори: яку ціну встановити та які аргументи навести, щоб переконати потенційного покупця обрати саме вашу пропозицію. Гра має чітку структуру: є причина, є наслідок, і гравцям потрібно спільно знаходити виходи з різних ситуацій.

- Які космічні загрози доводиться долати гравцям?

- Наприклад, протисупутникові тести. Росія у листопаді 2021 року збила свій супутник, унаслідок чого утворилася хмара космічного сміття. Це також політичний акт - показати, що вони це можуть. Такі ситуації є у грі. Одна з найнеприємніших карт - радіаційний витік у супутнику. Тоді доведеться відшкодовувати збитки, завдані іншим супутникам, ремонтувати власний, а також дбати про безпеку регіону, де він перебуває. Усе це потребує значних коштів і передбачає серйозні зобов'язання. Але якщо ви заздалегідь подбали про страховий захист, відповідна картка може повністю змінити ситуацію.

Є навіть вплив сонячного вітру: супутник може просто перестати працювати. Є й картка знищення супутника, на якому перебувають люди. Це вже зовсім інший ризик, коли йдеться про людське здоров'я і життя. Моя ідея - у простій, доступній формі передати проблеми, які вже є в космосі. Людина витягує картку і вирішує, як реагувати.

Чи отримували відгуки від учасників?

Протягом дев'яти або десяти тестувань щоразу виявлялося щось таке, що ставило під сумнів навіть мої власні уявлення. Я проводила тестування гри разом з експертами з Європейського космічного агентства, і вони не раз дивувалися, кажучи: "Ніколи не думав про це". Важливо не лише отримати знання, а й пережити досвід у безпечному середовищі. Це дозволяє людям повертатися на свої робочі місця — чи то у конструюванні супутників, чи в роботі з документами — з більш чітким розумінням потенційних непрямих ризиків, які можуть виникнути у космічному просторі.

ВІД КОСМІЧНОГО СМІТТЯ МИ МОЖЕМО ВТРАТИТИ НАШІ ЩОДЕННІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЄМО НА ЗЕМЛІ, У ЯКИЙСЬ ПРИЙДЕНОМУ МАЙБУТНЬОМУ.

Які ризики для людей на Землі несе космічне сміття?

Чи звертаєтеся ви до прогнозу погоди вранці? А якщо заблукаєте, чи користуєтеся Google Maps? Усе це може в один момент зупинитися через космічне сміття. Я вже належу до покоління, яке не уявляє собі використання паперових карт. А наступне покоління взагалі може не знати, що це таке.

Існує явище, відоме як ефект Кесслера, коли кількість космічного сміття досягає критичної межі, викликаючи ланцюгову реакцію. У цьому випадку вже не потрібно ініціювати нові запуски: зіткнення об'єктів самі по собі призводитимуть до утворення нових уламків і руйнувань. У фільмі "Гравітація" демонструється, наскільки небезпечними можуть бути ці космічні залишки. Якщо їхня кількість продовжує зростати, ми можемо зіткнутися з серйозними проблемами в безпечному використанні навколоземних орбіт. Це може призвести до втрати супутників та технологій, які стали звичними в нашому житті. Ця проблема стосується кожного з нас. Коли я почала працювати над своєю дисертацією у 2014 році, вже тоді виникали запитання щодо цього. З тих пір ситуація лише погіршується.

- То як не перетворити орбіту на смітник? Якісь правила вже діють?

Принципи щодо зменшення космічного сміття були розроблені ООН в рамках Комітету з мирного використання космічного простору. Ці рекомендації слугують загальними орієнтирами для національних законодавств, що стосуються проектування супутників з метою зменшення їхнього негативного впливу на космічне середовище. Однак варто зазначити, що уламки утворюються не лише в результаті зіткнень, але й можуть виникати через вибухи самих супутників.

Існують керівні принципи ООН, що стосуються довгострокової сталості космічних діяльностей. Європейське космічне агентство також розробило власні стандарти. Наприклад, раніше супутник міг залишатися на орбіті ще 25 років після завершення своєї місії. Наразі цей термін скорочено до п'яти років, а в умовах високого ризику – навіть до одного року. Правила стають все більш суворими. Однак цього недостатньо. Це схоже на ситуацію з кліматичними змінами: хоча існують нормативи, проблема залишається невирішеною і часто не підлягає адекватному вирішенню згідно з встановленими нормами.

Як можна усунути непрацюючий супутник? Чому це питання викликає дискусії?

Це залежить від висоти орбіти. Якщо вона на рівні приблизно 300 кілометрів, то просто вимкнення двигунів дозволить супутнику поступово покинути орбіту і згоріти в атмосфері. Для орбіт на більшій висоті необхідні додаткові ресурси та енергія, щоб знизити супутник ближче до атмосфери. Якщо енергія вичерпалася, потрібно буде запустити ще один супутник, щоб витягнути його на більш низький рівень.

Це своєрідна супутникова станція технічного обслуговування та тягачі, що працюють у космосі. Це вже не просто ідея: компанії реалізують та випробовують ці технології. Проте, поки що без промислового впровадження. У Японії та Франції вже існує законодавча база для обслуговування на орбіті. І тут виникає парадокс: для очищення космосу потрібно знову запускати нові супутники.

Існує й політичний вимір. Під час обговорень Кодексу поведінки в космосі Росія виступала проти будь-якого правового регулювання цієї сфери, стверджуючи, що якщо інший супутник наближається і захоплює об'єкт, це може розглядатися як військова агресія. Тому необхідно досягти чіткої угоди та отримати письмову згоду країни, якій належить супутник. В іншому випадку навіть прості маневри з очищення космосу можуть бути трактовані як агресивні дії.

Знищення супутника в космічному просторі становить небезпеку не лише для об'єкта, що підлягає знищенню, а й для тих, хто здійснює цю операцію.

Ви згадали про дії Росії в космічному просторі. У Москві стверджують, що західні комерційні супутники, які підтримують Україну, можуть вважатися "законними цілями" для можливих ударів у відповідь. У той же час, союзники на Заході зазначають, що Росія може становити загрозу для супутників Starlink, враховуючи вже зафіксовані випадки переслідування комерційних апаратів. Чи існують які-небудь норми або регуляції, що протидіють таким діям?

У сфері гуманітарного права існує принцип пропорційності. Навіть якщо супутник буде визнано законною метою, його знищення може викликати непропорційні збитки для інших держав. Слід також враховувати технічні аспекти: уламки можуть становити загрозу для інших супутників, а їхні власники можуть реагувати економічно, політично або іншим чином.

Моя особиста наукова позиція: навмисне знищення супутника для утворення космічного сміття можна розглядати як застосування зброї масового знищення. На мою думку, це підпадає під заборону Договору про космос 1967 року, бо може знищити багато супутників навколо. Можливо, коли його писали, мали на увазі інше, але я бачу це так. І російські супутники теж там є. Їм доведеться більше ухилятися, витрачати кошти. Росіяни можуть робити жахливі речі, але тут є і правові, і політичні, й економічні наслідки для них самих.

Тепер набагато простіше супутник зламати дистанційно, перевести в інший бік або зробити так, щоб він передавав не ті дані. Про кібератаки сьогодні говорять дуже багато. А в російських погрозах є бажання вразити. Це як нам тисячу разів розповідали, що вони будуть ядерну кнопку вмикати.

- Тоді як домогтися виконання правил і рекомендацій у космосі, якщо Росія ігнорує міжнародні рішення на Землі?

Це складне питання, яке має багато аспектів. Міжнародний суд ООН вже приймав рішення, яких Росія не виконує. В міжнародному праві існує поняття державного суверенітету, що означає, що країна сама повинна виконувати свої зобов'язання, а не покладатися на інших, і змусити її до цього досить важко. Космічне право включає не лише Договір 1967 року, а й п'ять інших угод, до яких держави приєднувалися по-різному. Наприклад, дуже обмежена кількість країн підтримала Договір про Місяць. Існують також резолюції Генеральної Асамблеї ООН, які мають рекомендаційний характер. Сьогодні все більше уваги приділяється м'якому праву, тобто рекомендаціям. Кожна країна на національному рівні визначає, які зобов'язання вона готова взяти на себе. І, звісно, постає питання: як ми будемо співпрацювати?

Тут дуже важлива політична воля. Є, можна сказати, джентльменські угоди, як-от домовленості щодо "Артеміди". Країни задекларували, що поділяють певні цінності. Якщо ти з ними й тобі економічно цікаво, мусиш дотримуватися домовленостей. Інакше втрачаєш гроші, політичний авторитет.

Другим важливим інструментом є технічні стандарти. Для того щоб твої партнери здійснювали покупки, а ти міг отримати дохід, необхідно відповідати цим стандартам. В іншому випадку, товар залишиться без покупців. На практиці існує обмежена кількість засобів впливу, не кажучи вже про примус.

Яким чином війна позначилася на становищі Росії в космічному секторі?

Російська космічна програма зазнала значних втрат внаслідок агресії проти України. Проте певні країни, зокрема у сфері космічних технологій, продовжують надавати їй підтримку, незалежно від заяв чи дій, які вони роблять.

Космос - це спільний простір, і ми всі в ньому взаємопов'язані.

Яким чином космос вплине на наше життя через півстоліття?

Космос стане невід'ємною частиною цифрової реальності. Вже сьогодні космічні сервіси активно імплементують штучний інтелект, а супутники, як було зазначено раніше, можна не знищувати фізично, а просто зламати. Це слугує важливим нагадуванням нашим науковцям: кібербезпека і космічні технології тісно взаємопов'язані.

На конгресі в Туреччині SpaceX представила свої плани зі створення дата-центрів у космосі, говорили про мільйон супутників. Але я спілкувалася зі спеціалістами з космічного сміття: поки що технології його видалення недостатньо розвинені для такої величезної флотилії. Запуски й видалення мають розвиватися разом.

- Чи доведеться для цього переписати міжнародні правила?

Один із керівників програм Європейського космічного агентства під час конгресу в Туреччині зазначив, що Договір про космос став застарілим і потребує оновлення. Це дійсно так, але наразі бракує політичної волі для таких змін. На міжнародних форумах навіть можна почути: "Ні-ні, я не закликаю до створення нової конвенції, не подумайте про це". Словно ідея про нову конвенцію є чимось абсурдним.

Вважаю, що в якийсь момент спільні правила все ж виникнуть. Це не обов'язково має бути новий договір; можливо, йдеться про технічні стандарти, що об'єднають більшість країн, які займаються космосом. Інакше кожна країна регулюватиме свою діяльність окремо, хоча космічний простір є спільним для всіх, і ми всі взаємопов'язані. Супутники просто обертаються по орбіті. Чия вона? Спільна для всіх.

Як можна досягти угоди між державами, які мають політичні розбіжності?

Щоб забезпечити ефективну координацію, необхідно вести діалог. Навіть у взаємодії з штучним інтелектом можуть виникати питання, як-от: хто повинен відступити? Політичні розбіжності ускладнюють цей процес, проте, на мою думку, країни зрештою знайдуть спосіб для налагодження координації. Це моя особиста точка зору.

Був випадок: одна країна, уже й не згадаю яка, телефонувала юристові секретаріату COPUOS: "Ми не можемо ухилитися від потенційного зіткнення. Зв'яжіться, бо в нас немає прямого контакту". Уявляєте: супутник уже на орбіті, прямого зв'язку між сторонами немає, вони телефонують в ООН. А він летить вісім кілометрів на секунду. Тому потрібен механізм, який допоможе контактувати в кризових ситуаціях і домовлятися, навіть якщо країни не є партнерами.

Україна володіє неповторним досвідом у сфері впровадження космічних технологій.

Незважаючи на виклики, такі як руйнування та вивід науковців, Україна все ще активно представляє свої досягнення в космічній сфері. Які ж наші можливості на майбутнє?

Війна руйнує інфраструктуру, змушуючи людей залишати свої домівки. Проте в цей складний час ми здобули безцінний досвід використання космічних технологій у різних сферах: від військових операцій і евакуації до управління в кризових умовах та відновлення сільських земель.

На міжнародних платформах Україна неодноразово виступає як яскравий приклад важливості супутникових даних. Вважаю, це наш шанс продемонструвати, як ефективно ми їх використовуємо. Це наша спеціалізація, яку ми можемо комерціалізувати, залучаючи інвестиції в країну.

Інтерес є. Навіть зі мною зв'язувалися компанії з Іспанії, хоча я науковець, далека від бізнесу. Казали: "Ми хочемо попрацювати, але не знаємо як. Як сконтактуватися з державними структурами, як надати ці дані?". Тобто бажання співпрацювати є, треба допомагати налагоджувати ці зв'язки.

Яким чином супутникові дані можуть сприяти Україні в отриманні компенсації за завдані шкоди?

Вони вже застосовуються для розмінування, аналізу екологічного впливу, а також для підготовки позовів до міжнародних судових інстанцій. Це триває навіть у умовах війни.

Можливо, ви не вірите у ці судові процеси, проте як юристка я знаю, що наявність документів або актів може бути вкрай корисною навіть через багато років. Щоб отримати компенсацію, спершу необхідно підтвердити факт завданої шкоди. Для цього потрібні відповідні дані, оцінки та докази.

Така ж Каховська ГЕС - супутникові дані сприяли порівнянню інформації та підтвердженню заявлених фактів. Це також є частиною боротьби проти дезінформації. Відшкодування стане тривалим процесом, проте важливо мати надійні основи для подальших дій.

- Що потрібно, щоб українські науковці поверталися?

Дозвольте висловити думку, яка може виявитися простою і не зовсім популярною: людям потрібно забезпечити адекватну оплату праці. Хоча можна заперечувати, що це не найактуальніше питання, але коли людина стикається з труднощами у сплаті оренди свого житла...

У нас є безліч відданих ентузіастів, які прагнуть підтримати Україну та вносять свій внесок у розвиток. Я не маю на увазі астрономічні доходи, але вони повинні забезпечувати гідний рівень життя. Це основа піраміди Маслоу.

Люди, які живуть за межами України, часто відчувають гіркоту в серці, але все ж знаходять спосіб підтримувати свою батьківщину. Я знаю безліч таких прикладів. Проте важливо пам'ятати, що їм потрібно забезпечити себе та своїх близьких. Я не хочу залишити цю тему без уваги.

- А що варто зберегти в українській науковій школі й що змінити?

У нас все ще присутній комплекс неповноцінності, хоча наша інженерна школа має значний потенціал. Якщо б основа була слабкою, наші інженери не змогли б успішно працювати і адаптуватися за кордоном. Важливо доповнювати цю основу сучасними технологіями, інноваціями та інформацією про світові тенденції. Проте з зарплатою в 100 євро на місяць важко розраховувати на будь-які досягнення.

Моя перевага за кордоном - можливість відвідувати міжнародні конференції, обмінюватися досвідом. Це підтримують і фінансово, і просто кажуть: їдь, тому що це важливо.

Мені дуже подобається міждисциплінарний підхід. Наприклад, у Франції, про яку я можу говорити, оскільки добре знайома з цією системою, біологи, фізики та юристи об'єднують свої зусилля для вирішення спільних проблем. В Україні ж ми часто розглядаємо питання у вузьких рамках окремих галузей, що стає серйозним обмеженням. Юристи працюють у своїй сфері, а інженери — у своїй. В результаті інженери можуть розробити рішення, яке виявиться неможливим для реалізації через міжнародні норми, або зазнати фінансових втрат через угоду, яку не уважно переглянули. Звісно, це не стосується всіх, але такі випадки мають місце. Тому для мене надзвичайно важливими є міждисциплінарність і готовність до діалогу.