90-мільярдний кредит від Європейського Союзу: нові перспективи та виклики.
14 січня Єврокомісія ухвалила пакет законодавчих пропозицій для передачі Україні 90 млрд євро на забезпечення фінансових і військових потреб у 2026-2027 роках. Фінансування здійснюватиметься шляхом запозичень на ринках капіталу, а зобов'язання будуть забезпечені бюджетним резервом Євросоюзу. Отримання коштів буде прив'язане до виконання низки умов -- реформування державного управління, енергетичного ринку, боротьби з корупцією, інших.
Допомогу від ЄС буде структуровано в такий спосіб: близько двох третин, або 60 млрд євро, має бути використано на військову підтримку, а третину, або 30 млрд євро, -- на бюджетну підтримку. Бюджетну підтримку буде організовано у такий же спосіб, що і фінансування Ukraine Facility.
У ході реалізації 90-мільярдної кредитної програми від Європейського Союзу наша країна неминуче зустріне ряд викликів:
Отже, в 2026 році очікується, що надходження близько 15 мільярдів євро в рамках бюджетної підтримки від ЄС, отримані через нову позику, зможуть повністю забезпечити річні потреби бюджету в зовнішньому фінансуванні. Міністерство фінансів, при формуванні бюджету на 2026 рік, оцінювало потребу в міжнародній фінансовій допомозі на рівні 46 мільярдів доларів. У поєднанні з запланованим фінансуванням з фонду Ukraine Facility, доходами від позики ERA (яка забезпечена активами, виведеними з Росії) та кредитом від Великобританії, нова позика від ЄС дозволить покрити дефіцит зовнішнього фінансування, який існував до цього часу.
Проте, в наступному році виникне серйозна проблема з нестачею зовнішнього фінансування для державного бюджету. США повністю припинили надання фінансової підтримки Україні, водночас зберігаючи військову допомогу на мінімальному рівні. Залишки від позик ERA та фонду Ukraine Facility до 2027 року принесуть Україні близько 10 мільярдів доларів. Якщо врахувати, що нова позика з боку ЄС у 2027 році поповнить невійськову частину бюджету лише на 15 мільярдів євро, то питання недостатності зовнішнього фінансування стане критично важливим.
У разі тривалості конфлікту, уряду доведеться шукати альтернативні джерела фінансування з-за кордону, здійснювати оптимізацію бюджетних витрат і підвищувати податковий тягар. Однак така стримуюча фіскальна політика негативно позначиться на економічній стабільності країни та поглибить вже існуючі демографічні проблеми.
Нові умови позики від ЄС передбачають, що фінансування військової допомоги буде здійснюватися відповідно до принципів, які вже використовуються для спільних оборонних закупівель у рамках програми SAFE. Зокрема, кошти на військову допомогу повинні йти на придбання озброєння, техніки та обладнання, виготовлених в країнах ЄС, Україні, а також у партнерах ЄС, які входять до Європейської зони вільної торгівлі та асоціації вільної торгівлі. Лише в разі, якщо необхідне для України озброєння не виготовляється в ЄС або у країнах-партнерах, його можна буде закупити в інших державах, таких як США, Великобританія чи Корея.
Різноманітні чинники створюють ризики для Європи, пов’язані із залежністю від американських ланцюгів постачання, як з політичної, так і з оперативної точки зору. Це спонукає Європейський Союз формулювати свої вимоги, одночасно працюючи над розвитком власних військово-промислових можливостей.
Раніше дотримання державами ЄС принципу "придбай американське" обіцяло не лише вдосконалені характеристики військової продукції та їхню оперативнішу доставку, але й безпекові гарантії з боку США для європейського континенту. На жаль, нещодавні політичні події у США внесли зміни в цю ситуацію.
Поряд з цим з очевидністю проявилася неготовність промислової бази США задовольнити зростаючий світовий попит на зброю. Затримки з поставками ключових американських систем -- HIMARS, F-35, Patriot і бойових машин піхоти -- з 2022 року стали звичайним явищем. Надалі зростаючі ризики ескалації в азіатському регіоні можуть ще більше погіршити умови постачань зброї з США до Європи.
Європейські виробники та політичні структури стикаються з викликами, пов'язаними з жорсткими експортними обмеженнями США, а також із правилами використання американської зброї, що регулюються Міжнародними правилами торгівлі зброєю (ITAR). Згідно з цими нормами, уряд США має можливість визначати, яким чином, де і коли може використовуватися зброя, виготовлена в Америці, а також контролювати її переміщення між державами. У країнах Європейського Союзу посилюються побоювання, що США можуть ввести обмеження на використання своїх озброєнь для захисту від російської агресії в регіоні. Обмеження, які були накладені на Україну під час президентства Джо Байдена, яскраво підкреслюють ризик реалізації такого сценарію.
Серед країн Європейського Союзу Німеччина найактивніше розпочала процес відокремлення своїх оборонних закупівель від впливу США та орієнтації державних контрактів на розвиток національної промисловості. Уряд ухвалив політичні рішення, спрямовані на відновлення внутрішніх виробничих потужностей, і вже реалізує план військових закупівель на 2025-2026 роки, у якому лише 8% бюджету буде виділено на американські технології. При цьому основна частина військового бюджету орієнтована на фінансування виробництв і постачання європейських систем, таких як F127, Eurofighter та комплекси протиповітряної оборони IRIS-T SLM.
Проте необхідно взяти до уваги, що європейська оборонна промисловість, яка генерує щорічний дохід у 190 мільярдів євро і забезпечує 600 тисяч робочих місць, має значно нижчий потенціал у порівнянні з американською. Крім того, програма озброєнь в Європі реалізується повільно через вплив традиційних структурних обмежень.
Ба більше, зберігається певна технологічна залежність оборонної промисловості ЄС від американської. Європейські збройні сили і надалі залежатимуть від американських платформ, технологій і ланцюгів постачань у аерокосмічній галузі, управлінні, плануванні точних ударів, протиракетній обороні, іншому. Фінансування США оборонних досліджень і розробок у сумі 150 млрд дол. на рік значно перевищує аналогічне фінансування у ЄС -- 11 млрд євро.
Навіть зараз, у часи безпрецедентних викликів, зусилля ЄС значною мірою зосереджуються на закупівлях зброї, а не на активізації інновацій. На відміну від США, які витрачають приблизно стільки ж на оборонні дослідження та розробки, як і на придбання зброї, європейські уряди не ставлять перед собою завдання подолати довгостроковий технологічний відрив від США.
Таким чином, Україна поступово буде змушена переорієнтуватися на європейську номенклатуру товарів військового призначення (в унісон із збільшенням обсягів їхнього виробництва всередині ЄС) при збереженні домінантних позицій американської зброї та систем протиповітряної оборони лише в тих сегментах, де європейські аналоги відсутні.
Оборонно-промисловий комплекс України, виконуючи роль матеріальної основи для протидії російській агресії та служачи містком між безпекою Європи і обороноздатністю України, буде вимушений реагувати на нові виклики. Постане нагальна потреба в розширенні провідних військових виробництв в Україні, створенні спільних підприємств з європейськими партнерами, збільшенні закупівель комплектуючих та готової продукції у виробників ЄС, а також у здійсненні технологічного трансферу та обміні досвідом, здобутим на полі бою.
На жаль, роль оборонно-промислового комплексу (ОПК) у економіці України наразі залишається обмеженою. За прогнозами фахівців, до 2025 року частка ОПК у промисловому виробництві становитиме 10%, а в структурі валового внутрішнього продукту — близько 2%. Проте варто зазначити, що під час війни частка ОПК у реалізації промислової продукції зросла втричі (з 3% до 10%), а також у ВВП країни (з 0,7% до 2%).
На даний момент в оборонно-промисловому комплексі України працює приблизно 200 тисяч людей, що складає 4% від загальної чисельності зайнятих у країні. У структурі промислових секторів ОПК займає четверту позицію, поступаючись лише харчовій промисловості, електроенергетичній галузі та металургії.
Попри високу інтенсивність військової боротьби з агресором і значну протяжність лінії фронту, темп приросту реальних обсягів виробництва ОПК України за 2022-2025 роки становив лише 34% (у тому числі за 2023-2025 роки -- 100%).
На даний момент, основною рушійною силою у співпраці в оборонно-промисловій сфері з Україною виступають країни Північної та Східної Європи. Держави цього регіону ефективно ілюструють, як у нових умовах можна поєднати попит, стандартизувати технічні рішення та ініціювати інтеграцію України в європейську систему безпеки.
Данія представила практично важливу модель безпосереднього фінансування українських виробників для постачання систем, що застосовуються на фронті. Цей підхід відкриває можливості для розширення виробництва критично необхідних класів зброї та сприяє встановленню довгострокових промислових відносин між Україною та Данією.
З позицій країн Євросоюзу оборонно-промислова співпраця з Україною розглядається як довгострокова інвестиція в європейську безпеку. І така співпраця має особливу цінність у період поступового виведення американських військ з Європи і перегляду гарантій безпеки США в рамках НАТО.
Україна вже стала невід'ємною частиною європейського плану SAFE, серед завдань якого -- прискорення оборонно-промислової інтеграції між Україною та ЄС. SAFE -- це фінансовий механізм ЄС вартістю 150 млрд євро, призначений для надання державам-членам дешевого фінансування для оборонно-промислових проєктів і мобілізації масштабних інвестицій при заохоченні участі українських компаній.
16 грудня було прийнято Регуляцію Європарламенту і Європейської ради №2025/2643 щодо заснування Програми Європейської оборонної індустрії (EDIP) і рамкових заходів для виробництва і постачання військової продукції. Вона формує засади для співпраці між членами ЄС в оборонній сфері, містить стимули для спільних закупівель, постулює принцип "купуй європейське" та окреслює вектори взаємодії з Україною.
Логіка виникнення Програми EDIP зумовлена тим, що оборонна промисловість не може ефективно функціонувати на основі традиційних ринкових механізмів. Основним споживачем її продукції виступає держава, яка також контролює всі аспекти закупівель оборонних товарів, технологій та їхнього експорту. У таких умовах підприємства оборонної промисловості зазвичай утримуються від інвестицій, які можуть приносити прибуток через ринкові продажі, і роблять це лише за наявності надійних та значних замовлень від держави. Додатково, сектор стикається із серйозними труднощами у доступі до фінансових ресурсів, включаючи можливості співфінансування, через специфічні ризики, пов'язані з його діяльністю. Це підкреслює надзвичайну важливість державних інвестицій та стимулів для розширення виробничих можливостей оборонної промисловості.
Програма EDIP оперуватиме бюджетом в обсязі 1,5 млрд євро на 2025-2027 роки і має окремий компонент -- Інструмент підтримки України (USI). Він спрямований на підтримку та модернізацію оборонно-промислової бази України, забезпечення важливих оборонних поставок для нашої країни. Передбачаються також фінансування спільних проєктів, розширення виробництв і включення українських компаній до європейської оборонної екосистеми.
Плановий бюджет Інструменту підтримки України -- 300 млн євро до кінця 2027 року. Але держави-члени, різні органи та агентства ЄС, треті країни, міжнародні організації, інші можуть робити додаткові внески. Інструмент підтримки України має заохочувати держави -- члени ЄС до співпраці з Україною та суб'єктами ОПК України при сприянні закупівлям оборонної продукції в українського ОПК.
