81-ша річниця депортації та геноциду кримських татар, організованої Сталіним: татарофобія в Росії триває без змін.
18 травня - це день пам'яті про депортацію кримських татар у 1944 році, коли радянська влада під керівництвом Йосипа Сталіна здійснила жорстокий геноцид, оснований на безпідставних звинуваченнях. Ці історичні події досі використовуються російською пропагандою.
Указ Президента України, виданий у 2014 році, встановлює 18 травня як День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, що підкреслює підтримку України корінним мешканцям Криму. Цього року вшанування пам'яті про трагедію відбудеться за допомогою 7000 білбордів і 149 сітілайтів по всій країні, а також через проведення тематичних заходів і культурних подій, включаючи акції в Туреччині, Польщі, Німеччині, Чехії, Латвії, Литві, Канаді та США. Ця міжнародна підтримка має величезне значення для боротьби із російською дезінформацією, яка намагається знецінити статус кримських татар.
Спогади про депортацію стали ключовим елементом, що формує національну самосвідомість кримських татар. Вже пройшло понад вісімдесят років, і деякі з тих, хто пережив цю трагедію, досі живі, в той час як багато сімей зберігають свої родинні оповіді про загиблих близьких. Відчуження кримських татар від їхньої рідної землі та неправдиві звинувачення призвели до того, що їх почали вважати "зрадниками", створивши колективну травму, яка досі відчувається в суспільстві.
З моменту анексії Криму Росією у 2014 році окупаційна влада систематично обмежує право кримських татар на збереження їхньої історичної пам'яті та культурної ідентичності. Традиційні комеморативні заходи, зокрема вшанування жертв депортації 1944 року, що відзначається 18 травня, дозволені лише за умов жорсткого контролю з боку так званого "сектору у справах міжнаціональних відносин та облаштування депортованих громадян Республіки Крим".
Окупантські сили заявляють, що їхні дії "носять скорботний, а не політичний характер" і що "молебні проводяться в мечетях і церквах", нібито об'єднуючи не лише кримських татар, а й усі народи півострова, включаючи греків, болгар, німців і вірмен. Така риторика є частиною більш широкої "детатаризаційної" стратегії, що має на меті розмивання унікальної ідентичності кримських татар як корінного народу Криму. Російська пропаганда намагається інтегрувати трагедію кримських татар у штучний наратив "багатонаціональної" історії Криму, при цьому зневажаючи їхню виняткову роль та історичний досвід. Наприклад, заборона традиційних мітингів на День пам'яті жертв депортації та придушення діяльності Меджлісу, який Росія вважає "екстремістською організацією", є спробами примусити кримських татар відмовитися від своєї колективної пам'яті та унікальності. Пропагандисти часто спотворюють пам'ять про геноцид кримських татар 1944 року, називаючи депортацію "переселенням" і стверджуючи, що це був необхідний крок для "порятунку" після Другої світової війни.
Пояснюємо, як старі пропагандистські кліше резонують у риториці російської пропаганди сьогодні.
Радянська "детатаризація" Криму
Радянська пропаганда систематично очорнювала кримських татар, створюючи стійкі кліше, які Росія використовує й сьогодні. У 1944 році, звинувативши кримських татар у зраді та співпраці з нацистами, Сталін депортував майже 200 000 людей до Центральної Азії, де до 46% загинули у перші два роки. Дослідниця Ольга Снігир виокремила п'ять ключових тез радянських часів щодо підстав і перебігу депортації.
По-перше, є свідчення, що кримські татари нібито спонукали радянських військових залишити свої позиції та сховатися серед місцевого населення. По-друге, стверджується, що кримські татари зустрічали радянські війська з явною ворожістю та агресією. По-третє, під час нацистської окупації півострова, кримські татари нібито отримували більше привілеїв у порівнянні з іншими етнічними групами, оскільки могли купувати більше товарів і отримувати власність за свою лояльність. По-четверте, від кримських татар вимагали вдячності Йосипу Сталіну, який, як стверджувалося, "врятував" їх від обурення ветеранів Червоної Армії, які вважали корінних жителів півострова зрадниками. Нарешті, тих кримських татар, які служили в допоміжній поліції, зображували як більш жорстоких, ніж самі нацисти. Ці звинувачення не мали підстав, але сприяли формуванню образу кримських татар як "зрадників", що слугувало виправданням їхнього вигнання.
У період з 1945 по 1948 роки в Криму було змінено більше 80% назв географічних об'єктів, що слугувало спробою стерти кримськотатарську ідентичність, а сам Крим був оголошений "історично російським". У 1950-х і 1960-х роках радянська влада активно придушувала релігійні практики, змушуючи кримських татар, які переважно сповідували іслам, приховано практикувати свою віру.
Через три роки після смерті Сталіна новий радянський лідер Хрущов реабілітував "депортовані народи", проте він підтримав заборону, яка перешкоджала кримським татарам повертатися на батьківщину. Також, попри те, що Верховна Рада СРСР визнала несправедливість цих депортацій, кримські татари не отримали права на репатріацію чи відшкодування збитків. Їм не дозволялося повертатися до Криму у значній кількості до кінця ери Горбачова, після ослаблення радянського уряду та розпаду СРСР, тож лише наприкінці 1980-х, за Горбачова, це стало можливим.
Після розпаду Радянського Союзу кримські татари рідко ставали предметом обговорення в офіційних російських колах. Це можна пояснити принаймні двома факторами. По-перше, відкриття правди про депортацію 1944 року та репресії проти кримських татар виявилося незручним для Росії, яка успадкувала радянські міфи. По-друге, повернення кримських татар на батьківщину наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років спростувало радянську пропаганду про їхню "успішну асиміляцію" в Центральній Азії.
Російська пропаганда продовжувала традиції радянських і царських наративів, представляючи Крим як "історично російську" територію та зменшуючи значення кримських татар як корінного народу. Фокус робився на Кримі як військовій базі Чорноморського флоту, в той час як питання прав кримських татар залишалися в основному поза увагою широкої аудиторії, зацікавленої лише в академічних колах. Росія неохоче визнавала Крим українською територією: хоча у 1997 році було підписано угоду між Москвою та Києвом про непорушність кордонів, ратифіковану у 1998 році, процес демаркації Азовського моря та Керченської протоки затягувався. Конфлікт навколо острова Тузла у 2003 році, коли Росія намагалася інтегрувати його до своєї території, виявив приховані прагнення до Криму. Цей підхід створив основу для пропаганди, яка у 2014 році обґрунтувала анексію півострова, стверджуючи історичне "право" Росії на цю територію. Кримські татари, чиї права на Крим як батьківщину ігнорувалися, стали жертвами подальших репресій, що свідчить про неперервність російської політики маргіналізації корінного населення.
Офіційна радянська версія історії значно зневажала кримських татар, і ці перекручені уявлення закріпилися в свідомості багатьох людей. Такі помилкові наративи продовжують поширюватися й сьогодні. Стереотипи про "зрадників" і "нацистських колаборантів" знову стали актуальними після анексії Криму у 2014 році, коли Росія використала їх як виправдання для своїх репресивних дій. Сучасна пропаганда створила хибне враження, що кримські татари масово співпрацювали з гітлерівськими загарбниками та активно чинили опір радянському режиму. Внаслідок цього, у 1944 році, коли півострів потрапив під контроль радянських військ, "зрадники" нібито не зазнали покарання і навіть не були депортовані, а лише "переселені", щоб уникнути можливих актів насильства з боку місцевого населення, проти якого вони нібито діяли в підпіллі. Таким чином, Сталін нібито проявив милосердя, "врятувавши" кримських татар. "Відселення від лінії фронту "неблагонадійних" народів -- звична практика військових підрозділів у всіх країнах", -- пояснював один з телеграм-каналів з 9 тисячами підписників указ Сталіна. Більше того, добрий генералісимус, за словами пропагандистів, навіть подбав про кліматичну та географічну схожість, перемістивши людей з одного південного регіону Радянського Союзу до іншого.
Пропагандисти також поширюють помилкові уявлення про "турботу", яку нібито надавала радянська влада депортованим. У Центральній Азії, куди були переміщені кримські татари, місцева адміністрація, за їхніми словами, нібито докладала максимальних зусиль для поліпшення умов життя, освіти та харчування, а також інтеграції новоприбулих. Це створювало ілюзію, що радянська влада проявляла до кримських татар певну поблажливість. За їхньою версією, депортація стала наслідком "співпраці з нацистами", але водночас їм нібито надавали всебічну допомогу для адаптації в нових умовах.
Татарофобія російського агітпропу
Сьогодні агітаційна пропаганда регулярно звинувачує кримських татар у "колабораціонізмі", використовуючи для цього кожну нагоду. Наприклад, один з пропагандистських телеграм-каналів, який має 121 тисячу підписників, згадує депортації 1944 року, характеризуючи їх як "занадто м'який" підхід до "колаборантів" і підкреслює їх "невдячність" у контексті незаконної мобілізації українців на Кримському півострові. Зокрема, зазначається: "У [місті N] жоден татарин не з'явився після отримання повістки. У [місті М] був один, але пізніше його не бачили на зборах. Масово люди відмовляються отримувати повістки в [місті K] та [місті L]. А план мобілізації має бути виконаний. Тільки в [N-ському] районі Криму порушено [кількість] кримінальних справ. Очевидно, ввічливе ставлення Росії до певних груп населення в Криму не дало бажаних результатів, подібно до того, як Хрущов намагався задобрити пособників нацистів, коли після указу про амністію 1955 року в Україну повернулися понад 200 тисяч колишніх активних учасників ОУН."
Постійне підкреслення деструктивної ролі кримських татар у Другій світовій війні, а також їхнє представлення як ненадійних елементів і зрадників-колаборантів, дало можливість російській стороні створити підґрунтя для сьогоднішніх негативних асоціацій. Сучасна пропаганда намагається нав’язати стійкий зв'язок між цим корінним народом Криму та культурою насильства і помсти.
Російська пропаганда, воскрешаючи радянські наративи про "зрадництво", створює штучну історичну тяглість, яка виправдовує сучасні репресії проти кримських татар. Однак нинішня "детатаризація" має особливість: вона поєднує фізичне придушення (арешти, репресії, заборони) з цифровою агресією, де телеграм-канали та соціальні мережі стають платформами для розпалювання ненависті. На відміну від радянських часів, коли інформація контролювалася державою, сучасна пропаганда використовує децентралізовані платформи, що дозволяє швидше поширювати дезінформацію.
У чаті одного з медіа, наближеного до російського Міноборони (2,6 млн підписників у телеграмі), з провоєнною аудиторією, татарофобію не приховують і дуже відверто її демонструють. Варто зазначити, що наведені цитати -- не "позиція редакції", а коментарі аудиторії, яка читає новини та обговорює їх у чаті, що також є показовим зрізом російського суспільства. Модерація цього пропагандистського медіа дуже вибіркова -- приміром, відкриті погрози та наклеп щодо кримських татар ніхто не видаляє, а також не намагається згладити антагонізм усередині спільноти -- наприклад, не публікує відповідних матеріалів, у яких би редакція хоч якось намагалася боротися з ксенофобією своєї аудиторії.
Кримських татар звинувачують у "зрадництві", "мстивості", "жорстокості", доходячи у цій ксенофобній риториці до розлюднення. "Кримські татари завжди були проти Росії. Як і при ВВВ (Друга світова війна -- "ДМ"), коли їх вислали", -- писав один із дописувачів чату. "Татар у Криму дуже багато, і не всі з них, на жаль, проросійські. Є такі, хто Росію просто ненавидить. Ми це добре знаємо та пам'ятаємо, ще з часів України, їхні багатотисячні марші Кримом 18 травня, їхні спроби захопити владу 2014-го, їхні тісні зв'язки з українськими націоналістами", -- вторив інший. Ще один учасник чату виступив із закликом знищувати кримських татар із 48-го окремого штурмового батальйону імені Номана Челебіджіхана, який воює у складі ЗСУ: "Кримські татари... дуже мстиві та жорстокі, вбивають НАШИХ полонених у складі батальйону польового командира Іси Акаєва. Полонених кидали в колодязь, різали горло і відрізали вуха. Вони бачать у СВО шанс розгойдати обстановку. Наше ж завдання задавити цю укротатарську терористичну шваль".
Для росіян нинішня "СВО" є чимось на кшталт "Великої Вітчизняної", під час якої вони шукали часто надуманих внутрішніх ворогів. Так само вони роблять це нині з кримськими татарами -- звинувачують у тому, що ті не хочуть воювати на боці Росії, ведуть підривну діяльність, стали на бік "ворога". Ця паралель із радянською риторикою часів Другої світової війни не лише легітимізує репресії, але й формує в російському суспільстві образ кримських татар як "п'ятої колони", що загрожує їхній безпеці та стабільності окупованого Криму.
Для кримських татар ця війна має набагато глибше значення, ніж просто захист територіальної цілісності, справедливості та миру в Україні. Вона є критично важливим етапом для їхнього існування та національної ідентичності. Водночас російська пропаганда намагається підривати цю боротьбу, ставлячи під сумнів зв'язки між українцями та татарами, а також значення кримських татар у війні проти Росії.
