40 років після трагедії: вплив війни на Чорнобиль та чи покидає радіація зону відчуження.

На 40-ту річницю аварії на Чорнобильській АЕС світ знову з тривогою спостерігає за українською атомною енергетикою. Протягом цього часу Чорнобильська зона перетворилася з безлюдної місцевості на унікальний природний заповідник. Проте війна знову принесла відчуття загрози в цей регіон.

Скільки століть Чорнобиль ще залишатиметься "смертельною" зоною, чи здатна радіація мігрувати у чисті регіони і що насправді сталося після атаки російського дрона на захисну арку ЧАЕС - в інтерв'ю РБК-Україна розповів Сергій Кірєєв - радіоеколог, ліквідатор і генеральний директор "Екоцентру", персонал якого забезпечує радіаційну безпеку у зоні.

Наслідки Чорнобильської катастрофи (інфографіка РБК-Україна)

Наразі зона Чорнобиля знаходиться під постійним спостереженням. Яким чином ви здійснюєте цю радіаційну оцінку?

У зоні відчуження практично відразу після катастрофи була впроваджена система моніторингу радіаційного та екологічного стану. Приблизно в кінці 90-х — на початку 2000-х років вона набула свого сучасного вигляду. Наразі проводиться оновлення окремих компонентів системи і впроваджуються нові методи.

Ми проводимо моніторинг радіаційного стану та екологічних аспектів усіх елементів навколишнього середовища, включаючи підземні та поверхневі води, приземний шар повітря, осад радіонуклідів з атмосфери, ландшафтні зони, гідробіологічні об'єкти та багато іншого.

Аналізуємо всі відібрані проби на вміст радіонуклідів та відслідковуємо динаміку об'єктів моніторингу, які можуть змінити радіаційний стан.

Окрім цього, в рамках радіаційно-екологічного моніторингу функціонує автоматизована система контролю радіаційного фону (АСКРС), що включає 39 датчиків гамма-випромінювання, розміщених по всій території зони.

Ця система налаштована на два режиму. У нормальному режимі інформація про потужності дози гамма-випромінювання приходить в оперативно-диспетчерський центр щогодини.

У разі виникнення події система активує режим надзвичайної ситуації, і оновлення інформації надходять кожні 3-5 хвилин.

У випадку пожеж АСКРС та система оцінювання дозового навантаження, спільно з радіаційною розвідкою, забезпечують захист персоналу та співробітників ДСНС від небажаного опромінення, а також дозволяють своєчасно організувати ротацію працівників.

Радіоеколог, ліквідатор і генеральний директор "Екоцентру" Сергій Кірєєв (скриншот)

Існує поширене непорозуміння, що радіація повністю "ізольована" у зоні відчуження. Проте насправді вона може "просочуватися" в чисті території.

Існує три основні методи, які дозволяють вивести радіонукліди за межі зони відчуження. Найзначнішим способом є транспортування через поверхневі води, де 90-98% радіоактивної активності виводиться з забрудненої території ріками та водними шляхами басейну річки Прип'ять.

Новий варіант виведення – це повітряний шлях. Наприклад, під час великих інженерних проектів піднімається пил, і за наявності відповідних метеорологічних умов радіонукліди можуть потрапити за межі небезпечної зони.

Те саме при пожежах. Однак пожежі - це короткотривалі події, які за тиждень-два гасять. А річка виносить радіонукліди цілорічно.

Інший спосіб вивезення – це персонал, транспортні засоби та вантажі, які залишають зону. Система радіаційного та дозиметричного контролю налаштована таким чином, що перетворити межу зони можна лише через спеціально облаштований контрольно-дозиметричний пункт.

Територія відчуження розділена на три основні зони. Перша зона – це 10-кілометровий район з найвищим рівнем радіації. Друга зона виконує функцію буферної, охоплюючи простір від 10 до 30 кілометрів. Третя зона – місто Чорнобиль, де наші працівники, а також особовий склад ДСНС та інші служби, перебувають на чергуванні протягом двох тижнів.

Перехід з однієї зони в іншу без проходження радіаційно-дозиметричного контролю заборонений правилами радіаційної безпеки. На КДП цілодобово дозиметристи проводять радіаційно-дозиметричний контроль транспорту, вантажів та персоналу, діє автоматизована система портальних моніторів.

При перевищенні встановлених контрольних рівнів (КР) на одязі або взутті проводиться дезактивація. Якщо не вдається це зробити, речі вилучають і передають на захоронення. Транспорт та вантажі при перевищенні КР направляють на пункт дезактивації.

Річки Прип'яті зливаються з Дніпром. Яка ж концентрація цих радіонуклідів може бути небезпечною?

Якщо провести аналіз у порівнянні з гігієнічними стандартами, можна сказати, що їхня концентрація залишається на низькому рівні. Хоча вона, безумовно, перевищує показники, що були до аварії, нинішні значення не є критичними, як це спостерігалося в перші роки після катастрофи, особливо в період, коли захисні дамби ще не були зведені.

Під час підвищення рівня води річка затоплювала забруднені території заплави, змиваючи з них радіонукліди, які потім продовжували свій шлях за течією. Це відбувалося у 1991-92 роках, коли на річці виникли "затори" з криги, що призвело до виходу води за межі берегів. У той період вміст радіонуклідів у воді перевищував встановлені норми.

І була ще велика вода у 1999-му, коли підтопило недамбовані забруднені радіонуклідами ділянки заплави Прип'яті, що призвело до суттєвого збільшення концентрації радіонуклідів у поверхневій воді. Після цього побудували дві захисні дамби, і такого змиву радіонуклідів уже не відбувається.

Сумарна кількість радіонуклідів, що виводяться, варіюється щороку і безпосередньо залежить від рівня водності річки Прип'ять. Останнім часом спостерігається гідрологічна посуха, що призводить до значного зниження виносу радіонуклідів у порівнянні з роками, коли водність була високою.

Яка ступінь небезпеки пов'язана з вивільненням радіонуклідів за межі зони під час виникнення пожежі?

Ліси в зоні відчуження виконують роль природного бар'єра, утримуючи радіонукліди у своїй біомасі та ґрунтах. Однак під час пожеж ця функція порушується. Деякі радіоактивні елементи можуть переноситися через повітря, тоді як інші залишаються у залишках горіння, зокрема в золі.

На території, де виникають пожежі, формуються "горільники" — компактний шар висушеної біомаси, який, якщо відбудеться нове загоряння, сприяє миттєвому розповсюдженню вогню. Це ускладнює процес гасіння і збільшує ймовірність неконтрольованого поширення вогню.

Територія зони відчуження є складовою водозбірного басейну Дніпра і має прямий зв'язок із Київським водосховищем, яке забезпечує питне водопостачання мільйонів громадян. У випадку пожеж і подальшого змиву продуктів горіння є загроза потрапляння радіонуклідів у водні об'єкти.

У цьому регіоні періодично спалахують пожежі різного рівня та сили. Останні з них завдали серйозної шкоди екосистемі, порушили радіаційний баланс в окремих зонах і призвели до підвищення виведення радіонуклідів.

Зазвичай, частка виносу радіонуклідів з повітряними масами не перевищує 5%. Однак під час масштабних пожеж може бути винесено обсяг, рівний річному виносу поверхневими водотоками.

Картографічне зображення розподілу великих пожеж у Запорізькому регіоні в період з 2015 по 2024 роки (на основі інформації NASA, візуалізація "Екоцентру").

Ліси, які постраждали від вогню, стають основою для виникнення нових, ще більш потужних пожеж. Радіоактивні елементи, що накопичуються в попелі на поверхні землі, швидко вимиваються під впливом дощів.

Це може перетворитися на важливе місцеве, а під час масштабних пожеж, подібних до тих, що сталися у 2020 році, – на регіональне джерело радіоактивного забруднення як поверхневих, так і підземних вод. Це може мати непередбачувані наслідки для джерел водопостачання у Київській агломерації та для каскаду дніпровських водосховищ. У зв'язку з цим виникає необхідність у розширенні системи радіаційного моніторингу вод.

Ситуація ускладнюється через воєнний стан. Великі площі територій заміновані, що ускладнює доступ до вогнищ пожеж і робить неможливими ефективні профілактичні дії. Це, в свою чергу, викликає затримки у реагуванні та збільшує ризики виникнення масштабних загорянь.

Крім цього, вогняні інциденти можуть становити загрозу для інфраструктури, що займається управлінням радіоактивними відходами, а також впливати на захисні можливості прикордонних регіонів.

Проблема має системний характер. Упродовж останніх років було зафіксовано численні випадки пожеж, деякі з яких супроводжувалися значними викидами радіонуклідів в навколишнє середовище. Отже, необхідно впроваджувати не лише тимчасові рішення, а й розробляти комплексну державну політику в цій галузі.

Загальний обсяг викидів радіонуклідів під час великих пожеж, а також річні обсяги виносу радіонуклідів з ріки Прип'ять з території зони відчуження за період 2015-2024 років, виміряні в ГБк (згідно з даними таблиці "Екоцентру").

Допустимий рівень радіації для людей не повинен перевищувати 0,3 мікрозіверти на годину. Які максимальні значення ви спостерігаєте в зоні Чорнобиля?

Ці 0,3 мікрозіверти вважаються умовною нормою. Існують регіони, не лише в Україні, де природний радіаційний фон значно перевищує цю величину, зокрема на території Полісся.

Високі показники зафіксовані в районі промислового комплексу ЧАЕС та виявлені за залишками радіонуклідів:

- Які радіоактивні елементи досі забруднюють зону? Хто з них розпадеться скоро, а хто залишиться тут на тисячі років?

Радіоактивні матеріали можуть мати періоди напіврозпаду, що варіюються від кількох секунд до тисяч років. Наприклад, цезій-137 розпадається протягом 30 років, тоді як стронцій-90 робить це за 28 років. Це означає, що на даний момент кількість цих елементів зменшилась удвічі у порівнянні з їхньою початковою концентрацією після катастрофи.

Але досі залишаються ізотопи плутонію і америцію з великими періодами напіврозпаду. Наприклад, плутоній-239 має період напіврозпаду 24 тисячі років.

У зоні відчуження спостерігається плямисте забруднення. Радіонукліди випромінюють різні типи радіації: альфа, бета та гамма. З усіх цих видів гамма-випромінювання є найнебезпечнішим для зовнішнього опромінення, оскільки його можна нейтралізувати лише за допомогою значних відстаней або товстих свинцевих чи бетонних бар'єрів. Ці небезпечні частинки формують радіаційний фон у Чорнобильській зоні.

Двадцять чотири тисячі років у контексті людського існування — це справжня вічність. Чи можемо ми стверджувати, що ця територія залишиться небезпечною протягом усіх часів?

В даний час вважається, що для зниження рівнів цезію-137 і стронцію-90 до передаварійних показників потрібно близько 10 періодів напіврозпаду. Це становить приблизно 300 років.

Жителям заборонено жити в районах, де рівень забруднення ґрунту плутонієм досягає 3,7 кБк/м². Проте працівники мають можливість виконувати свої обов'язки в цих зонах, дотримуючись встановлених вимог радіаційної безпеки. Для цього їм необхідно пройти спеціальне навчання, інструктажі та тренінги.

Які небезпечні радіонукліди виявилися в навколишньому середовищі 26 квітня 1986 року внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС (інфографіка від РБК-Україна)

Які найсерйозніші виклики ви зараз зустрічаєте у цій території?

Це конфлікт, що виник з боку так званих наших "братів". Важко навіть назвати їх терористами... Вони порушують усі міжнародні принципи, захопивши ядерний об'єкт. Йдеться не лише про окупацію Чорнобильської станції, але й про Запорізьку АЕС. Складно зрозуміти, які навчання там можуть проводитися.

Хто міг би подумати про запуск "Шахед" у новий безпечний конфайнмент (НБК) над ЧАЕС? Цю споруду зводила міжнародна спільнота з упевненістю, що вона забезпечить захист від радіації на протязі ста років. Які ж дії можна вжити в цій ситуації?

На станції, безумовно, вжили екстрених заходів, проте конфайнмент навряд чи витримає ще довго.

У лютому 2025 року російський "Шахед" вразив арку над четвертим реактором. Як близько ми опинилися до повторення трагедії Чорнобиля в ту ніч?

- Дрон влучив у новий безпечний конфайнмент (НБК) у тому місці, під яким герметичне приміщення. Планувалося, що у ньому в наступні роки спеціальний кран розбиратиме завали, які залишилися після аварії.

Якби удар стався трохи лівіше або правіше, він би вразив інші території, що могло б призвести до витоку радіонуклідів. У тих метеорологічних умовах, які існували на той момент, радіація могла б поширитися на територію Білорусі.

Поблизу ЧАЕС ми облаштували стаціонарні пункти моніторингу приземного шару повітря. Крім того, сюди була перенесена мобільна лабораторія, яка здійснювала відбір проб та їх аналіз. Всі отримані показники залишалися в межах норм, встановлених для території промислового майданчика станції.

Вплив російського нападу на НБК четвертого реактора Чорнобильської АЕС у лютому 2025 року (джерело: Віталій Носач/РБК-Україна)

У випадку значних ушкоджень конфайнменту може виникнути ризик викиду радіоактивних матеріалів.

- До атаки дроном ми розраховували різні варіанти надзвичайних ситуацій у зоні відчуження.У ній розглядались три сценарії.

Перший - масштабні пожежі на забрудненій території. Наступний - надзвичайні ситуації гідрологічного характеру, коли висока вода затоплює забруднені ділянки.

Третій аспект - це можливість виникнення аварії на території промислового комплексу ЧАЕС або на інших об'єктах, що представляють радіаційну небезпеку, а також на місцях зберігання радіоактивних відходів тощо.

Для кожного можливого сценарію ми підготували відповідні заходи та плани дій. І ось, несподівано, ми зіткнулися з атакою дрона. Тепер необхідно враховувати, що під час війни російські війська можуть націлитися на об'єкти, які є радіаційно небезпечними. Раніше це здавалося лише страшним сном, але, на жаль, тепер це стало дійсністю.

Схожа ситуація спостерігається і на Запорізькій станції. Мене вражає ставлення країн, які не винесли уроків ані з Чорнобильської трагедії, ані з катастрофи на Фукусімі.

Вони не розуміють, що якщо в Україні станеться викид радіації, вона піде і на Європу. У нас були пропозиції для ООН, щоб у 2022-му зайшли їхні війська і видворили росіян за межі проммайданчика. А від МАГАТЕ ми чуємо тільки, що вони стурбовані. Ми тут під постійними тривогами, "Шахедами" й ракетами ще більше стурбовані...

Останній енергоблок Чорнобильської АЕС був зупинений у 2000 році. Чим займається персонал на станції сьогодні?

- Станція зараз на стадії зняття з експлуатації. Зокрема, персонал виводить з системи три справні блоки та займається радіоактивними відходами.

В даний момент проводиться транспортування ядерних відходів до нового сховища СВЯП №2. Чи має це вплив на рівень радіації?

- Частину відпрацьованих ТВЕЛів (тепловидільних елементів, - Ред.), які вилучили з реакторів, перевозять зі старого сховища СВЯП-1 у нове.

Їх герметично заварюють у спеціальні пенали та переводять на технологію сухого зберігання. Увесь процес відбувається під пильним наглядом експертів МАГАТЕ, проте регулярні російські обстріли ставлять цю критично важливу операцію під загрозу.

Чорнобильська катастрофа вважається найбільшою ядерною трагедією в історії. Чи можливе повторення такої жахливої ситуації в майбутньому?

В Україні більше немає реакторів РВПК-1000, які працювали на Чорнобильській АЕС. Проте, жоден з нас не може бути впевнений у тому, що подібні інциденти не стануться знову. Після трагедії в Чорнобилі, у 2011 році сталася аварія на Фукусімі. Звичайно, причини цих катастроф були різними.

Усі дії в зоні відчуження спрямовані на зменшення викидів радіоактивних відходів, управління ними, демонтаж атомних електростанцій та захист навколишнього середовища.

Цей науковий майданчик є безпрецедентним. Окрім Японії, жодна інша країна не володіє таким досвідом. Важливо вивчати його, щоб людство могло усвідомити, як запобігати ядерним катастрофам і які наслідки можуть виникнути. Деякі заходи, вжиті під час Чорнобиля, виявилися неефективними, але це стало зрозумілим лише пізніше.

У 2021-му у нас проводили тренінг Федеральна служба радіаційного захисту Німеччини. Ми підібрали для них кілька полігонів з різною щільністю забруднення. Для них це був практичний досвід радіаційної розвідки, а не штучне калібрування показників дозиметрів...

Крім того, у Чорнобилі можна вивчати радіобіологію, радіогеохімію, щоб виявляти вплив на організми. Тут ціле поле для досліджень.

Радіаційне забруднення в цій місцевості має нерівномірний характер (зображення: Getty Images)

Через чотири десятиліття після катастрофи на Чорнобилі, чи залишається ця місцевість "територією смерті", чи вже перетворилася на "зону надії"? Коли ж, нарешті, люди зможуть повернутися сюди?

Життя в зоні активне: тут функціонує персонал, мешкають самосели, а природа відновлює свої сили. Щоб залучити людей назад, важливо вивчити, як довкілля вплине на їхнє життя. Чи будуть сім'ї з дітьми готові оселитися тут, якщо їм не дозволять ходити по гриби в лісі чи купатися в річках? Це питання, безумовно, є риторичним.

Для комфортного життя населення необхідно розвивати інфраструктуру: дороги, медичні заклади, торгові точки, підприємства тощо. Слід забезпечити функціонування виробництв та аграрного сектора, щоб люди могли знайти роботу. Повернутися до того стану, що був до аварії, вже не вдасться...

- Чому ж тоді у зоні збільшилась популяція диких тварин, зокрема і червонокнижних? Радіація на них критично не впливає?

У цьому немає нічого несподіваного. У минулі часи мешканці цих лісів збирали гриби, ягоди та заготовляли дрова. Однак після 1986 року людська активність в даному регіоні зменшилася, що дало можливість природі відновитися.

Ви стали одним із перших, хто оцінив рівень радіаційної небезпеки після трагедії на Чорнобилі, і вже 40 років присвячуєте себе цій справі. Чи згадуєте, як отримали інформацію про цю катастрофу?

27 або 28 квітня я отримав дзвінок від свого керівника. Напередодні його колега з лабораторії Інституту ядерних досліджень вирушив до Чорнобиля, але поблизу села Копачі його зупинила поліція, незважаючи на те, що у нього був усіма необхідний дозвіл на проїзд.

Повернувшись до Києва, він змахнув пил з автомобіля, щоб здійснити аналіз у лабораторії. Щойно він переступив поріг, прилади виявили радіацію і почали подавати звукові сигнали.

Коли він здійснив вимірювання на детекторі, то виявив широкий спектр радіонуклідів. Він негайно зателефонував моєму керівнику і сказав: "Схоже, сталося щось таке, що ми навіть не можемо уявити"...

Як радіоеколог, ви мали глибше усвідомлення небезпеки, ніж керівництво партії. Чи вдалося вам евакуювати свою родину подалі від Чорнобиля?

Тоді моя дружина була на стадії вагітності, і я вирішив ненадовго відвезти її з Києва до моїх батьків у Кіровоградську область.

У перші тижні після вибуху ніхто не мав чіткого уявлення про те, з чим стикається. Яким чином проходила ця "сліпа" робота?

Я відвідав зону Чорнобиля або 3-го, або 5-го травня. Моя діяльність полягала в оцінці рівня радіації. Основною метою в перші місяці було виявлення ділянок з радіаційним забрудненням, встановлення його меж, оцінка рівня небезпеки та визначення подальших кроків.

Зараз ми виглядаємо мудрішими і стверджуємо, що певні дії слід було вжити інакше... Але ніхто не міг передбачити таку катастрофу. Незважаючи на те, що в команді були досвідчені фахівці, вони висували різноманітні варіанти дій. Лише після отримання даних про забруднення стало зрозуміло, як нам слід діяти далі.

У системі моніторингу об'єкти класифікуються на швидкі та повільні. Швидкі об'єкти включають рівень радіонуклідів у приземному повітрі та поверхневих водах. У цьому випадку важливо оперативно реагувати, щоб вчасно запропонувати управлінські рішення, які зменшать негативний вплив радіації на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Ситуація із підземними водами, ґрунтом та деревиною є зовсім іншою. У цих екосистемах процеси міграції та накопичення радіонуклідів відбуваються значно повільніше. Тому частота відбору проб не є такою критичною. Проте раніше ми здійснювали відбір проб у всіх можливих місцях. В одних зонах проводилась дезактивація, тоді як в інших територіях виникало нове забруднення.

Сергій Кірєєв вже 40 років займається роботою в зоні відчуження (скріншот з відео "Радіо Свобода").

Які моменти в перші дні ліквідації справили на вас найсильніше враження?

Запам'яталися моменти, коли ми прибули до Чорнобиля — навколо весна, усе розквітло, сонце яскраво світить. Але поряд із собаками, міліціонерами та кількома ліквідаторами не було нікого. Ситуація в сусідніх селах була схожою, хоча на той час ще не всіх жителів виселили з цієї зони.

Чи відчували ліквідатори страх перед "невидимою загрозою"?

Серед тих, з ким я співпрацював, не було страху. Ми були налаштовані працювати з радіацією і усвідомлювали всі можливі ризики. Рівень дози залежав від часу, проведеного на забрудненій місцевості, а також від дотримання базових правил безпеки. У нас були респіратори, спеціальний одяг і взуття. Незважаючи на це, я все ж отримав певну дозу радіації.

- Офіційні цифри часто намагалися "загладити" наслідки трагедії. Ви ж бачили реальну картину зсередини: скільки ваших колег-ліквідаторів заплатили здоров'ям, усуваючи наслідки Чорнобильської катастрофи?

Серед 250-300 співробітників нашої компанії, які пережили події 1986 року, близько 120-150 людей вже пішли з життя з різних причин, не обов'язково пов'язаних з радіацією.

Яким ви вважаєте рівень ефективності реакції СРСР на наслідки аварії на Чорнобильській АЕС?

Вони приховували все, що тільки могли. Навіть наша лабораторія для вимірювання радіації була зачинена на кодовий замок. Існував спеціальний наказ, що визначав коло осіб, які мали доступ до цього приміщення.

Проте за сім місяців Радянський Союз зумів звести саркофаг над зруйнованим реактором. Проект був розроблений майже в екстремальних умовах. Можливо, щось було виконано не зовсім вірно, але в результаті конструкцію все ж збудували.

В історії України є безліч болючих моментів. Іноді звучать думки, що сліз за минулим вже досить. Проте, чому українці та світ повинні зберігати пам'ять про Чорнобильську катастрофу?

- Забувати про аварію на ЧАЕС не можна. Скільки людей переселили, скільки погубили здоров'я при ліквідації. Люди, які усували наслідки катастрофи, - герої того часу. Усі працювали на те, щоб подолати "мирний атом". Виявилось, що він прийшов у кожний дім.