Життя під окупацією не є злочином: активісти пропонують переглянути методи покарання колаборантів.

При аналізі колабораційної діяльності ключовим фактором повинна бути не спеціальність особи, а її залученість до певних злочинних дій.

Цю тему обговорювали під час відкритої дискусії в Укрінформі, присвяченій питанням "Уявлення про колабораціонізм та державна політика: загрози для стійкості та єдності", що була організована Національною платформою стійкості та згуртованості.

На сьогодні є понад 8900 кримінальних проваджень, порушених за статтею за колабораціонізм, і це величезна кількість як на такий обсяг звільнених територій, наголосив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, оцінюючи діяльність державних органів на деокупованих територіях.

"Ми спостерігаємо, яку стратегію і практику реалізує держава після процесу деокупації, переслідуючи осіб за їхню колабораційну діяльність і визначаючи, що саме вважається такою діяльністю. Наприклад, адміністрації в'язниць продовжують виконувати свої обов'язки без змін, але їх статус може змінитися на колаборантів. Це також стосується працівників у сферах освіти, медицини, соціального забезпечення та рятувальних служб, а також тих, хто відповідає за критично важливу інфраструктуру. Все це безпосередньо пов'язано із забезпеченням функціонування громад. Постає питання, яким чином держава визначає ступінь колабораціонізму і на основі яких критеріїв проводить цю оцінку," – зауважив Павліченко, ставлячи риторичне запитання.

Крім статті, яка встановлює кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, держава більше нічого не пропонує мешканцям окупованих територій, вважає адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

"Всі наслідки окупації лягають на плечі тих, хто живе в її умовах. Цим людям доводиться самостійно вирішувати, як впоратися з викликами, які принесла окупація: чи продовжувати працювати під контролем окупантів, як виживати в цих складних умовах, і чи варто отримувати російський паспорт, враховуючи відсутність медичних та соціальних послуг. Держава не виявляє бажання брати на себе відповідальність та полегшувати життя людей, які залишилися в окупації," - підкреслила Луньова, вважаючи, що відповіді на ці питання повинні бути відображені в статті Кримінального кодексу, що стосується колабораціонізму.

На думку Олени Ніжельської, регіональної координаторки Національної платформи стійкості та згуртованості в Луганській області, ключовим критерієм для оцінки колабораційної діяльності повинна бути не професійна діяльність особи, а її участь у конкретних злочинах.

"При визначенні ступеня вини та покарання за колабораціонізм часто звертають увагу на професію. Рятувальників чи працівників комунальних служб треба позбавити відповідальності за співпрацю з окупантами. Водночас професія не є індульгенцією. Представники будь-якої професії можуть вчиняти інші дії, які потребують індивідуального розгляду та покарання. Не за те, що людина була вчителем чи рятувальником, а до яких злочинів вона була причетна і які наслідки цих злочинів", - вважає Ніжельська.

На думку співзасновниці Національної платформи стійкості та згуртованості Юлії Тищенко, попри великі очікування справедливості, притягнення до відповідальності за колабораціонізм має відбуватися персоналізовано, і більшість українців згодні з цим.

Вона представила результати одного з нещодавніх соціологічних досліджень, які показали, що 90% громадян України виступають за покарання колабораціоністів. Проте більше ніж половина респондентів вважає, що ці заходи повинні в першу чергу торкатися тих, хто обіймав посади в окупаційних адміністраціях. Крім того, від 60 до 70% опитаних виступають проти застосування таких санкцій щодо рятувальників та працівників комунальних служб.

"Разом із запитом на справедливість у суспільстві є високий рівень розуміння того, що люстраційні процедури щодо колаборантів має бути застосовано персоналізовано. Бо жити в окупації -- це не злочин. Задовольняючи попит на справедливість, треба знаходити більш адекватні норми в суспільному дискурсі та законодавстві щодо притягнення до відповідальності за колабораціонізм", - вважає Тищенко.

Захід було організовано в рамках проєкту "Забезпечення стійкості України в умовах зростання ризиків та наслідків війни", який реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу.

За інформацією Укрінформу, в Україні було відкрито 475 кримінальних справ, пов'язаних із колабораціоністами з тимчасово окупованого Криму. У Донецькій області, починаючи з початку цього року, Служба безпеки України висунула підозри у колабораціонізмі 149 особам.