Зачарування Москвою: від Джорджа Буша-старшого до Дональда Трампа
У Кремлі часто люблять розповідати про жахливі сценарії, мовляв, Вашингтон завжди прагнув знищити російську державність. Однак, насправді, після президентства Рональда Рейгана усі наступні глави Білого дому виявляли явне бажання налагодити відносини з Москвою. Вони не лише не сприяли зменшенню геополітичного впливу Кремля, а й активно працювали над тим, аби зберегти за Росією статус важливого гравця на міжнародній арені.
Зображення: wikipedia.org Президент Сполучених Штатів Рональд Рейган, віцепрезидент Джордж Буш і президент Радянського Союзу Михайло Горбачов у Нью-Йорку, 7 грудня 1988 року.
Одна з улюблених байок Путіна - байка про розвал СРСР як найбільшу геополітичну катастрофу і "розпад історичної Росії". "Без підступних американців тут точно не обійшлося", - міркує рядовий росіянин. Насправді ж Вашингтон зробив все від нього залежне, аби вберегти радянську імперію від розвалу.
Адміністрація президента США Джорджа Буша-старшого не ставила перед собою мету знищення Радянського Союзу. Основна мета зовнішньої політики Буша-старшого полягала у збереженні радянської держави та підтримці реформ, які впроваджував Михайло Горбачов. Радянський лідер став близьким партнером для президента США. Лише міністр оборони Дік Чейні висловлював сумніви щодо необхідності сприяти розпаду СРСР та підтримувати національні прагнення його республік, в той час як решта членів адміністрації не розглядали цю ідею серйозно.
Натомість, у часи президентства Буша-старшого будь-які спроби вирватися з радянської імперії сприймалися ворожо. Він зосередився на співпраці з Кремлем, залишаючи без уваги республіканські еліти.
1 серпня президент США виступив у Верховній Раді з промовою, що увійшла в історію під назвою "котлета по-київськи". "Свобода – це не те саме, що незалежність. Американці не стануть на бік тих, хто прагне незалежності лише для того, щоб замінити віддалену тиранію на місцевий деспотизм", – зазначив високопосадовець з трибуни українського парламенту.
Президент Джордж Буш-старший виступає перед Верховною Радою України 1 серпня 1991 року.
Зусилля Джорджа Буша-старшого щодо збереження Радянського Союзу не принесли бажаних результатів. Комуністична імперія врешті-решт припинила своє існування. Проте Москва повинна бути вдячна долі за те, що в той критичний період у США була на посаді така лояльна особа, як Джордж Буш-старший. Інакше наслідки могли б виявитися ще більш серйозними, включаючи не тільки розпад СРСР, а й можливий розпад Російської Федерації.
Хоча СРСР зник з політичної карти, американська політика не зазнала кардинальних змін. Вона як і раніше була сконцентрована на Москві. Тільки тепер місце Горбачова посів Єльцин. Основною метою США стало ядерне роззброєння республік колишнього СРСР. Єльцин і Буш-старший мали спільне бачення щодо цього, оскільки обоє вважали, що вся ядерна зброя має бути передана Росії.
Адміністрація Білла Клінтона продовжила москвоцентричну політику свого попередника і спільно з Кремлем тиснула на Україну в питанні ядерного роззброєння. Спроби України отримати чіткі гарантії національної безпеки за відмову від зброї масового знищення сприймалися радше як шантаж, а не законна вимога. Реформаторська діяльність Єльцина всіляко возвеличувалася. А успіх "побудови демократії" у РФ підносився на планетарний рівень.
Фото: chas.news Спільний брифінг Клінтона та Кравчука у Борисполі 12 січня 1994 року
Під впливом підтримки з боку Клінтона, російський президент у кінці квітня 1993 року відкрито висловився: Росія не має наміру визнавати права України на ядерну зброю, що розміщена на її території. У той же час державний секретар Воррен Крістофер підкреслив, що "жодні відносини не є більш важливими для довгострокової безпеки США, ніж наші стратегічні зв'язки з Росією".
У липні 1993 року під час саміту G7 в Токіо Борис Єльцин висунув пропозицію Біллу Клінтону створити тристоронній формат співпраці між США, Росією та Україною з метою сприяння денуклеаризації української території. Цей крок став можливим завдяки відчуттю повної підтримки Кремлем з боку Сполучених Штатів. Клінтоновська адміністрація розглядала Україну та її ролі на міжнародній арені переважно через призму російських інтересів. Вашингтон не виявляв особливого інтересу до занепокоєння Києва, незважаючи на те, що вже на початку 90-х деякі російські політики відкрито ставили під сумнів територіальну цілісність України. Таким чином, адміністрація Клінтона фактично сприяла роззброєнню України, надаючи істотну допомогу Росії у цьому процесі.
Леонід Кравчук висловився: "Моя найбільша помилка полягає в тому, що я довіряв Росії".
У червні 2001 року, після своєї першої зустрічі з Володимиром Путіним, новообраний президент США Джордж Буш-молодший висловив впевненість, що зміг заглянути в душу російського лідера і йому сподобалося те, що він там виявив. Помаранчева революція 2004 року стала вирішальним моментом, який продемонстрував справжні наміри Москви і її прагнення відновити втрачені сфери впливу. Активна увага адміністрації Буша-молодшого до українських подій сприяла зриву спроби Януковича узурпувати владу за допомогою фальсифікації виборчих результатів.
Також потрібно згадати прихильність американського президента до євроатлантичних устремлінь Києва. Але це не означає, що у Вашингтоні розвіялися ілюзії щодо можливості вигідної дружби з Москвою. У Білому домі уникали згадок про деструктивну роль Росії під час президентських виборів в Україні у 2004 році. Також Америка крізь пальці ставилася до згортання рештків гібридної демократії у РФ та становлення там авторитарного режиму на чолі з Путіним.
Фото: EPA/UPG Джордж Буш-молодший та Владімір Путін
Буш-молодший вводив себе в оману, коли в вересні 2005 року заявляв, що Вашингтон і Москва "спільно працюватимуть над популяризацією свободи та демократії як у своїх країнах, так і в усьому світі". Путін, безумовно, не поділяв такої мети.
У квітні 2008 року, перебуваючи на посаді сенатора, Барак Обама висловив глибоке занепокоєння з приводу дій Росії в Грузії. Він також підтримав прагнення Києва та Тбілісі до більш тісної інтеграції з НАТО. Проте, ставши президентом, він ініціював політику "перезавантаження" відносин з Російською Федерацією. Інцидент з російським вторгненням 2008 року швидко вийшов з фокусу уваги. У липні 2009 року, перебуваючи в Москві, Обама заявив, що обидві країни мають спільні інтереси, які можуть стати основою для співпраці. Росія сприйняла цю політику як підтвердження та заохочення свого зовнішньополітичного курсу.
Державний секретар Сполучених Штатів Америки Гілларі Клінтон презентує міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову символічну "кнопку перезавантаження" 6 березня 2009 року.
Російська анексія Криму та вторгнення на Донбас підтвердило крах політики перезавантаження. Але не змусило Обаму кардинально змінити позицію. Його адміністрація спочатку вкрай мляво реагувала на окупацію півострова та зволікала з санкціями. Потім принципово відмовлялася надати Україні летальну зброю, надсилаючи прилади нічного бачення, бронежилети та ковдри. Також Обама називав російську агресію кризою, а російських бойовиків - сепаратистами.
"Суворі попередження" не стали перешкодою для президента США, який регулярно обговорював по телефону з Путіним питання ядерної програми Ірану та боротьби з ІДІЛ у Сирії, сподіваючись на допомогу Кремля в цих справах. Обама зробив значну послугу Росії, відмовившись активно підтримувати Україну та вжити заходів проти Москви. Це, безсумнівно, надало Путіну нові стимули для агресивних дій і збільшило його самовпевненість.
Гірше, ніж злочин. Які причини призвели до великої війни Росії проти України?
У ході виборчої кампанії 2020 року колишній президент США Джо Байден зазначив, що Росія є найбільшою загрозою для безпеки Сполучених Штатів. Ця різка антиросійська риторика не залишилася непоміченою навіть Володимиром Путіним. Багато спостерігачів вважали, що обрання Байдена на пост президента автоматично призведе до нових санкцій проти Росії та посиленого тиску на Кремль. Проте початкові дії сорок шостого президента США щодо РФ виглядали як обережна спроба налагодження відносин. Як знак добрих намірів, адміністрація Байдена вирішила не вводити санкції проти проєкту Північний потік-2.
Повномасштабна агресія проти України спонукала Вашингтон до дій. Однак, реакція могла бути більш швидкою та адекватною, якби Байден мав справжнє прагнення покарати Кремль. Проте в стратегії США не було чіткого наміру домогтися поразки Росії у війні з Україною. Надання зброї затягувалося, а підтримка не завжди встигала за змінами на фронті. Внаслідок цього, можливість вигнати агресорів з українських територій була втрачена.
Зображення: Офіс Президента України. Президент Сполучених Штатів Америки Джозеф Байден у Києві, 20 лютого 2023 року.
Хоча санкції, безумовно, принесли Кремлю чимало труднощів, їхній вплив виявився не таким вже й руйнівним. Конфлікт перетворився на затяжну війну на виснаження, і в цьому можна вбачати істотну відповідальність президента Байдена.
Хоча Трамп виглядає особливим у своєму незвичному підході до несправедливості Росії в контексті її агресії проти України, його дії не суттєво відрізняються від політичних принципів, що визначають стосунки між Вашингтоном і Москвою з часів президентства Рональда Рейгана.
Від Обами до Байдена: як Сполучені Штати поступово втрачають свою позицію світового лідера.
Американські лідери неодноразово виявляли захоплення Росією, що не раз допомагало Кремлю уникнути серйозних труднощів і здійснювати свої імперські прагнення без суттєвих негативних наслідків.
