Яким чином Київ повинен реагувати на тиск з боку Трампа?
Після недавніх подій—зірваних переговорів у Лондоні, чергового жорстокого обстрілу з боку РФ та нових заяв Трампа—в українському суспільстві починають виразно проявлятися дві основні точки зору.
З одного боку, ми отримуємо заклики продовжувати опір: не піддаватися капризам Трампа, захищати національні інтереси та витримати ще трохи, принаймні до осені, коли, за словами деяких експертів, у Росії можуть початися серйозні проблеми.
З іншого боку, виникають тривоги, що, незалежно від обставин, втрачати підтримку США не можна. Таким чином, варто розглянути можливість прийняття умов Трампа, який фактично пропонує Україні так званий "фінський варіант".
Однак обидві точки зору породжують сумніви.
Перша ідея - "дотягнути до осені" - вже звучала раніше: минулого літа багато аналітиків впевнено стверджували, що Росія незабаром впаде, "зникне". Проте цього не відбулося. Сподіватися на "час" як на єдиного союзника - надто ризиковано.
Що ж до другого підходу -- слід розуміти, що підтримку адміністрації Трампа, по суті, було втрачено ще в день його інавгурації. Тож чи доцільно говорити про необхідність "зберегти" те, чого вже немає?
Що стосується концепції "фінського сценарію", то її основна ідея полягає в тому, щоб завершити конфлікт з Росією, як це зробила Фінляндія з СРСР у свій час. Пропонується поступитися частиною територій в обмін на мир і можливість зосередитися на розвитку та добробуті. Це звучить майже як реклама туристичного туру: "Віддайте Крим — і живіть, як у Гельсінкі". Однак така думка є небезпечною ілюзією. Ніякі територіальні компроміси не зможуть задовольнити Путіна. Лише той, хто не розуміє логіки Кремля, може сподіватися на це. Він просто забере те, що йому віддають, а потім вимагатиме ще більше. І це вже буде не випадок Фінляндії, а радше Чехословаччини.
Інший важливий аспект -- тема Криму, не виключено, була використана навмисно. Реакція України та Європи була передбачуваною (визнання анексії півострова суперечить Статуту ООН, міжнародним деклараціям і угодам, включно з Гельсінським актом, і головному принципу сучасного міжнародного права -- повазі до кордонів суверенних держав) -- її й чекали. Тобто це був лише привід: для демаршу Вашингтона -- звинуватити Київ у небажанні визнавати "реальність" окупації, зрештою -- для виправдання активізації діалогу між США і Росією. І якби не Крим -- з високою ймовірністю знайшовся б інший подразник.
На вплив Трампа слід відповідати так, як і раніше — з адаптивністю та рішучістю.
"Ми вже пережили як мінімум дві кризи у відносинах з адміністрацією Трампа — одна сталася в середині лютого, а інша на початку березня. Варто зазначити, що в поведінці Трампа спостерігається певна циклічність. Коли він має намір досягти якихось цілей, він запускає агресивну кампанію проти свого партнера по переговорах, прагнучи його зламати та змусити прийняти умови, вигідні йому. Якщо ж ці спроби не приносять результатів, то з часом починаються більш конструктивні переговори, які ведуть до пошуку компромісу, прийнятного для обох сторін," — зазначає Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента", в коментарі для Укрінформу.
Отже, теперішній етап тиску є складовою цього циклу. "На даний момент необхідно витримати, пережити агресивний період наступу Трампа (який триває кілька днів) і показати готовність до діалогу та конструктивних компрісів, перш за все, з США".
Політолог вважає, що пріоритетом має бути повернення до переговорів про припинення вогню, тоді як складніші питання - Крим, НАТО та статус окупованих територій - можуть обговорюватися паралельно. "Треба акцентувати увагу американських партнерів на тому, що до кінця квітня можна домовитись лише про припинення вогню", - додає він. Фесенко розцінює заяви про можливий вихід США з переговорного процесу як тактичний хід для тиску, а не остаточне рішення. "Нинішня криза в переговорному процесі має поки що ситуативний характер і її можна подолати... США можуть вийти з переговорів (а скоріше поставити їх на паузу) тільки в тому випадку, якщо перемовна ситуація остаточно зайде в глухий кут".
Фесенко застерігає: "В стосунках з Трампом і щодо переговорів про завершення війни нам не варто кидатися в крайнощі. Не варто йти на розрив, а тим більше на конфлікт з США. Треба зберігати залишки партнерських відносин і грати на протиріччях, які неминуче виникнуть між США і Росією, зокрема відносно їх стосунків з Китаєм".
Фесенко відкидає можливість прямого порівняння з Фінляндією, заявляючи: "Сценарій Фінляндії не відбудеться" (історія не повторюється точно, існують лише умовні паралелі). Натомість, він вважає більш вірогідним "корейський варіант", хоча з істотними відмінностями. Найбільш реалістичним виходом, на його думку, є досягнення угоди про припинення вогню уздовж лінії фронту. "Це призведе до того, що частина української території залишиться під контролем Росії на невизначений термін. І фактично нам доведеться з цим змиритися, інакше війна триватиме без кінця, збільшуючи ризики та проблеми для нас". Проте політолог підкреслює: "Проте, де-юре, для нас абсолютно неприйнятно визнавати будь-який український регіон, який був анексований Росією, російським. Якщо ми, наприклад, погодимося на анексію Криму, то завтра Росія вимагатиме визнати й інші анексовані регіони. Це абсолютно неприпустимо — не можна створювати прецедент відмови від власної території".
Якщо адміністрація Трампа прийме рішення визнати Крим частиною Росії, Фесенко пропонує ряд чітких заходів у відповідь. "Нам слід попередити американських партнерів, що це може перешкодити ратифікації угоди про ресурси між США та Україною у Верховній Раді. У цьому контексті важливо спільно діяти з нашими європейськими союзниками, висловлюючи єдину позицію про неприйнятність російської анексії Криму. У випадку, якщо США намагатимуться легітимізувати статус Криму як російського, ми разом з європейськими партнерами повинні вжити всіх можливих заходів, щоб переконати якомога більше країн світу не визнати це рішення".
Аналізуючи можливий перебіг подій, Володимир Фесенко виокремлює кілька варіантів розвитку ситуації:
Трамп готовий поступитися Росії не лише Кримом, а й певними територіями, якщо це дасть йому можливість заявити своїм прихильникам: "Я закінчив війну".
"Ми дійсно втратили важливу підтримку в той момент, коли Трамп вдруге потрапив до Овального кабінету. Це не сталося випадково. Для Трампа немає жодних правових чи інституційних обмежень – він вважає, що правила його не стосуються", – підкреслює Володимир Огризко, колишній міністр закордонних справ України та керівник Центру досліджень Росії.
Дипломат характеризує Трампа як політика, який підриває традиційні системи міжнародних та економічних взаємин, керуючись своїм суб'єктивним розумінням "інтересів Америки", що не має раціональних обмежень. "Це не стільки про зовнішню політику, скільки про особисту гру в "угоди", у якій він вірить, навіть якщо це лише ілюзія".
Огризко звертає увагу на нещодавню заяву Трампа: "Мене не цікавлять умови для припинення вогню, мене цікавить саме припинення вогню". На його думку, це є важливим сигналом. "Він готовий пожертвувати не лише Кримом, а й умовним 'Римом', а також будь-чим іншим, аби мати можливість заявити своїм виборцям: 'Я зупинив війну. Я переміг як Росію, так і Україну'". Дипломат вважає, що Трамп сприймає поступки з боку України як можливість для "перезавантаження" відносин з Росією та укладення вигідних економічних угод у сферах енергетики, Арктики і рідкоземельних металів. "Але це не стратегія, це ілюзія. Продаж повітря. І найгірше в тому, що хтось активно пропонує йому це повітря, а він, виглядає, готовий його купити".
Володимир Огризко акцентує увагу на логіці дій Москви в даній ситуації. "Вони пропонують Трампу лише обгортку від цукерки, усвідомлюючи, що внутрішнього змісту немає. Вони малюють йому картину співпраці в Арктиці, видобутку рідкісноземельних металів та створення нового 'великого партнерства'. Проте насправді це потребує багаторічних інвестицій, сотень мільярдів доларів і десятиліть розвитку інфраструктури та технологій. Трамп вже й не помітить, як пройде час, перш ніж щось із цього зможе реалізуватися навіть теоретично". За словами колишнього міністра закордонних справ, проблема полягає в тому, що Трамп намагається досягти миттєвих результатів. "Йому потрібно оголосити про перемогу вже сьогодні, не думучи про те, що буде завтра". Саме тому, зазначає дипломат, важко аналізувати дії Трампа з точки зору раціональної політики. "Це не про логіку. Це про те, щоб постійно чути від оточення: 'Ти — переможець, ти — герой'. Сьогодні він підвищує тарифи для Китаю на 250%, а завтра вже обіцяє їх знизити наполовину й сісти за стіл переговорів. Сьогодні — одна заява, завтра — її протилежність. Це хаос. І найважливіше — цей хаос не випадковий, він існує в його свідомості. Трамп вважає, що хаос — це сила. Але насправді це може призвести до його політичного краху".
Яким чином можна знайти рішення? Огризко закликає до об'єктивного аналізу: "Потрібно висловлюватися чітко: Сполучені Штати, представлені Трампом, насправді дали зрозуміти європейцям — а отже, і нам — що вони зменшують свої зобов'язання перед Європою. Це означає тільки одне: адміністрація Трампа більше не надасть Україні системної підтримки". Проте, паніка тут не доречна. Дипломат звертає увагу на те, що в американському істеблішменті існують проукраїнські сили та можливий вплив бізнесу, зокрема у сфері оборони. "Якщо Трамп дійсно вирішить вивести США з європейського безпекового контексту, багато розумних політиків і бізнесменів в Європі можуть поставити логічне питання: чому ми продовжуємо купувати американську зброю?... І уявімо собі: група лобістів з американського військово-промислового комплексу приходить до Трампа і говорить — звісно, ти можеш мати свої уявлення, але ми не хочемо втрачати контракти на десятки мільярдів доларів... І якщо таких "ходоків" до Трампа буде не один, а декілька десятків, від представників найпотужніших корпорацій — в його свідомості точно відбудеться зміна. Адже Америка — це не лише Трамп. Це складна система балансів і впливів".
Водночас, наш співрозмовник бачить у поточній ситуації унікальний шанс для Європи та України. "Для більшості європейців уже стало очевидним: з таким американським президентом, як Дональд Трамп, систему безпеки не побудуєш. Це означає лише одне -- Європа повинна думати про власну, автономну безпекову архітектуру. "Ключовим елементом цієї системи має стати європейська армія, здатна самостійно реагувати на загрози. І ось тут відкривається колосальний шанс для України. Просто не існує в Європі армії, яка має такий бойовий досвід, такі темпи адаптації й таку мотивацію, як Збройні Сили України. Тож ми не просто партнер -- ми фундамент нової європейської безпеки".
Завдання України - активно просувати цю ідею. "Ми маємо дипломатично, політично й інформаційно "атакувати" кожну європейську столицю. Пояснювати просто й зрозуміло: у нас -- одна з найпотужніших армій континенту, у вас -- фінансові ресурси, технології, виробництво. Об'єднуємо це -- і отримуємо нову якість обороноздатності.... І головне -- припиніть боятися погроз із Москви". Коли на українській землі з'являться британські, французькі, німецькі підрозділи -- вперше з'явиться реальний шанс на припинення вогню. Бо тоді навіть у Кремлі задумаються, чи варто гратися з долею".
"Маємо набратися терпіння і робити те, що й раніше: виснажувати РФ, посилювати наші військові спроможності і консолідувати Європу"
"Зараз немає можливості навʼязати Україні та Європі модель, схожу на фінську. Приймати ультиматуми від адміністрації, яка з самого початку показувала свою байдужість до України, - це не стратегічний крок, а лише пастка," - підкреслює політичний аналітик Юрій Богданов.
Він переконаний, що дискусія довкола Криму була спровокована свідомо для створення приводу для звинувачень на адресу Києва. "Вкинута як подразник, щоб дати Трампу й Віткоффу привід для чергової "історії про поганих українців". Не було б Криму -- придумали б щось інше. Ми маємо цей тиск і ці звинувачення витримати".
За спостереженнями експерта, російський диктатор демонструє поспіх, усвідомлюючи тимчасовість тиску на Україну через США. "Він розуміє, що вікно можливостей для тиску на Україну через США не буде вічним. І при цьому все ще хоче отримати максимум - тож без суттєвих успіхів на полі бою буде посилювати терор проти цивільних".
У цій ситуації Юрій Богданов окреслює три ключові дипломатичні завдання для України.
По-перше, необхідно твердо дотримуватися "червоних ліній" під час будь-яких переговорів щодо завершення війни. Це не просто питання "відкупівлі", а питання про те, що завтра може бути використано як плацдарм для наступних атак. Тому не повинно бути ніяких обмежень на розміщення військ наших партнерів. Збройні Сили України мають мати всі можливості для захисту. Жодних поступок у вигляді зняття санкцій без стабільного припинення вогню і основних гарантій безпеки. Фінансування для ЗСУ повинно бути достатнім для відбиття агресії до моменту відновлення економіки України. І жодного визнання окупованих територій як частини Росії.
По-друге, в стосунках із США важливо підтримувати комунікаційні канали, сподіваючись на можливу зміну позицій Вашингтона в майбутньому. "Ми маємо отримати те, що виділив Байден, і слід залишити двері напіввідкритими, оскільки після неминучих невдач в інших сферах американська адміністрація може стати більш реалістичною," — підкреслює експерт. Щодо ймовірної "мінеральної угоди", Богданов радить залишатися активними в цьому процесі: "Ця угода нам потрібна лише за умови постачання зброї та більш обґрунтованої позиції США. В інших випадках вона не має сенсу для нас."
Третій аспект полягає в тому, щоб активно займатися зміцненням європейської єдності та стати двигуном у формуванні нової архітектури безпеки в Європі, яка була б менш залежною від Сполучених Штатів. "Росія під керівництвом Путіна становить спільну загрозу для всіх нас, хто проживає в Європі. Тому наші оборонні стратегії повинні бути узгодженими".
Підсумовуючи... Ситуація вимагає від України стійкості, стратегічного бачення, гнучкості у тактиці та активної роботи з європейськими партнерами.
