Які зміни відбулися в США через рік після перемоги Трампа, і чи виправдалися глобальні тривоги?
Рік тому сталася подія, що трансформувала не лише США, а й увесь глобальний контекст.
6 листопада 2024 року Дональд Трамп повторно виграв президентські вибори та став готуватися до повернення до Білого дому. І хоча інавгурація старого-нового президента США відбулася пізніше, зміни почалися вже з оголошення імені переможця.
Сталося те, чого світові політичні лідери так остерігалися (а іноді й мріяли). Тепер їм необхідно швидко адаптуватися до нових умов.
У статті Світлани Ковальчук, кандидатки політичних наук та виконавчої директорки YES, розглядається нова реальність, що виникла під час другого терміна Дональда Трампа. Тема статті - "Рік Трампа: як новий президент трансформував Сполучені Штати та вплинув на світ". Пропонуємо короткий огляд основних моментів.
Згідно з даними опитування Reuters/Ipsos, 40% громадян США позитивно оцінюють роботу президента. Минулого місяця цей показник практично не змінився і становив 42%. Водночас, рівень несхвалення зріс з 52% у травні до 57% на сьогоднішній день.
Це важливо не як оцінка популярності, а як індикатор того, на яку аудиторію орієнтована зовнішня політика.
Мова йде про надійну та організовану виборчу підтримку, для якої прояв сили і активні дії слугують основними засобами політичного впливу.
Ця основа прагне не досягнення згоди, а конкретних результатів.
У відповідь на недавні масові акції протесту проти політики діючого президента, влада вирішила не вступати в діалог, а натомість вжити рішучих заходів для посилення контролю над громадськими просторами.
Це не одноразова реакція, а стиль правління, в якому політична легітимність ґрунтується не на пошуку компромісу, а на демонстрації контролю.
Внутрішня політика перетворюється на логічне продовження виборчої комунікації: сила вже не є останнім аргументом, а стає первинним засобом спілкування з громадськістю.
Цей підхід стає основою зовнішньої політики, де процес переговорів стартує не з визначених норм, а з акценту на вигодах.
Для ЄС (але не лише для нього) повернення Трампа означає необхідність переоцінити власну стратегічну спроможність.
Тема колективної оборони Європи, що раніше була здебільшого на рівні теорії, сьогодні набуває практичного значення. Вражаючим є збільшення оборонних витрат в країнах Європейського Союзу та активізація обговорень щодо створення власних виробничих можливостей.
Європа більше не може розраховувати на безумовну підтримку - але може пропонувати синергію інтересів.
У цій системі партнером стає той, хто здатен оперативно продемонструвати переваги - і при цьому діє без посередників.
Отже, сьогодні найбільші успіхи досягають ті, хто налагоджує особисті зв'язки з Трампом, хто має можливість телефонувати безпосередньо, і хто вміє донести свою вигоду в одній простій фразі, без зайвих комюніке та спільних заяв.
Це не "криза альянсу", а радше трансформація операційної логіки. Вашингтон діє оперативно та зосереджено, тоді як Європа все ще намагається сформулювати рішення у рамках колективного механізму.
Для України трансформація логіки стала надзвичайно помітною. Підтримка вже не є лише символічним жестом солідарності, а перетворилася на реальну інвестицію в колективну безпеку.
Яскравим підтвердженням цього є угода щодо мінералів, в рамках якої українські ресурси, життєво необхідні для оборонної промисловості, стали основою взаємної вигоди для Вашингтона, Києва та Брюсселя. Це не просто жест доброзичливості, не винятковий випадок і не "додаткова перевага" - це новий підхід до партнерства.
Україна переконлива тоді, коли не просить, а пояснює, яку проблему Заходу вона вирішує.
А також коли пропонує варіанти, які можуть бути вигідні й Сполученим Штатам.
Таким чином, Київ засвоїв новий політичний принцип, за яким функціонує світова політика: у грі залишаються лише ті, хто є корисними для Трампа.
