Як нове покоління стає підтримкою для українських збройних сил.

Наша реальність спричинила зміну поколінь, коли молодь у юному віці вже доєднується до війська. Ці люди приносять свої погляди на життя, що часто кардинально відрізняються від тих, що уже тривалий час у армії. Про те, що для молодих слугує ключовою мотивацією доєднатись ще до призовного віку, як державі та суспільству зберегти цей запал та що чекає на майбутніх ветеранів після завершення війни, в колонці для Mind розповів Борис "Німець", командир екіпажу загону безпілотних систем спеціального призначення "Тайфун".

Уміння молоді трансформують військову організацію.

Повномасштабне вторгнення створило нові виклики для сучасного покоління. Значна частина молодих людей, які в цивільному житті мали б будувати стартапи чи вчитися в університетах, сьогодні вже виконують складні бойові завдання, керують технічними системами на фронті . Це покоління виросло уже в сучасній Україні, та вже не застало радянських принципів суспільства. Саме воно приносить у військо нові погляди, оновлює стару систему та змушує армію змінюватись.

Нове покоління готове брати на себе відповідальність, пробувати щось нове, експериментувати - виконувати ті задачі, які старша людина сумнівалась би виконувати. Візьмемо базовий приклад, коли ще у 2020 р. Mavic використовували як ресурс для відеозйомки весіль, випускних. Вже у 2022 р. з ними почали експериментувати, щоб перетворити його на бойовий дрон. Старша людина, можливо сумнівалась б його брати, проте молода, "гаряча" кров - ні.

До прикладу, у нас, як у загоні безпілотних систем, дуже важливою є навичка геймінгу. Цей досвід напряму конвертується у роботу з тренажерами й стає одним із базових етапів підготовки пілотів БпЛА. Тож молодь, яка доєднується до війська сьогодні, - не просто мобілізаційний ресурс, а справжній драйвер української армії.

Молодь як рушійна сила сучасних збройних сил.

Сьогодні українську армію нерідко охрестили "армією сорокарічних", і з демографічної перспективи це твердження у великій мірі відображає реальність. Однак, поза межами загальної уваги залишається особливий феномен — група молодих людей до 25 років, які потрапили на фронт не через мобілізацію, а завдяки свідомому особистому вибору.

Є багато факторів, які впливають на внутрішню мотивацію юного покоління, проте я б виділив ключові з них:

* Історичний фон та початкові цінності. Для багатьох українських поколінь війна стала не просто новиною з екранів телевізорів, а продовженням багатовікової боротьби. Коли діти з раннього віку знайомляться з історією січових стрільців, ОУН та УПА, в їхній свідомості формуються певні причинно-наслідкові зв'язки. Це допомагає усвідомити власну ідентичність, своє місце в народі та нації. Таке розуміння власного коріння створює міцну основу для мотивації і готовності брати на себе відповідальність за майбутнє.

* Соціальний капітал і довіра до "своїх". У молодіжному середовищі процес рекрутингу часто ґрунтується на особистих зв’язках. Люди обирають не абстрактні підрозділи, а тих, кого вони знають і поважають. Наприклад, вони можуть спостерігати за успіхами знайомих, які вже служать, і це їх мотивує. Довіра до товариша, з яким ти разом грав у футбол чи готувався до іспитів, значно сильніша за будь-яку офіційну пропаганду. Це армія, що базується на спільних цінностях і справжній дружбі.

* Інноваційний порив. Для багатьох молодих людей армія стала платформою, де вони можуть реалізувати свої "цивільні" навички в екстремальних обставинах. Якщо вчора ти працював у сфері ІТ, то сьогодні вже займаєшся розробкою складних комунікаційних систем або програмуєш дрони, які можуть змінити результат битви. Сьогодні військові структури виступають найбільшим у світі майданчиком для технологічних експериментів. Молодь відчуває, що саме тут вони здатні проявити свою корисність, пропонуючи рішення, які старше покоління реалізує значно важче. Це сплав енергії, інноваційних технологій та можливості вплинути на події світової історії в реальному часі.

Юні бійці, що прийшли з цивільного життя, привносять свіжі ідеї, що часто виявляються надзвичайно влучними та дієвими. Їхні цивільні навички органічно адаптуються до військових потреб, підсилюючи армію. Ці люди горять життям, бажанням зробити щось краще, простіше, зрозуміліше та зручніше.

Першочерговим принципом є мінімізація ризиків для особового складу. До прикладу, я насамперед завжди стараюся приймати ті рішення, які найбільш сприяють безпеці людей. Крім цього, постійне донавчання та забезпечення комфорту на позиціях є базою, за яку теж частково відповідає командир.

Командир повинен стати тією особою, яка здатна зменшити ймовірність виникнення особистісних суперечок у команді. Різні погляди на життя та політичні питання не повинні заважати продуктивній діяльності. У своєму екіпажі я прагну максимально впровадити культуру відкритого зворотного зв'язку, заохочуючи бійців спілкуватися між собою та вирішувати конфлікти безпосередньо. Таким чином, поступово формується атмосфера, що сприяє ефективному обміну думками та прозорій комунікації.

Важливість участі держави та суспільства в підтримці молодого покоління.

Ключовим питанням сьогодні є не лише "як залучати молодь до війська", а й "як зберегти її внутрішню мотивацію". На мою думку, на державному рівні має формуватися повага до військових. Потрібно заохочувати до цього ще з садочку, шкільного віку, університетів. Варто говорити про те, що бути військовослужбовцем - престижно. До прикладу, коли йде мова про американських військових, то в голові одразу з'являється образ сучасного, добре екіпірованого солдата. Коли ж ми говоримо про українського військового, то маємо уявляти ту ж картину.

Для цього потрібна не лише комунікація, а й культурна політика. Фільми, серіали, документалістика, публічні історії мають системно показувати: українська армія вже четвертий рік перебуває у прямому протистоянні з державою, яка переважає за ресурсами, населенням, грошима та промисловістю. І при цьому - вистояла. Саме на цьому має будуватися національний наратив.

Особливо варто акцентувати увагу на питанні права на майбутнє та вплив. Це можна порівняти з козацькою традицією, що визнавала право на автономію. Суть полягає в тому, що ті, хто ставили своє життя на кон для захисту держави, мають моральне підґрунтя для участі у формуванні її майбутнього. Це не про обмеження свобод інших, а про відповідальність за спільну долю.

А саме тому державі надзвичайно важливо впроваджувати ефективні соціальні механізми, які б забезпечували військовим можливості для професійного зростання.

Приклади з усього світу вже давно свідчать про це. У збройних силах США та Ізраїлю бойовий досвід автоматично забезпечує доступ до освіти, соціальних програм і житлових можливостей. Це не просто "нагорода", а стратегічна інвестиція держави в її людський потенціал. Важливо, що це також формує суспільну повагу: коли держава визнає цінність військовослужбовців, цивільні громадяни починають вшановувати їх. Це має вплив і на соціальне середовище. Коли цивільна особа бачить, що її друг, який повернувся з служби, отримує безкоштовну освіту, має доступ до житла і підтримку для розвитку бізнесу, змінюється ставлення до військової служби. Військовий перестає бути "тим, хто вижив", і стає гордістю для держави.