Ягун розглядає особисті інтереси Трампа та його фінансове збагачення під час президентства.
З кожним днем дедалі більше актуалізується питання, що стосується не лише Сполучених Штатів: де межує особистий інтерес політика та де починається комерція державним впливом?
Розпочнемо з фактів, а не з почуттів.
Згідно з оцінками Forbes, у вересні 2026 року капітал Дональда Трампа досяг приблизно 7 мільярдів доларів, що на 2,7 мільярда більше в порівнянні з його статками після виграшу на президентських виборах у листопаді 2024 року. Як показує аналіз фінансових декларацій, представлений PolitiFact, доходи Трампа за 2025 рік склали не менше 2,2 мільярдів доларів, у порівнянні з близько 622 мільйонами у 2024 році. Принаймні 1,4 мільярда доларів з цих доходів пов'язані з операціями у сфері криптовалют.
Очевидно, що підвищення оцінки активів не є еквівалентом підтвердженого незаконного збагачення, і доходи від підприємницької діяльності не завжди є чистим прибутком. Однак обсяги та джерела цих фінансів викликають цілком конкретні запитання.
Найпоказовіший приклад -- World Liberty Financial, криптовалютний бізнес, пов'язаний із родиною Трампа.
За розслідуванням The Wall Street Journal, напередодні другої інавгурації Трампа група інвесторів, пов'язаних із шейхом Тахнуном бін Заїдом Аль Нагаяном, радником із національної безпеки ОАЕ, уклала угоду на 500 млн доларів щодо придбання 49% компанії. З першого траншу 187 млн доларів мали отримати структури, пов'язані з родиною Трампа.
Згодом американська адміністрація погодила доступ ОАЕ до передових американських технологій штучного інтелекту.
Чи доводить така послідовність подій хабарництво або продаж державного рішення? Ні. Але вона створює серйозний ризик конфлікту інтересів, особливо коли іноземний інвестор одночасно зацікавлений у стратегічних рішеннях Вашингтона. Саме тому американські законодавці вимагали перевірки цієї угоди на предмет можливих загроз національній безпеці.
Інший випадок: стейблкоїн USD1, який пов'язаний з родиною Трампа, був задіяний в інвестиційній угоді компанії MGX з Абу-Дабі, що стосувалася інвестицій у розмірі 2 мільярдів доларів у криптобіржу Binance.
Це не свідчить про те, що всі два мільярди стали особистим прибутком Трампа. Справжня проблема полягає в іншому: бізнес родини президента може отримувати значні комерційні вигоди від міжнародних фінансових угод, у той час як адміністрація приймає рішення в сферах регулювання криптовалют, стратегічних технологій та зовнішньої політики.
Білий дім спростовує ймовірність конфлікту інтересів, підкреслюючи, що бізнес-управління передано дітям президента та перебуває під юридичним контролем. Водночас варто зазначити, що передача управлінських функцій не виключає наявності майнових інтересів та фінансових переваг.
Ознайомтеся також з: Ірраціональна логіка Дональда Трампа.
Які причини можуть призводити до такої ситуації?
Федеральні закони США, що регулюють конфлікт інтересів, зокрема 18 U.S.C. § 208, зазвичай не застосовуються до президента та віцепрезидента. Однак це не звільняє їх від відповідальності за корупційні дії та інші юридичні обмеження.
У липні 2024 року Верховний суд Сполучених Штатів ухвалив рішення, що президент має значний імунітет в контексті своїх офіційних функцій. Однак його особисті дії не підлягають автоматичному захисту. Позиція Міністерства юстиції, яка стосується неможливості кримінального обвинувачення діючого президента, не виключає можливості для ФБР проводити розслідування потенційних правопорушень.
Проте, юридична здатність здійснювати розслідування і фактична політична автономія правоохоронних органів — це зовсім різні речі.
13 жовтня агентство Reuters опублікувало доповідь, яка показує, що протягом своїх двох термінів на посаді президента Трамп надав помилування або інші форми пом'якшення покарання щонайменше 85 чиновникам, яких звинувачували або засуджували за корупційні правопорушення. Серед них переважали республіканці або особи, що підтримували його політичну діяльність.
Адміністрація Трампа обґрунтовує свої рішення потребою виправити наслідки політично обумовлених переслідувань. Тим часом, Reuters інформує про ослаблення спеціалізованих антикорупційних підрозділів Міністерства юстиції та ФБР.
Особливо варто відзначити інформацію про директора ФБР Кеша Пателя, який, згідно з повідомленнями, нібито прибув до Москви 14 жовтня для переговорів з представниками ФСБ. Проте ця інформація виявилася невірною. У той день Патель знаходився у Вірджинії, а ФБР офіційно спростувало дані про його візит. Хоча раніше дійсно обговорювалася можливість такого візиту, але плани і реальні події не слід плутати.
Для України цей наратив несе в собі набагато глибше значення, ніж просто американські криптовалюти чи фінансові активи Трампа.
Чому українські політичні керівники різних часів прагнули контролювати призначення та діяльність Генерального прокурора?
Відповідь в значній мірі полягає в самій сутності цього контролю. Вплив на прокуратуру, що здійснює процесуальне управління досудовими розслідуваннями та представляє державне обвинувачення, формує потужний політичний ресурс.
Це може стати шансом для захисту своїх інтересів, тиску на суперників, а також впливу на хід кримінальних справ, перетворюючи формально законні процедури на засіб для задоволення приватних потреб.
Безумовно, конкретні корупційні мотиви необхідно доводити щодо конкретних посадовців. Але сама політична залежність прокуратури створює системні передумови для зловживань владою.
І, зрештою, аспект безпеки, який має особливе значення для України.
17 жовтня Reuters повідомило, що Трамп скористався передбаченим законом правом призупинити запровадження нових санкцій і мит проти Росії, які мали набути чинності найближчими днями.
Білий дім обґрунтував своє рішення, посилаючись на національні інтереси Сполучених Штатів. У свою чергу, президент Зеленський оцінив це як крок, що вигідний Москві.
Немає причин безпосередньо асоціювати це рішення з особистими фінансовими інтересами Трампа. Однак воно ілюструє, наскільки значною є концентрація президентської влади та якою може бути вартість односторонніх рішень у сфері міжнародної безпеки.
Особливо коли йдеться про санкції, стратегічні технології, відносини з авторитарними режимами та війну Росії проти України.
Ось до якого результату я прийшов.
Небезпека не виникає лише через те, що політик має значний капітал. Вона проявляється, коли стираються межі між його особистими фінансовими інтересами, державними рішеннями і впливом на правоохоронні органи.
Коли державна служба перетворюється на засіб для накопичення особистих статків, а інституції влади - на інструменти для забезпечення власних інтересів.
Коли незалежність правоохоронних органів залишається лише формальністю, а справжня можливість покарати главу держави або його найближчих радників залежить від політичної волі тих же осіб.
Це вже не лише проблема корупції. Це питання стійкості державних установ, якості демократичних процесів та національної безпеки.
Іноземні держави не завжди потребують традиційного підходу до вербування політичних лідерів. Часом буває достатньо сформувати для них або їхньої команди мережу значних фінансових інтересів, залежностей та бізнес-можливостей, які здатні впливати на прийняття важливих стратегічних рішень.
Отже, конфлікт інтересів на вищих ешелонах влади слід сприймати не тільки як питання етики чи боротьби з корупцією, а й як можливий шлях для зовнішнього втручання.
Для України, що перебуває у стані війни з російською агресією та значною мірою покладається на міжнародну підтримку, це має особливу вагу.
Ми маємо враховувати не тільки формальні заяви наших партнерів, але й ймовірні економічні, політичні та індивідуальні фактори, які можуть впливати на їхні погляди.
А щодо самої України, то багаторічна боротьба за контроль над прокуратурою, правоохоронними органами та судовою системою демонструє, наскільки небезпечним може бути зосередження політичної влади без належних механізмів незалежного контролю.
Бо там, де влада перетворюється на приватний бізнес, державні інтереси ризикують стати предметом торгу.
Не має суттєвого значення, де це трапляється — у Вашингтоні, Києві або в будь-якому іншому політичному центрі.
Відмінність полягає лише в обсязі можливих результатів.
Це становить загрозу для верховенства права в контексті демократії. А для країни, що бореться за своє виживання, це є безпосередньою небезпекою для національної безпеки.
Витік інформації
Про автора. Віктор Ягун – керівник Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор у відставці Служби безпеки України.
