"Я приніс вам спокій". Чи може Трамп стати новим Чемберленом, і які важливі моменти слід враховувати при укладанні угод з авторитарними лідерами?

Перенесемося у 1938 рік, коли прем'єр-міністр Британії Невіл Чемберлен, прем'єр-міністр Французької республіки Едуард Даладьє, рейхсканцлер Третього Рейху Адольф Гітлер та прем'єр-міністр Королівства Італія Беніто Муссоліні підписали Мюнхенську угоду.

Відповідно до цієї угоди, частина території Чехословацької республіки була передана Гітлеру, інша частина дісталася королівству Угорщина, а ще одна частина – Польщі. Всі ці домовленості були укладені без залучення уряду Чехословаччини, який на той час вже зазнав часткової окупації нацистськими військами.

"Як жахливо, що ми маємо рити окопи через зіткнення в далекій від нас країні між народами, про які ми майже нічого не знаємо. Хоч би як ми симпатизували маленькій країні, яка зіткнулася з великою і потужною державою, ми за жодних обставин не можемо дозволити залучити Британську імперію у війну тільки з цієї причини", - саме так звернувся Чемберлен до народу Великої Британії у 1938 році.

На той час лідери Франції та Великої Британії дотримувалися стратегії "умиротворення" Гітлера, і Мюнхенська угода стала завершальним етапом перед початком його агресії в Європі. Учасники Мюнхенської угоди (фото: Вікіпедія)

За Мюнхенською угодою до Німеччини відійшли Судети (Судетська область), яка займала 1/5 частини території країни, де знаходилося понад 5 млн населення та 33% промислових підприємств.

Згідно з Мюнхенською угодою, Чехословаччина втратила частини своєї території, на які претендували нацистська Німеччина (зокрема, Судети), а також Угорщина та Польща, які обґрунтували свої вимоги наявністю німецького, угорського та польського населення в цих регіонах. При цьому чехословацький уряд дізнався про зміст угоди з "других рук". Країни, які вважалися "великими державами" - Британія, Франція, Італія, а також Німеччина - просто повідомили про прийняте рішення, а союзники з Лондона та Парижа наполегливо радили не чинити опору і підкоритися фактично самогубним умовам угоди. У Празі цей документ і досі відомий як "Мюнхенський диктат", зазначає публіцист та автор книги "В ліжку з ведмедем. Сусідство з Росією як історичний виклик" Олексій Мустафін.

Чи вдалося це врятувати Чехословаччину та всю Європу? Звісно, що ні. Адже вже в 1939 році Третій Рейх захопив всю територію Чехословаччини, і чеська армія практично не чинила жодного опору загарбникам. Нацисти вилучили все озброєння збройних сил і заволоділи чеськими військовими заводами. Згодом вони використали чеські танки, щоб вторгнутися спочатку в Польщу, а потім і в Радянський Союз.

Після анексії Чехословаччини Гітлер почав пред'являти вимоги щодо польських міст, а згодом звернув увагу на Клайпедський регіон.

1 вересня, майже через рік після підписання Мюнхенської угоди, розпочалася Друга Світова війна. Чи усвідомлював Чемберлен, що зупинити Гітлера виявиться неможливо, і він продовжить свій наступ по Європі щойно з’явиться нагода?

"Іноді кажуть, що саме внаслідок поступливості Заходу у Мюнхені через рік почалася Друга світова війна. Звісно, це не так. Угода насправді була відчайдушною спробою зупинити війну, до якої Європа котилася і до Мюнхена. Спроба, звісно, боягузлива. І невдала. За фразою, яку наполегливо приписують Вінстону Черчиллю (а йому чого тільки не приписують), союзники між ганьбою та війною обрали ганьбу, і врешті-решт отримали й війну. Британський прем'єр Невілл Чемберлен, звісно, вважав тоді інакше. При поверненні до Лондона він цитував Дізраелі про "привезений з Німеччини мир з честю для нашого часу" - це теж було 30 вересня. Але, на відміну від Берлінського трактату 1878 року, угода 1938 не обмежувала загарбника, а задовольняла його вимоги, а тому заохочувала до нових загарбань. Врешті-решт, залишки чеської держави - Богемію і Моравію - нацисти окупували вже через кілька місяців. Всупереч Мюнхенській угоді! А після нападу на Польщу війну Німеччині змушений був оголосити навіть "миролюбець" Чемберлен", - продовжує Мустафін.

Не слід забувати, підкреслює він, що дії західних лідерів навіть після подій намагалися обгрунтувати складними розрахунками, зокрема стосовно підготовки до війни (оскільки, наприклад, Британія в 1938 році ще не була готова до цього).

Серед тих, хто дотримувався такої точки зору, був, зокрема, і майбутній американський президент Джон Кеннеді.

Втім, це цілком відповідало й тодішній політиці США, які опиралися вступу до війни до останнього - адже зрештою Гітлер оголосив їм війну, а не навпаки.Невіл Чемберлен після підписання Мюнхенської угоди (фото: Вікіпедія)

Повернемося до сьогодення, де щойно завершилася Мюнхенська конференція. Про те, що Трамп не має жодного мирного плану, згадувалося, здається, лише у кулуарах. Тепер це вже ні для кого не є таємницею. І більше того - наразі жоден із лідерів не може похвалитися наявністю мирного плану.

Що ж насправді відбувалося? Це був... обмін ідеями. Одночасно американці намагалися "взяти на слабо" українську команду, пропонуючи відому "угоду" щодо видобутку українських ресурсів без жодних запевнень щодо безпеки.

"Нахрапом" не вийшло. Але вийшло підвищити градус напруги заявами про те, хто, з ким та де буде проводити перемовини, про те, що Україна може і не мріяти про кордони 1991 року, і що доведеться піти на поступки. Тобто доведеться приймати поразку?

Досягнення домовленостей - це поступки з двох сторін, не раз повторювали Трамп і його представники. Але на які поступки має піти країна-агресор? І найголовніше питання - чи існує взагалі хоч якесь уявлення про те, що дійсно зможе зупинити Путіна в його маніакальному бажанні знищити Україну та українців?

"Вважаю, що варто оцінювати Трампа в контексті його прагнення досягти власного розуміння "історії успіху". Для нього в рамках російсько-української війни успіхом є встановлення миру. Паралелі з Чемберленом, на мою думку, не мають сенсу, адже Чемберлен був представником своєї епохи. Так, він проводив політику умиротворення стосовно нацистської Німеччини, але при цьому не забував про загрозу з боку Радянського Союзу. Трамп, в свою чергу, дотримується ізоляціоністського підходу, що не є новим для США. У підсумку, порівнювати бізнесмена, який успадкував справу від батька, і спадкового аристократа є нелогічним", - зазначив у бесіді з РБК-Україна кандидат історичних наук, доцент Київського авіаційного інституту Євген Брайлян.

Він додав, що фактично Третя світова вже йде, і почалася вона тоді, коли Путіну у 2008 році "пробачили" напад на Сакартвело.

У подальшому ми стали свідками зростаючої ескалації, як з боку Росії, так і з боку Китаю, особливо в контексті кібертероризму. Системи старих правил вже повністю втратили свою актуальність. Нещодавня Мюнхенська безпекова конференція, яка відбулася вже в 62-й раз, засвідчила, що у Трампа немає жодного чіткого плану для досягнення миру. Важливо, на мій погляд, звертати увагу не лише на слова Трампа, а й на його можливості та дії. Ми, здається, створили образ Трампа як негативного персонажа, і тепер всі чекають, які кроки він зробить. У Вашингтоні, на мою думку, прагнуть зрозуміти, які пропозиції можуть висунути росіяни, і лише потім готові реагувати. Як сказано у Святому Письмі, "по ділах їхніх впізнаєте їх" — зазначає Брайлян.

Він вважає, що однією з основних проблем є відсутність у Трампа глибоких знань про Україну. Він покладається на думки своїх радників, але серед них мало хто має справжнє розуміння ситуації в Україні (можливо, варто згадати лише генерала Кіта Келлога).

"У цьому контексті ми повинні спільно з європейськими партнерами розробляти та реалізовувати наше бачення. Важливо усвідомлювати, що можемо запропонувати американцям таке, що буде вигідним як для нас, так і для них", - зазначив історик.

Але поки що здається, що Трамп разом зі своєю командою не дуже хоче розумітися на Україні і єдине, що його цікавить - це досягнення власних інтересів та лаври "миротворця".

"Різниця між Невілом Чемберленом і Дональдом Трампом полягає в тому, що перший намагався зберегти існуючий порядок через поступки, тоді як другий прагне до кардинальних змін. Проте наразі залишається незрозумілим, яким чином він планує це здійснити. Якщо з намірами та результатами Чемберлена все зрозуміло, то щодо Трампа ситуація ще не така ясна", - зазначає автор книги "Міфи Другої світової війни" Дмитро Шурхало. Мюнхенська угода була укладена без участі Чехословаччини (фото: Вікіпедія).

На 1938 рік Чехословаччина володіла армією, розміри якої були практично порівнянні з німецькими. Проте, Верхмат не мав достатньої кількості підготовлених військових підрозділів. Незважаючи на це, Прага погодилася на анексію частини своїх територій під тиском Лондона та Парижа.

Нещодавно агентство Bloomberg представило три можливі сценарії для України: базовий, оптимістичний та песимістичний.

У базовому, і найімовірнішому, окупована територія України так і залишиться в такому стані, як зараз, і у найближчому майбутньому буде під контролем Росії. Натомість Україна отримає гарантії безпеки, і зараз вирішується, наскільки вони будуть сильними.

Проте, згадуючи про минуле, не варто покладатися на те, що подібні гарантії можуть виявитися ефективними. У свій час СРСР уклав угоду з Францією та Чехословаччиною, відповідно до якої радянська Червона Армія повинна була захищати Прагу. Однак існували певні умови: СРСР міг втрутитися лише після того, як Франція зробить перший крок. І в 1938 році Червона Армія безсила спостерігала за подіями на західному кордоні, оскільки Франція не дотрималася своїх зобов'язань, а Польща відмовилася пропустити радянські війська, остерігаючись, що Сталін може поширити свій комуністичний вплив.

Надійним забезпеченням безпеки могло б стати членство в НАТО, проте ця тема наразі не є предметом розмов. Європа може запропонувати лише фінансову та гуманітарну допомогу, а також постачання зброї.

У найкращому варіанті США та Європа зобов'язуються втрутитися, якщо Росія відмовиться від угоди. На жаль, і цей сценарій здається доволі примарним, оскільки навіть зараз залишається дуже багато політиків, які бояться прямого конфлікту з Росією. І якщо називати речі своїми іменами - конфлікт між Росією та Заходом є вже зараз, немає тільки фізичного військового контакту. А його ось вже три роки намагаються не допустити будь-якими способами, і будуть робити це далі.

Санкції, відмова від постачання газу, посилення тиску різними методами (звісно, не такими, що завдадуть серйозної шкоди економіці інших держав) — все це, безумовно, важливі кроки, але явно недостатні. Після трьох років війни та постійних обстрілів українських територій Росія продовжує мати значні ресурси: живу силу, військову техніку та ракети. Хоча у разі прямого зіткнення з НАТО ці ресурси можуть не витримати, їх все ще достатньо для продовження бойових дій в Україні. Поки що.

У найгіршому випадку Трамп може втратити зацікавленість у майбутньому України ще до завершення військових дій. Це, в свою чергу, призведе до зупинки підтримки та поставить всю Європу перед вибором: "далі розбирайтеся самі". Останні висловлювання Трампа змушують замислитися, що саме в цьому напрямку може відбуватися розвиток подій.

У 2021 році я здійснив переклад українською мовою книги Девіда Кілкаллена, колишнього аналітика ЦРУ, під назвою "Дракони і змії". У цьому творі представлений глибокий аналіз еволюції загроз, які виникли та посилилися після розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Серед них можна виділити зростання Китаю, реваншизм Росії, дії Ірану і Північної Кореї, а також загрози з боку "недержавних" акторів, таких як міжнародні терористичні організації. Висновки автора не надто оптимістичні. Кілкаллен зазначає, що військові засоби стримування загроз, які з'явилися в другій половині XX століття, особливо в контексті США, не встигають за змінами самих загроз. Це можна порівняти з тим, як колись величезні, броньовані, але повільні травоїдні динозаври ставали жертвами менших, але швидших і хитріших хижаків. Конкретний висновок Кілкаллена полягає в тому, що США, які раніше взяли на себе основний тягар протистояння радянській загрозі, вже не можуть ефективно виконувати роль гаранта порядку в однополярному світі після розпаду СРСР, — говорить перекладач і політичний коментатор Олександр Михельсон.

Він наголосив, що до Першої Світової війни головним рушієм Західної цивілізації була Велика Британія, але далі почався процес занепаду. І хоча навіть після Другої Світової Лондон був у лавах переможців, але війна стала для британської імперії фіналом: вона більше не була світовим гегемоном, а тепер ще й швидко втратила практично всі заморські колонії.

"У західних істориків не раз доводилося читати, що Чемберлен розумів цю перспективу - саме тому й хотів відтягнути неминучу Другу світову. Імперія була йому буквально рідною, аристократ усе-таки. Тоді, як пише Кілкаллен, місію провідника Заходу перебрали на себе США. А тепер і вони мусять передати цю місію - от тільки немає кому...", - продовжує Михельсон.

Він відзначив, що, ймовірно, Трамп у даному випадку є спонтанним відображенням цього занепаду.

"Старий символ Західної цивілізації, Америка, вже не в змозі залишатися єдиним центром сили у світі. Із відсутністю гідного спадкоємця для цієї ролі, все поступово руйнується, навіть якщо це відбувається під керівництвом Трампа. Він навряд чи усвідомлює, що його справжня місія полягає не у відновленні величі Америки, а у завершенні епохи тієї Америки, яку ми ще пам'ятаємо", - зазначає політичний аналітик.

Україна, на противагу Чехословаччині 1938 року, обрала не поступатися своїми територіями новоявленому "Гітлеру" і стала на захист своєї незалежності. Вона вже майже три роки веде боротьбу за свої права.

Якби Київ впав за три дні або за три тижні, то сталося б те саме, що почалося 1 вересня 1939 року. Дуже схожа картина, але трохи змінені дійові особи.

"Для Москви всі угоди, які можуть та будуть підписані, служитимуть тільки для відтермінування того моменту, коли Путін почне рухатися далі (при чому не тільки на танках: напади варто очікувати на будь-яку країну, і в будь-якій спосіб) підштовхує те, що нинішня агресія Росії стала її raison d'etre - сенсом буття. Від кондової пропаганди й до заяв офіційних осіб на кшталт вимог до України віддати навіть неокуповані території - все показує, що Росія в її нинішньому форматі не може не тільки відступити, а й навіть зупинитися в своїй агресивній поведінці, причому не щодо України, а щодо "Заходу" в цілому", - вважає Михельсон.

Інакше кажучи, якщо її не зупинити в Україні, світова війна буде тільки питанням часу, а економічна, інформаційна, політична агресія проти ЄС, яка є вже зараз, посилюватиметься - аж до переходу у відкриту форму тієї ж таки світової війни.

Хоча, як вже згадувалося раніше, остаточна оцінка цієї ситуації та внеску Трампа стане можливою лише в майбутньому, подібно до того, як історія згодом оцінила дії Чемберлена.