Війна є тестом на стійкість, і саме з цієї причини Україна в підсумку здобуде перемогу, - зазначив генерал Ходжес.
Про оновлену американську Стратегію національної безпеки, перемовини з Росією, стратегію РФ у 2026 році, готовність Європи до війни - в інтерв'ю генерала Бена Ходжеса ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо
Ситуація є вкрай складною. Я б хотів дізнатися про ваші враження стосовно того, якою буде нова американська стратегія національної безпеки. Ми усвідомлюємо, що йдеться про серйозний злам старих підходів і формування нової, ще незрозумілої системи, особливо в контексті безпеки Центральної Європи. Здається, що це стало наслідком переговорів між Пекіном, Вашингтоном і Москвою. Яким чином, на вашу думку, може реалізуватися нова стратегія національної безпеки в деталях?
Стратегія національної безпеки, яку щойно оприлюднила адміністрація, для мене виглядає як великий середній палець у бік Європи.
Вона фактично передає меседж: Європа, ви залишилися на самоті. Хоча це не висловлено прямо, підводний зміст вказує на те, що Європа наразі опинилася під впливом Росії. Сполучені Штати вважають Західну півкулю – Північну, Центральну та Південну Америку – своєю зоною впливу, що підтверджується їхніми діями в Карибському регіоні проти Венесуели, обговореннями щодо Гренландії та Канади – всі ці факти є показниками. Це також видно через те, як адміністрація перебудовує Міністерство оборони та розподіляє військові ресурси.
Що стосується Росії, виглядає так, ніби адміністрація повідомила Європі: вирішуйте свої проблеми самостійно, США зацікавлені у комерційних угодах, але важко зрозуміти, наскільки вони віддані НАТО. Щодо Китаю, то з дій та заяв адміністрації видно, що вони не збираються віддавати Тихий океан Китаю. Проте складається враження, що поки США матимуть можливість вести бізнес і діяти в цьому регіоні, вони не готові до збройного конфлікту, наприклад, за Тайвань. Ось як виглядає ця нова стратегія і сприйняття світу адміністрацією.
Шановний пане генерале Ходжес, я усвідомлюю, що стара система і традиційні підходи зазнали краху. Наразі формується нова система, про яку ми ведемо мову. Яке місце відводиться Україні в оновленому розумінні безпеки з боку адміністрації Трампа? Коли ми говоримо про реальні, а не лише формальні гарантії безпеки для нашої країни, якими вони можуть бути? Важливо враховувати не лише офіційні документи, але й ваш досвід та знання про ситуацію, а також про людей, які прийматимуть ті чи інші рішення. В Україні ми маємо побоювання, щоб не повторилася доля Афганістану. Цей ризик стосується не лише нас, але й наших сусідів: поляків, литовців, латвійців та естонців.
На мою думку, стратегія адміністрації щодо України полягає в спробі якнайшвидше завершити війну, однак без врахування міжнародних норм та принципів суверенітету. Схоже, що вони сприймають Україну більше як об'єкт для великих угод, ніж як незалежну державу. Це є причиною, чому відкрито пропонують Україні поступитися частинами своєї території в обмін на мир. Такий підхід, безумовно, не буде прийнятий жодним українцем і не повинен бути прийнятним для жодної іншої країни, оскільки це фактично є компенсацією за російську агресію.
Я вважаю, що підхід адміністрації був приречений від початку, тому що їх ніколи не цікавили витоки війни. Вони ніколи не могли сказати, що Росія є агресором, і весь тиск чиниться на Україну, щоб вона йшла на поступки. В Україні, і, чесно кажучи, в Європі, немає нікого, хто мав би довіряти чи вірити хоч на секунду, що Володимир Путін дотримається будь-якої угоди.
Отже, думка про те, що Путін може погодитися на формування демілітаризованої зони, є лише ілюзією.
Якщо Росія вирішить втрутитися, вона швидко заповнить територію, навіть якщо це буде не через регулярну армію, то за допомогою Росгвардії або інших так званих сепаратистів. У такому випадку для США буде вже запізно щось змінювати. Я не впевнений, що існують якісь реальні гарантії, подібні до 5-ї статті. Єдиним дієвим способом забезпечити безпеку України є створення сильної оборонної спроможності через розвиток військової промисловості та активні дії проти російської нафтогазової інфраструктури. Ці елементи, на мою думку, стануть критично важливими для захисту України в майбутньому.
Європа, безумовно, повинна усвідомити свою відповідальність і активно підтримати Україну, адже якщо країна впаде, наслідки обов'язково відчує і сама Європа: мільйони нових українських біженців, постійні проблеми з енергозабезпеченням та продуктами харчування, а також загрози з боку Росії для Балтійських країн і Польщі. Отже, Європі доведеться заповнювати ті прогалини, які залишаються через недостатність дій з боку Сполучених Штатів.
Я хотів би коротко висвітлити поточну ситуацію. Цю інформацію підтвердив Ян Бжезінський, син Збігнєва Бжезінського, з яким я мав можливість поспілкуватися кілька днів тому. Справді, надійшли сигнали з боку американської адміністрації, закликаючи європейських партнерів утриматися від використання заморожених російських активів. Мене особисто турбує, що на європейські країни буде чинитись тиск як з адміністрації Трампа, так і з Москви. Адміністрація Трампа може закликати європейців зменшити допомогу Україні, тоді як росіяни відкрито загрожують європейцям війною.
Путінська риторика про європейських підсвинків, маленьких свиней, так, в уяві Путіна, вона доволі красномовна і демонстративна. Раніше Путін не дозволяв собі настільки хамської риторики щодо Європи. Тобто з одного боку Путін буде намагатись впливати на Трампа, з іншого боку він буде намагатись впливати на європейців. Ну і ось, наскільки, на вашу думку, шановний пане Ходжес, європейці будуть готові чи готуються до серйозних, можливо військових сценаріїв?
Погляньте, очевидно, що Кремль не має поваги ані до Сполучених Штатів, ані до Європи. Коли він називає європейських керівників свинями, це відображає його зневагу. Крім того, він, здається, не турбується про те, чи готова Європа вжити заходів для підтримки України чи власної безпеки. Принаймні, так це виглядає з боку.
Отже, європейські керівники... настав момент для них знайти свій стратегічний стрижень, вжити необхідних заходів для захисту всього, що вони вважають важливим: європейських цінностей, принципів ліберальної демократії, а також захисту своїх громадян і інтересів. І Україна є ключовим елементом цього процесу. Підтримайте Україну у боротьбі проти Росії.
Я думаю, що все більше європейських лідерів нарешті це усвідомлюють.
У Німеччині спостерігається зростання Бундесверу, активний розвиток оборонної промисловості та збільшення військових витрат. І, чесно кажучи, більшість населення це підтримує. Звісно, є й винятки, але загалом німці схильні підтримувати ці зміни. Це також стосується північних країн, держав Балтії, Польщі та Румунії. Німеччина усвідомлює, що в разі поразки України, країна зіткнеться з новим потоком біженців з України.
Тому надзвичайно важливо, щоб Німеччина надала підтримку Україні в її прагненні до самозахисту, якщо дійсно прагнуть запобігти загрозам. Я не вважаю, що це питання викликає сумніви. Єдине, що має значення, це швидкість їхніх дій. І, на мою думку, канцлер Німеччини пан Мерц це цілком усвідомлює.
Однак суть будь-якого конфлікту полягає в тому, що війна — це не лише виробництво, а й щось більше. Це про готовність людей пожертвувати своїм життям заради своїх переконань. Чи не так? Ми бачимо, що Путін успішно залякує європейців, оскільки багато з них не уявляли, що можуть опинитися в ситуації, коли їм доведеться взяти до рук зброю і стати потенційними жертвами війни.
Отже, шановний пане генерале, ми розуміємо, що військові керівники часто беруть до уваги досвід попередніх конфліктів. Проте нинішня війна має свої особливості. За останні чотири роки Росія намагалася адаптувати свою наступальну стратегію, враховуючи новітні безпілотні технології, вдосконалені системи радіоелектронної боротьби та інші інновації. Безпілотники демонструють вражаючі можливості. Як ви вважаєте, наскільки серйозно європейські командування підходять до нових викликів, що виникають у контексті технологічно нової війни?
Це досить розгорнуте запитання, що складається з кількох аспектів. По-перше, війна є перевіркою сили духу. Це не тільки про величину промисловості чи чисельність населення. Наприклад, Сполучені Штати мали більші ресурси і населення, ніж В'єтнам, так само як і в порівнянні з Талібаном, проте вони зазнали поразки в обох конфліктах. Також Радянський Союз, маючи ядерну зброю та чисельну перевагу, не зміг перемогти в Афганістані. Історія містить безліч прикладів, коли менші держави демонстрували вищу силу волі та мотиви для боротьби. Саме тому я переконаний, що Україні вдасться досягти успіху, адже в Росії немає такої жаги до боротьби, як у українців, за винятком, можливо, Володимира Путіна.
Отже, випробування стійкості виявляється між президентом Росії та його готовністю жертвувати життями тисяч своїх співгромадян, а також волею українського уряду і урядів європейських країн. Я вважаю, що якби сьогодні було проведено опитування, багато європейців могли б висловити сумніви щодо підтримки війни з Росією. Однак ці думки часто формуються в рамках загальних гіпотетичних сценаріїв. Насправді, я переконаний, що більшість німців, наприклад, були б готові приєднатися до Бундесверу, якби відчули загрозу для Німеччини або її інтересів.
Це суть альянсів. Наприклад, між Литвою та Німеччиною вже перебувають тисячі німецьких військових, які розташовані в Литві. Польща знаходиться зовсім поруч. Союзники працюють разом. І навіть якщо США під нинішнім керівництвом не є таким прикладом, як хотілося б, європейські нації усвідомлюють свою відповідальність. Саме тому ми спостерігаємо активні навчання, модернізацію оборонних сил та підвищення боєготовності. Ці процеси є критично важливими для того, щоб європейські держави могли стримати можливу агресію з боку Росії або, якщо нападу уникнути не вдасться, здобути перемогу. Я дійсно сподіваюся, що їм це вдасться.
Ну але водночас є плани російського Генштабу. І якщо говорити про їх розуміння, надзвичайно важливе повідомлення в нашому ефірі зробив генерал Веслі Кларк. Так, якого я надзвичайно шаную. І генерал Веслі Кларк сказав, що в російській стратегії йдеться про перспективи розгортання наступу на півдні. На півдні України. На думку генерала Веслі Кларка, росіяни би хотіли захоплювати південні міста, зокрема йдеться і про Одесу. Розуміємо, ніхто їм цього не дозволить, але Росія і росіяни вони готуються до масштабних наступальних дій. І опосередковано це підтверджують і українські воєначальники. Шановний пане генерал Годжес, я просив би вас розповісти про ваше бачення і відчуття російської стратегії на наступний, 26-й рік.
Ну, безумовно, генерал Кларк має доступ до хорошої інформації з України та власних джерел, тож я не можу сказати, що він помиляється. Насправді я згоден з ним у більшості речей. Але я уявляю, що якщо це правда, то український Генштаб та українська розвідка також про це знають і вживають запобіжних заходів проти такої можливості.
Я думаю, що якби Росія справді планувала якийсь великий новий наступ, ми б побачили докази цього в логістиці.
Знаєте, для підтримки такого великого наступу потрібні боєприпаси, транспорт та інші ресурси. Я вже три роки чую про нові наступи з боку Росії, але жоден з них не виправдовує сподівань. Вважаю, що це пов'язано як з перебільшеними повідомленнями, так і з тим, що українські війська здатні завдавати значних збитків цим підготовкам. Мені здається, що українські сили продовжать атакувати залізничні маршрути, заводи з виробництва боєприпасів, підприємства, що виготовляють дрони, а також російську нафтову та газову інфраструктуру, яка фінансує ці зусилля.
Отже, якщо на півдні намічається значний наступ... будемо спостерігати. Російському військовому флоту вже довелося залишити Севастополь, а тепер й Новоросійськ. Тому мої настрої доволі скептичні.
Так, це дуже важливий момент. Я хотів би просто уточнити у вас, генерале Годжес. Як ви гадаєте, наскільки наші удари по російських енергетичних об'єктах приносять свій результат? Так? І чи є відчуття, що росіяни побоюються подібного?
На мою думку, ключ до перемоги України полягає у знищенні російської нафтогазової інфраструктури та блокуванні її можливостей з експорту цих ресурсів. Саме таким чином Україна здобуває перевагу над Росією. Якщо Росія втратить можливість постачати нафту і газ до Китаю, Індії, Туреччини та інших країн, вона не зможе фінансувати війну. Крім того, це негативно вплине на внутрішні можливості Росії, адже їм не вистачатиме пального для забезпечення своїх військових потреб.
Тому я вважаю, що українці повинні, і я сподіваюся, що вони будуть продовжувати атакувати цю інфраструктуру, а також танкери. Це важлива частина допомоги в перемозі над Росією. І що цікаво, більшість цього робиться за допомогою українських технологій, української зброї, яку вони розробили самі, та української розвідки. Тож, як на мене, це правильний шлях.
Це питання стосується військової інтуїції. Генерале Годжес, на вашу думку, чи можемо ми очікувати якогось результату переговорів у 2026 році? Чи продовжиться війна?
Це, безумовно, можливо, але остаточне рішення має належати Україні: чи готова вона поступитися своєю суверенною територією? На мою думку, таке рішення може ухвалити лише сама Україна. Я не згоден і мені не подобається, що тиск з боку Сполучених Штатів чиниться лише на Україну з метою примусити її до поступок. Я ніколи не бачив аналогічного тиску на... Коли я спостерігаю за паном Віткоффом і паном Кушнером, які ведуть переговори з президентом Путіним, це не викликає у мене впевненості. Зрозуміло, ці люди займаються нерухомістю. Їм потрібно укласти угоду і швидко залишити це місце. А Володимир Путін, на жаль, не дотримується своїх зобов'язань. Ніхто у світі не повинен йому вірити. Так чи можуть бути якісь позитивні результати?
Єдиний ефективний підхід до переговорів із Росією полягає в демонстрації сили та рішучості, а також у відмові від підкорення їхнім вимогам. На жаль, Держсекретар Рубіо зосередив увесь тягар на Україні, змушуючи її йти на компроміси. Я не вважаю, що це шлях до стабільного та справедливого миру. Лише у випадку, якщо Європа або США готові розмістити свої війська для забезпечення цього миру, можна говорити про реальні зміни. Проте наразі я цього не спостерігаю. Водночас, увесь тиск і ризики продовжують лягати на плечі України.
