Виктор Каспрук: Подобие Карибского кризиса от Путина: маневр или действительность? -- Блоги | OBOZ.UA
Те, кто наблюдал за отрывками из недавнего выступления Путина, в котором он открыто начал угрожать Западу, не могли не заметить, что российский лидер явно находится в состоянии глубокого психологического кризиса. Его ментальное состояние подсказывает, что ему следовало бы незамедлительно обратиться за помощью к специалисту, но вместо этого он настойчиво усугубляет обстановку, провоцируя новый этап противостояния с Украиной и Западом.
Вот текст на языке оригинала:
Пропагандистське телебачення в Російській Федерації створило для диктатора образ "нездоланного лідера нації", і тепер він прагне підкорити весь світ, як вже зробив із Росією. Безумний російський "монарх" усіма силами намагається зберегти владу, яка закріплена в руках покоління людей старшого віку, які не бажають ризикувати та поступатися своїми позиціями молодшим. Ясно, що Путін має намір залишатися в Кремлі доти, поки не покине цей світ.
Сьогодні в Росії на чолі стоять політики, які сформувалися в епоху брежнєвського СРСР. Вони впитали в себе, а тепер знову пропонують російському суспільству агресивний неоімперський менталітет пізньорадянських часів. Це й пояснює маніакальне прагнення Путіна відновити Радянський Союз за будь-яку ціну. Однак, як вважають кремлівські діячі, який Радянський Союз можливий без насильницького залучення України до його складу?
Цього геополітичного маніяка видають очі. Затуманені очі особи психопатичного типу, котра збочена на реалізації свої нав'язливої ідеї фікс, перетворивши її на основну місію свого життя. Для Путіна його головне історичне призначення - знищення державності України.
Політичні та психологічні причини дій безумного маніяка-місіонера відверто зрозумілі: він прагне "очистити світ" від тих, кого вважає "винайденими українцями", а також від "штучно створеної" України, існування якої, на його думку, становить величезну загрозу для безпеки російської держави. Проте цей збочений садист керується не лише політичними мотивами у виборі своїх жертв; його імперсько-шовіністичні переконання не дозволяють йому прийняти різноманітність життя на територіях, які Московія впродовж 337 років вважала своїми.
Проте в Росії наразі не існує особи, здатної вказати психічно хворому диктатору, що його безрозсудні дії ставлять під загрозу весь світ і можуть спровокувати початок Третьої світової війни.
Його концепція "міфічного тоталітаризму" ґрунтується на легендах сталінської епохи, які він прагне втілити в реальність XXI століття. Путін, використовуючи ракети, бомби та "Шахіди", намагається відкрити для росіян ілюзорні перспективи майбутнього. Водночас він демонструє і нав'язує всьому світу свою систему жорстоких "цінностей", що постають як магічний інструмент необхідних перетворень для людства.
Створивши мафіозну структуру нинішньої російської влади, він ненавидить інтелектуалів, інтелігенцію та усіх тих, хто читає книжки і черпає інформацію з Інтернету. Його джерело інформації - це повністю контрольоване владою телебачення, яке функціонує таким чином, що доносить до нього саме те, що він бажає почути. Мафіозі, соціопат і расист - Путін увібрав у себе все найгірше, що могло з'явитися в Московії в пострадянський період. Хоча він пробує видати своє бачення перебудови світового порядку за вимоги сучасної доби.
А залякування решти світу ядерним Армагеддоном та Третьою світовою війною стали його головними "аргументами", за допомогою яких він хоче змусити Америку та Європу відступити, і віддати Україну на розтерзання московським агресивним варварам. Збочений деспот з усіх сил блефує, адже йому добре відомий реальний стан справ в Російській Федерації. Як і те, що якщо він й далі буде продовжувати війну в Україні, то в середині або в кінці 2025 року увесь світ побачить неминучий крах російської економіки.
Досі Путіну, щоб він там не робив, якимось дивним чином вдавалося уникати палацового перевороту. А система, вибудована ним за 25 років узурпації влади, амортизувала та пом'якшувала економічні виклики, дозволяючи його режиму, хоч якось далі триматися на плаву. Проте це не може тривати вічно.
Навіть ті, хто підтримує його злочинний режим – підгодовані агенти ФСБ, ГРУ, СВР, співробітники МВС, Росгвардії та інші представники силових структур, які отримали від путінської терористичної держави Росія право на застосування сили, навряд чи прагнутимуть залишитися в занедбаній та страждаючій країні. Країні з неминучою обліковою ставкою в 50 відсотків, незворотною галопуючою інфляцією на рівні 300 відсотків та замороженими депозитами.
Не кажучи вже про могутніх мафіозі-олігархів, яких навряд чи може задовольняти стан речей, коли соціальні заворушення, бунти та повстання, які розпочнуться в національних регіонах Російської Федерації, звідти перекинуться на Москву, Санкт-Петербург та інші великі міста Росії. Також правлячі групи не може не хвилювати ситуація, коли завдяки санкціям, для них зараз немає легкого способу вивозити свої "чесно вкрадені" доходи на Захід.
В умовах, коли валютні резерви Росії майже вичерпалися, а такі підприємства, як "Газпром", опинилися на межі банкрутства, можливості Путіна підтримувати курс рубля щодо долара швидко зменшуються. Навіть голова Центрального банку Російської Федерації Ельвіра Набіулліна, яка славиться своїми економічними маневрами, вже не зможе надати підтримку диктатору. Важливо зазначити, що Набіулліна, як і її політичний покровитель, також несе відповідальність за злочини, скоєні під час війни. Якщо б не її дії, війна Росії проти України могла б завершитися ще у 2023 році.
Путін метається з боку на бік, намагаючись блефувати та створювати ілюзію, що Росія вже досягла успіху, хоча реальність є абсолютно протилежною. Якщо б ситуація в Москві була дійсно стабільною, то чому Кремлю знадобилося залучати війська з Північної Кореї для протистояння українській армії в Курській області? Це, по суті, не що інше, як ескалація конфлікту, провокація та цинічна, безвихідна стратегія, яка має на меті будь-якою ціною витіснити ЗСУ з Курщини.
Ситуація виглядає так, що Україна є критично важливою для Росії, адже без неї Путін не зможе відновити російську імперію. Тому Кремль готовий йти на ризик. У той же час для Сполучених Штатів Україна - це питання вибору, і Америка тривалий час не була готова надати українцям всю необхідну підтримку. У Москві з нетерпінням чекають зміни влади у Вашингтоні, вважаючи, що в умовах військового конфлікту політична воля часто виявляється важливішою за військову силу.
Проте військова міць таки має своє значення. У російсько-українській війні ймовірні швидкі зміни, а й, можливо, критично необхідний перелом, завдяки тому, що США дозволили Україні використовувати балістичні ракети ATACMS. Наступний крок мав би бути за Європейським Союзом, щоб той збільшив поставки зброї в Україну разом з ініціюванням переміщення військ. Рух військ НАТО міг відбуватися вздовж кордону Росії з Фінляндією та поблизу кордону з Україною.
Обидва етапи розв'язали проблему невизначеності Європейського Союзу у конфронтації з Російською Федерацією. Ця невизначеність виникає з уявлення, що Україна веде війну з Росією, в той час як Євросоюз залишається в стороні. Таке однобоке сприйняття є серйозною помилкою для об'єднаної Європи, яку слід якомога швидше усунути.
Особливо враховуючи, що сам Володимир Путін постійно акцентує на тому, що Росія веде війну не проти України, а проти НАТО. Важливо зазначити, що більшість країн Європейського Союзу є частиною Північноатлантичного альянсу. ЄС повинен був продемонструвати готовність спілкуватися з Путіним у формі, яку він без труднощів сприйме, а саме — через силу.
Взаємодія з Путіним на площині сили стає єдиним способом донести, що підтримка Євросоюзом України - це не просто пусті слова, і ЄС вважає Україну елементом об'єднаної системи безпеки Європи. А сама Росія набагато вразливіша, ніж про це думає диктатор.
Європа повинна чітко визначити свої пріоритети, а не боятися, що посилення підтримки України спровокує агресію з боку цього геополітичного маніяка. Путін уже є, і завжди залишиться ворогом європейської єдності. Саме тому він постійно прагне послабити європейську єдність, підриваючи солідарність країн. Вважати, що Євросоюз може виконувати тільки роль допоміжного партнера України, означає обманювати самих себе.
Парадокс полягає в тому, що для досягнення загальної деескалації необхідно вжити подальші мілітаризовані заходи. Надання Україні дозволу на використання ракет ATACMS на території Росії є оптимальним рішенням, адже якщо Москві вдасться захопити українські землі, це стане стратегічною поразкою не лише для України, а й для всієї Європи.
Україна має важливе стратегічне значення не лише для Росії, а, передусім, для єдиної Європи. Якби Путін зміг захопити Україну та ліквідувати її суверенітет, це відкрило б шлях для московських сил не лише в Східну, а й у Західну Європу. У такому випадку Російська Федерація могла б загрожувати європейським країнам, чекаючи на найбільш вигідний момент для нового вторгнення.
Імітація Карибської кризи з боку Путіна: чи це блеф, чи реальність? Очевидно, що Путін опинився у безвихідній ситуації, оскільки його плани щодо України зазнають краху. Це і спонукало його до атаки на "Південмаш" у Дніпрі за допомогою міжконтинентальної балістичної ракети, а також до нових погроз ядерною зброєю та інших непередбачуваних дій. Проте, незважаючи на те, що його агресія спрямована проти всього світу, Путін, ймовірно, не наважиться на використання ядерної зброї, адже це може спричинити глобальну катастрофу.
Використання ядерної зброї Росією проти України чи її партнерів по НАТО перетворить цю країну на міжнародного парія на багато років вперед. Потенціал російського ядерного арсеналу має значення лише в контексті того, наскільки противники Росії сприймають його як загрозу. І з кожним новим погрозами з боку Путіна вірогідність його застосування виглядає дедалі менш реальною.
Які наслідки може мати ескалація конфлікту між Москвою, Україною та Заходом? Чи здатна Росія насправді протистояти НАТО? Стратегія Путіна передбачала швидку перемогу над Україною за три дні з захопленням Києва. Проте після провалу та втечі з української столиці його армія, що вчинила численні злочини, опинилася в пастці затяжної війни, яку Москва не може виграти.
Фінансові резерви у Кремля закінчуються, під час м'ясних штурмів вже перемелена величезна кількість російських військ, продовження російсько-української війни в такому ж темпі не тільки критично послаблює, але й незворотно доб'є й без того дуже слабку економіку Російської Федерації. У такому випадку крах режиму Путіна буде неминучим.
Якщо Захід посилить свою рішучість і надасть Україні повний спектр наступальної та оборонної зброї в достатніх обсягах, Путіна чекає неминуча поразка і, як наслідок, його усунення з влади. Навіть росіяни, які піддаються інтенсивній пропаганді, можуть скинути узурпатора, якщо він зазнає невдачі у війні, яку так бездумно розпочав проти мирної сусідньої держави.
