Політичні новини України та світу

Ватикан і Україна: союз для подолання "руSSкого міра"

Яким чином можна покращити життя в Росії? Слід знайти спосіб сприяти підвищенню рівня свідомості її громадян... і, можливо, це можливо лише через впровадження християнських цінностей.

Щоб подолати "русcкій мір", важливо з'ясувати, що саме являє собою "Ідеологія русского міра". Це концепція, яку активно використовує Кремль для обґрунтування своєї експансіоністської імперської політики, що включає агресивні дії щодо України, Білорусі, країн Балтії, Грузії та інших пострадянських націй. "Русcкій мір" має багатогранний характер, охоплюючи аспекти культурно-релігійні, політичні, військові та імперські. Крім того, він містить психологічно-емоційні елементи, які свідчать про одержимість і біснуватість. Ідеологічний підхід до експансії також виконує управлінську функцію, дозволяючи знищувати внутрішню опозицію та зміцнювати контроль над місцевими населенням. Ця стратегія показала свою результативність ще за часів Івана Грозного і була вдосконалена у періоди правління Петра І та Катерини ІІ. Протягом століть "русcкій мір" зазнав змін і перетворився на гібридну ідеологію, що поєднує релігійний націоналізм, імперські амбіції та антидемократичні погляди, які виправдовують агресію, експансію та колонізацію. Ця ідеологія становить загрозу не лише для України, але й для глобальної безпеки в цілому, виступаючи формою гібридної війни, що спирається на релігійно-світоглядні конфлікти.

У релігійно-ідеологічному контексті "русскій мір" завжди стикався з різними ідеологічними та цивілізаційними супротивниками:

● це католицизм (недарма створювали казки про Олександра Невського, який, будучи ханом, утопив у Чудському озері не кількох хрестоносців, а європейське майбутнє народу, з якого він родом не був),

● греко-католицизм (якому дали ярлик зрадників, бо відновлювали зв'язок із Римом у період, коли Константинополь ослаб і загравав з Москвою за рахунок українських інтересів),

● українську православну церкву, яку знищували паралельно з козацтвом і критикують за Томос.

Зараз, на мою думку, знищити "русскій мір" можна лише завдяки тісному співробітництву між Ватиканом і Українською Церквою (об'єднанням католиків, греко-католиків, православних та основних протестантських конфесій) разом з українським урядом. Це можливо лише в тому випадку, якщо влада усвідомить важливість моральної та ідеологічної перемоги у релігійній сфері. Необхідні реальні дії, а не пасивна позиція космополітичного "неохристиянства", де віра сприймається як щось приватне та індивідуальне. Адже без України "русскій мір" втрачає свої основи і перетворюється на "байку для дурників", яких не встигли "освітити" єзуїти за запрошенням Катерини ІІ.

Окрім запеклої боротьби за повне викорінення католицько-європейських традицій на території імперії, Росія вже давно розробляла свою стратегію впливу на Ватикан і в Європі.

ЯК ВІДБУЛОСЯ СТВОРЕННЯ РОСІЙСЬКОГО ЛОБІ ІНТЕРЕСІВ?

Є кілька етапів, як Росія лобіювала свої інтереси і концепцію на заході та у Ватикані. Москва завжди розглядала Ватикан не лише як релігійний центр, а як потужного морального, дипломатичного й інтелектуального актора світової політики. На жаль, українські політики недооцінювали роль Ватикану, а певний рух розпочався лише під час війни після 2022 року.

= ХРОНІКИ =

Російська імперія (XVIII - початок XX ст.)

Російська імперія трактувала себе як "Третій Рим" - спадкоємицю Візантії - і вороже ставилася до Католицької церкви, яку вважала ідеологічним супротивником. Росія вживала поняття "Візантія", хоча такої країни не було: це була вигадка бібліотекаря з Німеччини, щоби Німеччина перебрала естафету в спадщині Римської імперії. Те саме застосовує Росія, придумуючи таку ж казку про свою унікальність. Особливо негативно ставилися до унійної Церкви, яка була мостом між Сходом і Заходом. Уніати (греко-католики) вважалися зрадниками "єдності Русі". Росія повністю зруйнувала структури української православної церкви паралельно зі знищенням козацтва.

Російські посли при Святому Престолі регулярно скаржилися на діяльність єзуїтів, Ватикану в Польщі та в українських землях. Скарги на єзуїтів були дивними: саме катерина ІІ запросила їх до Росії. Але освічене населення було перешкодою для дворянства для панування над холопами, тому згодом їх заборонили. Взагалі, то цікава ситуація: ідеологію "русского міра" сформували українці (Феофан Прокопович), а майже все дворянство до Наполеона розмовляло німецькою або французькою. Але ідеологія дуже гарно надавалася для маніпуляцій кріпаками та холопами.

Петро І значно вплинув на формування ідеології "русского міра" в контексті церкви, демонструючи при цьому поведінку, що викликала страх і обурення, навіть жорстоко розправляючись з монахами в Україні. У Росії церковні реформи часто проводилися під керівництвом людей із психічними розладами. У 1700 році він заборонив обрати нового патріарха, залишивши лише місцеблюстителя, а в 1721 році заснував "Святєйший Синод", структура якого продовжує функціонувати згідно з його принципами. Синод контролювався обер-прокурором, що призвело до того, що церква втратила свою первісну місію порятунку душ і перетворилася на каральну інституцію. У цьому середовищі люди зазнавали морального та духовного тиску, а покарання могли включати заслання до монастиря на все життя, виправдовуючи це нібито благом для самих жертв. Словосполучення "Чьорт меня попутал" стало символом бажання до свободи. Завдяки Феофану Прокоповичу та Петру І був затверджений Духовний регламент (1721), що діє досі в Москві. Церква фактично перетворилася на державну установу, а священство стало своєрідною бюрократією. Священнослужителі зобов'язувалися доносити про "неблагонадійних" парафіян, зокрема про тих, хто висловлювався проти царя.

Незважаючи на запрошення прусаків, голландців, німців, французів до управління Росією, Петро І заснував в 1718 році Таємну канцелярію з метою боротьби проти католицизму, Папської держави та європейських впливів на маси. Агенти канцелярії проводили системні обшуки серед римо-католиків у прикордонних регіонах і збирали або створювали компромати на католицьких єпископів. Звідти лунав вислів: якщо канцелярія не знайшла на нього компромат, то його автоматично можна вважати святим. Якщо не було компроматів, то такими особами займались особи з синодального контролю російської Церкви: займались словоблудієм та видумували казки про "іновір'я". Таємна канцелярія розпочала формування та вербування агентів навколо святого Престолу в Римі.

Каральні функції вдосконалила Катерина ІІ. При ній було розроблено структуру Таємної експедиції, яку впровадили після неї в 1797 році, яка як збирала і карала католиків та уніатів, вимагала від них "присяги вірності", так і формувала сітку агентури навколо Ватикану. Катерина ІІ дуже добре розуміла небезпеку і силу папи римського, тому бажала використати конфлікт між ним і єзуїтами для російських інтересів.

Попри існуючу напругу, Росія продовжувала підтримувати дипломатичні зв’язки з Ватиканом. Імператор Олександр І у 1812 році дав дозвіл на повернення єзуїтів до Росії, керуючись насамперед прагматичними міркуваннями в галузі освіти. Проте за часів правління Олександра ІІ та Миколи ІІ знову виникла атмосфера недовіри. Греко-католики, які проживали в західноукраїнських землях під австрійським контролем, стали основою для підривної діяльності російської імперії: російське керівництво турбувало існування альтернативних релігійних зв’язків українців, навіть у межах інших імперій.

Після 1815 року, коли завершилися Наполеонівські війни, Росія стала активно сприяти утвердженню авторитарних режимів у Європі, що також передбачало певні дипломатичні заходи щодо Ватикану.

Департаменти, які навчали і засилали агентуру до Ватикану, Австрії та Німеччини:

► Департамент духовних справ і духовенства Міністерства внутрішніх справ

Він відповідав за підтримку зв'язків між Російською православною церквою та іншими релігійними організаціями, зокрема з католицькою церквою. У цей час робилися спроби контролювати та координувати всі можливі впливи Ватикану на російське православ'я, зокрема через підтримку католицьких громад у Росії. Завдяки цій структурі здійснювався моніторинг релігійних сект і діяльності, пов'язаної з католицизмом.

► Дипломатичні установи та консульські офіси

Консульства та посольства Росії в Римі, Відні та інших містах виконували роль важливих осередків для підтримки дипломатичних відносин із Ватиканом та іншими католицькими країнами, такими як Франція. Хоча більшість європейських держав мали тісні зв'язки з Папою Римським, Росія дотримувалася обережної та іноді конфліктної позиції у своїй зовнішній політиці. Кожен єпископ, священник і монах використовували "псевдоніми" і мали своїх зв'язкових у цих країнах. Крім того, на Трастевере в Римі існувала окрема квартира, з вікна якої відправлялися різноманітні документи. Деякі "прохачі милостині" переслідували кардиналів, намагаючись дізнатися, куди вони йдуть і з ким спілкуються. Ці "прохачі милостині" виконували роль кур'єрів, передаючи документи та секретну інформацію. Наприклад, художник Брюллов, який створював портрети російських монархів, був оточений російськими агентами в Римі, які стежили за його відвідувачами та намагалися залучити діячів до "руського світу".

► Політичне розслідування

У різні періоди історії Росії функціонували численні органи, які займалися збором даних про політичні події як всередині країни, так і за її межами. Однією з таких установ був Третій відділ імператорської канцелярії, який відповідав не лише за політичну розвідку та контррозвідку, але й за спостереження за політичними та релігійними явищами. Збирання інформації часто включало розвідку позицій Ватикану, особливо у питаннях, пов’язаних з православною церквою.

► Канали спеціального зв'язку

З 1860-х років у Росії значно посилилася система дипломатичних та інформаційних зв'язків, і для важливих дипломатичних перемовин використовувались шифровані канали зв'язку. Через них проводилися переговори з Ватиканом з приводу релігійних і політичних питань, включаючи питання католицизму в Україні, Польщі та на інших територіях. В Галичині окремо були зв'язки через москвофілів, які готували ґрунт для російських військ, але самі ж москвофіли були тими військами і депортовані в російські глибинки в 1916 році: вони трактувалися російськими службами як корисні ідіоти. Одним із перших був отець Іван Наумович, який перейшов у російське православ'я, отримував російські рублі, а згодом його мрія "реалізувалась": його царські агенти отруїли в Новоросійську. Ще Іван Франко називав його Іваном Без-УМовичем. Родіна своїх не "бросає": вона їх отруює.

► Релігійні організації у країнах Західної Європи

В окремих країнах Західної Європи діяли російські агенти, які разом з дипломатами та іншими представниками проводили активну діяльність для впливу на релігійні процеси. Крім традиційних дипломатичних шляхів, відбувались переговори з католицькими священнослужителями, монастирями та різноманітними організаціями, що діяли під егідою церкви. У цих справах широко використовувалися підкупи та компрометуючі матеріали.

В 1915 році у Львові під час першої світової війни намагалися повністю знищити унійну церкву: заарештували і вивезли навіть митрополита Андрея Шептицького.

Особливо в Польщі, яка була частиною Російської імперії після її поділів, і в Україні, Росія активно підтримувала православ'я і вела боротьбу з впливом католицизму, водночас намагаючись залучити до своєї орбіти певних католицьких діячів через лояльність до імператорської влади. Згодом деякі представники клиру "рускаго міра" були ліквідовані завдяки ОУН вже в воєнний період, коли Волинь було окупована Польщею після 1921 року.

СРСР (1917-1991)

Антирелігійний режим СРСР проголошував себе атеїстичною державою. Руська православна церква за часів більшовицької влади спершу потерпала від переслідувань, а згодом опинилася під контролем КДБ. Ватикан розглядався як "ідеологічний супротивник".

АГЕНТУРА І ПІДРИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1917 рік

Ленін та більшовики усвідомлювали, що Церква є не лише релігійним, але й значним політичним гравцем. Тому розробка агентурної мережі для протидії Ватикану вважалася важливим стратегічним завданням, що включало:

● оперативну роботу (агентура, шпигунство);

● поширення неправдивої інформації (дискредитація, фальшиві новини);

● дипломатичний тиск.

Особливо, комуністам не подобався попередній папа Лев XIII через його енцикліку "Rerum Novarum" та критику комуністичних ідей.

Діаграма: Діяльність більшовицької агентури проти Ватикану (1917-1930-ті роки)

Демонстраційні судові розгляди

У 1920-х роках в Радянському Союзі відбулись численні судові процеси проти католицьких священників, зокрема:

● "Процес католицького духовенства в Петрограді" (1923), де звинувачували їх у "шпигунстві на користь Ватикану".

Фальшиві "листи Папи"

● Спеціальні служби Радянського Союзу виготовляли фальшиві документи, нібито підписані Папою, з метою дезорієнтації католицької громади (документи розповсюджувалися через контрольовані газети та інформаторів).

Антикатолицька агітація в періодичних виданнях.

● У 1920-30-х публікували серії статтей із заголовками на кшталт "Ватикан - оплот фашизму" чи "Папа - агент капіталу". Щодо УГКЦ, то виник вислів у них "буржуазна церква експлуататорів".

Набір агентів на семінарах

Спроби вторгнення у clandestine католицькі семінарії на західних територіях, зокрема в Галичині, після захоплення у 1939 році.

Отже, постає питання: чи здатні були ЧК-НКВД насправді заснувати і відновити справжню православну церкву, чи лише замаскували своїх демонів під рясами у 1943 році?

Чекісти адаптували модель взаємин між Петром І та Катериною ІІ, але з важливою відмінністю. У часи Петра І існував обер-прокурор, який контролював діяльність синоду та патріарха. В той же час, у радянській моделі патріарх став своєрідним обер-прокурором для всього населення та церкви. Тому не варто дивуватися, що Кіріл та інші його поплічники в рясах благословляють зброю, що використовується для вбивства християн в Україні.

Починаючи з 1940-х років, КДБ активно займався створенням агентурних структур, які впливали на ватиканське середовище. Ці дії організовувалися через "Перше головне управління" (зовнішня розвідка). Основною метою було дискредитація Ватикану, послаблення УГКЦ за межами країни, знищення будь-яких проявів автономії української православної церкви, а також вплив на католицький єпископат, особливо у Східній Європі. Документи з країн Східного блоку містять свідчення кампаній, спрямованих на дискредитацію Папи Пія XII, представляючи його як "фашистського прихильника". Ця інформаційна війна залишила свої наслідки і досі відчувається. Важливо зазначити, що їм часто вдавалося досягати своїх цілей, оскільки з середини 1960-х років українська діаспора почала переживати системні внутрішні конфлікти.

Згідно з інформацією джерел, після звільнення патріарха Йосифа Сліпого з ГУЛАГу та його переселення до Риму, за ним було встановлено спостереження. Це сталося, коли до нього почали часто навідуватися різні підозрілі особи, що підтверджується свідченнями отця Івана Музички.

ВКЛАД КДБ У "РУСІ ЗА МИР"

СРСР через підконтрольні католицькі організації, особливо в Латинській Америці та Франції, реалізовував "мирну ініціативу" – пацифістський рух, який слугував інструментом для впливу на християнські спільноти. КГБ активно маніпулював і використовував концепцію "теології визволення", яка містила елементи марксизму серед духовенства. Є документальні підтвердження того, що частина "теології визволення" в Латинській Америці отримала підтримку з радянських джерел. СРСР вдавався до імітації стосунків: їхня мета полягала не в дійсному діалозі, а в деструктивній діяльності та просуванні своїх інтересів: конфлікти створювалися заради самих конфліктів для сприяння світовій революції.

КГБ просувало через благодійні організації фікцію діалогу соціалістів/комуністів всередині ЄС. Було кілька етапів діалогу, коаліції та проникнення агентури й совка в християнську демократію до 1989 року, чим спричинили розколи і сварки серед християнських демократів. А після 1991-го багато комуністів та комсомольців пішли в християнську демократію, деформуючи її і подаючи комуністичні принципи правління під соусом християнства (наприклад, Меркель, яку підозрюють у зв'язках зі ШТАЗІ, проте деякі архіви були вивезені в Москву в 1989-90 рр.).

Після 1991 року Ватикан і Російська Федерація налагодили дипломатичні зв'язки. Російська православна церква, яка відновилася в ролі "духовного стовпа" держави, почала активно взаємодіяти з Кремлем. Москва прагне виступати як "захисник традиційних цінностей" і використовує релігійну риторику як засіб "м'якої сили" на європейській арені.

Лобістська діяльність та "традиційний Ватикан"

Російська православна церква, у співпраці з російськими дипломатами, активно просуває консервативні погляди у Ватикані, звертаючись до спільної позиції проти "ліберального Заходу" (такого як гендерна ідеологія та аборти). РПЦ часто намагається створити враження близькості до консервативного крила Ватикану, немов обіймаючи, але з прихованим наміром.

Дипломатичні канали та фонди, такі як Gorchakov Fund і Фонд Русского міра, здійснюють м'який вплив на певні кола в Римі, зокрема серед традиціоналістів-католиків. Є підстави вважати, що частина ватиканської дипломатії намагається підтримувати добрі стосунки з Москвою в ім'я "миротворчості", навіть ціною ігнорування злочинів Російської Федерації. Ці дипломати сподіваються знайти "праведників", як це було в Содомі та Гоморрі. Російському лобі вдалося реалізувати свої цілі, імітуючи "екуменізм", для якого Ватикан витрачав значні кошти, оскільки справжнім наміром було об'єднання християн. Однак, це призвело до розпорошення цінностей перед недостойними. Екуменізм став для РПЦ виправданням їхньої антихристиянської політики.

Агенти впливу з Росії

● Багато колишніх співробітників КДБ, зокрема тих, хто діяли в Італії, залишили свої зв'язки в релігійних громадах.

● Культурно-релігійний вплив реалізується через російські культурні центри в Римі та православну громаду Московського патріархату.

Російська православна церква продовжує підтримувати злочини, скоєні імперією та СРСР проти християн. Яскравим прикладом цього є знищення Української греко-католицької церкви у 1946 році, яке було організовано Сталіним і схвалене РПЦ — це один із найбільших злочинів проти християнства XX століття. Сьогоднішня РПЦ намагається виправдати російську агресію, стверджуючи, що вона веде "боротьбу проти сатанізму", вбиваючи інших християн і маніпулюючи релігійною риторикою.

Росія здавна намагалася використовувати релігію в якості інструмента для своїх геополітичних цілей: від імперського православ'я до більшовицького атеїзму, а також нинішнього "православ'я як державної ідеології". Репресії, що здійснюються проти християн, стають підґрунтям для створення ілюзії "псевдогероїзму" з боку російської церкви.

Отже, Україні та її церковним структурам слід активніше розвивати власний наратив і підвищувати свою видимість у Ватикані. Це можна здійснити шляхом формування коаліцій з державами Центрально-Східної Європи, балтійськими країнами, Польщею, Іспанією та країнами Латинської Америки. Метою є створення такого "ефекту лещат", який би дозволив вичавити з "русского міра" отруйні елементи брехні та ненависті.

Карта російських впливових засобів у Ватикані.

Актуальні методи російського впливу в Ватикані.

Можна зробити такий висновок: українське питання є вразливим місцем "русского міра". Від питання державності до релігійних аспектів: співпраця між УГКЦ та ПЦУ та відновлення єдиної київської Церкви можуть стати вирішальними факторами, які закриють етап "русского міра" і завдадуть останнього удару по російській недоімперії. Адже смішно читати про велику російську літературу, де один злочинець вбиває літню жінку сокирою (Достоєвський розтягнув опис вбивства на 500 сторінок) або про те, як вбити щеня Муму в річці, коли Тургєнєв виклав цю інструкцію на 400 сторінках.

Отже, можна охарактеризувати їхню стратегію після 1991 року як "Від спілкування до регулювання".

Це потребує ясної контрстратегії з боку України, зокрема:

● Безперервна присутність у засобах масової інформації Ватикану.

● Просування України як альтернативи до Росії.

● Розкриття та публічний аналіз російських наративів (аналітичні звіти, міжнародні конференції, свідчення потерпілих).

● Створення союзів з державами Центрально-Східної Європи, Італією та Латинською Америкою.

● Українська стратегія та тактика у протидії "русскому міру" повинні включати створення релігійної коаліції, що об'єднує як християн, так і представників інших релігійних течій.

Ватикан, як міжнародний центр духовності, моралі та дипломатії, володіє неповторними інструментами та авторитетом для подолання ідеології "русского міра". Однак, йому бракувало співпраці та людей, здатних реалізувати ці амбіції, а також сучасного християнського героїзму. Конфлікт в Україні відкрив для Ватикану нові перспективи, адже "кров мучеників стає насінням для нових християн". Дії Росії щодо переслідування християн не відрізняються від гонінь, які переживали перші християни в епоху язичницької Римської імперії.

Які дії може вчинити Ватикан у співпраці з Україною?

● Духовна деконструкція: викриття фальшивої теології "русского міра".

● Офіційна богословська оцінка (через документ або промову Папи у діалозі з Варфоломієм) - визнати, що "русскій мір" є псевдохристиянською ідеологією, яка суперечить Євангелію.

● Підтримка таких ініціатив, як "Вільнюська декларація" (2023), яку підписали представники православної, католицької та протестантської церков, які засуджують "русскій мір" як єресь, відому як "єресь етнофілетизму".

● Ствердження, що християнство - це служіння, любов, правда і свобода.

● Формування умов для соціально-морального бунту в Росії.

2. Етичне делегітимування агресивного режиму

● Відкрите засудження військової агресії Росії щодо України як порушення миру та справедливості.

● Папський лист або енцикліка, що розглядає "духовну боротьбу в XXI столітті": на перетині імперій насильства та культур миру.

● Допомога народам, які зазнали шкоди внаслідок імперської колонізації.

Підтримка альтернативи: "український мир" як модель

● Показати Україну як зразок нації, що обирає мир, демократію, європейські ідеали та християнську єдність, незважаючи на агресію.

● Визнання значення Української Греко-Католицької Церкви та Української Православної Церкви, які поєднують християнську службу, національну ідентичність та прагнення до інтеграції з Заходом. Ключовим тут є діалог між Ватиканом і Константинополем.

● Реалізація ініціатив, подібних до "Християнської відповіді на війни та авторитаризм", у співпраці з українськими церквами, вишами та благодійними організаціями.

Культурно-інформаційний контрнаратив

● Залучення медіа: Vatican News, Radio Vatican, співпраця з католицькими медіа в Сполучених Штатах, Італії та Німеччині.

● Кінострічки, статті та свідчення про переживання українців як етичний контраргумент до російських інформаційних кампаній.

● Глобальна ініціатива "Істина про Україну" - включає історичні та культурні матеріали (може бути впроваджена спільно з українськими релігійними та громадськими організаціями).

Дипломатичний фронт і альтернативна "soft power"

● Потрібно створити Коаліцію духовного миру з релігійними лідерами світу, засудивши війну як моральне зло.

● Запропонувати створення трибуналу для розслідування воєнних злочинів на духовному рівні (символічно), наприклад, у Латеранській базиліці. Або ж відродити богословську інквізицію з метою підготовки до суду в Гаазі.

Створення нового покоління - освітній вектор.

● Створення освітніх платформ, що показують альтернативу "русскому міру" - наприклад, програма для католицьких університетів світу: "Україна - школа гідності, свободи й миру".

● Гранти для українських студентів, які створюють нову еліту християнської єдності.

● Інтеграція орденів (єзуїти, францисканці, салезіани) в програми підтримки української молоді, яка зазнала наслідків війни.

Символічний жест Папи

● Візит Папи до України стане знаковою подією, яка підважить легітимність "русского міра" як концепції духовного впливу.

● Молитва на території знищеного храму, спілкування з дітьми, які постраждали від війни, та виступ про справедливий мир можуть стати символом моральної перемоги України над Росією без єдиного пострілу.

Дуже важливим є припинити сучасну формулу екуменізму і перестати запрошувати представників російської церкви до діалогу: вони використовують це для своєї легітимності, щоб оправдувати і переслідувати християн інших конфесій.

Основні засади "мирного процесу в Україні"

Ціль: моральна перемога світла над темрявою.

Одним з перших, хто зібрав колекцію періодичних видань, газет і журналів з різних куточків світу, став Патріарх Йосиф Сліпий. Він створив неповторні архіви газет у соборі святій Софії.

Необхідно активізувати потужні інформаційні ресурси.

КАТОЛИЧНІ МЕДІА В ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ, ЯКІ ПІДПОРЯДКОВУЮТЬСЯ ВАТИКАНУ, ЯК У ПРЯМІЙ, ТАК І В Непрямій ФОРМІ:

Приблизно 6000 католицьких видань, таких як газети та журнали, охоплюють понад 150 країн світу.

Відомі міжнародні видання:

● La Civiltà Cattolica (Італія) - це напівофіційний журнал, що належить єзуїтам і працює у тісній співпраці з Ватиканом.

● America Magazine (USA) – це єзуїтський журнал.

● Avvenire (Італія) - щоденна газета Італійської єпископської конференції.

Католицькі радіоостанції

Понад 2000 католицьких радіостанцій у світі (багато керуються єпархіями, релігійними орденами, мирянськими організаціями).

Телекомпанії

● EWTN (США) - це найвеличніша міжнародна католицька телемережа, яка пропонує окремі трансляції для Європи, Африки та Латинської Америки.

● TV2000 (Італія) - телеканал Італійської єпископської конференції.

Католицькі онлайн-ресурси та інформаційні агентства:

● Zenit - це міжнародна католицька інформаційна агенція, яка надає контент на іспанській, англійській, італійській та французькій мовах.

● ACI Prensa - це провідна католицька агенція, що працює іспанською мовою.

● Catholic News Agency (CNA) - англомовна міжнародна новинна організація.

● Crux Now (United States).

● Catholic World Report, Catholic Herald, Katholisch.de (Germany), and others.

Якщо Україна прагне здобути перемогу над "русскім міром", їй слід розглянути створення релігійного телеканалу в партнерстві з Ватиканом. Такий крок може виявитися значно дієвішим для ослаблення Росії, ніж показ гумористичних програм в умовах війни. Для реалізації цього задуму необхідно лише одне:

● Системність як альтернатива до великих російських капіталів.

● Визначення інтелектуальних кураторів та основне фінансування.

● Щодня 15 хвилин ефіру на всіх католицьких телеканалах та одна стаття в періодичних виданнях.

● Вияв доброї волі та принцип субсидіарності, взаємна підтримка католиків, уніатів і православних християн задля тріумфу добрих справ та збереження себе.

● Україна та Ватикан можуть підняти питання реформи ООН та міжнародних організацій для перебудови світової безпеки.

● Адекватна кадрова стратегія щодо українських випускників католицьких університетів.

Жодна політична доктрина, яка пропагує демократію, права людини чи свободу, не може здійснити реформи в Росії. Лише християнська моральність має потенціал для цього. Праведні християни, які об'єднуються в громади з підтримкою світового християнства, можуть стати основою для змін, соціальних та ідейних революцій і реформ у Росії.

Тоді світло правди переможе темряву брехні.

Читайте також