Валерій Пекар: Трамп і можливі сценарії для України: катастрофічний крах або несподівана перемога – обидва варіанти неможливі -- Блоги | OBOZ.UA

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах в США призвела до збурення в українських соціальних мережах: чимало людей впало у різні крайнощі від "нам гаплик, копаймо яму" - до "вже навесні війна закінчиться, будуть вибори й економічне зростання". На щастя, будь-який хайп швидко завершується, тож настав час розібратися, а які сценарії реально можуть бути, пише Валерій Пекар у своєму блозі на Site.ua.

Хочу наголосити, що сценарний простір, про який йдеться, був детально розглянутий у статті, опублікованій на початку року, і з тих пір залишився незмінним. Тому наступний аналіз буде здійснено в межах цього сценарного простору, який включає три ключові варіанти: Війна на виснаження, Коаліція переможців та Заморозка.

Передусім давайте відділимо те, що ми знаємо, від того, чого ми не знаємо й не можемо знати. Що ж ми знаємо?

По-перше, Трамп передусім буде займатися внутрішньою політикою, бо цього прагнуть його виборці. У зовнішній політиці він просуватиме стару добру доктрину меркантилізму: торгові переваги понад усе, тож ось вам захисні мита та підтримка місцевого виробника. Іншими словами, ізоляціонізм.

По-друге, якщо Трамп займеться геополітикою, його основними пріоритетами, безумовно, стануть Китай і Близький Схід. Європа, на думку Трампа, повинна сама вирішувати свої проблеми — це принцип, який він дотримується незмінно. Для нього Україна є другорядною і в цілому неясною. "Мирні ініціативи" республіканських політиків, як правило, спрямовані на демонстрацію активності, поки вони чекають можливості отримати призначення у Трампа.

Це те, що ми знаємо, а більше ми не знаємо нічого. Бо Трамп ще й сам не знає. Бо ще не обрані члени його зовнішньополітичної команди - а ті, що начебто обрані, можуть не пройти затвердження. Будь-які заяви, що політика Трампа буде такою чи іншою, абсолютно безпідставні. Рівень невизначеності поки що досить великий.

Які можливі сценарії з цього випливають?

Сценарій 1. США всіляко абстрагуються від подій в Європі, включаючи російсько-українську війну. Трамп робить заяви, що європейцям час самим платити за свою безпеку (до речі, це правда). Росія розглядається американською адміністрацією через призму політики на китайському напрямку. Європа постає перед викликом зайнятися власною безпекою - і цей виклик насправді неуникненний.

Сценарій 1.1. Європа виявляється у скрутному становищі: Німеччина занурена в політичну невизначеність до червня через вибори та формування нового уряду, Франція демонструє нерішучість та може очікувати повернення Ле Пен. Брюссель висловлює підтримку Києву, однак його повноваження обмежені, тоді як Угорщина та Словаччина підривають політику єдності в ЄС. Це призводить до негативного сценарію "Війна на виснаження", про що йдеться в статті. Проте Україна отримала гарантії фінансування на 2025 рік, тому основними чинниками нашої стійкості чи нестійкості залишаються внутрішні аспекти, які добре відомі. Що стосується 2026 року, він поки що залишається невидимим.

Сценарій 1.2. Європа виявляється нездатною діяти самостійно, але формується коаліція держав, готових до співпраці (coalition of the willing). Це об’єднання складається з країн, які краще усвідомлюють поточні виклики, мають стабільні уряди та знаходяться під значнішими ризиками (ці фактори, як правило, переплітаються). Основними учасниками залишаються Велика Британія, скандинавські країни, країни Балтії та Польща. Європа здатна зробити багато для нашої перемоги навіть без підтримки США та в умовах відсутності єдиного внутрішнього бачення. У відповідних столицях добре усвідомлюють, які кроки необхідно вжити (підвищення жорсткості санкцій, обмеження в торгівлі, контроль за танкерними перевезеннями нафти, експортний контроль, запобігання обходу санкцій тощо). Варто зазначити, що США завжди готові постачати зброю та військову техніку за фінансову винагороду — якщо є гроші (а заморожені російські активи можуть слугувати джерелом, якщо буде політична воля).

Підсценарій 1.3. Європа миттєво усвідомлює ситуацію та об'єднується. Хоча це виглядає малоймовірно, для нас це було б чудово.

Слід підкреслити, що роль України для Європи стає дедалі більш очевидною, особливо з точки зору безпеки.

Сценарій 2. Трамп вирішує, що війна в Європі є гарним майданчиком для того, щоб проявити власні силу та переговорні здібності на початку каденції. Він знаходить час зайнятися війною в Європі й намагається посадити сторони за стіл переговорів на якихось своїх умовах. Ці умови навряд чи будуть капітуляцією України, бо існує певна підтримка України в американському суспільстві та серед членів Республіканської партії, це не можна скидати з рахунку. Отже, буде якась форма заморозки, див. вищезгадану статтю.

Підсценарій 2.1. Умови заморозки прийнятні для обох сторін, підписується тимчасове замирення, що нагадує Мінські угоди. Для України відкривається вікно можливостей для внутрішньополітичного процесу, оголошуються вибори, далі йде критично важлива розвилка, описана у статті. Підкреслю ще раз: будь-яка заморозка тимчасова. Росія може погодитися на збалансовані умови заморозки, якщо Путін вирішить, що потрібно перепочити, переозброїтися та накопичити силу для другого удару.

Якщо в Україні в даний час залишать свою країну мільйони громадян, це вимагатиме адаптації території до тих меж, які можуть бути захищені тими, хто залишився. Це гірка реальність, з якою слід зважено зіткнутися.

Сценарій 2.2. Путін відкидає пропозиції Трампа та вимагає фактично капітуляції України, включаючи демілітаризацію та "денацифікацію". Розлючений Трамп обіцяє Путіну "кузькіну матінку" і проголошує "примус до миру". Хоча це малоймовірно, такий розвиток подій не виключений (зверніть увагу на статтю). Варто зазначити, що чимало українських політиків і громадян сумніваються у можливості альтернативного сценарію, забуваючи, що у дуеті "переговорник" - "офіцер КҐБ" другий скористається не конфронтацією, а хитрощами, використовуючи наївність першого, що сподівається на чесні угоди. Існує висока ймовірність, що Путін вважатиме продовження війни вигіднішим, ніж замороження конфлікту, оскільки перехід Росії до мирного стану може призвести до значних соціально-економічних потрясінь. Однак, швидше за все, Путін намагатиметься маневрувати з Трампом, а не вступати в відкритий конфлікт. Крім того, у Путіна є психологічні бар'єри: він надзвичайно боїться приниження з боку Сполучених Штатів.

Цей сценарій також охоплює безкінечні та безрезультатні переговори, які змушують сприймати Трампа як слабку фігуру та спонукають його до активних дій. Я сумніваюся, що Путін досягне цього.

Сценарій 2.3. Під маскою мирних ініціатив Путін висуває Україні ультиматум капітуляції, який вона відкидає. Трамп звинувачує українську сторону у зриві переговорів, після чого повертається до своїх справ, пообіцявши не надавати Україні жодної фінансової допомоги та охарактеризувавши українців як затятих мілітаристів, в той час як Путін постає у образі миротворця. З огляду на те, що 2025 рік ми можемо пройти (якщо вдасться вирішити внутрішні питання), а говорити про 2026 ще зарано, ситуація для нас залишається незмінною в порівнянні з тим, що ми спостерігали під час виборів. Майбутній розвиток подій залежить від позиції Європи, див. підсценарії 1.1, 1.2, 1.3.

Чи може Трамп зайняти позицію Путіна й тиснути на Україну в односторонньому порядку? Теоретично так, а практично це не дає йому жодного виграшу, а лише на самому старті виставляє його слабаком. В будь-якому випадку, нам важливо пережити 2025, а тут у нас в основному внутрішні завдання.

Слід також підкреслити, що Трамп має короткострокове бачення, тому для нього такі поняття, як припинення вогню, мирна угода та завершення конфлікту, фактично є взаємозамінними. Якщо з часом бойові дії відновляться, він не нестиме відповідальності, адже в його уявленні він виконав свою частину роботи, а далі вже всі інші повинні самі вирішувати свої проблеми.

Зазначу, що визначальна перемога Трампа на виборах не принесла Росії сподіваних вигод: Путін розраховував на ескалацію конфлікту та дестабілізацію в Сполучених Штатах, але результат виявився зовсім іншим.

Додам, що зупинка руху України в НАТО неможлива, бо ми вже давно не рухаємося. Ніхто не запросить нас в НАТО до завершення війни або ж принаймні до моменту, поки не сформується коаліція переможців. Зупинка руху України в ЄС також неможлива, але там навпаки - ми рухаємося, процес набув технічного характеру (і він досить тривалий, без ілюзій, на 6-10 років), і це питання є прерогативою Європи.

Отже, якщо нам запропонують утриматися від вступу до НАТО на 20 років, можна спокійно погодитися, адже за кілька років обставини можуть змінитися радикально. Або НАТО перестане існувати, або ми зникнемо, або ж росія більше не буде.

Додам, що на даному етапі навряд чи варто очікувати активних дій з боку Китаю. Він може відіграти роль у тому, щоб допомогти Трампу змусити Путіна сісти за стіл переговорів, адже має достатньо важелів впливу на Росію і прагне продемонструвати свою готовність до співпраці на самому початку нового терміну. Проте Китай не займається шахами, а грає в ґо, створюючи умови для забезпечення своїх власних інтересів.

Результати аналізу.

Що робити нам конкретно? Те саме. Або ти в ЗСУ, або всі можливі сили віддаєш допомозі ЗСУ. Перед тим, як щось вирішити, Трамп буде дивитися на поточну мапу. Ось чому Путін поспішає.

І головне: не повторювати тези російської пропаганди. Навіть якщо дуже хочеться.

Вчергове повторю: стратегія Путіна - розколоти українське суспільство протягом важкої зими й примусити його просити капітуляції. Тож не треба допомагати Путіну.