Україні необхідно переосмислити свою зовнішньополітичну стратегію, відмовившись від надмірної залежності від певних лідерів.
Ігор Жданов, організація "Відкрита політика"
Останнє інтерв'ю Дональда Трампа телеканалу Fox News мене, як і більшість нормальних українців, просто шокувало і розлютило.
Ну скільки ж, пане американський президенте, можна повторювати брехню та наративи росіян? Нести відвертий брєд, який не має нічого спільного з реальністю? Скільки можна принижувати Україну та українців?
А ви можете уявити, які слова промовить пан Трамп після зустрічі з Путіним?
На сьогоднішній день основа нашої зовнішньої політики зосереджена на одному ключовому принципі – необхідності заручитися підтримкою Трампа, демонструючи нашу готовність до співпраці. Лише в такому випадку ми зможемо отримати американську зброю та міцну дипломатичну підтримку з боку США.
На певному етапі мені, як і багатьом іншим, здавалося, що цей метод є дієвим і заслуговує на своє місце.
Цей рядок стосується угоди щодо українських копалин, яка насправді є угодою про фінансування американської зброї, а також початку безпосередніх переговорів в Стамбулі.
На справді, українська влада разом із міжнародними та місцевими експертами усвідомлювали, що підсумки цих переговорів можуть виявитися нікчемними, а можливо, навіть негативними. Російська сторона постійно підкреслювала, що це є продовженням стамбульських дискусій, що розпочалися ще в 2022 році, з їх відомими вимогами щодо демілітаризації та денацифікації.
Прогноз справдився – результат насправді нульовий (залишаємося в надії, що обмін полоненими відбудеться в співвідношенні 1000 на 1000). Натомість негативу вистачає.
Нагадую, що ми зіпсували плани щодо перспективної гри з новим набором зовнішніх санкцій, які європейці мали намір оголосити 12 травня. Вийшло якось незручно...
Проте, виглядає так, що Стармер, Макрон, Меркель та Туск виявилися досить вправними політиками, які усвідомили необхідність кроків Володимира Зеленського. Він погодився на ці переговори під публічним тиском з боку Трампа.
Але головна проблема і загроза попереду - це ймовірні прямі переговори Трамп - путін. Їх конкретні результати передбачити важко, але вже сьогодні зрозуміло, що доброго для України там буде мало.
Безкінечні кола, в яких крутиться Дональд Трамп, піддаючись путінській пропаганді, змушують задуматися: чи варто нам продовжувати змагання під назвою "хто більше сподобається Трампу". Особливо враховуючи, що у цій грі ми явно поступаємося російському диктатору.
Вважаю, що нам слід поступово адаптувати нашу стратегію зовнішньої політики, яка наразі є зосередженою на Трампі. Можливо, доцільно робити це без надмірного висвітлення в суспільстві.
Нарешті потрібно зрозуміти: війна може затягнутися на тривалий термін, і єдиним справжнім союзником України є наші Збройні Сили. Необхідно припинити внутрішні політичні чвари, зосередитися на розвитку власного оборонно-промислового комплексу та інвестувати в освіту. Ситуація в Європі може змінитися в будь-який момент, і в такому разі ми можемо опинитися сам на сам з Росією.
P.S. Дональде, скільки ще можна говорити "якби, якби..."? Нагадаю тобі один старий український жарт: якби у бабусі були вуса, вона б стала дідусем.
