Уникнення покарання з моральних причин: чому релігійні пацифісти, які могли б принести користь країні, опиняються за ґратами.

Конституція встановлює можливість альтернативної служби, проте суди та територіальні центри комплектування мають іншу позицію.

"У випадку, якщо виконання військової служби суперечить релігійним віруванням особи, така служба повинна бути замінена на альтернативну (невійськову) діяльність," - йдеться в пункті 4 статті 35 Основного Закону України.

"Основоположний принцип полягає в тому, що неможливо примусово залучати до армії тих, хто з ідеологічних причин відмовляється використовувати зброю," - зазначає голова комітету Верховної Ради з гуманітарних та інформаційних питань Микита Потураєв.

Втім, зараз всі ці засади, принципи і норми "стоять на паузі" через військовий стан і мобілізацію. Як в судах вирішуються подібні суперечки, коли за релігійними переконаннями громадяни відмовляються воювати, хто від того страждає, та чи може країна собі дозволити альтернативну службу у військовий час, досліджував "Телеграф".

На початку слід зазначити, що ставлення до відмови від військової служби з використанням зброї в Україні проявляється не серед православних, які становлять більшість, а серед менших релігійних груп, таких як баптисти, Свідки Єгови та п'ятидесятники. Кабінет Міністрів навіть затвердив список релігійних організацій, чия віра заперечує можливість користування зброєю.

Справа в тому, що ці деномінації подекуди буквально трактують біблійні тексти, а тому "Не вбивай" (Вих. 20:13) - вказівка до суворого пацифізму. Ба більше, Якщо детальніше заглибитись у вчення окремих конфесій, то, наприклад, Свідки Єгови вважають, що християни -- громадяни божого царства, яке не від цього світу. "Царство Моє не від світу цього..." (Івана 18:36). Для них це означає повну нейтральність і відділення від будь-яких людських держав. А війни й політика -- це частина світу, яким керує "сатана", тому християнин не має брати в цьому участі. Тому будь-яке присягання державі, носіння форми, взяття до рук зброї -- гріх і зрада бога.

Проте для прихильників цих релігійних організацій "громадянство" має абстрактний характер, тоді як для держави воно є конкретним. Таким чином, у випадках, коли в судах відбувається протистояння між духовною практикою та мобілізаційною, зазвичай перевага на стороні ТЦК.

Тут все залежить від того, чи вважатиме суд дії обвинуваченого, які підпадають під статтю 336 КК "Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації", наміром до вчинення злочину.

Розглянемо випадок, що став предметом розгляду в Комінтернівському районному суді Одеської області. Відповідно до матеріалів справи, особа, яка підлягала обвинуваченню, отримала повістку, пройшла військово-лікарську комісію, де була визнана придатною до служби, але у підсумку відмовилася виконати свої обов'язки під час мобілізації.

З раннього віку він виявляв свою віру, а в 1995 році прийняв хрещення. У 1997 році він став членом Другої пересипської церкви євангельських християн-баптистів. Його релігійні принципи забороняють йому проходити військову службу, користуватися зброєю та давати присягу, оскільки в його вірі чітко вказано: "не вбий, та не клянись", як зазначено в документах справи.

Втім, вирок суддів був суворий: три роки позбавлення волі. Чому так? Бо на думку суду обвинувачений діяв умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією "усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання".

Або ж справа, яку розглядав Слов'янський міськрайонний суд Донецької області, коли призначив три роки позбавлення волі вірянину Свідків Єгови, який не з'явився за "бойовою" повісткою в ТЦК "мотивуючи свою неявку релігійними переконаннями та небажанням брати в руки зброю".

Варто підкреслити, що обвинувачені, які відмовляються від мобілізації з релігійних причин, не є випадковими віруючими, які раптово "зрозуміли" свою віру після 24 лютого 2022 року. Зазвичай це люди, які протягом тривалого часу активно відвідують свої храми та беруть участь у релігійному житті. У судах на їх підтримку свідчать пастори, священнослужителі та члени релігійної громади, проте українська правова система в таких випадках залишається непохитною.

Проте, жорсткі вироки з реальними термінами не є сталими (хоча таких випадків більшість). Наприклад, Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалив виправдальний вирок для обвинуваченого за статтею 336, оскільки враховувалися не тільки об'єктивні аспекти злочину, але й мотиви, які спонукали особу до вчинення цього діяння.

Обвинувачений підкреслив, що в книзі пророка Ісаї 2:4 висловлено Божий погляд на війну та військову діяльність: "...Вони перетворять свої мечі на лемеші, а списи на серпи. Народ не підніме меча проти іншого народу, і більше не будуть навчатися воювати". Для обвинуваченого ці слова ясно вказують на те, що Бог не лише проти воєнних дій, а й прагне, щоб люди навіть не вчилися воювати, - зазначається в матеріалах справи.

Чому ж деякі суди розглядають релігійних відмовників як ухилянтів і відправляють їх до в'язниці, тоді як інші приймають зовсім інше рішення?

Тут слід акцентувати увагу на показовій позиції Верховного Суду, що базується на двох ключових принципах.

Перше - право на свободу віросповідання або вираження своїх переконань не є безумовним. Його можна обмежити з метою досягнення легітимних цілей, таких як забезпечення громадської безпеки, охорона публічного порядку та інші подібні аспекти.

Другий - відмовляючися від військової служби в Збройних Силах України з мотивів совісті, особа повинна підтвердити свої глибокі, щирі і послідовні релігійні вірування конкретними доказами, а не лише словами чи свідченнями рідних.

Таким чином, виявляється, що для одного судді свідчення пастора та листи з церкви є достатніми, щоб підтвердити "глибокі, щирі та послідовні релігійні переконання" обвинуваченого, тоді як іншому цього виявляється недостатньо.

Не потрібно нічого вигадувати, адже, як зазначалося раніше, частина 4 статті 35 Конституції України гарантує громадянам можливість проходження альтернативної (невійськової) служби. В цілому, у справах, що їх розглянув "Телеграф", практично всі підсудні прагнуть скористатися цим правом, проте існують певні нюанси.

В спеціалізованому законодавстві зазначено, що "альтернативну службу можуть проходити громадяни, які підлягають призову на військову службу". Проте під час воєнного стану не існує строкової служби, а проводиться мобілізація.

"Згідно з рішенням Білопільського районного суду Сумської області, закон визначає, що строкова військова служба та служба за призовом під час мобілізації в особливий період є двома окремими категоріями військової служби. На основі цієї позиції суд засудив члена Свідків Єгови до трирічного ув'язнення."

Відтак, ситуація фактично не вирішується.

Згідно з чинним законодавством, альтернативна служба може замінити лише строкову, яка на даний момент є базовою. Отже, формально особи можуть бути мобілізовані, і немає підстав для відстрочки через їх релігійні чи етичні переконання. Незважаючи на те, що Конституція передбачає можливість альтернативної служби, це питання залишається на розсуд командира, як пояснює адвокат Ростислав Кравець у розмові з "Телеграфом". Під час військової служби існує безліч посад, які не вимагають безпосереднього використання зброї, і немає необхідності примушувати особу до цього. Наприклад, є можливості на кухні, у діловодстві та в інших сферах. Таким чином, остаточне рішення приймає командир.

Однак для адептів деяких релігійних течій вже сам процес складання присяги та одягання військової форми є неприйнятним. Тож навіть "доброчесний командир", який призначить когось на кухню, не вирішує цю проблему.

Давайте знову звернемося до Конституції, в якій містяться норми прямої дії. Яка ж різниця, що зазначає закон "Про альтернативну (невійськову) службу", якщо Основний Закон держави чітко дозволяє заміну військової служби альтернативним варіантом у випадках, коли це суперечить релігійним переконанням?

- Так, закон каже, що така ситуація законна [відсутність альтернативної служби у військовий час], але ж сам закон не є цілком правовим, - коментує "Телеграфу" виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.

За інформацією правозахисника, в даний час Конституційний Суд аналізує тлумачення 35 статті Основного Закону. Оскільки остаточного рішення ще не ухвалено, ми знову змушені звертатися до позиції Верховного Суду. Він підтримує ідею альтернативної служби, проте з уточненням, що спочатку потрібно підтвердити свої релігійні переконання, а лише потім можна подавати заявку на альтернативну службу. Таким чином, ми стикаємося з певним замкнутим колом.

Народні обранці мали б можливість скасувати це, внісши зміни до відповідного законодавства та дозволивши альтернативну службу навіть у період мобілізації. Варто зазначити, що ще у 2023 році нардеп від "Слуги народу" Георгій Мазурашу виступав з ініціативою щодо таких реформ. Проте його законопроект так і не був розглянутий.

Він, як кажуть, "перебуває на розгляді в комітетах". Іншими словами, його просто ігнорують, - поділився думкою Мазураш у розмові з "Телеграфом".

Чому? Бо ж ризики очевидні: всі ухилянти раптом можуть стати ідейними відмовниками.

Що турбує державні органи? Це те, що в умовах нинішньої ситуації в системі ми можемо зіткнутися з утворенням великого каналу для ухилянтів. Для них це стане своєрідною можливістю: я краще приєднаюся до цієї релігійної спільноти, і отримаю "пільговий" військовий квиток. Ми можемо отримати десятки, якщо не сотні тисяч нових "віруючих". І це буде несправедливо по відношенню до тих, хто виконує свій обов'язок, - зазначає Павліченко.

Однако!

Необхідність підтвердження своїх переконань можна закріпити в законодавстві, створивши чіткий і конкретний механізм, що унеможливить судову інтерпретацію цих переконань на власний розсуд. А для "відсівання" нових "віруючих" можна застосувати аналогічний підхід, як це було зроблено у випадку з бронюванням священнослужителів, коли відстрочка була дозволена лише для релігійних організацій, зареєстрованих в Україні до 26 грудня 2024 року.

Отже, суть полягає в механізмі. Власне, це визнають і в Верховній Раді.

- Тут немає спротиву [влади]. Всі налаштовані вирішити питання. Це суто проблеми з тим, як це все виписати, - зазначив в коментарі "Телеграфу" Микита Потураєв.

Однак, розробляти цей новий механізм парламентарі поки що не готові.

- Не плануються [зміни до законодавства]. Це неодноразово обговорювалося, були робочі групи на рівні уряду, однак дійшли до висновку, що наразі зміни в законодавство, які б були дієві, а з іншого боку, не створювали загроз - внести неможливо, - підкреслив Потураєв.

Втім, намагання зберегти існуючий хиткий баланс між загрозами національній безпеці і правами віруючих, лишаючи все як є, не видається надто ефективним рішенням.

Суть справи не в "вегетаріанській" позиції країни, що перебуває у війні, а також не в створенні можливостей для тих, хто ухиляється від служби. Для так званих "звичайних" ухилянтів загроза ув'язнення може стати вагомим стимулом, щоб не ігнорувати повістки ТЦК. Проте для затятого вірянина питання виглядає інакше. Який сенс відправляти його за грати, якщо він не відмовляється виконувати свій обов'язок перед країною, наприклад, працюючи в державних чи комунальних підприємствах, які, до речі, страждають від браку кадрів через мобілізацію?

Важливо усвідомити, що у контексті оборонної справи не має сенсу покладатися на тих, хто всіляко намагається уникнути призову на військову службу. Замість цього, доцільніше знайти способи залучити їх до виконання інших завдань, зокрема, до роботи в економічному секторі. Саме економіка є основою для забезпечення оборонних сил та підтримки армії з боку громадян, - підкреслив Мазураш.