Трамп у безвихідній ситуації: чи загрожує Америка повторити помилки, які вже призвели до невдач у В'єтнамі, Іраку та Афганістані?
Конфлікт між США та Ізраїлем проти Ірану, який охопив ряд держав Близького Сходу, спричинив глобальну енергетичну кризу і триває вже більше місяця. Ціна нафти марки Brent перевищила $116 за барель. Аналітики вважають, що якщо бойові дії продовжаться і Іран буде наносити удари по енергетичних об'єктах регіону, блокуючи Ормузьку протоку — важливий шлях для 20% світового нафтового експорту — ціни можуть досягти рекордних показників, перевищуючи рівень 2008 року, коли Brent сягнула $147.
Дональд Трамп і члени його адміністрації час від часу заявляють, що проводять переговори з Іраном і дуже скоро все закінчиться. Речниця Білого дому Керолайн Левітт підтвердила, що США не змінюють термінів операції проти Ірану -- це 4-6 тижнів. За словами американського президента, Тегеран погодився на більшість із 15 пунктів американського плану припинення війни, який США передали Ірану через Пакистан. Водночас Іран заперечує факт прямих переговорів зі США, а мирний план називає "надмірними й необґрунтованими вимогами". Проте за лаштунками залишається найважливіше питання: чи мають представники іранського режиму, з якими США спілкуються чи-то напряму, чи-то через посередників, повноваження підписати угоду?
У перший день початку чергового етапу війни США та Ізраїлю проти Ірану 28 лютого під час спільної повітряної операції було ліквідовано аятолу Алі Хаменеї та членів найвищого військового та розвідувального керівництва Ірану. Новим верховним лідером було обрано Моджтабу Хаменеї, 56-річного сина Алі Хаменеї. Проте, за словами Трампа, він у вкрай важкому стані через серйозне поранення й взагалі не з'являється на публіці. Тож хоч президент США й каже, що теперішній іранський режим "поводиться набагато розумніше" і прагне укласти угоду, інші країни регіону не поділяють такої впевненості, додаючи, що питання розблокування Ормузької протоки взагалі буде окремою від мирного плану домовленістю.
В американських медіа зростає кількість свідчень, що адміністрація Трампа не має чіткого уявлення про те, хто насправді контролює владу в Тегерані. Як вже повідомляло ТСН.ua, США не змогли врахувати всі потенційні негативні наслідки нової війни проти Ірану, зокрема можливе закриття Ормузької протоки, що могло б призвести до глобальної енергетичної кризи. Наразі Трамп запроваджує загрози щодо захоплення іранського експортного нафтового хабу на острові Харг, звинувачуючи союзників по НАТО у відмові допомогти у розблокуванні Ормузької протоки, в той час як США перекидають тисячі військових з елітної 82-ї повітрянодесантної дивізії на Близький Схід.
На даний момент адміністрація США не прийняла рішення щодо початку військової операції на території Ірану. Проте аналітики застерігають, що це може призвести до серйозних наслідків для другого терміну президентства Трампа. Його рейтинг підтримки вже знизився до 33%, а ціни на паливо на американських заправках перевищили $4 за галон (для довідки: 3,78 л). Ще місяць тому ціни становили близько $2,98. Історичні приклади з В'єтнаму, Іраку та Афганістану показують, що США не здатні перетворити свою військову силу (в Ірані американці виявилися не готовими до конфлікту нового покоління з використанням дронів) на політичний успіх.
Отже, у наступній частині статті на ТСН.ua дізнайтеся, які помилки зробили Сполучені Штати під час військових конфліктів у В'єтнамі, Іраку та Афганістані, а також чому ці уроки знову виявляються актуальними.
Програш у В'єтнамі. Американські війська вели активні бойові дії у В'єтнамі протягом восьми років -- від 1965 до 1973 року. Через війну пройшло близько 2,7 млн американських солдатів. Загинуло більше 58 тис. військовослужбовців США. Ще понад 150 тис. отримали поранення й тисячі зникли безвісти. Під час Холодної війни на боці комуністичного Північного В'єтнаму були СРСР і Китай. Південний В'єтнам підтримували США, а також Південна Корея, Австралія та інші.
Незважаючи на свою домінуючу військову силу, Сполучені Штати потрапили в тривалий конфлікт на виснаження без чітко визначеної стратегії для скинення комуністичного уряду. Витрати на військові дії зростали паралельно зі зниженням підтримки з боку населення, яку остаточно підірвав Тетський наступ 1968 року, коли війська Північного В'єтнаму розпочали одночасну атаку на понад 100 міст і військових баз у Південному В'єтнамі. Хоча США та їхні союзники зуміли відбити цей наступ, зображення, зокрема, 77-денної облоги бази морської піхоти Ке-Сан, переконали американців у тому, що, попри запевнення уряду, війна далеко не закінчилася.
Це призвело до завершення політичної кар'єри президента США Ліндона Джонсона, який вирішив не висувати свою кандидатуру на другий термін. У 1969 році, коли президентом став Річард Ніксон, Сполучені Штати запровадили політику "в'єтнамізації". Цю стратегію розробив відомий американський дипломат та держсекретар Генрі Кіссінджер, спрямовану на поступовий вивід американських військ із В'єтнаму. Основною ідеєю було підготовка та оснащення армії Південного В'єтнаму до такого рівня, щоб вона могла самостійно вести бойові дії.
Зрештою все закінчилося підписанням Паризьких мирних угод про припинення вогню між Північним і Південним В'єтнамом у 1973 році, падінням Сайгона (столиці Південного В'єтнаму) у 1975 році після наступу півночі й встановленням комунізму. Цьому передувала відома дипломатична оборудка Кіссінджера щодо нормалізації відносин США з Китаєм у 1971-1972 роках і курс на розрядку з СРСР у Холодній війні. Проте політичне майбутнє Ніксона перекреслив Вотергейтський скандал.
Вторгнення в Ірак і втеча з Афганістану. Втечу США з Афганістану весь світ спостерігав у прямому ефірі. Вивід американських військ після 20-річної війни завершився наприкінці серпня 2021 року, за півроку до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. В мережі безліч відео, як тисячі людей після швидкого колапсу афганського уряду та захоплення столиці Талібаном штурмували аеропорт Кабула, чіплялися за стійки шасі та крила американського військово-транспортного літака С-17, що злітав.
Афганістан зазнав бомбардувань, а згодом і військових операцій, починаючи з 2001 року, після трагедії 11 вересня в Нью-Йорку, внаслідок якої загинуло близько 3000 осіб. Тоді режим Талібан відмовився видати Осаму Бін Ладена і закрити табори Аль-Каїди. У 2003 році США разом зі своїми союзниками розпочали вторгнення в Ірак, метою якого було усунення режиму Саддама Хусейна, якого звинувачували у зв'язках з міжнародним тероризмом, зокрема з Аль-Каїдою. Остаточне виведення американських військ з Іраку, за винятком автономного Курдистану, де зосереджений видобуток нафти, відбулося в січні 2026 року.
Американська спроба встановлення демократії в Афганістані зазнала катастрофічного провалу, зокрема через відсутність довгострокової стратегії, значні витрати, втому суспільства та підтримку корумпованих еліт. Важливо зазначити, що ще під час свого першого терміну на посаді президента Дональд Трамп уклав угоду з Талібаном про виведення військ США та НАТО, до якої не було залучено тодішній афганський уряд. Ситуація в Іраку є подібною: США не змогли створити стабільний демократичний уряд, що призвело до зміцнення Ірану, і країна залишилася розділеною та глибоко корумпованою, з постійними терактами та збройними нападами.
Сучасний конфлікт в Ірані. Як повідомляло ТСН.ua, після успішної спеціальної операції в Венесуелі, в результаті якої американські військові захопили президента Ніколаса Мадуро та його дружину і доправили їх до суду в США, Трамп сподівався, що нова війна з Іраном пройде так само швидко. В американській адміністрації ніхто не передбачав, що Іран може заблокувати Ормузьку протоку, що призведе до глобальної енергетичної кризи. У той же час європейські лідери, зокрема прем'єр Великої Британії Кір Стармер, згадали про вторгнення США до Іраку в 2003 році, легітимність якого викликає безліч питань.
Як видно, незважаючи на значну військову перевагу, історичний досвід свідчить про те, що США не здатні ефективно розробляти стратегії для ведення тривалих конфліктів і повалення авторитарних режимів, не враховуючи всі можливі негативні наслідки заздалегідь. Дональд Трамп, вимагаючи від країн Перської затоки трильйони доларів для ведення війни проти Ірану, яку він сам ініціював, встановив для Тегерана термін – до 6 квітня розблокувати Ормузьку протоку і ухвалити угоду з 15 пунктів. Інакше, за його словами, США розпочнуть удари по електростанціях і нафтових об'єктах Ірану, включаючи захоплення острова Харг.
Проте фахівці попереджають, що навіть якщо Америка захопить цей острів, вона не отримає доступ до іранських запасів нафти. Відновлення контролю над Ормузькою протокою виявиться вкрай складним завданням через дронові технології, якими володіє Іран, і до яких США виявилися не готовими. Крім того, адміністрація Трампа не прагне до співпраці з союзниками для спільного вирішення цієї проблеми, в той час як Іран просувається до введення збору за проходження через Ормузьку протоку та повної заборони на прохід для суден, що належать США, Ізраїлю та їхнім партнерам.
