Старі основи світового порядку зазнали краху. Нова структура безпеки в Європі не може бути реалізована без участі України.

Виступ надзвичайного і повноважного посла України у Великій Британії та Північній Ірландії, а також Головнокомандувача Збройних Сил України в період з 2021 по 2024 рік, Валерія Залужного на безпековій конференції, що відбулася у Chatham House 6 березня 2025 року.

Надзвичайно важливо знаходитися тут, у цій залі, та обговорювати наше, підкреслюю – спільне майбутнє. Хочу ще раз підкреслити, що етап, коли ви могли лише спостерігати за подіями в Україні і, можливо, відчувати за нас переживання, вже минув.

Можливо, деякі з вас вже відчували наближення цих подій, а хтось, навпаки, усвідомлює нові реалії лише зараз. Проте це вже не має значення. Найголовніше – зрозуміти, які кроки слід зробити далі, і що чекає на нас у найближчому майбутньому.

Отже, розпочнемо з, напевно, найважливішого аспекту, який варто обговорити - з концепції світового порядку. Інакше кажучи, це стосується розстановки сил у міжнародній політиці. Немає сенсу заглиблюватися в історію численних змін цього порядку. Зосередимося лише на Ялтинській конференції 1945 року, де керівники трьох країн-переможців визначили перспективи повоєнного світу.

Формування нового світового порядку було завершено 2 серпня 1945 року в Потсдамі, де остаточно визначилися перспективи розвитку світу (принаймні, на наступні понад сорок років). Саме тоді розпочалася війна, яка отримала назву "холодна". Ця епоха тривала до 1991 року, коли відбувся розпад СРСР і завершилося біполярне протистояння.

Світ ще деякий час залишався в рамках старої системи міжнародних відносин, що була закладена в Ялті та Потсдамі. Навіть у монополярному контексті Сполучені Штати успішно підтримували мир і стабільність у глобальному масштабі, часом замінюючи силу фінансами. Незважаючи на ці обставини, міжнародна система залишалася незмінною, а кількість країн, які нібито самостійно визначали своє майбутнє, продовжувала зростати.

Все змінилося 10 лютого 2007 року, коли президент Росії Володимир Путін, за рік до завершення свого другого терміну, виступив на Мюнхенській конференції з питань безпеки. Ця промова стала знаковою в контексті перегляду глобальної системи порядку. "Ніхто не почувається в безпеці, ніхто не може сховатися за міжнародним правом, як за неприступною стіною," - зазначив він.

Мабуть, Захід зробив величезну помилку, не звернувши увагу на застереження Путінa, і жодним чином не пристосувався до наступаючої епохи, через яку ми сьогодні тут і зібралися.

У 2008 році Володимир Путін розпочав військові дії в Грузії, а в 2014 році — в Україні. У 2022 році він здійснив масштабний напад на Україну, використовуючи всі доступні ресурси. Ще 18 років тому Путін заявив, що однополярна світова модель, яка насправді слугує лише інтересам США та обмеженого кола держав, не є життєздатною. Він також зазначав, що країни, що розвиваються, такі як Китай та Індія, в результаті змін стануть одними з найзначніших економік у світі.

Можливо, ми сьогодні можемо побачити, як країни саме Азії, Африки та Латинської Америки намагаються визначати глобальний порядок денний. А що ж Україна? Україна завзято вступила в боротьбу, і змогла дати не лише гідну відсіч ворогу, а й довести і відстояти свою суб'єктність у формуванні системи світоустрою.

Саме через Україну, яка, здавалося, втратила здатність самостійно вирішити проблему війни у 2023 році, в основному через тривогу наших міжнародних партнерів, Росія відверто розпочала формування так званої Осі зла. Склад учасників цієї Осі вам усім добре відомий. І саме у 2024 році, коли ці держави підписували стратегічні угоди, варто було задуматися, чи не є це продовженням курсу на перегляд існуючої системи світового порядку.

Безумовно, Україні непросто самостійно протистояти Вісі зла, навіть із підтримкою партнерів, але вона продовжує свою боротьбу. Конфлікт в Україні набуває все більшого глобального виміру. Його наслідки можна було передбачити, і вони залишаються актуальними й нині. Адже Сполучені Штати, Китай, Росія та Європа виявилися не готовими до війни такої інтенсивності.

Витрати людських життів та економічні збитки в Україні, ресурси, витрачені на ведення війни, міграційні процеси, санкційні заходи, нестача доступних енергоносіїв і ринків для збуту, а також інші виклики стали величезним економічним тягарем для всіх країн, залучених до конфлікту. Це уповільнює їхній розвиток і створює загрози для глобальної стабільності.

Війна в Україні значно виснажила економічні та промислові резерви багатьох країн, особливо Росії, США та європейських держав. У них відчутно не вистачає ресурсів для підтримки військових операцій, і в той же час, збільшення виробництва озброєння стало надмірним, враховуючи можливість досягнення мирних угод.

Отже, можна зробити висновок, що існують об'єктивні підстави для перегляду світового порядку. Важливим пунктом у цьому процесі стане завершення війни в Україні, яке, безсумнівно, вплине на формування нової глобальної архітектури. Справді, старий світовий порядок вже практично зазнав катастрофи. Наприклад, нині стає очевидним, що адміністрація США ставить під сумнів єдність західних держав. Більше того, Вашингтон вже зараз намагається передати відповідальність за безпеку та оборону Європи на місцеві сили, без залучення американських ресурсів.

Такі дії, очевидно, дозволяють припустити можливість розпуску НАТО. Серія переговорів між США та Росією, керівника якої нещодавно оголосили в розшук, свідчить про те, що адміністрація президента США робить все більше кроків у бік підтримки кремлівського режиму. Це може призвести до того, що новою метою для Росії стане саме Європа. Яскравим підтвердженням цього є рішення Кібернетичного командування США припинити будь-які плани, що стосуються дій проти Росії.

Безперечно, відмова Вашингтона визнати агресію Російської Федерації становить нову загрозу не лише для України, а й для всієї Європи. Це свідчить про те, що вже не тільки Росія та її союзники прагнуть підірвати світовий порядок, але й Сполучені Штати фактично беруть участь у його руйнуванні.

Я хотів би ще раз підкреслити, що руйнування старого світового порядку відбувається на тлі швидкого розвитку технологій. Можемо з упевненістю стверджувати, що російсько-українська війна стала каталізатором еволюції, особливо в галузі військових технологій, які, ймовірно, сформують основу майбутньої глобальної безпеки. Саме ті зміни, які відбулися на фронтах конфлікту, стали причиною глобальної кризи в оперативному мистецтві та доктринах НАТО. Традиційні масштабні операції з величезними витратами ресурсів не лише втратили свою значущість, а й стали небезпечними для виконання. Проте цю реальність усвідомлюють лише Україна та так званий "Вісімка зла".

Чи усі учасники, які прагнуть нового світового порядку, готові до цього, чи їм необхідна ще одна війна, аби це усвідомити – поки що залишається під питанням. Одне зрозуміло: технологічні інновації відбулися не лише у сфері оборони, а й у багатьох інших галузях, що вимагатиме переосмислення економічних структур провідних країн. Відповідно, змінилися і потреби, і пріоритети у видобутку природних ресурсів. Чи не нагадує вам це дещо знайоме з історії? Лише час зможе дати відповідь.

Але все ж таки Україна. У цій непростій ситуації, завдяки своїй здатності до опору під час повномасштабної війни, Україна справді стала важливим гравцем у міжнародній політиці. З нею потрібно рахуватися — це стало очевидним для всіх, навіть для найпотужніших країн світу. Україна не втратила свою незалежність. Незважаючи на зміни в стратегіях ворогів і виклики від друзів, вона продовжує боротися, навіть коли це здається неможливим, та досить успішно завдає ударів ворогу.

Україна, хоч це комусь подобається чи ні, фактично виступає не лише як захисник східного кордону НАТО, а й як охоронець східного кордону Європи, який може стати місцем конфлікту. В умовах останніх подій та намірів США щодо безпеки в Європі, а також через недостатню готовність НАТО до протидії Росії, особливо без участі США, роль України стає дедалі важливішою для Європи. Хоча Україна наразі не володіє ядерною зброєю і платить високу ціну за свою незалежність, її Збройні Сили демонструють, що без України нова архітектура європейської безпеки в найближчі 5-10 років буде неможливою.

Існує безліч аспектів, які свідчать про те, що незалежність України на сьогодні є одним із ключових елементів забезпечення безпеки в Європі. Звичайно, в Європі є й інші важливі внутрішні фактори, що сприяють підтримці стабільності. Але в даному випадку мова йде саме про Україну.

Ми повинні обговорити Україну з точки зору:

Безумовно, не занурюючись у деталі, Україні в даних обставинах важливо підтримувати свою автономію у взаєминах з міжнародними акторами. Можливо, для досягнення цього слід:

На завершення, перед тим як розпочати нашу дискусію, хочу звернути увагу на талановитого канадського автора - Карла Шредера. На щастя, він досі живий і здоровий, і в даний момент займається вивченням майбутнього. Якось він зауважив: "Прогнозування потрібне не лише для того, щоб передбачити, що нас чекає, а щоб зменшити кількість несподіванок".