Шахеди в Європі, катування під музику та гарем Путіна: що здивувало на YouTube.
Цього тижня ми пережили чимало труднощів, але наш майданчик приніс нам чимало причин для надії та підвищення бойового настрою.
Учора в моєму місті знову відбулися похорони героя. Іноді такі трагічні події відбуваються щодня, по кілька разів підряд, а часом прощаються одразу два кортежі. Тим часом у Facebook з’явилися фотографії загиблих дітей та їхнього батька, які стали жертвами російського обстрілу в Богодухові, а також зображення зруйнованого будинку в Краматорську, де загинули троє братів. У той же час стрічка новин повідомляє про дискваліфікацію нашого скелетоніста Владислава Гераскевича міжнародним олімпійським комітетом за шолом, прикрашений портретами загиблих спортсменів, оскільки це вважається "політичним маніфестом". Незабаром спортивний арбітражний суд відмовився розглядати апеляцію Гераскевича на рішення МОК.
У цей момент наш мозок може або розірватися від напруги, або просто відключитися через відчай. Обидва варіанти не є вдалими, адже вони ускладнюють опір російській агресії. Український YouTube стає своєрідною підтримкою, нагадуючи, що ти не один зі своїми переживаннями. І, що важливо, він змушує замислитися.
Розпочну з найновішої та найцікавішої інформації. Ютуб-канал "Європейської правди" опублікував коротке відео, яке Український дім презентував на Мюнхенській безпековій конференції. Це двохвилинний ролик, створений за допомогою штучного інтелекту, в якому російські "шахеди" здійснюють атаки на європейські міста. "Фільм" демонструвався на фоні збитого ударного безпілотника, який українці також привезли до Мюнхена. Виглядає дуже правдоподібно, хоча автори чомусь вирішили позбавити віртуальних "шахедів" їхнього характерного скрипучого звуку. У відео безпілотники здійснюють атаки з ракетним свистом. Мабуть, вони вважали, що класичний саундтрек налякає європейців більше, адже незнайоме "дзеленчання мопедів" може не справити враження. Моя думка - це помилка. За кілька годин ШІ-відео переглянули вже чотири тисячі разів.
У той же день на каналах Української правди, Kyiv Independent та у журналіста Данила Мокрика було презентовано його документальний фільм "Тортури по нотах", що висвітлює жахливі випадки катування цивільних осіб у російському полоні. Це надзвичайно шокуюче відео, в якому свідки розповідають про різноманітні форми російських тортур і їхній вплив на фізичне та психічне здоров'я постраждалих.
Фізичні побої, електричні тортури, сексуальне насильство та залякування, катування голодом, спрагою, холодом, безсонням і жахливими умовами утримання, загрози родині та тортури дітей на очах у матері — це лише частина жахіть.
У стрічці представлені спогади чеченського активіста з прав людини Ахмеда Гісаєва, який пережив російський військовий полон під час конфліктів між Росією та Чечнею.
— У кімнаті мешкали щури, які підійшли до мене й почали нюхати. Згодом вони зникли, і я відчув їхню відсутність. Це були єдині створіння в моєму оточенні, що не проявляли жодної агресії, — поділився він.
Тому не варто принижувати тварин і використовувати образливі порівняння, називаючи росіян щурами, свинями або собаками. Тварини не винні у тих жахливих спогадах, які поділилися шестеро українців, які пережили російський полон після початку повномасштабного вторгнення. Серед них були дві жінки та четверо чоловіків різного віку та соціального становища, всі вони були цивільними на момент захоплення.
Данило Мокрик звернувся до героїв з питанням: чому росіяни вдаються до таких дій? Відповіді виявилися двох видів: по-перше, для створення атмосфери страху серед мешканців окупованих регіонів, а по-друге, через власне схильність до цього. Автор охарактеризував катування як "культурний феномен Росії" — військові та силовики цієї країни з великим задоволенням практикують тортури протягом багатьох поколінь.
Проєкт, безумовно, зорієнтований переважно на західну аудиторію. У паузах між сповідями більшість персонажів, до речі, свідчили з відкритими обличчями та під своїми справжніми іменами. Фільм щедро насичений фрагментами "Лебединого озера", виконаними українським оркестром, а також художньою реконструкцією подій. Для українців такий візуально-акустичний супровід може бути менш необхідним, а навіть зайвим. Ми давно усвідомлюємо, що росіяни, з одного боку, намагаються вчинити насильство, а з іншого – хрестяться.
Проте світові варто пам'ятати, що російське насильство, що здійснюється в кращих традиціях радянського КДБ, маскується під покровом "величної російської культури".
Протягом півдоби фільм переглянули більше 25 тисяч глядачів.
Цього тижня Данило Мокрик двічі привернув увагу на YouTube. Спочатку на його каналі з'явилося інтерв'ю з народним депутатом Максимом Бужанським.
Представляючи гостя, ведучий наводив дані з Вікіпедії, в яких зазначено, що Бужанський є "українським політиком, державним діячем і проросійським блогером". Журналіст також наголосив, що зміни, внесені депутатом до законопроєкту стосовно антикорупційних органів, стали причиною виникнення Картонкового майдану. Він також згадав, що в минулому мав конфлікт із Бужанським після смерті Андрія Портнова, з яким той підтримував дружні стосунки.
Як на мене, то останні три пункти візитівки є аргументом, чому це інтерв'ю не мало відбутися взагалі, але, напевно, статус українського політика та державного діяча переважив. Можливо, журналіст хотів перевірити, чи не змінив пан Бужанський свою думку.
Спойлер: ні, він залишився при своїй думці. Він продовжує стверджувати про нібито утиски російської мови в Україні та пресування української православної церкви, а також висловлює критику щодо Майдану та незалежності антикорупційних структур. Іншими словами, він просуває те, що можна охарактеризувати як "російські наративи".
Мокрик прямо вказав Бужанському на те, що він копіює російського лідера Путіна.
— Усе, що ви згадуєте — щодо перевороту на Майдані, обмеження прав мови, церкви та зовнішнього контролю. Усі ці питання піднімав Путін у своїй промові 21 лютого 2022 року, — зазначив Мокрик.
– Якщо б ми насправді виконували наші закони та Конституцію, про що я говорю, тоді Володимир Путін не мав би жодних підстав для висловлювань, – зазначив Бужанський.
-- Я б вигадував щось нове, -- відповів ведучий.
— Ні, йому залишався лише шлях до вбивства. Ми, незрозуміло з якою метою, сформували ряд вразливих тем, і він атакує саме ці аспекти.
-- І ви також, у гармонії з ним.
-- Я не хочу, щоб у нас були вразливі питання, а він хоче захопити нашу країну, -- сказав нардеп.
Впродовж бесіди Мокрик неодноразово намагався затиснути Бужанського у кут, але кожний раз останнє слово залишалося за нардепом. Спокійний тон бесіди -- а Мокрик прямо сказав, що після інтерв'ю із нардепом Олексієм Гончаренко намагається стримуватися -- додав ваги усім аргументам гостя, якими б вони не були маніпулятивними чи навіть абсурдними.
— Чи коли-небудь ви чули про те, щоб я щось привласнив? Я хочу, щоб глядачі зрозуміли, що я та особа, про яку ніхто не стверджував, що я намагався щось вкрасти, — зазначив нардеп наприкінці.
Схоже, що відсутність чуток про Бужанського-корупціонера не є доказом нічого. У той же час, Мокрик підтримав думку свого співрозмовника про те, що "необхідно впроваджувати культуру діалогу між людьми, які мають різні погляди".
Залишилося питання "щоби що?". Якими б не були мотиви Мокрика, вже друге поспіль його інтерв'ю підсилює позиції неоднозначних візаві.
Протягом трьох днів інтерв'ю переглянули 19,5 тисяч осіб.
Відволіктися від Бужанського можна було під час нового епізоду подкасту "Кава і омега". Комунікаційниця Ярина Ключковська, замість свого звичного співведучого Володимира Анфімова, провела бесіду з екс-посолом України в США Оксаною Маркаровою. Розмова вийшла надзвичайно цікавою, адже колишня дипломатка, яка нині працює радницею президента з питань відновлення та інвестицій, має унікальні знання про американців і світові процеси в цілому.
Обговорили скорочення в "Вашингтон пост" та їхній вплив на Україну, що читає Трамп і куди слід звертатися, щоб висловити свою позицію. Маркарова вважає, що першочергово потрібно комунікувати з простими американцями, оскільки еліти в ще демократичних Сполучених Штатах прислухаються до думки виборців.
- Я багато їздила по регіонах. Люди абсолютно щиро слухали і багато з них, навіть місцеві журналісти, питали: а що, війна ще триває? Нам треба інформувати їх, -- розповіла вона.
Ми окремо обговорили, чи залишаються релевантними ті цінності, які раніше вважалися фундаментом сучасної західної цивілізації.
Чи актуальні цінності в наш час? Я спостерігаю значні зміни. Цінності стали схожі на фіговий лист, що приховує справжні інтереси. Багато людей взагалі відмовляються від цього листка і відкрито говорять про те, що їх насправді цікавить, — зазначила Ключковська.
Маркарова несподівано внесла нотку оптимізму.
— Я б не стала робити загальні висновки. Я зустрічала безліч людей, для яких цінності мають велике значення, і вони на різних позиціях намагаються їх реалізовувати. Але також є чимало тих, для кого цінності важливі, хоча вони розуміють, що інші можуть діяти зовсім по-іншому, — зазначила гостя.
Маркарова наголосила, що зараз цінності, навпаки, стають життєво необхідними, адже допомагають захиститися від країн, які їх ігнорують.
-- Прийшов час будувати новий альянс, побудований на принципах, які не тільки правильні з погляду моралі, а й економічно вигідні для всіх. Якщо ви хочете, щоб ваш бізнес існував наступні 50-100 років, ви повинні поставити собі питання, чи всі ваші ланцюжки постачання, чи персонал, який у вас працює, чи ви впевнені, що це не буде використано проти вас. Стара концепція про те, що чим більше ми торгуємо один з одним і інвестуємо в ці країни, і це убезпечує вас від нападу, вже не працює. Не можуть існувати бізнес і безпека окремо, це одна сфера, -- сказала вона.
Протягом шести днів подкаст переглянули 1,1 тисячі разів.
Ще одним подкастом, який справив на мене велике враження, став новий проєкт "Суспільного" у співпраці з виданням "Ґрати" під назвою "Мимо волі". Ця серія присвячена історіям людей, які пережили окупацію. Подкаст доступний на кількох платформах, зокрема на ютуб-каналі "Суспільне. Документалістика". Перший сезон, що складається з чотирьох епізодів, висвітлює життя двох мешканок Лиману — Тетяни Потапенко та Валентини Ткач, які були засуджені за колабораціонізм. Автором та ведучим цього проєкту є журналіст Олексій Арунян. У 2023 році він також презентував подкаст "Лиман: чужі серед своїх", що розповідає про судові процеси над мешканцями Лиману.
Основна концепція твору "Мимо волі" є цілком зрозумілою: у підданому обстрілам і згодом захопленому Лимані панувала справжня жахлива ситуація. Люди страждали від нестачі їжі, похилий вік не рятував від смерті без необхідної медичної допомоги, а померлих ховали прямо на городах. За хлібом доводилося буквально боротися в чергах. Мешканці змушені були шукати способи виживання, і тому контакти з окупантами часто ставали справою необхідності.
Згідно з Женевською конвенцією, цивільні особи на окупованих територіях можуть бути залучені до праці на окупантів для задоволення основних потреб, за умови, що їхня діяльність не пов'язана із військовими діями.
У подкасті є розповіді самих осуджених та свідків подій, які наполягають, що ніякої винагороди від ворога жінки не отримували, а просто допомагали сусідам із вугіллям для опалення чи продуктами. Для цього потрібно біло спілкуватися із загарбниками.
У матеріалах судового процесу представлено аргументи обвинувачення, яке охарактеризувало діяльність жінок як співпрацю, а не волонтерство. Однак для більш глибокого розуміння ситуації мені бракує хоча б одного живого коментаря від представників СБУ або прокуратури, які могли б роз'яснити, чому, на їхню думку, Женевська конвенція в даному випадку не застосовується.
Можливо, слідчі чи прокурори з'являться у наступних епізодах, адже поки вийшло лише дві серії. Втім цей коментар, якщо він є, мав би з'явитися десь на початку. Без нього не можна позбутися враження, що ми не знаємо чогось важливого.
У будь-якому випадку подкаст спонукає до роздумів про тему, що є настільки ж глибокою, як безодня. Сотні тисяч українців опинилися під окупацією, і протягом цих чотирьох років вони не мали змоги уникнути контактів з окупаційною владою. Які перспективи чекають на них у разі звільнення?
На "Суспільному Документалістика" два епізоди подкасту за тиждень сумарно прослухали більше 2,5 тисячі разів, але з урахуванням інших платформ, ймовірно, загальна аудиторія є значно більшою.
В заключенні я поділилася двома відео, які дивним чином виявилися вражаюче схожими.
Перше відео під назвою "Історія українського протесту: чому ми виходимо на Майдан, навіть коли страшно?" було випущено в рамках проєкту "Прощавай, імперія" від Суспільного. Ведуча Олеся Котубей-Геруцька разом із експертами — журналістом Віталієм Портниковим, директором Інституту фронтиру Євгеном Глібовицьким, журналісткою Мирославою Барчук та військовою медикинею Марією Назаровою — досліджувала, які чинники спонукають українців виходити на вулиці в протестах і чому аналогічні події не відбулися в Росії та Білорусі.
Розділ про сусідів виявився надзвичайно цікавим, оскільки, хоч ми вже позбулися ілюзій та сподівань на "бунт на болотах", питання все ще залишається відкритим: що стало перешкодою для перемоги зборів на Болотній площі в Москві у 2012 році та протестів у Мінську у 2020 році? Адже історія могла скластися зовсім інакше, і сотні тисяч українців могли б залишитися живими.
Експерти проєкту вважають, що головна наша відмінність з сусідами полягала в тому, що українських протестувальників часів незалежності завжди підтримувала легітимна опозиція, якої були позбавлені білоруси та росіяни.
Хто такий Борис Немцов? Чи був він депутатом міської ради? Віталій Портников зазначив, що всі шляхи, що давали можливість навіть найменшим опозиційним діячам потрапити в парламент, були перекриті.
Саме про це говорив і гість Яніни Соколової, ідеолог Російського добровольчого корпусу Олексій Льовкін. Інтерв'ю з ним вийшло на каналі журналістки, а також на каналах ProUA та РДК.
В Росії ведеться боротьба не стільки з політичними рухами, скільки з ідеєю суб'єктності. Можна бути хоч комуністом, проте будь-яка особа, яка прагне виразити свою незалежність або амбіції, особливо якщо вона молодша за Путіна, може зіткнутися з серйозними наслідками. Адже Путін – це єдина фігура на політичному олімпі, а поруч з ним не може бути жодного іншого сильного лідера. Вся російська політична система нагадує гарем, де панує тільки один, – зазначив Льовкін.
На думку експерта, справжня опозиція відсутня як в Росії, так і в еміграції. Єдині росіяни, які активно протистоять Путіну, — це добровольці, що служать у Збройних Силах України.
І ти не зможеш заперечити.
Лише за чотири дні у Яніни Льовкіної переглянули 75,5 тисяч глядачів, тоді як епізод "Прощавай, імперія", що висвітлює протести, зібрав 3,8 тисяч переглядів всього за два дні.
