Саміт ООН в Анталії: російські енергетичні ресурси та питання безпеки України.

9 листопада в Анталії, Туреччина, розпочнеться кліматична конференція ООН, де Україна також буде представлена. Основною темою обговорення стане зменшення викидів парникових газів.

Світ зменшує їх споживання занадто повільними темпами, щоб запобігти небезпечним наслідкам зміни клімату. Незважаючи на міжнародні угоди та активний розвиток відновлювальних джерел енергії, держави продовжують використовувати значні обсяги вугілля, нафти та газу.

Для більшості країн світу глобальне зменшення споживання викопного пального є важливим кроком до забезпечення екологічного майбутнього та боротьби з кліматичними змінами. Однак для України це питання набагато серйозніше — це питання виживання та енергетичної стабільності. Адже доходи від продажу викопних енергоресурсів складають значну частину російського бюджету, з якого фінансується військова агресія.

Отже, Україна має серйозні підстави вимагати, щоб міжнародні переговори про відмову від викопного пального включали також питання фінансування агресії з боку Росії.

Світ повинен діяти швидше.

У новому звіті Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP), який був опублікований у жовтні 2026 року, зазначається, що перевищення глобальної температури на 1,5 °C у порівнянні з доіндустріальними показниками є практично неминучим. Тепер наше завдання полягає в тому, щоб зменшити це підвищення та скоротити його тривалість, прагнучи повернутися до межі в 1,5 °C до кінця століття.

Однак, не все втрачено. Згідно з оцінками UNEP, сектор відновлювальної енергетики росте швидше, ніж передбачалося раніше, а заходи з кліматичної політики вже сприяли зниженню викидів у ряді країн та галузей економіки. Проте для досягнення необхідних результатів слід істотно пришвидшити ці процеси.

За нинішньої кліматичної політики середня глобальна температура протягом цього століття може зрости на 2,8 °C. Навіть якщо держави повністю виконають заявлені кліматичні зобов'язання, прогнозований рівень потепління становитиме близько 2,6 °C.

Для того щоб стримати підвищення температури і забезпечити можливість повернення до 1,5 °C до кінця століття, світ повинен зменшити викиди парникових газів на 18% до 2030 року, на 45% до 2035 року та на 69% до 2040 року в порівнянні з показниками 2025 року.

Одним із найважливіших завдань є відмовитися від використання викопного пального. Саме процес його спалювання є провідним джерелом викидів вуглекислого газу, що виникають внаслідок людської діяльності.

Які домовленості досягли країни та чому цього недостатньо?

У грудні 2023 року, під час кліматичної конференції ООН, що проходила в Дубаї, представники майже 200 країн вперше дійшли згоди щодо необхідності відмови від викопного пального – вугілля, нафти та газу – в енергетичних системах. Цей крок став значущим для міжнародної кліматичної політики. Держави також виступили з закликом до трократного збільшення світових потужностей відновлювальної енергетики та подвоєння середньорічних темпів підвищення енергоефективності до 2030 року.

Однак домовленість, досягнута в Дубаї, хоча й визначила напрям енергетичного переходу, але не встановила єдиного обов'язкового графіка для всіх країн. Спробу створити таку дорожню карту зробили на наступній кліматичній конференції ООН 2025 року в бразильському Белені. На цьому наполягала група країн. Проте включити це рішення до офіційного підсумкового документа не вдалося. Після завершення конференції Бразилія як країна -- господар саміту розпочала окрему роботу над дорожньою картою поза формальним переговорним процесом Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Отже, попри міжнародне визнання необхідності енергетичного переходу, країни досі мають узгодити конкретніші підходи до реалізації вже ухвалених рішень. І це мають вирішити на нинішній кліматичній конференції. Зараз головне питання полягає не в тому, які нові обіцянки дадуть держави, а в тому, як вони виконуватимуть уже взяті зобов'язання.

Як викопні енергоресурси все ще забезпечують фінансові надходження для Росії.

Незважаючи на міжнародні санкції та відомі заяви про зменшення імпорту, Росія все ще залишається одним з провідних світових експортерів викопного пального, отримуючи суттєві фінансові надходження від його реалізації.

Згідно з інформацією Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), протягом чотирьох років повномасштабної війни Росія заробила понад 1 трильйон євро від експорту викопного пального. Тільки за минулий рік цей показник досяг 193 мільярдів євро. Хоча це на 19% менше, ніж у попередньому році, і на 27% нижче за показники до початку вторгнення, доходи від нафти і газу все ще складають значну частину російського бюджету, який безпосередньо використовується для фінансування військових дій проти України.

Санкції змусили Росію адаптувати свої логістичні маршрути, але не відняли у неї доступ до ринків: за чотири роки після вторгнення Китай, Індія та Туреччина стали джерелом 93% імпорту російської сирої нафти.

Росія також відіграла важливу роль в історії зміни клімату. За приблизними оцінками, в період з 1850 по 2025 роки загальний обсяг викидів парникових газів з цієї країни складе близько 185 мільярдів тонн. Це ставить Росію на третю позицію у світовому рейтингу за цим критерієм.

Таким чином, російські енергетичні ресурси, що видобуваються з надр, становлять суттєву проблему як у сфері кліматичних зобов'язань, так і з точки зору безпеки української держави.

Чому відмова від викопного пального є важливою для України?

Напади Росії на електростанції та енергетичні мережі виявили вразливість системи, яка значною мірою покладається на великі централізовані інфраструктури. Таким чином, Україні необхідно не лише відновити те, що було знищено, але й визначити напрямок розвитку своєї енергетики на найближчі десятиліття.

Проте виникає суттєве питання: чи не створюємо ми нову залежність від вуглеводнів під час процесу відновлення? Адже енергетичні інфраструктури, в які Україна вкладає кошти сьогодні, залишатимуться в експлуатації протягом багатьох років. Тому важливо розглядати рішення, що допомагають вирішити сьогоднішній енергетичний дефіцит, з точки зору їхнього впливу на майбутнє.

Один із важливих напрямків – це розвиток децентралізованих систем відновлювальної енергетики. Сонячні електростанції в комбінації з енергозберігаючими системами здатні забезпечувати електрикою лікарні, підприємства та інші критично важливі об'єкти навіть в умовах збоїв у централізованому електропостачанні. Крім того, такі рішення сприяють зниженню використання викопних видів пального та зменшенню викидів парникових газів.

При цьому розвиток відновлюваної енергетики не має відбуватися за будь-яку ціну. Будівництво нових сонячних і вітрових електростанцій має враховувати вплив на природні екосистеми та відповідати природоохоронним вимогам. Інакше, намагаючись розв'язати одну екологічну проблему, ми ризикуємо створити іншу.

Які кроки потрібно зробити Україні на конференції в Анталії?

Для України ці перемовини є шансом підкреслити, що залежність людства від викопних видів пального несе не лише екологічні, а й безпекові ризики. Саме тому офіційна позиція нашої делегації повинна базуватися на двох ключових групах питань.

1. Чіткий план скорочення використання викопного палива і санкційний тиск.

Серед наших пріоритетів має бути підтримка конкретного плану поступового переходу від вугілля, нафти й газу з чіткими часовими рамками та практичними кроками. Водночас Україні варто послідовно порушувати питання скорочення міжнародної залежності від російських енергоресурсів і посилення санкцій щодо їхнього експорту.

2. Кліматична відповідальність Росії.

Війна викликає збільшення викидів парникових газів через ведення бойових дій, виникнення пожеж та знищення інфраструктури. Важливо не тільки оцінювати цю шкоду, а й розробляти правові механізми для її компенсації. Зокрема, Україні слід створити законодавчу основу, яка дозволить включити екологічні збитки до міжнародного Реєстру втрат. Крім того, на кліматичних переговорах необхідно піднімати питання історичного та сучасного внеску Росії у глобальне потепління, а також вимагати фінансової відповідальності.

Зрештою, результати кліматичного саміту для України варто оцінювати не лише за кількістю ухвалених декларацій. Значно важливіше, чи наблизять вони світ до реального скорочення використання викопного палива, чи допоможуть зменшити залежність від російських енергоресурсів і чи дадуть країнам більше можливостей для переходу до чистої енергетики. Для України ці питання давно вийшли за межі кліматичної політики. Вони безпосередньо стосуються безпеки, економіки та майбутнього відновлення країни.