"Відстань від Буданова": екс-очільник розвідки поділився інформацією про те, як кремлівські агенти намагаються дестабілізувати ГУР. Інтерв'ю з генералом Скіпальським.
Агентурна мережа країни-агресора Росії досі має можливість вчиняти непрямий вплив на державні структури України, зокрема, на військові. Під її прицілом Служба безпеки України, сили Спецоперацій. Але найбільш дошкуляє Кремлю українська воєнна розвідка і Головне управління розвідки (ГУР) Міноборони. Один з прикладів такого прихованого і добре спланованого впливу - нав'язування українському суспільству думки, що структура ГУР потребує змін, зокрема, заміни її керівника.
Ще однією серйозною перешкодою для реформування критично важливих для безпеки України організацій є внутрішні чинники. Іноді, подібно до радянських часів, при відборі кадрів у різних установах надається перевага не професійним якостям, а відданості та лояльності. Це є вкрай небезпечна тенденція. Саме через це жодна з військових структур сьогодні не може бути впевненою у захисті своїх секретних даних.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив перший начальник Головного управління розвідки України в 1992-1997 роках, ексзаступник глави СБУ, почесний голова Спілки офіцерів України, генерал-лейтенант Олександр Скіпальський.
- Наступ російської окупаційної армії триває фактично з жовтня минулого року. Ми всі очікуємо щонайменше на припинення просування окупанта, а краще - на перелом у війні на нашу користь. Чого сьогодні найбільше не вистачає Україні, аби це сталося? В чому головна перевага ворога - жива сила чи щось інше?
Перш ніж говорити далі, важливо усвідомити, що Україна протистоїть надзвичайно сильному супротивнику, і робить це з неймовірною відвагою. Насамперед, я хотів би вшанувати пам'ять тих, хто пожертвував своїм життям заради України, а також тих, хто сьогодні, в умовах великого випробування, боронить свою рідну землю. Важко уявити, яка інша країна могла б витримати і ефективно захищатися в таких складних обставинах, протистоячи настільки жорстокому та численному ворогу.
Але, безумовно, є проблемні питання. Багато хто закидає нашим західним партнерам, мовляв, недостатньо допомагають тощо. Але б я подивився на цю проблему ширше. Несвоєчасна допомога і певні обмеження з'являються не просто так. Вони виникають через неправильну оцінку стратегічних загроз для демократичних країн Заходу, в першу чергу Сполучених Штатів, з боку країн з тоталітарною системою управління. Загроза, передусім, існує для них, адже Україна, як завжди, опинилася на перехресті цих подій. Сьогодні фактично Україна захищає територіальну цілісність Європи, вона захищає європейців від агресії тоталітарних країн.
Щодо намагань умиротворити агресора... Леви та тигри ніколи не зупиняться на капусті; їхній інстинкт підказує шукати м’ясо. Однак західні лідери, зокрема США, вважали, що Росію можна задовольнити якимось чином. Це призвело до затримок у наданні допомоги Україні, що мало значний вплив на ситуацію.
Варто визнати, що дедалі більше розумних особистостей та політичних діячів на Заході починають це усвідомлювати. Ми повинні висловити подяку нашим союзникам, оскільки їхня підтримка слугує основою для нових можливостей Збройних сил у стримуванні противника та досягненні потенційної перемоги. Це перший аспект.
Друга важлива тема - внутрішня політика України. Формування владних структур через ручний волюнтаристський підхід призвело до зниження професійності та певних моральних стандартів у цих органах. Мені часто ставлять запитання військові, особливо ті, хто повернувся з фронту з пораненнями: "Пане генерале, за яку Україну ми боремося? Чи воюємо ми за Україну для Арахамії? Ми повинні боротися за Україну для українців".
Корупція та безвідповідальність негативно позначаються на розвитку військово-промислового комплексу і на забезпеченні Збройних сил. Невдача в реальному протистоянні корупційним злочинам і у відповідальності винних суттєво підірвала довіру населення до влади. Ми спостерігаємо явну кругову поруку, особливо серед тих, хто відповідає за питання мобілізації та інші важливі аспекти. Такий підхід призводить до деградації системи.
Коли Міністерство оборони піддається звинуваченням у виведенні величезних сум грошей за межі країни, а до відповідальності притягують лише завсклада, в той час як міністри та їх заступники продовжують безтурботно жити, це не можна назвати реальним протистоянням корупції чи наведенням порядку.
Інша проблема полягає у залученні людей без відповідної кваліфікації до управлінських структур або тих, хто виконує незрозумілі та невластиві для них обов'язки. Неприпустимо, щоб одна особа одночасно керувала, наприклад, Збройними силами та Міністерством закордонних справ. Система управління має свої правила, яких необхідно дотримуватися. Спроби управляти нею вручну призводять до серйозних ускладнень.
Отже, у даний момент нам необхідно діяти на двох напрямках: формування та підготовка нашого мобілізаційного потенціалу, а також інформування суспільства. Проте влада зобов'язана демонструвати зразки чистоти, етики та високих моральних стандартів. В іншому випадку, це може призвести до загрози для України.
- Ви сказали про залучення непрофесіоналів у владні структури, про формування структур влади шляхом ручного управління. Чи вважаєте ви, що на сьогодні виникла нагальна потреба переглянути такі підходи? Зокрема, щодо формування кадрового складу в Головному управлінні розвідки Міноборони?
Безсумнівно, ця ситуація спостерігається не лише в Головному управлінні розвідки. Подібні труднощі виникають також у Службі безпеки та інших державних органах і міністерствах, де іноді обирають не настільки кваліфікованих, але завжди відданих працівників. Професіонали мають своє бачення ситуації. Прислухаючись до них, керівник може прийняти найбільш обґрунтоване рішення, яке не буде залежати від суб'єктивних чинників, таких як настрій, чутки чи підказки.
Говорячи про Головне управління розвідки, можна сказати, що це стало для мене справжнім сенсом життя. Протягом п'яти років, з 1992 по 1997, я разом з однодумцями був причетний до створення та керівництва цією організацією. Ми закладали основи військової розвідки на принципово нових засадах. Вже тоді ми усвідомлювали, що Україні необхідна національна військова розвідка, котра не ґрунтувалася б на традиціях радянської чи навіть царської імперії, а спиралася на нові, сучасні цінності. Нам вдалося сформувати базу для державності в розвідувальній сфері, а також закласти основи патріотизму і української ідентичності. Завдяки цим зусиллям, навіть такі відомі опоненти, як Соломатін, міністр оборони Лебедєв та Єжель, не змогли знищити те, що ми створили. І вже не згадуючи про тих, хто приєднувався до їхніх спроб розкрадання військових ресурсів.
Я спостерігав першу хвилю обговорень у ЗМІ, які стосувалися Кирила Буданова. Вважаю, що це людина, яка займає своє місце в системі. Саме молодий та енергійний бойовий генерал повинен керувати такою ключовою структурою, як Головне управління розвідки, особливо в умовах війни. Проте його молодість та успіхи викликають певну заздрість. Виникає питання: чому Буданова відзначають, а інші генерали залишаються непоміченими? До цього додається ще й синдром політичного іміджу, що є дуже небезпечною тенденцією, яку не можна ігнорувати.
Однак важливо усвідомлювати, що політичний імідж тих, хто не в змозі виконувати свої обов'язки на високих посадах або зловживає своїми повноваженнями, поступово погіршуватиметься в очах суспільства. Водночас репутація авторитетних військових командирів буде тільки зміцнюватися.
Українська військова розвідка організована за зразком американського військового розвідування та деяких європейських моделей. Це інституція, що не підпорядковується тоталітарним методам. Президент Зеленський правильно зазначив, що Буданов наразі виконує свої обов'язки. Я вважаю, що це абсолютно правильно.
Ще одним суттєвим аспектом є російський вплив. Якщо Росії вдається дестабілізувати виборчі процеси в США та Європі, то можна лише уявити, наскільки потужним може бути її вплив на Україну, де завдяки історичним зв’язкам та минулому їй відомі всі нюанси. Цей вплив стає явно помітним.
Наприклад, кілька тижнів тому було обговорено питання пенсійного забезпечення для військовослужбовців, які відстоюють свої права, зокрема, через судові інстанції. Чи дійсно ви вважаєте, що пані Третьякова не усвідомлює, що в умовах війни, коли органи, відповідальні за мобілізацію, втратили свою репутацію, порушувати такі питання є недоречним? Це виглядало як спроба дестабілізувати ситуацію, і, на щастя, в адміністрації чи, можливо, в РНБО знайшлися люди, які змогли застерегти її від цього кроку. Проте я переконаний, що після таких дій має бути не просто попередження, а й допити в Службі безпеки, оскільки подібні вчинки можуть суттєво підірвати ситуацію в оборонній сфері.
Яка, на вашу думку, структура в Росії є найнебезпечнішою для самої ж Росії? Вочевидь, це воєнна розвідка. Її агентурна мережа активно функціонує, і через кілька передач інформації з'являється особа, яка вважає, що меседж справедливий, і починає робити заяви про необхідність реформування ГУР та завдання нищівного удару по системі воєнної розвідки.
Я, як особа, що брала участь у формуванні фундаменту, на якому українська військова розвідка ефективно реалізує свої місії, вважаю за потрібне заявити: тримайтеся подалі від ГУР та Кирила Буданова.
Ми усвідомлюємо, яку значущість мають розвідувальні дані в умовах цієї війни. Чи помічаєте ви, що, незважаючи на те, що велика війна триває вже майже три роки, існують ознаки, що деякі з наших розвідданих потрапляють до рук ворога?
Безсумнівно, такі явища мають місце. По-перше, наукові дослідження показали, що приблизно 80% розвідувальних даних отримується з публічно доступних джерел. Крім того, існують технічні можливості, які варто враховувати. Наприклад, навіть якщо ми спілкуємось по телефону через захищений зв'язок, деякі підрозділи або організації, що займаються збором інформації, можуть технічно обійти ці заходи безпеки.
Я наведу яскравий приклад. На початку 2014 року, коли Росія лише почала активні бойові дії на Донбасі, наші військові часто висловлювали незадоволення: ми вирушили на розвідку, а нас раптово атакували. Проте, у кожного з них у кишені був увімкнений мобільний телефон. Це давало ворогу можливість миттєво відстежувати, яка група і яким маршрутом рухається — навігаційні системи робили свою справу. І, відповідно, наносився удар.
Ми обговорили це питання з тодішнім секретарем РНБО Турчиновим, і лише через рік у Верховній Раді було прийнято рішення щодо обмеження використання мобільних телефонів під час бойових дій. Рік! З такими темпами, звичайно, неминучі витоки інформації.
Не слід забувати, що противник вкрай хитрий. Ми спостерігаємо за очевидними диверсійними акціями, які неможливо приховати — підпали автомобілів, трансформаторних станцій, різноманітних технічних споруд тощо. А що вже казати про професійну агентурну діяльність? Завдання виявлення таких мереж завжди залишалося актуальним для СБУ і залишається таким і досі.
Я знаю, що в Малюка наполовину зв'язані руки. Він міг би зробити набагато більше. Але тут знову ж таки відіграє роль волюнтаристичне втручання у роботу СБУ - певних людей не чіпати тощо - це перешкоджає роботі. Тому, на жаль, сказати, що витоків не буде, я не можу. Я бачу, що наша контррозвідувальна робота по всіх напрямках - і культура, і релігія, і економіка, і ВПК - потребує значного покращення.
Згідно з інформацією, наданою заступником керівника Головного управління розвідки Вадимом Скібіцьким, Росія розробила прогноз подій на міжнародній арені до 2045 року, який включає план розподілу України на три частини. Як ви вважаєте, чи є ймовірність, що впродовж наступних 20 років агресор зможе реалізувати цей план з якихось обставин?
- Я поділяю точку зору Вадима Скібіцького. Якщо Захід, США, країни НАТО не зрозуміють загроз, усе може бути. Росія розраховує на те, що вже не раз було в історії. Подивіться, на окупованій частині України вже відмобілізували значну частину українців - примусом та агітацією - і їх вже готують для залучення у бойові підрозділи, що воюють проти України.
Якщо Захід не зрозуміє загроз, не консолідується і не допоможе Україні перемогти в цій війні, залишитися потужною країною, то я не виключаю, що в ті роки, на які розраховує Путін, по Берлину і по Парижу можуть їздити його "козаки".
Я б не бажав, щоб українці стали частиною російської імперської окупаційної армії і брали участь у боротьбі проти союзників України, які нині надають нам значну підтримку, і, сподіваюся, зможуть допомогти ще більше в нашій обороні.
Ми обговорювали довгострокові наміри агресора, проте Кремль неодноразово висловлював свої цілі на більш короткий термін — "звільнення" чотирьох українських областей, які Росія включила до своєї конституції, "демілітаризацію" України та забезпечення гарантій невступу до НАТО. Які умови можуть змусити державу-агресора зменшити свої експансіоністські прагнення? Коли Кремль може бути готовий до справжніх мирних переговорів, а не до ультиматумів про капітуляцію України?
Безумовно, Росія зробить кроки до компромісу лише під тиском, коли опиниться у безвихідній ситуації. Не впевнений, чи готовий до цього Путін, але він не є єдиним представником Росії. Я впевнений, що в країні існують і прогресивні сили. Соціологічні опитування свідчать про те, що дедалі більше росіян починають усвідомлювати абсурдність ведення війни проти України, особливо з огляду на людські втрати та економічні збитки, які несе Росія.
Потрібна тільки вміла політика України - дипломатична, військова, - консолідована з країнами Заходу і з іншими державами, які усвідомлюють загрози виникнення Третьої світової війни чи ядерної війни. Людство повинно турбуватися про своє майбутнє. Але мене як аналітика дивує, що досі більшість людей не бачить тієї загрози, яку вже сьогодні для землі, для її населення несуть бойові дії - і екологічні, і економічні, і інші. Треба роз'яснювати суспільству, що ця війна, окрім фашистський амбіцій з боку російської влади, нічого іншого для планети не несе.
