Чи готовий Рубіо підтримати Україну та Європу?
Чи вдасться склеїти трансатлантичний розкол, який виник ледь не зразу ж після інавгурації Дональда Трампа на другу президентську каденцію? Таким було головне питання цьогорічного Мюнхенського форуму з питань безпеки. Звісно, тема російсько-української війни й необхідності військової допомоги Києву нікуди не зникла, але відійшла в дискусійну тінь, бо з цим і так все зрозуміло: Росія - агресор, Україні треба допомагати всіма силами й засобами - крапка.
Чи таки не все зрозуміло, наприклад, для актуальних господарів Білого дому? І, може, саме звідси й бере свій початок згаданий розкол? Який був не просто чітко, а брутально артикульований на минулорічному форумі в Мюнхені новоспеченим на той момент віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. Він тоді почав зухвало повчати європейців, як їм правильно "батьківщину любити". Стверджував, зокрема, що проблеми з міграцією і свободою слова нібито загрожують Старому континенту значно більше, ніж Росія та Китай. І завершив свою тираду прозорим натяком, що, мовляв, Сполучені Штати не зобов'язані захищати європейців від евентуальних зовнішніх загроз.
Ми вже обговорили брутальність виразів. Тепер варто розглянути, чи був зміст висловлювань вдалим. Деякі експерти вважають, що нова адміністрація США спонукала Європу до активних дій. Можливо, в цьому є частка правди, але заява Венса про те, що європейці повинні самостійно справлятися з проблемами, звучала б доречніше в інший час, а не під час найкривавішої війни на континенті з моменту закінчення Другої світової війни. У такій ситуації було б доцільно об'єднати зусилля...
Проте це сталося вже рік тому. Чи змінилася позиція Америки з того часу? Щоб дізнатися відповідь на це питання, всі - як тисячі учасників Мюнхенської конференції, так і мільйони людей за її межами - з нетерпінням очікували виступу державного секретаря США та радника президента з питань безпеки Марка Рубіо.
І Рубіо, на якого покладалися такі великі надії, певною мірою їх виправдав. Його виступ за формою був значно коректнішим і виваженішим. А за змістом... Зі змістом треба ще розібратися. Безумовно, те, що один із найвпливовішим американських чиновників закликає європейців до примирення, до єдності, до спільних дій - це позитив, який не може не викликати відчуття оптимізму.
Яка цінність його висловлювання, що "Сполучені Штати і Європа - це єдине ціле", а також що "американці - це діти Європи, які мешкають у Західному півкулі"? Це не є секретом для тих, хто знає про відносно недавнє освоєння Нового світу. Хоча багато людей у США, зокрема в адміністрації, прагнули б забути чи ігнорувати цю частину історії, Рубіо підкреслює, що "ми пам’ятаємо, ми - сім'я, ми однієї крові".
"Ми сплітаємося одне з одним найглибшими зв’язками, що можуть бути між народами, які виникли внаслідок століть спільного минулого, християнської віри, культурних традицій, спадщини, мовних особливостей та жертв, які наші предки принесли в ім’я спільної цивілізації, спадкоємцями якої ми є", - заявив Рубіо.
Ба більше, високий американський гість чітко задекларував, що Америка навіть під керівництвом суперізоляціоніста Дональда Трампа прагне будувати краще майбутнє світу разом з європейцями - "дорогими союзниками та найдавнішими друзями". Звісно, що після таких слів конференцзал у Bayerischer Hof не міг не вибухнути бурхливими аплодисментами.
Таким чином, Америка знову звертає свій погляд на Європу, глобальна криза відходить у минуле, а трансатлантичні розбіжності ліквідуються. Чи не є це надто раннім проявом оптимізму?
Рубіо не зволікав і почав висловлювати свої думки щодо європейців, яких він назвав "батьками" американців. Він повторив вже відомі тези адміністрації Трампа, критикуючи енергетичну політику Європи та її, на його думку, неефективні зусилля в боротьбі зі змінами клімату. Найбільшої критики зазнала імміграційна політика Європейського Союзу, яку Рубіо охарактеризував як "небезпечну", стверджуючи, що масова міграція може призвести до "зникнення цивілізації".
Ну, як йому можна було б відповісти на такі закиди? Хіба що українською приказкою: не вчи батька дітей робити.
Але найприкріший момент полягає навіть не в цьому повчанні (хай навіть не такому зухвалому, як у Венса торік), а в тому, що так і не пролунало у виступі Рубіо. Наприклад, про перспективи Північноатлантичного альянсу, про чинність засадничої 5 статті Статуту НАТО, про російсько-українську війну, про підтримку України.
Можна уявити, що навіть якщо Джей Ді Венс знову відвідав би Мюнхен, його виступ навряд чи був би таким же зухвалим, як минулого року. Чому так? Тому що за цей рік Америка під керівництвом Трампа, вибачте за вираз, зазнала фіаско. Усі пафосні заяви президента США, який вважається найвпливовішою людиною в світі, виявилися лише порожніми словами, особливо коли йдеться про російську агресію в Україні. Його обіцянки швидко покінчити з війною виявилися нічим не вартими. То чи справді він не має впливу на російського диктатора Владіміра Путіна, або ж у нього просто бракує політичної волі це вплив реалізувати? А може, навпаки, керівник Кремля має більший вплив на Трампа? У будь-якому разі, за рік президент не досяг жодних результатів у цій справі. Залишилося лише хизуватися нереальними досягненнями у вигляді восьми зупинених війн і вимагати Нобелівську премію миру.
Усі ці невдачі, можливо, не знизили самовпевненість Трампа, але Марка Рубіо спонукали переосмислити свою поведінку, ставши більш обережним і стриманим. Розумні уми у Вашингтоні усвідомили, що без участі Європи не вдасться вирішити серйозні виклики, хоч як би хтось не намагався це заперечити.
Одночасно багато політичних аналітиків не змогли утриматися від використання вже відомої метафори про доброго та поганого поліцейського. Хоча їхні методи допиту відрізняються, насправді вони прагнуть до однієї й тієї ж мети. У цій ситуації Венс виступає в ролі "поганого копа", а Рубіо - "доброго".
Однак не слід недооцінювати той позитив, який Рубіо привіз до Мюнхена. Як правильно зазначила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, "виступ державного секретаря викликав відчуття спокою". З цієї причини вона охарактеризувала американського делегата як "надійного друга" та "міцного партнера".
Щодо війни між Росією та Україною, Рубіо висловив кілька важливих думок, нехай і не дуже багато. Він відзначив: "Ми не можемо бути впевнені, чи росіяни дійсно прагнуть завершити конфлікт. Вони стверджують, що готові до цього. Але нам залишається з’ясувати, на яких умовах це можливо і чи зможемо ми знайти такі умови, які були б прийнятні для України і які Росія зможе прийняти. Ми продовжимо досліджувати це питання", - додав він у відповідь на запитання після своєї промови.
Здавалося б, нічого сенсаційного. Але не поспішайте з висновками. Бо цими словами Рубіо фактично заперечив слова свого патрона Трампа, який раз по раз висловлює переконання, що "Путін хоче миру". І навіть звинувачує Володимира Зеленського, що, мовляв, саме той своєю непоступливістю псує весь миротворчий процес. Тепер головне, щоб Рубіо зумів переконати Трампа в необхідності тиску на Кремль, якщо американському президентові дійсно залежить на встановленні миру в Україні. Чи хоча б на здобутті Нобелівської премії.
