Росія займається іншою стратегією – переваги та недоліки сучасних військових сил РФ.

Щодо сутності та особливостей сучасних збройних сил Росії.

Росія демонструє відносно швидку адаптацію в тактичних та технологічних аспектах, проте на організаційному рівні цей процес відбувається вкрай повільно.

* З кінця 2024 року Росія створила розподілений ударний комплекс, об'єднавши дрони, далекобійні засоби та розвідку в режимі реального часу. Все це поступово зменшує залежність від авіації як основного засобу завдавання ударів.

* Росія активно застосовує всі ефективні засоби. Їй вдалося покращити оснащення своїх військ шляхом адаптації цивільних технологій, а також шляхом інтеграції систем з Ірану та Північної Кореї, що дозволило значно підвищити дальність і точність російських атак.

Отже, російська стратегія в меншій мірі акцентує увагу на досягненні максимальної точності окремих видів зброї в порівнянні із західною. Проте це не є її основною метою. Головною метою є масовість, насиченість, економічна ефективність і можливість безперервно підтримувати високий темп використання.

Цей метод має свої обмеження, і сьогодні Росія все більше стикається з ними: вона не в змозі перетворити тактичні досягнення на значущі оперативні результати. І причина цього полягає не лише в українському опорі (яке, безумовно, заслуговує на увагу), а й у слабкостях самої російської військової системи управління.

Основною проблемою є жорстка вертикальна структура управління та контролю, що становить критичний аспект.

Централізація Збройних Сил Російської Федерації зумовлена не тільки військовими чинниками, а й політичними прагненнями Путіна. У цій армії ініціативність на нижчих рівнях розглядається верхівкою, скоріше, як загроза, аніж як позитивний аспект.

* Жорсткість, неповороткість та відсутність ініціативи -- це не проблема, яку потрібно виправити, а свідомо збережена властивість системи. Старших офіцерів заохочують за сумлінність і карають за самовільну ініціативу.

* Повільний цикл ухвалення рішень також не є випадковим -- він має гарантувати, що армія залишиться повністю керованою і не перетвориться на самостійний політичний суб'єкт.

* У результаті виникає парадокс: зростання технічних можливостей ЗС РФ не перетворюється на оперативну злагодженість, а тим більше -- на стратегічну перевагу.

Одним з наслідків такої управлінської моделі є відсутність ефективного механізму передачі досвіду на нижніх рівнях. У Росії немає професійного сержантського корпусу, як це розуміється на заході, адже найнижчою командною ланкою залишається лейтенант. У збройних силах НАТО сержанти виконують роль важливої ланки в системі децентралізованого командування: вони реалізують стратегії офіцерів у тактичних діях, а також забезпечують безперервність і накопичення бойового досвіду.

Одночасно, армія Росії продовжує проходити навчання та демонструє вражаючі показники витривалості та стійкості. Частково це пояснюється спадщиною радянських часів, а не новаторськими ідеями, що виникли в Росії. Наприклад, залізнична логістика, яка у 2022 році була сприйнята многими як застаріла та вразлива, насправді підтвердила свою ефективність на практиці.

Історично жодна армія не здійснювала радикальних організаційних змін під час великої війни. Римляни адаптувалися між військовими кампаніями. Сучасні Сполучені Штати також реалізують серйозні реформи лише після закінчення конфліктів, а не у їхній розпалі.

* Іншими словами, доки триває великомасштабна війна, фундаментальні принципи російського командування та управління, найімовірніше, залишаться незмінними -- для їхньої зміни немає ані необхідних умов, ані політичних передумов.

* Водночас Захід повинен усвідомити одну важливу річ: помилково оцінювати Росію виключно за західними критеріями ефективності та намагатися відповісти на питання, є вона сильною чи слабкою. Росія грає в іншу гру, де ключовими чинниками є не швидкість і точність, а витривалість, маса та готовність нести великі втрати.

Це не свідчить про те, що Росія обов'язково здобуде перемогу у затяжному конфлікті. Проте її структура значно ефективніше адаптована до тривалих бойових дій, ніж часто вважають західні експерти.

Отже, при аналізі потенціалу Росії важливо зосередитися на ключовому аспекті: здатності системи відшкодовувати втрати, коригувати стратегію та вести бойові дії протягом тривалого часу, майже не торкаючись політичної вертикалі, яка водночас є джерелом її основних обмежень.

Російська армія являє собою структуру, здатну до вибіркового навчання, але лише в межах, які сама встановлює. Це не відсутність знань чи навичок, а усвідомлення того, що порушення цих меж може загрожувати стабільності політичної системи та владі президента Путіна.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.