Путін може спровокувати конфлікт із НАТО. Які причини можуть призвести до нової фатальної помилки з боку Кремля - Лоуренс Фрідман.
Професор-емерит воєнних студій у Королівському коледжі Лондона Лоуренс Фрідман у колонці для американської газети New York Times звертає увагу на те, що росія дедалі сміливіше випробовує межі допустимого в Європі - від диверсій і кібератак до операцій із безпілотниками. Він застерігає: хоча нова пряма війна з НАТО здається для кремля ірраціональною, саме такою здавалася і повномасштабна агресія проти України у 2022 році. На тлі невдач у війні путін може спробувати підвищити ставки, розраховуючи на нерішучість Альянсу та пасивність США. Тому Європа має не лише посилювати власну оборону, а й нарощувати підтримку України, демонструючи, що російський шантаж не працює.
У перші тижні 2022 року точилося чимало дискусій про те, чи справді росія вторгнеться в Україну. Мало хто сумнівався, що вторгнення можливе. Близько 160 тисяч російських військових було перекинуто в райони поблизу українського кордону. Не було таємницею й те, що путін вважав Україну штучною державою з нелегітимною владою і був переконаний, що вона насправді має належати росії.
"Якби я належав до українського народу, я б ніколи не погодився віддати Донбас" - Лоуренс Фрідман під час Львівського безпекового форуму 2019 року.
Сер Лоуренс Фрідман бере участь у церемонії відкриття Безпекового форуму, що проходив у Львові в 2019 році (зображення Lviv Security Forum).
Тоді в суспільстві активно обговорювалося питання, чи були дії та погрози путіна лише показовими. Дехто, в тому числі й я, вважав, що вторгнення навряд чи станеться, не покладаючись на його запевнення про те, що війни не буде. Ми усвідомлювали, що довіряти його словам не варто. Однак ми також усвідомлювали, що напад був би безглуздою авантюрою. Українці, ймовірно, боролися б, отримуючи підтримку з боку Європи та США, і навіть у разі невдачі їхні сили не зупинилися б у боротьбі з поневоленням. путін неминуче потрапив би в пастку затяжної війни, з якої йому та його військам було б вкрай складно вибратися.
В кінцевому підсумку, ми, скептики, були наполовину праві: вторгнення дійсно виявилося катастрофічною задумкою. Проте путін все ж вирішив його здійснити.
Останніми місяцями, коли гібридні атаки росії проти Європи стають дедалі зухвалішими, я знову згадую ті суперечки майже п'ятирічної давнини. Якщо путін так грубо прорахувався тоді, чи не може він тепер припуститися ще серйознішої помилки - втягнути свою перенапружену, виснажену боями армію в ще одну, потенційно масштабнішу війну? Чи може страх принизливої поразки в Україні штовхнути його на те, щоб ще більше підвищити ставки у своїй початковій авантюрі? Це була б ще одна абсурдна авантюра. Але чи маємо ми право її виключати?
Минулого місяця російський безпілотник ударив по пасажирському потягу на станції неподалік українсько-польського кордону невдовзі після того, як звідти відправився поїзд із колишнім прем'єр-міністром Великої Британії Борісом Джонсоном та іншими європейськими високопосадовцями. Колишній директор ЦРУ Девід Петреус перебував на вокзалі у момент атаки.
Уряд Німеччини оголосив, що за безпілотником з вибухівкою, виявленим на початку серпня поблизу українського вантажного літака в аеропорту Лейпциг/Галле на сході країни, стоїть Росія. Повідомляється, що російські розвідувальні дрони здійснювали польоти над важливими об'єктами. Ці об'єкти включали підприємства, які займаються виробництвом та постачанням озброєнь для України, і, за деякими даними, стали мішенню для атак.
Термін "гібридні" часто використовується для опису дій, які не пов'язані з військовими конфліктами, таких як кібератаки і поширення дезінформації. Ці дії мають на меті протестувати межі можливого та дестабілізувати країни, на які вони націлені. Росія, зберігаючи можливість заперечувати свою участь і уникати відкритої війни, може надсилати політичні сигнали і створювати відчуття загрози, не викликаючи при цьому військової реакції. Однак нинішня російська кампанія все більше наближається до цієї межі: атаки, які пов'язують з Москвою, вже завдали значних збитків. Деякі з цих дій могли призвести до людських втрат, і те, що цього поки не відбулося, схоже, є справою випадковості. Навіть незначне, на перший погляд, збільшення інтенсивності атак чи зміна цілей або просто помилка можуть змінити ситуацію на новий, набагато небезпечніший рівень.
росіяни ведуть цю гру, бо відчайдушно прагнуть завершити війну проти України на своїх умовах. Тривала фінансова й військова підтримка України з боку Європи сприймається як перешкода для перемоги. путін дедалі відвертіше погрожує і дедалі зухваліше діє, намагаючись змусити європейців припинити підтримку Києва. Плани переозброєння Заходу виходять із припущення, що росія не матиме змоги вдатися до серйозної військової авантюри, доки її армія не буде відновлена, а це може статися не раніше ніж лише за кілька років. І навіть тоді така авантюра була б ще ризикованішою, ніж у 2022-му, особливо з огляду на те, що відтоді російські війська так і не змогли перемогти значно меншу країну.
Проте Інститут вивчення війни детально розробив аргументи на користь занепокоєння з приводу ситуації. Вони вважають, що путін сприймає конфлікт з НАТО як глибокий, екзистенційний, який виходить далеко за межі України. Існує ймовірність, що це протистояння досягне свого піку, причому в Росії вже звучать пропозиції не зволікати. Поки що переозброєння європейських країн тільки починає набирати обертів, Росія могла б вчинити напад до того, як Альянс зможе адекватно відреагувати. Цей удар не обов'язково означав би початок масштабної війни: це могла бути обмежена операція проти однієї з країн Балтії, і Росія, ймовірно, мала б достатньо сил для цього. Серед можливих цілей згадували Естонію. Путін міг би сподіватися, що напад шокує НАТО, змусивши його членів сумніватися у застосуванні статті 5, що, в свою чергу, ослабить політичну волю Європи підтримувати Україну. Також він міг розраховувати на стриману реакцію Сполучених Штатів за часів президентства Трампа.
Якщо б ця атака реалізувалася відповідно до задуму, вона могла б викликати кризу, що призвела б до ізоляції України, ослаблення НАТО та зміцнення позицій росії для здійснення тиску.
Ця операція залишалася б надзвичайно ризикованою. У Росії фактично відсутні резервні сили. Західні розвідувальні служби, ймовірно, виявили б ознаки підготовки, подібно до того, як це сталося у 2022 році, що значно знизило б шанси на несподіванку. Навіть якщо деякі члени НАТО не бажали б втручатися, країни, які опинилися б під загрозою, могли б, і, скоріш за все, стали б захищатися без очікування на колективне рішення. Те, що планувалося як контрольована обмежена операція, могло б дуже швидко перетворитися на набагато масштабніший конфлікт.
У 2022 році Володимир Путін зробив сміливий крок, керуючись надмірною самовпевненістю та хибними уявленнями про те, що йому вдасться швидко перемогти, підкорити Україну і вразити НАТО. Якщо він спробує атакувати іншу європейську країну зараз, це буде свідченням відчаю, що може призвести до ще більш негативних наслідків.
Однак цього разу немає сенсу безкінечно спекулювати на тему намірів путіна. Незалежно від того, чи продовжить він свої провокаційні дії на поточному рівні, чи підвищить загрозу, навіть якщо це призведе до великої війни, європейські держави повинні дотримуватись однієї й тієї ж стратегії, незалежно від участі США. По-перше, лідери повинні відкрито визнати росію агресором і чесно інформувати громадян про ці ризики, природу конфлікту та найефективніші способи відповіді на російські загрози. По-друге, їм слід зміцнити свою обороноздатність від атак будь-якого масштабу — для цього необхідно поліпшити розвідувальні можливості та пришвидшити процес переозброєння. І, по-третє, щоб продемонструвати безрезультатність російського тиску, необхідно ще більше підтримувати Україну.
