Боротьба з безпілотниками та комплексом національної неповноцінності.

"Україна вийшла в топ-5 світових виробників зброї і отримала повні гарантії безпеки від США". Звучить фантастично? Ні. Це цілком реальний сценарій. І він може бути втілений протягом найближчих років. Якщо ми не проґавимо історичний шанс.

Я неодноразово натрапляв на думку, що ми є бідною країною, яка в усіх аспектах залежить від волі іноземних союзників. Цю ідею я чув не лише від ворожих пропагандистів, а й від багатьох українців, які щиро люблять свою країну. Росія доклала чимало зусиль, щоб переконати нас у тому, що наша доля завжди буде пов'язана з міжнародною допомогою, а наші амбіції обмежуються лише можливістю працювати на низькокваліфікованих посадах у Європі. Я усвідомлюю, що багаторічний комплекс меншовартості не можна подолати миттєво, проте маю до тих, хто його відчуває, одне цікаве запитання.

Чому на російсько-українській війні, масштаби якої не мають аналогів у сучасній історії, ми не просимо у наших потужних та всесильних іноземних партнерів засоби РЕБ, РЕР та дрони?

Це виглядає цілком раціонально: сучасний конфлікт зосереджений на використанні безпілотників, дронів та засобів боротьби з ними. То чому ж ми не звертаємо увагу на потребу у постачанні антидронових рушниць, поки чекаємо на боєприпаси та техніку від наших партнерів?

Відповідь проста. Тому, що в жодного з них немає таких сучасних дронів, РЕБів та ПЗ, які є у нас. Тому що раптом виявилося, що ми не про миття чужих туалетів, а про створення технологій, які на голову випереджають розробки НАТО. Більше того, з високою вірогідністю, невдовзі не ми в них проситимемо допомогу, а вони в нас.

Як представник українського мілтеку, я став свідком трансформації галузі від пострадянського одоробла до впевненого конкурента для топових світових виробників військових технологій. І маю реальний шанс стати свідком того, як Україна піде далі і стане законодавцем трендів і тим, хто триматиме світову планку якості й ефективності в мілтек сфері.

На нещодавній виставці військової продукції у Парижі я зрозумів, що представлені там "топові й найновітніші" антидронові прилади західних виробників технологічно актуальні станом десь на 2020-21 роки. Для нашої війни вони вже зараз є застарілими. При цьому наша українська розробка для аеророзвідки, яка виявляє абсолютно всі типи БПЛА в радіусі 20-25 км, є швидшою від американського аналога в 54 рази. Скидається на те, що лише українські розробники наразі дійсно знають, що робити із великою дроновою загрозою - адже в найближчі роки саме дрони будуть відігравати вирішальну роль на всіх війнах (включно із корпоративними), в усіх конфліктах в усьому світі.

Обставини сучасної війни трансформуються з неймовірною швидкістю. Навіть Генеральний штаб України обмежується лише вибірковими замовленнями, оскільки не може точно передбачити, що буде затребуваним у цій війні через півроку. Ці невизначеності стосуються також країн, які наразі вважаються провідними у військовій сфері.

Ми, як розробники систем радіоелектронної боротьби, завжди отримуємо інформацію першими. Наша постійна присутність у зоні бойових дій дозволяє нам регулярно взаємодіяти з військовими, отримуючи цінні відгуки про зміни на фронті, що пов'язані з використанням дронів. Ми ретельно аналізуємо, як адаптуються ворожі стратегії дронових атак, які нові частоти вони починають використовувати і які нові пристрої тестують на даний момент. Завдяки цьому, коли через кілька місяців ці новинки стануть широко поширеними, ми вже будемо готові до їх нейтралізації, маючи під рукою відповідні системи РЕБ.

Ми занадто довго сприймали Україну як аграрну державу, майже як бананову республіку, чия доля неминуче полягала в тому, щоб залишатися об'єктом світової політики, а не стати активним учасником. Проте повномасштабне вторгнення раптово продемонструвало, що навіть наша роль в аграрному секторі на міжнародній арені була недооцінена — і це ще м'яко сказано. Десятиліття цілеспрямованого розвитку аграрної сфери перетворило нас на аграрну наддержаву, від якої, як виявилося, залежить глобальний баланс продовольства. Трохи зірваний графік відвантаження зерна призвів до продовольчої кризи в Африці, в той час як наші аграрії, незважаючи на обстріли, збирають рекордні врожаї, а фермери в сусідніх розвинених країнах, які не зазнають війни, протестують через конкуренцію з нашими потужностями. Важко уявити, на які досягнення ми здатні, якщо серйозно взявшись не лише за аграрний сектор, але й за розвиток військових технологій, в яких ми тепер маємо значний потенціал.

Проте я волію не уявляти, а планувати майбутнє, виходячи із реалій сьогодення. А реалії в нас такі, що президентом США кілька наступних років буде Дональд Трамп. Очевидно, що одним із найсильніших лобі в США є збройне лобі. І що американські громадяни-прихильники зброї і мілітаризації завжди підтримували Республіканську партію (а відповідно, і Трампа). Разом із тим, навіть із відкритих джерел видно, що американські військові продовжують активно інвестувати в розробку сучасних РЕБ-засобів та в підтримання технологічної переваги на всіх рівнях.

Саме сьогодні Україна отримує унікальну можливість - перейти від статусу отримувача допомоги від американських платників податків до важливого партнера Сполучених Штатів у галузі оборони.

На сьогоднішній день у світі, включаючи США, немає аналогів нашим системам deepstrike. Росія, яка довгий час домінувала у сфері радіоелектронної боротьби та засобів радіоелектронної розвідки, раптово зіштовхнулася з проблемами: наші дрони виявляються нейтралізованими на стратегічних об'єктах у глибині її території, тоді як власні безпілотники масово втрачаються на фронті в зіткненнях із нашими системами протиповітряної оборони. Хоча жахлива війна стала нашою великою трагедією, вона водночас спонукала нас представити світу технологічне досягнення: безпрецедентний стрибок від застарілої радянської зброї до новаторів у військових технологіях.

Так, це дійсно так: Україна створює продукт, який не має аналогів. Цей продукт є унікальним та важливим для американського збройного лобі, про яке я вже згадував. Ми стали привабливими для світового лідера у сфері мілітаризації, який наразі виступає на нашому боці в контексті конфлікту на початкових етапах глобальної війни. Нам вкрай необхідно зберегти цю зацікавленість, оскільки вона має велике значення не лише для двосторонніх відносин між США та Україною, а й для визначення позиції України на світовій арені в найближчі десятиліття.

Ось що ми, як держава, маємо зробити просто зараз: глибоко інтегруватися в європейські та американські процеси співробітництва в мілтек сфері. Настільки глибоко, щоб напад на Україну розцінювався, як напад на всю систему світової безпеки.

Настільки глибоко, щоб нам навіть не обов'язково було вступати в НАТО. Швейцарія не є членом НАТО, але ніхто не наважується на неї нападати - бо це буде розцінене, як напад на всю світову фінансову систему. Тайвань не є членом НАТО, але за нього "вписуються" США, і не тільки з міркувань стратегічного розташування острову, але й тому, що Тайвань експортує мікрочіпи і має технології, які не можна дозволити захопити Китаю.

Так, ми повинні скористатися історичним шансом і стати мілітарі-Швейцарією, мілітарі-Тайванем для Європи і США. І тоді на питання будь-якого західного проросійського політика "навіщо допомагати Україні" відповідь стане очевидною. І вона буде не демократичною "задля гуманізму", а цілком республіканською - "задля безпеки нашої, західної, мілтек-сфери".

У нас є не лише людські ресурси та досвід, а й справжня неповторність: у наших ідеях, технологіях, методах та досягненнях. Ми наочно продемонстрували світові, що здатні створювати високотехнологічні виробництва навіть в умовах загрози, децентралізуючи їх і забезпечуючи інформаційний захист. Ми реалізували концепцію розподілених, але водночас швидких і ефективних виробництв на різних територіях.

Те, чого ми, виробники в галузі мілтек, сподіваємося від нашої держави сьогодні, – це підтримка в інтеграції на світовий ринок військових технологій. Нам потрібно зайняти свою нішу і стати в ній незамінними. Ця допомога є вкрай необхідною вже зараз: якщо ми не вжимо заходів, ми ризикуємо втратити свій шанс. Іноземні конкуренти, які уважно стежать за ситуацією, можуть почати активно втручатися, забираючи наших фахівців та технології.

Сьогоднішня розмова про можливість експорту зброї українськими виробниками повинна якомога швидше отримати чітку відповідь: "так, дозволити і без зволікань". Чим довше ми будемо обговорювати це питання, тим більше втрачаємо шанси стати привабливими на світовому ринку зброї. І є ризик, що залишимося непоміченими назавжди.

Ми повинні позбутися комплексу меншовартості як на державному, так і на особистісному рівні, усвідомлюючи свою власну цінність. Нам потрібно досягти такого рівня величі, щоб Трамп, прагнучи відновити велич США, зміг з нами вести конструктивний діалог.

Якщо ми запропонуємо Штатам захист і доведемо, що ця пропозиція має підґрунтя, ми раз і назавжди змінимо свій статус. І не лише на політичній арені світу, не тільки в очах виборців із сусідніх країн, але і для самих себе.

Просто зараз ми знаходимося в точці існування історичного шансу, який дається раз на століття. В минулому столітті Україна не скористалася цим шансом, і на довгі роки лишилася під владою людожерської російської імперії, втративши території, людей і потенціал.

Давайте не повторимо помилок минулого.