Протести призвели до значної кризи для іранського уряду: чи є ймовірність падіння режиму – Reuters.

Молодь в Ірані дедалі більше висловлює розчарування пріоритетами влади.

Беручи до уваги швидке зростання антиурядових протестів в Ірані та зростаючий зовнішній тиск, виглядає так, що духовенство наразі не здатне впоратися з проблемою, яка перетворилася на кризу легітимності в самому центрі Ісламської Республіки, повідомляє Reuters.

Протести, які розпочалися в Тегерані минулого місяця, охопили всі 31 провінцію Ірану, проте поки що не набули таких масштабів, як заворушення 2022-2023 років, що виникли через загибель Махси Аміні під час її утримання за ймовірне порушення правил носіння хіджабу.

Протести, що розпочалися в Тегерані через обурення торговців різким знеціненням ріала, нині поширюються на інші групи населення – в основному на молодих чоловіків, на відміну від жінок і дівчат, які відігравали важливу роль у акціях на підтримку Аміні.

Агентство новин прав людини (HRANA) інформувало, що внаслідок заворушень загинуло не менше 34 протестувальників та чотири представники силових структур, а кількість затриманих сягнула 2200 осіб. Експерти вважають, що це показує глибоке невдоволення ситуацією в шиїтській спільноті.

У четвер, 8 січня, в Ірані сталося загальнонаціональне відключення інтернету, яке, за інформацією моніторингової групи NetBlocks, тривало до п'ятниці. Це відбулося на фоні закликів до нових протестів з-за кордону від Рези Пахлаві, сина останнього шаха Ірану, що був скинутий під час ісламської революції 1979 року.

"Падіння стосується не тільки ріала, але й довіри", -- каже Алекс Ватанка з Інституту Близького Сходу у Вашингтоні.

Влада намагається дотримуватися подвійного підходу до заворушень, заявляючи, що протести з приводу економіки є законними й будуть вирішуватися шляхом діалогу, водночас силовики застосовують сльозогінний газ під час деяких демонстрацій, що супроводжуються насильницькими вуличними сутичками.

Після майже п'яти десятиліть з моменту ісламської революції, релігійні лідери Ірану намагаються знайти шлях для змішування своїх цінностей з прагненнями молодого покоління.

"Я просто хочу жити мирним, нормальним життям... Натомість вони (правителі) наполягають на ядерній програмі, підтримують збройні угруповання в регіоні та зберігають ворожість до Сполучених Штатів", -- сказала 25-річна Міна з західної провінції Ірану Лорестан у телефонній розмові з Reuters.

"Ця стратегія могла бути доречною в 1979 році, але сьогодні вона вже не відповідає реаліям. Світ зазнав істотних змін," -- зазначив випускник одного з університетів Ірану.

Екс-чиновник реформаторського напрямку в іранському істеблішменті висловив думку, що ключові ідеологічні основи Ісламської Республіки — від обов'язкових норм одягу до зовнішньої політики — не викликають підтримки у молоді до 30 років, яка складає майже половину населення країни.

"Нові покоління вже не покладають надій на революційні заклики – вони прагнуть жити у свободі," – зазначив він.

Хіджаб, який став причиною протестів через убивство Аміні, зараз носиться вибірково. Багато іранських жінок відкрито відмовляються носити його в громадських місцях, порушуючи традицію, яка тривалий час визначала Ісламську Республіку.

Під час нових протестів багато демонстрантів висловлюють гнів з приводу підтримки Тегераном бойовиків у регіоні, скандуючи гасла на кшталт "Не Газа, не Ліван, моє життя за Іран", висловлюючи розчарування пріоритетами влади.

Ватанка з вашингтонського Інституту Близького Сходу каже, що іранська клерикальна система вижила після неодноразових циклів протестів завдяки репресіям і тактичним поступкам, але ця стратегія досягла своїх меж.

"На даний момент зміни виглядають невідворотними; хоча й існує ймовірність падіння режиму, але його неможливо вважати гарантованим," -- зазначив він.

В інших країнах регіону, таких як Сирія, Лівія та Ірак, довготривалі режими впали лише після поєднання протестів і військового втручання.

Президент США Дональд Трамп казав, що може прийти на допомогу іранським протестувальникам, якщо силові структури вбиватимуть їх.

"Ми готові діяти", -- заявив він 2 січня, не вдаючись у подробиці, через сім місяців після того, як ізраїльські та американські війська атакували іранські ядерні об'єкти під час 12-денної війни.

Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї, який опинився в умовах одного з найскладніших етапів свого тривалого правління, дав відповідь, запевнивши, що Тегеран "не скориться ворогові".

Екс-іранський урядовець висловив думку, що для 86-річного Хаменеї, який протягом багатьох років реалізував політику створення альянсів через проксі, ухилявся від міжнародних санкцій та розвивав ядерні та ракетні програми, ситуація виглядає критичною, і простого рішення не існує.

Регіональна влада Тегерана зазнала послаблення через удари, які Ізраїль завдає його партнерам - від ХАМАС у Газі до "Хезболли" в Лівані, хуситів у Ємені, а також унаслідок краху режиму його близького союзника, сирійського диктатора Башара Асада.

В Ірані думки щодо того, чи є іноземне військове втручання неминучим або можливим, розділилися.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу підкреслив важливість протестів, охарактеризувавши їх як "критичний етап, коли іранський народ самостійно формує своє майбутнє".

Вигнані противники сучасного іранського режиму, які самі мають численні розбіжності, вважають, що можливість його знищення може наближатися, і закликають до нової хвилі протестів. Проте, чи мають вони реальну підтримку серед населення, залишається під питанням.