Майбутнє енергетичного сектору України, роль атомних електростанцій у промисловому зростанні та стратегічна необхідність завершення будівництва 3-4 енергоблоків Хмельницької АЕС (автор: Малахов Юрій Володимирович)
Енергетика - це кровоносна система економіки та соціальної сфери. Сьогодні у нас війна, тому головною ціллю є забезпечення безпечного життя. Це логіка сьогодення. Є ще логіка майбутнього, коли країна має забезпечити собі стратегічну безпеку на основі її економічного розвитку та промислового потенціалу.
У часи війни найраціональнішим кроком є підтримка розвитку розподіленої генерації. Невеликі генераційні об'єкти в даний момент є більш безпечними. Проте, розвиток дронових технологій може призвести до загрози ураження кожної газопоршневої установки. Тому забезпечення захисту цих установок стає актуальним завданням, яке повинні враховувати їхні оператори.
Ми вже повинні почати задумуватись над тим, як виглядатиме життя після війни. Я маю відчуття, що фінансова підтримка Україні зменшиться, і мова вже не йтиме про $20-30 млрд щорічно з-за кордону. Ситуація повернеться до того, що було перед великою війною, коли країна отримувала лише $2-3 млрд у вигляді кредитів з численними умовами. Гроші, ймовірно, надаватимуться лише під конкретні проекти, з метою перетворити нас на незалежну державу, що здатна сама забезпечувати себе економікою, промисловістю та армією. В іншому випадку, на мою думку, Україні ніхто не буде зацікавлений. Це означає, що країна повинна активно займатися виробництвом сталі, готової продукції, виготовляти верстати та сучасну важку техніку, а також розвивати хімічну промисловість для підтримки оборонного комплексу та агропромислового сектору. Усе це потребує значних енергетичних ресурсів.
Розподілена генерація не зможе задовольнити потреби нашої індустріально-аграрної країни в енергії. Виникнуть питання, пов’язані з економічністю, ефективністю та собівартістю готової продукції. Наприклад, якщо встановити 20 газопоршневих установок поблизу металургійного заводу, то постане питання: яка буде вартість цього рішення та кінцевого продукту? Як можна з такою сталлю конкурувати на міжнародних ринках? Відповідь очевидна – неможливо. І це стосується не лише сталевої промисловості.
Великі підприємства потребують потужності в межах від 100 до 1000 МВт. Тому, незалежно від нашого бажання, базова генерація стане для нас необхідністю. Без неї нам буде важко впоратися. Імпорт не вирішить наші проблеми, і на дешевий імпорт розраховувати не варто. Таким чином, для майбутнього України критично важливо розвивати економіку та забезпечувати безпеку, зокрема, шляхом створення потужної базової генерації, яка використовуватиме наявні в країні енергетичні ресурси.
На сьогоднішній день Україна має вугілля як енергоносій. Також у нас є газ. У нас є уран. Ще є гідроенергетика, але можливості будівництва нових ГЕС практично вичерпані. До відновлюваних джерел енергії (вітер, сонце, біогаз та інше) ставлюсь з великою повагою, але вони не базові. Їх можна використати для малого бізнесу, комунальної енергетики, для систем накопичення енергії, але для роботи великої індустрії вони не годяться, бо залежні від природи і не можуть тримати надійно генерацію. Лишається три погодонезалежних джерела. Перше: вугілля. Та ми ж рухаємось в ЄС. Що ми будемо робити з нашим вуглецевим слідом? Які вугільні станції нам потрібні, щоб вони забезпечили низькі викиди?
Поки ми не станемо членами Європейського Союзу, вугільні електростанції повинні продовжувати свою роботу. Проте важливо усвідомлювати, що вугілля є лише тимчасовим варіантом. У цьому питанні головним фактором має бути наша економіка. Технології не стоять на місці, і якщо з'являться сучасні системи очищення, які дозволять нам вилучати та повторно використовувати викиди, вугілля може знову стати актуальним джерелом енергії. Коли ми спалюємо вугілля, утворюються оксиди азоту, сірки та вуглецю, і якщо ми знайдемо спосіб їх повторно використовувати, це змінить економічну складову. Ми не можемо передбачити, як саме розвиватимуться технології, але якщо вони стануть конкурентоспроможними, то це буде мати сенс. Проте, звичайно, ніхто не стане будувати нові вугільні станції виключно на основі політичних рішень.
Ми є великою країною з потужною промисловістю та аграрним сектором. На мою думку, природний газ необхідний для побутових і комунальних потреб, а також у нафтохімічній індустрії. Для виробництва добрив та полімерних виробів нам потрібен газ. Однак використовувати його для опалення – це все одно, що, перефразовуючи Дмитра Менделєєва, "підпалювати піч грошима". Важливо використовувати газ максимально раціонально. Комунальні теплові електростанції слід модернізувати до сучасних парогазових установок з коефіцієнтом корисної дії до 62%, а також надавати підтримку приватним особам для встановлення сучасних систем опалення. Однак спалювання газу на великих ТЕС вважаю недоцільним. Крім газу, у нас є уран, який можна використовувати лише в енергетиці, зокрема на атомних електростанціях. Тому я вважаю, що наше майбутнє – це енергетичний мікс. Основне виробництво електроенергії для задоволення потреб промисловості, залізниць і хімічних підприємств повинні забезпечувати АЕС, які стабільно генерують великі обсяги електроенергії з найнижчими витратами.
Інші типи енергії здатні адаптуватися до умов конкурентної боротьби на ринку. Якщо встановлення автономної сонячної електростанції у мене буде вигідним, я її встановлю, а якщо ні — знайду іншого постачальника.
Наш інститут розробив кадастр майданчиків для побудови АЕС. Їх не так і багато. Якщо без тимчасово окупованих територій, то їх п'ять. Найбільш цікаве місце - це, мабуть, Чигиринська АЕС. Вона логістично і як об'єкт будівництва, і як об'єкт генерації дуже вдало розташована. На неї можна баржою по річці привести будь-яке великогабаритне обладнання.
Бо в чому проблема доставки корпусу реактора АР1000 на Рівненську чи Хмельницьку АЕС? Він діаметром 6 метрів. Відтак Укрзалізниця не привезе, бо більше 4 метрів обладнання не може залізниця вести. Чому радянські реактори були діаметром 4 метри? Вони були обмежені залізницею. А американці свої реактори робили великими, бо доставкою у них займається водний або автомобільний транспорт. Неможливість використання залізниці для транспорту великого обладнання (парогенератор чи корпус реактора) значно ускладнює та здорожчає логістику, а це додаткові гроші та час. А от на Чигиринську АЕС можна будь-який реактор привезти. Вона в центрі Україні. Але для цього всього потрібен Закон України, тому це все поки лише розмови.
Я підтримую використання реакторів типу PWR/ВВЕР. Ці технології добре відомі і довели свою надійність, не зіштовхуючись із серйозними проблемами. Не враховуючи ситуацію на Фукусімі, оскільки вона стала наслідком людських помилок: японська культура гіпердисципліни та небажання виявляти ініціативу призвели до прийняття неправильних рішень. Хоча в США також сталася аварія, вона не вийшла за межі самого реактора.
Навколо завершення будівництва атомних блоків Х3 та Х4 розгортається активна політична дискусія. Псевдоскільки експерти поширюють теорії про корупцію та зловживання. Проте, чому ці особи намагаються втягнутися в технічні аспекти, які їм не зрозумілі? Під прапором боротьби з корупцією вони обговорюють питання, в яких не компетентні. Вони критикують фахівців, відповідальних за будівництво АЕС, і ставлять під сумнів результати досліджень стану енергоблоків. Щодо корупції в Енергоатомі, якщо не враховувати справи, пов’язані з ЦСВЯП, останнім часом керівництво компанії реагує на випадки корупції дуже чутливо і оперативно. Компанія велика, і в такій структурі завжди можуть зустрітися проблеми. Але такі випадки не є системними. Крім того, варто зауважити, що будівництво фінансуватиметься за рахунок кредитів. Відсутні тарифи, які могли б покрити всі витрати на реалізацію проекту. Це означає, що буде запроваджено жорсткий контроль за фінансами. Як учасник численних процесів на ЧАЕС, я знаю, як зводився новий безпечний конфайнмент (Арка). Можливо, десь і відбувалися незначні крадіжки, наприклад, на рівні спецодягу чи харчування, але великі суми вкрасти там просто не було можливим.
В історії можна знайти кілька випадків завершення будівництва енергоблоків після тривалої перерви. Яскравим прикладом є Бушерська атомна електростанція в Ірані, яка спочатку зводилася німецькими фахівцями на потужність 1300 МВт. Після революції та запровадження санкцій німецькі компанії залишили проект. Пройшло десять років, і до будівництва приєдналася компанія "Атомстройэкспорт", яка адаптувала блок ВВЕР-1000 до вже частково зведених конструкцій, які становили близько 75% від загального обсягу. Хоча реактор був іншим, їм вдалося вдало інтегрувати нові технології. Іншим прикладом є АЕС Моховце в Словаччині, де спочатку планувалося збудувати блоки потужністю 440 МВт. У 1990 році було введено мораторій на будівництво, але згодом було вирішено відновити роботи. Минулого року введено в експлуатацію третій блок ВВЕР-440, аналогічний тому, що працює на Рівненській АЕС. На початку наступного року планується запуск четвертого блоку. Важливо зазначити, що ВВЕР-440 не відноситься до поколінь 3+ або 4, оскільки це попереднє покоління, порівняно з ВВЕР-1000, який розглядається для Хмельницької АЕС. Словаччина, будучи членом Європейського Союзу, продовжує будівництво, оскільки це економічно вигідно, і ніхто не заперечує цю доцільність.
На мою думку, завершення будівництва енергоблоків Х3 та Х4 є економічно вигідним для України. Перш за все, технологія їх зведення вже освоєна, що дозволяє всім учасникам процесу добре розуміти етапи роботи. По-друге, існує підготовлена команда фахівців, яка знає всі нюанси цих енергоблоків, що є надзвичайно важливим аспектом. І, нарешті, економічна вигода. Завершені проекти блоків 3 та 4 — це значна перевага в часі. Наприклад, третій блок може додати три з половиною роки, а четвертий — два з половиною роки, завдяки вже зведеним конструкціям. Три роки для блоку ВВЕР-1000 можуть забезпечити не менше ніж 21 мільярд кВт/годин за цей період. Отже, часова перевага є вагомим фактором, що сприяє досягненню позитивних економічних результатів.
По-четверте, я не бачу жодних підстав для того, щоб не реалізувати їх. Розпочинаються дискусії щодо нашої юридичної відповідальності перед Росією. Але у нас немає жодних зобов’язань перед РФ. Наші установки — це техніка, виготовлена ще в СРСР. РФ є правонаступником СРСР, але які гарантії вони можуть нам надати? Жодних. Це все вигадки. Це схоже на те, якби росіяни сьогодні пред'явили нам претензії через те, що танки Т-72 з "Уралвагонзаводу" стріляють по їхнім військам. Це таке ж абсурдне твердження.
Ми розлучилися з Росією у 1991 році, і більше нічого не буде визнано. Потрібно забрати установки з Болгарії та почати будівництво. Головне - це корпуси реакторів. Інші компоненти не є настільки унікальними, їх можна виготовити. Деякі деталі можна виготовити в Україні, інші - замовити за кордоном.
Розпочати основний етап будівництва можливо лише після ухвалення відповідного закону. Перед цим важливо займатися підготовчими заходами: відновленням бази для будівельно-монтажних робіт, аналізом комплектності реакторної установки, розробкою основних технічних рішень для подальшої доопрацювання на етапі проектування, а також проведенням аудиту ресурсів Енергоатома і потенційних підрядників у сфері проектування, будівництва та виробництва обладнання. Необхідно створити дорожню карту для об'єднання зусиль. Адже ситуація може змінитися в будь-який момент. Наприклад, монтажна організація сьогодні має 100 монтажників, а завтра, коли ви прийдете, виявите, що їх залишилося лише 50, бо частина була мобілізована і зараз бере участь у бойових діях!
За нашими розрахунками, вартість завершення будівництва складе приблизно 2 мільярди доларів для третього блоку та стільки ж для четвертого. Чому така ситуація? Справа в тому, що з третім блоком пов’язані деякі споруди та обладнання, які використовуються як для третього, так і для четвертого блоків. Період окупності, розрахований за довоєнними цінами, становить 10 років, а тривалість експлуатації – 50 років. Можливо, деякі показники зміняться, але незначно. Це надзвичайно вигідний проект.
Сьогодні Енергоатом - державне акціонерне товариство. Хто заважає сьогодні державі зробити емісію акцій і запустити собі інвестора-акціонера? Тільки страх втратити монопольний контроль за управлінням і грошовими потоками! Акціонерне товариство може брати кредити в банку, але для цього треба гарантія. Потрібна хороша інвестиційна програма, яку треба показати банку, ось ми показуємо джерела повернення грошей і терміни. І от через 10 років ми віддаємо вам не $2 млрд, а десь під $3 млрд. Так весь світ функціонує. Чому бізнес бере такі кредити, а державна компанія не може його брати? Може! Питання в бажанні допустити в свої фінансові потоки іншого, в даному випадку банк чи групу банків. Бо якщо дадуть кредит, то банки утворять групу управління проектом. Вона буде контролювати витрату коштів, закупки. Це дуже серйозний контроль за процесом на всіх стадіях. Якщо не взяти кредит, то Енергоатом 20 років ще чекатиме, щоб з наших тарифів накопичити гроші. Та і в спосіб фінансування з тарифу не вірю, бо накоплені гроші держава на щось інше забере.
Коли б зупинити політичні ігри довкола Х3 та Х4, то проект економічно вигідний. 4 млрд доларів для України це великі гроші, але для будівництва такого роду об'єктів це невелика сума.
Завдяки інтегрованим технологіям, це має велике значення для створення блоків АР1000. Щодо технологій ВВЕР, то ці технології, окрім виробництва ТВЗ, не мають жодного стосунку.
Щодо будівництва блоків АР1000, ця програма є надзвичайно амбіційною, витратною та складною. Її реалізація вимагає розробки складних рішень у сферах імплементації нормативно-правових актів, підготовки та навчання будівельно-монтажного персоналу, а також організації логістичних процесів та інших аспектів. Найголовніше – це людський ресурс! Якщо виникають труднощі з постачанням F16, то проблеми з реакторами Вестінгауза можуть бути ще серйознішими. Для цього необхідно створити спеціальну програму підготовки, орієнтуючи молодь на навчання за спільними курсами з американськими партнерами. Важливо готувати експлуатаційний персонал та направляти їх на стажування на блоки АР-1000, оскільки до моменту фізичного запуску блоку потрібно мати повний штат змінного персоналу. Необхідно, щонайменше, 30 ліцензованих працівників для кожного блоку.
Крім того, коли ми плануємо відправляти молодь на навчання чи стажування, важливо враховувати, що деякі з них можуть не повернутися. Сполученим Штатам також потрібні такі спеціалісти. Або ж умови праці в нас повинні бути привабливішими, з вищими зарплатами, ніж у американських компаній, інакше вони оберуть залишитися за океаном. Адже життя в США часто сприймається як спокійніше та впевненіше.
З урахуванням того, що на підготовку фахівців для посади начальника зміни блоку потрібно близько 6 років вищої освіти та 10-12 років практичної підготовки, давайте визначимо, коли слід розпочати підготовчі роботи, якщо ми плануємо звести АР1000.
Відсутність затвердженого Закону суттєво уповільнює процес будівництва. Проте на етапі підготовки, до моменту його ухвалення, є можливість здійснити значну кількість заходів. Згідно із "Планом підготовчих робіт", затвердженим ще в 2020 році, передбачено виконання ряду інжинірингових та будівельно-монтажних завдань. Наразі, можливо через обмежене фінансування, основні будівельні роботи ведуться власними силами. Проте інжинірингові аспекти цього плану спрямовані на детальне опрацювання всіх необхідних питань для проектування, а їх реалізація може зайняти значний час. Якщо Енергоатом має намір виконувати ці проектні роботи самостійно, то, на мою думку, це не найкраще рішення.
Я впевнений, що не варто відкладати процеси добудови Х3 та Х4 до завершення війни, адже це лише затягне терміни. Ми втрачаємо цінний час, не реалізуючи можливості для розвитку атомної енергетики вже сьогодні.
Існує аспект, пов'язаний з людським капіталом та інституційною пам'яттю. Якщо у нашій команді ще є спеціалісти, які займалися проектуванням блоків — від вибору місця до введення в експлуатацію, то знайти людину з аналогічним досвідом в Енергоатомі є досить складним завданням.
Незважаючи на те, що КІЕП має в своєму розпорядженні повний обсяг інформації щодо цих блоків, розроблені розрахункові моделі, проведено обстеження, а також створено два варіанти техніко-економічного обґрунтування, інститут володіє також матеріалами технічного проекту реакторної установки, схожої на Белене. Найголовніше, що в КІЕП працюють експерти, які безпосередньо брали участь у проектуванні цих блоків і мають глибокі знання про їх особливості.
Цей ресурс важливий і не варто його ігнорувати, адже він був створений протягом багатьох років.
Для того щоб надати 5000 будівельникам АЕС необхідну проектну документацію, потрібні значні зусилля, а не дрібні кроки.
Розвиток вітчизняного проектного середовища отримав значний імпульс завдяки Акту про незалежність України. У 1991 році в країні з'явився власний регулятор, що започаткувало процес відокремлення від Росії. Одним із важливих проектів стала Балаковська атомна електростанція, з якої російська сторона нас усунула, адже ми вже стали іноземними громадянами, які їм були не потрібні. Це сталося в контексті того, як функціонувала система в СРСР. У Союзі існувало п'ять проектних інститутів: у Москві, Ленінграді, Горькому, Харкові та Києві. Московський інститут спеціалізувався на реакторних установках, пітерський займався широким спектром проектів, але переважно малопотужними реакторами, горьківський обробляв спеціальні корпуси, а харківський — машинні зали. Ми ж виконували роль генеральних проектувальників, об'єднуючи всі аспекти, які могли виникнути під час розробки.
У 1991 році ми усвідомили, що опинилися в безвихідній ситуації. Всі наші фінансові та технічні документи залишилися в Москві, і ніхто не мав наміру їх повертати.
Програми США стали для нас надзвичайно корисними. Нашому інституту був наданий широкий спектр програмних рішень, а також проведено навчання для нашого персоналу. Ми отримали доступ до всіх теплогідравлічних кодів для аналізу аварій, а також до досліджень проектних і позапроектних інцидентів. Тепер ми здобули незалежність у питаннях розрахункових обґрунтувань, які раніше виконувалися лише в Курчатовському інституті в Москві.
Після цього ми перейшли на тривимірні програмні продукти, ними ми створили низку серйозних проектів. Це дуже сучасні технології. Те, що сьогодні називають ВІМ-технології. Зараз, до речі, в Раді є законопроект про обов'язковість використання ВІМ-технологій для об'єктів довгострокових циклів. Потрібний законопроект і мав би стати Законом.
Ми розробили власні бази даних, що містять тисячі елементів, таких як компоненти трубопроводів, геометричні параметри обладнання та гідравлічні характеристики. Вся необхідна інформація зібрана в одному місці. Це забезпечує зручність та легкість роботи з базою, дозволяючи швидко отримувати двомірні креслення та передавати їх на виробництво.
Окрім цього, процес формування або оновлення цієї бази, а також обслуговування програмних ліцензій вимагає значних витрат. Реакція замовника щодо цього аспекту залишається досить незрозумілою.
Необхідно впровадити аналогічний технологічний механізм з їхнього боку, щоб забезпечити належне сприйняття наших продуктів. Також важливо мати підрядника, який з планшетами обходитиме будівельний майданчик і зможе "зчитувати" всю інформацію. Вони ж звикли до традиційних паперових креслень, де можна легко внести корективи, щось перекреслити або змінити, як це було ще в 1980-х роках. Повертаючись до цієї думки, хочу підкреслити, що питання розробки проекту в умовах дії Закону про публічні закупівлі потрібно вирішити вже зараз, до ухвалення Закону про будівництво. Адже будь-які додаткові питання та проблеми під час зведення АЕС можуть призвести до затримок. Якщо час є, це не є проблемою, але якщо один день роботи одного блоку потужністю 1000 МВт становить 24 млн кВт/год, варто серйозно задуматися.
Отже, поки не було ухвалено Закон про Х3 та Х4, у нас є можливість оптимізувати процеси і зібрати всі елементи реалізації будівництва в єдину картину. Не можна обмежуватися лише загальними фразами — важливо підходити до справи системно. Можливо, Енергоатом вже працює в цьому напрямку, але я поки не спостерігаю конкретних результатів. Наразі все залишається на рівні слоганів і без активних дій. Я б не витрачав даремно час: для цього закону не обов’язково, і значних фінансових витрат не потрібно — навіть кредит не є необхідним.
Сучасні атомні електростанції та їхні активні блоки, які наразі забезпечують енергетичну стабільність країни, на жаль, поступово зносяться. Завдяки зусиллям енергетичних спеціалістів ми проводимо термінові ремонти. Однак, усі наступні подовження терміну експлуатації вимагатимуть тривалих зупинок. Блоки потрібно буде виводити з експлуатації, можливо, навіть на період до одного року. Це необхідно для вивантаження пального, виконання ремонтних робіт, проведення обстежень, аналізів та заміни обладнання. Для продовження терміну служби потрібен час. А чим ми зможемо компенсувати це? Якщо ми введемо в експлуатацію блоки Х3 та Х4, вони стануть важливим резервом, якого нам так не вистачає.
На даний момент у нас функціонує 9 блоків, але що буде, якщо взимку станеться якась непередбачена ситуація? Адже ми працюємо без запасу. Я сподіваюсь, що обійдеться без проблем, але можливість втрати 1 ГВт все ж існує, адже це технічне обладнання.
Резерв генерації необхідний не лише для забезпечення комфорту енергетичних компаній.
Резерви генерації відіграють ключову роль у стимулюванні економічного зростання та підвищення валового внутрішнього продукту. У минулому ми мали можливості для цього, але, на жаль, вже пропустили той етап. Яким чином енергетичний сектор зможе підтримати розвиток промисловості, нове будівництво та функціонування підприємств у військово-промисловому комплексі, металургії, машинобудуванні, гірничо-рудній галузі, хімічній промисловості, а також у сільському господарстві та для побутових споживачів? Зрозуміло, що наразі неможливо точно оцінити майбутнє споживання ресурсів. Тому енергетики повинні взяти на себе відповідальність і розумно використовувати всі доступні ресурси для збільшення обсягів генерації. У майбутньому споживачі компенсують витрати, при цьому не виникне жодних критичних ситуацій. Тому, безумовно, нам необхідні атомні електростанції.
