Права людини в Європейському контексті
Популярність праворадикалів та правопопулістів стрімко зростає серед молодих виборців
Недавні повідомлення свідчать про те, що російські спецслужби поширюють дезінформацію, згідно з якою Україна нібито планує військовий напад на Польщу та Румунію, щоб звинуватити "миролюбну" Росію у вторгненні. Цю інформацію оприлюднило польське Міністерство внутрішніх справ. Ігнорувати загрозу, що походить від таких інформаційних маніпуляцій, було б недоцільно. "Аналіз розповсюдження цієї дезінформації вказує на чітко сплановану інформаційну кампанію. Її основна мета залишається незмінною — ізолювати Україну від підтримки Польщі та країн НАТО. Лише форма обману змінюється," — підкреслили в польському МВС, закликавши перевіряти інформаційні джерела та використовувати критичне мислення.
Виникає питання: чи дійсно проблема полягає в тому, що російська пропаганда поширює неправду? Або ж, можливо, демократичні країни стикаються з загрозою через брак поінформованості своїх громадян щодо медіа-гігієни? В жодному разі. Якщо з 2014 року в твоїй країні сайт "Новоросія.інфо" вербує молодь для антиукраїнських акцій; з 2022 року фермери під радянськими прапорами та з гаслами "Путін, покарай нашу владу та Україну!" обшукують гуманітарні та військові вантажі; а в 2025 році колишній президент Анджей Дуда раптом починає скаржитися на Україну, стверджуючи, що вона "намагалася втягнути Польщу в російсько-українську війну", то чи варто дивуватися, що частина польського населення почне вірити в те, що Україна планує напад на Польщу? Для того, щоб пропаганда діяла ефективно, їй потрібен сприятливий контекст. І саме цей контекст створили патріотично налаштовані польські політики.
Зростання правої хвилі в Європі стає проблемою для самих правих. Усі ми спостерігали, як на президентських виборах у Польщі Кароль Навроцький, будучи безпартійним, став кандидатом від правої політсили "Право і Справедливість". Його позиція щодо України та Росії суттєво відрізнялася від політики, якої дотримувався багаторічний лідер ПіС Дуда, і більше нагадувала відверто проросійську позицію "Конфедерації". Різко вправо змістився також лідер партії "Громадянська платформа" Дональд Туск.
Досвід свідчить, що українській політиці з боку польських політиків необхідно критикувати Україну та обіцяти не допустити її вступу до ЄС і НАТО, щоб заручитися підтримкою виборців.
Аналогічна ситуація у Чехії. За результатами нещодавніх парламентських виборів перемогу здобула популістська партія ANO 2011 колишнього комуніста та мільярдера Андрея Бабіша. На другому місці опинився блок влади "Разом" із 22,7%, від якого 2022 року обрався чинний чеський президент Петер Павел. Усього три роки війни проти України - і "правизни" правоцентристського "Разом" для чеського виборця виявилося недостатньо. Єдина помітна відмінність між Бабішем та Павелом - у їхній позиції щодо України. Якщо чинний президент був ініціатором чеської ініціативи з купівлі артилерійських снарядів, то лідер ANO Андрей Бабіш заявляв, що в разі формування уряду з його політичною партією на чолі він не дасть ані крони на зброю для України.
В Чехії, подібно до Польщі, Україна займає ключове місце у політичних обговореннях. Під час виборчої кампанії деякі претенденти на посаду висловлювали думки про необхідність прибрати українські прапори з чеських вулиць, тоді як інші закликали до повернення українських біженців на їхню батьківщину.
Згідно з результатами моніторингу, здійсненого виданням ProUkraїnu, яке з 2022 року функціонує в Чехії, протягом тримісячного виборчого періоду кількість дезінформації та маніпуляцій щодо України з боку чеських політиків значно зросла. Деякі з цих заяв були абсолютно абсурдними, наприклад, інформація про те, що українські біженці нібито поїли лебедів з річки Влтава. Або ж повідомлення про те, що вони привезли з собою небезпечні хвороби. Такі інформаційні вкиди сприяють зростанню напруги в суспільстві щодо українців і мають помітний російський вплив.
З останніх передвиборчих цікавинок варто звернути увагу на промови прем'єр-міністра Угорщини, який готується протистояти на виборах опозиційній угорській партії "Тиса". Відчуваючи загрозу програшу, Віктор Орбан заявив, що українські спецслужби допомагають його опонентам, зламавши телефони угорців. "Вони розробляють для них можливості, потрібні для успішної виборчої кампанії. Раніше казали, що росіяни вже в коморі, сьогодні можна сказати, що українці вже у твоєму смартфоні", - сказав Орбан. Тут варто зауважити, що фраза "росіяни вже в коморі" походить з угорського фільму 1965 року "Капрал та інші" і використовується для опису неминучої чи непоправної ситуації.
Використовуючи страх перед українськими шпигунами в мобільних телефонах, Орбан звертається до знайомих культурних символів. Це ефективний метод пропаганди. Антиукраїнські висловлювання угорського прем'єра є складовою частиною продуманої інформаційної стратегії, про що свідчить інформація угорського видання Index щодо можливого витоку даних 18 тисяч користувачів мобільного додатку партії "Тиса". Згідно з чутками, до розробки застосунку могла бути залучена українська компанія, що натякає на те, що українці шпигують за угорцями на користь критиків Орбана. Пресслужба партії "Тиса" спростувала цю інформацію, наголосивши, що додаток створювали угорські спеціалісти. Однак, тема українського втручання в угорські вибори, безперечно, продовжить обговорюватись.
Можна подумати, що основною причиною, через яку ставлення до України стало топтемою європейських правих політиків, є збільшення кількості біженців. Або відверта робота на Росію за грубі гроші. Це одночасно так і не так. Справа в ідеології. Праві виступають за історичний ресентимент, повернення до традиційних цінностей, та з презирством ставляться до міжнародного права. Для них ідеальний світовий порядок полягає у праві великих держав домовлятися про долю малих. Тому їх не зачіпає російська пропозиція "поділити сфери впливу". В рамках їхнього світогляду Україна належить Росії. Отже збройний спротив агресії РФ є для них чи не бунтом проти всього, у що вони вірять. Москва вміло користується цими ідеологічними багами та підкидає європейським правопопулістам пропозиції поділити Україну - винятково з міркувань "історичної справедливості". Недарма неприкриті агенти Кремля, як-от Віктор Орбан або кандидат у президенти Румунії Келін Джорджеску, не соромляться зваблювати свій електорат зазіханнями на українські території.
Нагадаю, що 29 січня 2025 року в інтерв'ю румунському журналісту Йону Крістою Джорджеску заявив, що "Україна - вигадана держава", яка буде поділена між сусідами. Він відверто закликав своїх симпатиків не пропустити нагоди. Адже "світ змінюється - і кордони змінюватимуться", тому Румунія зможе заявити право на частину українських земель, а для цього треба обрати справжнього патріота - тобто його. "У нас є Північна Буковина, у нас є Буджак, у нас є Північний Мармарош із колишнього Закарпаття, те, що залишилося від угорців, Львів, який залишиться з поляками, і Малоросія", - сказав він. Ніякої України, хай навіть зменшеної, в його промові немає. Чим це відрізняється від путінських промовок?
На фоні висловлювань Джорджеску Міністерство закордонних справ Румунії оголосило про свою "незмінну позицію на підтримку суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України в рамках її міжнародно визнаних кордонів". Проте, якщо поглянути на ситуацію з перспективи звичайної людини, картина виглядає інакше. З одного боку, існує міжнародне право, за яке доводиться боротися та ризикувати ескалацією великої війни в Європі. З іншого ж - можливість без особливих зусиль повернути "історичні землі". Головне - не перешкоджати Росії в її прагненнях утримувати контроль у своїй зоні впливу. Подібні "теоретичні" висловлювання щодо українських територій неодноразово звучали від угорських політиків і польських "конфедератів". Тому, неприязнь до України та українців, яку останнім часом демонструють праві сили в Європі, є не що інше, як tacit approval of Russia's actions, що після численних звірств на українських землях стає "негуманним" висловлювати вголос.
Дезінформаційні наративи про "напад українців" та негативний вплив українських біженців слугують лише виправданням для підтримки агресії Росії проти України. Незважаючи на те, наскільки абсурдними можуть бути ці вигадки, їх охоче приймають і інтегрують у політичний дискурс, адже вони вигідні. Багато людей з ностальгією згадують "золоті часи", коли українці були частиною їхньої країни як пригноблена меншість. Політики, які прагнуть авторитарної влади, майстерно експлуатують цю архаїчну свідомість виборців, аби здобути додаткові голоси. Вони маніпулюють демократичними механізмами — свободою слова, яку інтерпретують як "свободу брехати", та виборчими правами. Важливо протидіяти руйнівному впливу праворадикальних політиків на європейців через комплекс заходів: активна робота спецслужб проти ворожої агентури, популяризація європейських цінностей та пояснення, чим вони відрізняються від того світу, який має на меті створити Росія. Особливу увагу слід приділити молоді, адже популярність праворадикалів та популістів стрімко зростає серед молодих виборців. Багато з них знайомляться з кандидатами через TikTok та Telegram, тож запровадження обмежень на маніпулятивні інтернет-платформи є вкрай необхідним.
Проте не варто впадати у відчай. Тільки-но правопопулісти приходять до влади, невблаганна реальність змушує їх переглядати позицію щодо України та Росії. Так переможець виборчих перегонів у Чехії Андрей Бабіш під час телефонної розмови з президентом України Володимиром Зеленським висловив підтримку Україні й запевнив, що військова співпраця між країнами продовжиться, але не за чеський рахунок. Згадаймо тут словацького проросійського політика Роберта Фіцо, який, критикуючи спротив України, пречудово продавав зброю для потреб ЗСУ.
Так само й польський президент Кароль Навроцький пом'якшив риторику щодо військової допомоги Україні після атаки російських дронів на Польщу. Однак посилив історичні претензії до України щодо темних плям в українсько-польському минулому. Наявна російська загроза змушує європейських правих до адекватних партнерських кроків. Щодо забаганок вулиці, яка адресує своє незадоволення життям "найвразливішим групам", тобто українцям, то тут усе на свої місця розставить час. Чим слабшою ставатиме Росія, тим менше в неї залишиться прихильників серед ультраправих. Натовп любить сильних. Тому левову частку російської пропаганди в Європі спрямовано на побудову брехливої картинки російської величі та непереможності. Але реальність невблаганна. Росія програє у протистоянні з цивілізованим світом. Скоро це стане очевидним навіть для її платних агентів. І тоді породжена путінізмом права хвиля в Європі обернеться проти нього.
