Переслідування патріотів: чому Росія прагнула ліквідувати Андрія Юсова?
Ігор Жданов, який обіймає посаду коменданта Майдану, також очолює проект "Інформаційна оборона" в рамках Фонду "Відкрита політика".
Нещодавно російські розвідувальні служби активізували свої терористичні операції в Україні. У Львові внаслідок подвійного вибуху від рук російських терористів загинула 23-річна поліцейська Вікторія Шпилька. Національна поліція вдалася до дій, виявивши та ліквідувавши значну групу російських найманців, які планували напади на активістів в Україні.
Мета таких терористичних актів зрозуміла - посіяти паніку та спровокувати нестабільність в суспільстві.
Але чому були обрані саме ці особи?
Я особисто знайомий з Андрієм Юсовим і впевнений, що його обрано в якості цілі для фізичної нейтралізації через його минуле на Майдані та його роботу в якості офіцера ГУР МО.
Власне, на Андрія здійснили три спроби вбивства.
2014 рік. В Одесі пролунало чотири постріли з пістолета Макарова. Кілер, переплутавши жертву, націлився на сусіда Юсова. Зловмисника було спіймано на місці злочину, і він отримав 15 років ув'язнення.
У 2018 році російські диверсанти з "православного казачества" задумали ліквідувати кілька відомих одеситів, які мали проукраїнську позицію, серед них був і Андрій Юсов.
Лютий 2026 року. Це вже третя спроба вбивства Юсова, яка відбулася під час повномасштабної війни, і яку вдалось зупинити українським силовикам.
Звідки взялася ця стійка рішучість росіян знищити Андрія вже протягом більше десяти років?
Хоча сьогодні він займає посаду офіцера в Головному управлінні розвідки, він все ж не є провідним політиком національного масштабу, бойовим генералом чи високопрофесійним державним діячем.
Однак ці організовані дії супротивника вказують на аналогічну системну загрозу, яку Андрій Юсов становить для російського впливу в Україні протягом тривалого часу.
Нагадую ключові моменти з його життєвого шляху.
Вперше ім'я Андрія стало відомим у 2001 році, коли він, навчаючись в Одеському національному інституті імені Мечникова, ініціював акції протесту проти мера міста Руслана Боделана. У дусі традицій того часу, проти Юсова незабаром була порушена кримінальна справа.
Вже у столиці він став активним учасником антикучмівського руху "За Правду!" та "Україна без Кучми!", потім заснував "Українське братство", потім була Помаранчева революція і "Пора", де Юсов став одним з її польових командирів.
Між Помаранчевою революцією та Революцією гідності виникла організація "Холодноярська ініціатива", яка активно протистояла російському колаборанту, тодішньому міністру освіти Дмитру Табачнику. Це призвело до Революції гідності, в якій Юсов брав участь в Одеському Євромайдані та подіях 2 травня. Коли суспільство усвідомило загрозу "зближення" з Росією під час війни, у 2021 році Юсов став частиною Руху опору капітуляції.
Таким чином, протягом більшої частини свого дорослого життя він присвятив себе боротьбі з російським впливом в Україні та популяризації адекватного українського націоналізму в багатьох його проявах, займаючи різні позиції, але залишаючись поза межами державних структур і без депутатських повноважень.
Це дало йому можливість зберегти досить чисту репутацію, водночас забезпечивши собі значну мережу контактів у різних проукраїнських колах. В результаті цього він потрапив до ГУР МО вже на початку широкомасштабного вторгнення.
Справа із замахом на Юсова, як і вбивства Андрія Парубія та Ірини Фаріон наштовхують на очевидний висновок.
Російські агенти намагаються ліквідувати найзапекліших прихильників України, які, незалежно від своїх посад або титулів, протягом тривалого часу, іноді навіть багатьох років, послідовно відстоюють проукраїнську політику.
Незалежно від того, хто займає посаду президента чи прем'єра, і в яких обставинах знаходиться проукраїнський рух, вони продовжують долати цю перешкоду, часом навіть без жодних надій.
Це також стосується як Парубія, так і Фаріон, Юсова та багатьох інших представників громадянського суспільства, політичних діячів, військових чи активістів. Хоча вони можуть не завжди з’являтися на обкладинках газет, їхня діяльність становить серйозну загрозу для інтересів Росії.
Ця небезпека передусім полягає в рішучості, багатому досвіді аналогічної діяльності, умінні згуртовувати однодумців, а також у здатності діяти креативно та результативно.
Їхня небезпека саме в тій здатності відстоювати українську позицію без огляду на змінну владу, спокусу обійняти теплу посаду і натомість поступитися принципами. І саме в цьому полягає ще одне пояснення, чому росія так вперто намагається позбутися саме таких людей.
Адже рано чи пізно настане мир. І якщо внаслідок завершення війни росія так чи інакше намагатиметься відновити свій вплив на територіях, які вважає частиною своєї імперії, зокрема і в Україні.
Безсумнівно, Росія буде шукати можливості для відновлення своїх впливів в українському політичному та інформаційному середовищі. Для цього вона залучатиме політиків, чиновників, медіа та "активістів", намагаючись апелювати до "втомленої від війни" пасивної частини населення, щоб знову просувати свої наративи та інтереси.
Саме "юсови" та "парубії" безумовно виступлять проти цього явища, застосовуючи системний та професійний підхід, адже зараз у них є набагато більш потужні інструменти впливу, ніж під час Майданів.
З ними не вийде досягти згоди, оскільки їхня опозиція в ключових сферах інформаційно-політичного контексту може виявитися надзвичайно значущою.
У такому випадку ворог загнаний у глухий кут і не має іншого варіанту, як спробувати фізично знищити перешкоду.
Інша річ полягає в тому, що йому це не пощастить. Адже для росіян проблема не лише в Юсові. Він є лише представником великої спільноти, яка присвятила дві третини свого дорослого життя боротьбі проти Росії.
Це покоління пережило дві революції та Майдани, вступало в сутички з "Беркутом" і об'єднувалося, ще до появи соціальних мереж.
Водночас це середовище може стабілізувати ситуацію в країні в післявоєнний час, протидіяти гібридним провокаціям, які росія обов'язково вчинятиме після війни, зокрема під час виборів, обороняти вітчизняний інформпростір та нівелювати руський політичний вплив.
Отже, усунення таких осіб, як Андрій, дійсно могло б стати стратегічним виграшем для Росії. Проте основна проблема полягає в тому, що на їхнє місце прийде хтось інший, адже, як зазначає Freel у своїй пісні, "нас півкраїни залізобетонних".
