Політика Трампа щодо України має більш складний характер і є менш деструктивною, ніж прийнято вважати, стверджує The Atlantic.
На переконання автора, політику президента США щодо України необхідно переосмислити.
Зовнішня політика Дональда Трампа нерідко піддається спрощенню та карикатурному сприйняттю, особливо коли йдеться про Україну. Безліч розумних та зазвичай стриманих аналітиків стверджують, що президент, свідомо чи випадково, виступає на користь Росії. Вони вважають, що його неприязнь до України та її лідера Володимира Зеленського настільки потужна, що він прагне до успіху президента РФ Владіміра Путіна.
Вони висловлюють думку, що його політика викликана не тільки шаною до Путіна, а й своєрідною симпатією до російського лідера, що призводить до збігу американського курсу з позицією Москви. Проте, на думку Еліота Коена, автора публікацій у виданні The Atlantic, таке сприйняття не відповідає дійсності. Він також має досвід роботи радником у Державному департаменті США, а раніше займав посади в Міністерстві оборони та розвідувальних органах Сполучених Штатів.
Постачання зброї з США в Україну, затверджені ще за часів президентства Байдена, мали два короткі зупинки: одна в березні, після зустрічі в Овальному кабінеті, де віцепрезидент Джей Ді Венс і сам Дональд Трамп висловили свої критичні думки щодо Зеленського, а інша в червні, коли Пентагон тимчасово призупинив поставки. Перша зупинка тривала один тиждень, а друга – лише кілька днів.
У червні Пентагон вживав заходів без узгодження з Трампом, що вказує на брак злагоди у процесі розробки зовнішньої політики. Однак Білий дім оперативно скасував це рішення, і постачання озброєння було відновлено.
Сполучені Штати також уклали угоду з країнами НАТО про закупівлю американського обладнання -- зокрема, зенітно-ракетних комплексів Patriot та допоміжних радіолокаційних і контрольних установок -- для передачі Україні або заміни їхніх власних систем, які європейці потім відправлять в Україну.
Трамп публічно заявив про свою прихильність до цієї домовленості й навіть натякнув на передачу більш сучасних наступальних озброєнь. Судячи з усього, процес підготовки до цього йде повним ходом, аж до того, що Україна випередила Швейцарію в черзі на продаж систем Patriot.
За наявною інформацією, співпраця між розвідувальними службами Сполучених Штатів і України продовжується. При цьому ухвалення рішень, що стосуються України, дедалі більше зосереджується в руках державного секретаря та виконуючого обов'язки радника з національної безпеки Марко Рубіо, а також генерал-лейтенанта у відставці Кіта Келлога, який зараз виконує роль спеціального представника – обидва є активними прихильниками підтримки Києва.
"Цей рівень підтримки, хоч і не є ідеальним, не можна порівняти з тим, що Україна отримувала від адміністрації Байдена, але він точно спростовує уявлення про Трампа як російського агента. Також це не узгоджується з образом Трампа як простого злодія. Натомість, його дії слід розглядати як складну загадку, що потребує розгадки, і є певні підказки для її вирішення", - зазначає Коен.
Почати варто з того, що говорить сам Трамп -- адже це перше, на що слід звертати увагу, щоб зрозуміти погляди політика, навіть якщо він відомий своїми брехнями та вигадками. Трамп чітко заявляв, що не любить війну, хоча й радіє наявності військової могутності.
Його непокоїть знищення українських міст, про що він не раз висловлювався на пресконференціях і під час зустрічей. Можливо, це звичайна реакція людини, котра більшу частину свого життя присвятила будівництву і не бажає спостерігати за руйнацією. Незалежно від обставин — це факт.
Трамп також не бажає виглядати жертвою маніпуляцій. Його все частіші роздратовані коментарі щодо Путіна вказують на те, що, хоча він і не готовий це відверто визнати, він усвідомлює, що став жертвою обману. Російський лідер не має наміру йти на компроміс з Києвом, окрім випадку, коли Україна погодиться на капітуляцію.
Водночас Трамп вважає, що передавати зброю Україні безкоштовно, замість того щоб її хтось купував, -- невигідна угода для США. Якщо ж зброю оплатять інші, це вже інша справа.
Ми також знаємо, що Трамп прагне бути миротворцем. Його уявлення про вдалу мирну угоду, без сумніву, відрізняється від поглядів критиків. Втім, його численні заяви та дипломатичні ініціативи, як нинішні, так і минулі -- стосовно Близького Сходу, Північної Кореї, Китаю, Росії та України -- свідчать про те, що він вважає миротворчість ключовим елементом своєї спадщини. До того ж, він відкрито заявляв про своє прагнення отримати Нобелівську премію миру.
Ніщо з цього не робить Трампа гуманістом, другом України чи великим лідером. Але це означає, що його мотиви й, як наслідок, політика щодо України є складнішими та менш згубними, ніж багато хто вважає.
Трамп змусив більшість європейських союзників Америки погодитися на витрати у розмірі 5% ВВП: 3,5% на оборону та 1,5% на все, що пов'язано з нею. Звісно, вони не виконають це повністю, але оборонні витрати в Європі справді зростають.
"Його агресивна риторика, страх перед його непередбачуваною поведінкою та поступове усвідомлення європейцями довгострокової загрози з боку Росії допомогли збільшити ці видатки. Метод жахливий, наслідки риторики шкідливі, шкода для репутації Америки прикра -- але результат є результатом. І він не поганий", -- додає автор.
Це краща ситуація, ніж багато хто прогнозував. Звичайно, все може піти погано, тому що Трамп -- нестабільна і непередбачувана людина. Його дивна коаліція включає інтернаціоналістів, таких як Рубіо, і націоналістів-ізоляціоністів, таких як Венс.
"Трамп схильний до нападів гніву та самообману. І основна проблема -- як змусити Путіна повірити, що він не може вести війну без кінця, не ризикуючи власним становищем -- досі не вирішена. Проте, хоч у Трампа й є деякі демонічні риси, у випадку з Україною саме вони не домінують", -- підсумував Коен.
Що насправді визначає політичний курс Трампа стосовно України: його особисті амбіції, емоційний стан чи матеріальні інтереси? Це питання розглянув Олег Шамшур у своїй статті "Трамп проти себе: хто вийде переможцем — 'домінатор' чи 'геній маніпуляцій'?"
