Пенсійна реформа: коли пенсіонери отримають нові виплати - На пенсії

З Дар'єю Марчак ми провели дискусію, в якій розглянули не лише аспекти пенсій, а й частково реформу МСЕК. У ході бесіди ми торкнулися теми індексації та ідентифікації, майбутніх змін у пенсійній системі, спеціальних пенсій, стажу, отриманого за кордоном, а також питань, пов'язаних із боргами за судовими рішеннями та багатьма іншими питаннями.

- Бальну пенсійну систему, прем'єр-міністр Денис Шмигаль анонсував ще минулого, 2023 року, зараз це питання переноситься 2025 рік. Про базову соціальну допомогу розмови ведуться вже щонайменше три роки. А накопичувальну пенсійну систему нам обіцяють вже 20 років. Чи не надто влада квапиться з такими обіцянками, на якій стадії наразі ці проєкти?

- По кожному з цих напрямків є дуже великий рух. По накопичувальній системі законопроєкт розроблено, подано на погодження зацікавленим центральним органам виконавчої влади. Щодо реформи солідарної системи законопроєкт розроблено, зараз ми його фіналізуємо, щоби теж подати на погодження. По базовій допомозі законопроєкт розроблено, подано у Кабмін, і паралельно ми також напрацьовуємо пілотний проєкт, для того, щоби відтестувати механіку.

І ми сподіваємося, ці наші плани будуть скоро реалізовані. Але потрібно розуміти, що великі складні системні зміни не можна зробити миттєво. Тому що вони передбачають і значну кількість обрахунків, і необхідність передбачити сотні різних ситуацій, що можуть статися. Треба спрогнозувати, як система буде працювати в кожному конкретному маленькому випадку.

Очевидно, що протягом 20 років реалізовувати накопичувальну систему — це ненормально. Я називаю це "реформа, що затягнулась". У нас немає намірів витрачати ще 20 років на втілення цієї ініціативи. Ми вже досягли етапу, на якому готові законопроєкти, що містять детальні відповіді на безліч запитань. Сподіваємось, що в 2025 році всі ці реформи будуть або затверджені та готові до впровадження з 2026 року, або реалізовані вже наступного року.

Є точка зору, що незалежно від того, наскільки вдалою є концепція пенсійної реформи, для її реалізації знадобляться значні фінансові вливання. І якщо таких коштів не існує, чи не краще буде відверто повідомити людям, що держава на сьогоднішній день не має можливості забезпечити їх реальними перспективами, замість того, щоб дарувати їм ілюзорні сподівання?

- По-перше, я би не ставила знак рівності між підвищенням пенсій і реформуванням системи. Звісно, ми дуже хочемо, щоб внаслідок реформування системи у значної кількості пенсіонерів розміри пенсій підвищилися. Але зміст реформи є ширшим і більш глобальним, ніж просто підвищення пенсії. Збільшити пенсію ми можемо і просто через механізм індексації. Чому ж потрібна реформа? Є кілька важливих речей.

Згідно з дослідженням, проведеним Київською школою економіки, 79% українців вважають пенсійну систему несправедливою. Більшість пенсіонерів не мають чіткої уяви про те, як формуються їхні пенсії, з чого вони складаються та які фактори на це впливають. Приблизно половина населення не усвідомлює зв'язок між своїми внесками до єдиного соціального внеску (ЄСВ) та сумами пенсій. Як особа, що працює в цій сфері, мушу погодитися з такою оцінкою. Часто, аналізуючи структуру пенсійних виплат, можна виявити, що вони можуть складатися з 5, 6 або навіть 10 різних елементів. Ми підрахували, що існує щонайменше 160 різних надбавок і додатків до пенсій, встановлених через законодавчі акти або постанови Кабінету Міністрів у різні роки.

Як людині впоратися з величезною кількістю норм? Одне – це просто обчислити розмір пенсії за допомогою закону, а зовсім інше – бути в курсі ще десяти різноманітних доповнень та їх роботи. Тому для нас вкрай важливо спростити, зробити систему зрозумілою та прозорою. Це дозволить кожному бути впевненим, що він і Пенсійний фонд однаково тлумачать усі законодавчі норми, і уникнути ситуацій, коли без допомоги юриста відстояти свої права стає неможливо.

Ще один ключовий аспект реформи полягає в необхідності зупинити процес девальвації пенсій, який, на жаль, відбувається через недоліки чинного законодавства. Сьогоднішня формула індексації призводить до поступового зменшення реальної вартості пенсійних виплат. Тому пенсійна реформа повинна збільшити розміри виплат для значної кількості українських пенсіонерів. І це не через бажання займатися популізмом, а через усвідомлення того, що багатьом громадянам необхідно підвищити справедливий рівень пенсійних виплат.

Третім ключовим аспектом є забезпечення рівних умов для всіх громадян у контексті розміру пенсійних виплат.

Слід усвідомлювати, що величина пенсій безпосередньо залежить від фінансових ресурсів Пенсійного фонду. Ці ресурси формуються через внески, які кожен з нас, як платник податків, сплачує зі своєї заробітної плати. Однак не всі громадяни визнають необхідність сплачувати податки та внески. Часто можна почути: "Навіщо платити внески, якщо пенсій все одно не буде?" Це призводить до самозаповнювального пророчества. Люди приймають рішення, наприклад, не робити внески, обирають формальну тіньову зайнятість або півофіційну роботу. Як результат, Пенсійний фонд отримує менше фінансів для виплати пенсій нинішнім пенсіонерам. Адже у нас існує солідарна система, де сучасні молоді українці забезпечують фінансування для тих, хто вже на пенсії. Більш того, це також негативно впливає на розмір моєї власної пенсії в майбутньому.

Нам потрібно побудувати систему, якій люди будуть довіряти системі, і будуть розуміти: якщо я сплатив внесок сьогодні, це збільшить мою пенсію через 5, через 10, через 30 років. Ми віримо, якщо поєднувати реформу пенсійного забезпечення з активною комунікацією, з інформуванням громадян про те, від чого залежить розмір майбутньої пенсії, що вони самі впливають або не впливають на нього, коли працюють, то це допоможе вирішити одразу два проблемних питання. По-перше, збільшувати надходження до пенсійної системи сьогодні. По-друге, збільшувати власні пенсійні права і розмір пенсії на майбутнє.

- До речі, частина доплат і дотяжок до пенсій, на які ви нарікаєте, була запроваджена останніми роками вже чинним урядом, тобто за вашої каденції.

У 2023 році, під час розробки дизайну чергової індексації пенсій, ми виявили, що близько 25% українських пенсіонерів, які отримують найнижчі пенсії відповідно до чинного законодавства, не підпадають під індексацію. Це пов’язано з тим, що їхні виплати залежать від рівня прожиткового мінімуму, який є їхньою базовою гарантією. В історичному контексті можна зазначити, що індексація наших пенсій завжди перевищувала темпи зростання прожиткового мінімуму. Таким чином, пенсії, які були вищими, традиційно індексувалися й підвищувалися щороку на більший відсоток, ніж ті, що належать до найнижчих категорій. Це, безперечно, є аномалією. Тому ми провели складні переговори з Міністерством фінансів і прийняли політичне рішення про впровадження додаткових виплат вручну, незважаючи на те, що законодавство не передбачає такого механізму індексації.

Одночасно ми усвідомлюємо необхідність існування закону, який встановить єдині правила індексації для всіх, щоб уникнути ситуації, коли найнижчі пенсії опиняються в найбільш невигідному становищі через неадекватну формулу.

Якщо знову розглянути тему внесків, можна дійти висновку, що ми, ймовірно, маємо на увазі ідеальну ситуацію. Однак не всі мають можливість обирати між офіційним і неофіційним працевлаштуванням або зовсім відмовитися від роботи.

- Очевидно, що далеко не кожна людина, яка працює неофіційно, має можливість прийти до свого роботодавця і сказати: я не готова працювати за сіру зарплату. Роботодавці можуть бути різні, умови різні, люди різні. І Україна не унікальна в цьому сенсі. В принципі в багатьох країнах, особливо в країнах, які розвиваються, проблема певної кількості людей, які працюють в неформальному секторі, є традиційною.

Проте варто зазначити, що в нашій країні ми сприяємо створенню умов для накопичення особистих заощаджень. Наприклад, у нас є можливість здійснювати добровільні внески. Кожна людина може самостійно вносити кошти, інвестуючи в своє майбутнє пенсійне забезпечення, навіть у рамках солідарної системи.

Окрім того, незважаючи на відсутність обов'язкової накопичувальної системи, в нашій країні функціонують приватні накопичувальні фонди. Наразі близько 900 тисяч людей мають заощадження в цих фондах, що вже становить помітну частку населення, а не просто статистичну похибку. Загалом, ці накопичувальні фонди демонструють позитивні результати.

У нас працюють фахівці, які володіють значними заощадженнями і задоволені своїми досягненнями, враховуючи поточну економічну ситуацію та рівень інфляції в країні. Наша мета як держави полягає у створенні максимально різноманітних інструментів для громадян, що дозволяють їм накопичувати пенсії. Це не має бути лише один єдиний варіант. Кожна особа повинна мати можливість обирати ту опцію, яка найбільше відповідає її потребам.

І, звісно, як держава ми маємо дуже голосно і зрозуміло пояснювати кожному громадянину, що його сьогоднішня діяльність або бездіяльність напряму буде впливати на рівень його забезпечення в похилому віці. Пенсія - це не щось, що просто з'являється нізвідкіля.

Щодо уніфікації пенсійної системи. Як можна досягти того, щоб пенсійні формули були однаковими для всіх, без винятків для суддів, прокурорів, військових та інших професій?

У багатьох країнах існують спеціальні пенсії, але точніше буде стверджувати, що в інших державах функціонують професійні пенсійні системи. У державному секторі такими системами найчастіше користуються військові. Крім того, подібні програми також широко реалізовані в багатьох приватних компаніях.

В Україні ситуація з пенсійними виплатами є досить заплутаною. Існують різні види виплат: частина з них є страховими пенсіями, тоді як інші виконують роль державних бонусів. Важливим питанням зал залишається джерело фінансування цих виплат. Наразі багато громадян користуються спеціальними умовами для виходу на пенсію, такими як, наприклад, знижений вік виходу на пенсію або особливі умови обрахунку пенсій, що робить їх більш вигідними. Іноді ці пільги поєднуються.

На нашу думку, існує кілька важливих кроків, які слід вжити. По-перше, необхідно чітко визначити, що таке страхова пенсія – вона повинна базуватися на однаковій формулі для всіх без жодних винятків. По-друге, потрібно відокремити те, що не є контрибутивною пенсією – тобто, ті виплати, які не фінансуються страховыми внесками. Цю частину можна розглядати окремо, наприклад, як одноразову компенсацію у зв’язку з певною подією, якщо держава має намір висловити вдячність конкретній особі.

Чорнобильська катастрофа є прикладом трагедії, яку неможливо було передбачити чи врахувати в межах звичайних страхових систем. Жодна з існуючих систем соціального захисту не готова до таких масштабних подій, які потребують термінового залучення людей для усунення наслідків, супроводжуючи це непередбачуваними ризиками для їхнього здоров'я та безпеки. У цьому контексті доплата до пенсії для постраждалих стає особливим кроком з боку держави, що відображає вдячність та визнання їхнього внеску. Це додаткове забезпечення, яке перевищує рамки стандартної пенсійної системи, є важливим аспектом соціальної відповідальності держави.

Існує другий випадок, коли держава намагається заохотити людей до роботи в тяжких і небезпечних умовах, наприклад, в Збройних Силах, на шахтах або на хімічних виробництвах. У таких ситуаціях доплати до пенсії сприймаються як частина бонусного пакету для працівників.

Постає важливе питання, яке заслуговує на окрему розмову: чи повинна ця бонусна частина виплачуватись у майбутньому, чи ж вона має бути надана вже тепер, під час роботи працівника. Якщо роботодавець має намір пропонувати таку бонусну складову, вона не повинна розглядатися як частина страхової пенсії. Альтернативно, ця бонусна частина може формуватись за рахунок підвищення розміру єдиного соціального внеску (ЄСВ). Також важливо чітко визначити, хто нестиме відповідальність за виплату цієї бонусної частини. У багатьох країнах професійні пенсії фінансуються роботодавцями через, наприклад, колективні угоди. У деяких випадках це може бути державний роботодавець, в інших — приватний.

- На сьогодні право на дострокову пенсію мають учасники бойових дій і родичі загиблих захисників, зокрема дружини чи батьки. За прогнозами Мінветеранів таких осіб незабаром може бути понад 4 мільйони. Держава явно до такого не готувалася, адже відповідний закон ухвалювали ще в 90-ті роки. Чи буде здатна країна виконати свої обов'язки стосовно таких людей?

Держава, безумовно, має намір виконувати свої зобов'язання перед ветеранами. Не бажаю вникати в деталі, оскільки тема ветеранської політики не є моєю спеціалізацією. Проте, ми усвідомлюємо, що законодавство щодо соціальної підтримки ветеранів потребує суттєвого оновлення. Воно містить безліч застарілих норм і положень, які вже не мають практичного значення, наприклад, права на пріоритетне підключення телефонної лінії. Найголовніше, що законодавство не відповідає актуальним потребам ветеранів, враховуючи їхній вік, фізичний стан, наслідки участі у бойових діях, пережиті стреси та умови життя в окопах.

Оголошено про реформу МСЕК. Існують чутки, що третю групу інвалідності можуть скасувати. Чи це всього лише міф, чи, можливо, впровадження оцінки працездатності замість оцінки непрацездатності поступово призведе до такого результату?

- Давайте розберемося. Міністерство соціальної політики не має відношення до встановлення інвалідності. На сьогодні цим займаються МСЕКи. А статус інвалідності вже є тригером для надання різних типів соціальної підтримки. Наскільки я знаю, МОЗ запропонував законопроєкт, яким пропонується ліквідація МСЕКів. Проте можу вас переконати, статус інвалідності ніхто не відміняє.

Якщо дозволите, спробую коротко викласти, які зміни відбулися у філософії соціальної підтримки, як вона виглядає зараз та які цілі ми перед собою ставимо.

Що відбувається сьогодні? Уявімо ситуацію: працівник зайнятий на виробництві, коли стається нещасний випадок, внаслідок якого він отримує складний перелом. Це призводить до необхідності тривалого лікарняного і реабілітації. На жаль, відповідно до чинного законодавства, людина може перебувати на лікарняному лише протягом 120 днів. Після цього роботодавець має право звільнити працівника, і всі виплати припиняються. Єдиний спосіб отримати державну підтримку в такій ситуації — оформити статус особи з інвалідністю, оскільки тільки після цього відновлюється можливість отримання допомоги.

Мова йде не тільки про фінансові виплати, а також про забезпечення засобами реабілітації, протезування і догляду. Основна мета реформи, яку ми пропонуємо, полягає в значному прискоренні надання цієї допомоги, без необхідності чекати, поки особа отримає статус інваліда. Коли в системі фіксується факт серйозного травмування або порушення здоров'я, що вимагає тривалого процесу відновлення, ця інформація буде автоматично передаватися з охорони здоров'я до системи соціального страхування та соціальної підтримки.

Це означає, що ми повинні використовувати всі доступні можливості для підтримки людини. Якщо потрібні соціальні послуги - ми їх надаємо. Якщо людині важко пересуватися, забезпечуємо догляд. Якщо потрібно півроку реабілітації, щоб навчити людину ходити або надати їй необхідні реабілітаційні засоби, це також має бути організовано.

Необхідно, щоб процес тривалої реабілітації не призводив до втрати роботи. Індивід повинен мати впевненість у тому, що після одужання зможе повернутися до своїх обов'язків, і його робоче місце залишиться за ним.

Коли медики зазначають, що можливості людського організму можуть істотно змінюватися, для нас стає важливим визначити, чи зможе особа повернутися до виконання своїх професійних обов'язків. Ми можемо розглянути різні сценарії: повернення можливе за умови адаптації робочого середовища, наприклад, встановлення пандуса, або ж, навпаки, повернення може бути неможливим, якщо особа, скажімо, була трактористом і зазнала ампутації руки. У такому випадку ми розуміємо, що варто підготувати людину до переходу на іншу посаду. Важливо також обговорити, які можливості зможе запропонувати роботодавець, а також які ресурси надасть державна служба зайнятості. Отже, ми повинні ретельно продумати весь шлях людини до відновлення економічної незалежності, до роботи, до можливості самостійно жити і вести гідне життя. Наша реформа спрямована саме на це.

- Чи можете докладніше розповісти про березневу індексацію пенсій? Міністерка соцполітики Оксана Жолнович казала, що індексація наступного року не буде надто високою і торкнеться насамперед маленьких пенсій. Чи є вже якісь напрацювання з цього приводу?

- У 2023-2024 роках ми проводили індексацію за однакової моделі. Вона полягала в тому, що на встановлений відсоток ми точно підвищуємо найменші пенсії, про що ми поговорили на початку. І треба враховувати, що фінансовий ресурс держави в пенсійній системі обмежений, тому для того, щоб підвищувати в тому числі найменші пенсії, ми обмежуємо максимальний розмір індексації. Якщо ми, умовно кажучи, індексуємо на 10% пенсію, яка становить 20 тисяч гривень, то пенсія зросте до 22 тисяч. А якщо ми індексуємо на 10% пенсію розміром 4 тисячі, то зростання відбудеться лише на 400 гривень. Тобто внаслідок такої індексації висока пенсія ще більше відірветься від маленької пенсії.

Це одна із проблем, через яку ми взялися за докорінну реформу системи солідарних пенсій. А от над дизайном індексації 2025 року ми предметно будемо думати після нового року. Я тут не можу дати ніяких обіцянок. Ми ще дивимося на обсяг фінансового ресурсу, який у нас буде доступний на 2025 рік і питання індексації та її дизайну буде залежати, очевидно, від цього.

Відомо, що Міжнародний валютний фонд попереджає про небезпеку необґрунтованих підвищень і нових виплат до пенсій у разі відсутності достатніх фінансових ресурсів. Яким чином, в умовах таких обмежень, вдавалося здійснювати індексацію пенсій у попередні роки?

- Очевидно, що ми можемо витрачати в пенсійній системі тільки ті гроші, які є. Я не проведу індексацію на вищий обсяг фінансів, ніж є, чи прогнозується таким, що буде у Пенсійного фонду. Тому і важко на сьогодні коментувати якою буде індексація в 2025 році.

Хочу зазначити, що вимоги Міжнародного валютного фонду в основному спрямовані на подальше розширення привілеїв для окремих категорій населення. Розглядається ситуація, коли в минулі роки зміни в пенсійному законодавстві та впровадження нових привілейованих умов відбувалися без належного врахування фінансових можливостей пенсійної системи. Таким чином, застереження МВФ зосереджені саме на цьому аспекті.

Чи можливий крах пенсійної системи без зовнішньої підтримки?

На сьогоднішній день, завдяки зусиллям наших військових, країна не лише зберігає свою незалежність і забезпечує захист кожного громадянина, але й спостерігається значне збільшення надходжень до Пенсійного фонду завдяки сплаті єдиного соціального внеску з їхніх зарплат. Проте, це не є стабільним явищем. Ми усвідомлюємо, що після демобілізації цей позитивний ефект може зникнути. Проблема полягає не лише в тому, що у разі припинення міжнародної фінансової підтримки, ми можемо зіткнутися з труднощами в забезпеченні виплат пенсій.

Основним чинником фіскальної стійкості Пенсійного фонду є кількість осіб, що сплачують внески, тобто тих, хто нині працює і робить ці внески, а також величина їх зарплат, з яких ці внески сплачуються. Це питання є надзвичайно важливим. Ви, напевно, знаєте, що кількість працюючих і пенсіонерів у нашій країні майже однакова. Згідно з нормами Міжнародної організації праці, пенсіонер має отримувати щонайменше 40% від свого попереднього заробітку. У ситуації, коли на одного працюючого припадає один пенсіонер, це означає, що кожен платник податків зобов'язаний внести ці 40% у Пенсійний фонд або державний бюджет у вигляді реальних коштів.

Очевидно, що доходів недостатньо, і Пенсійний фонд завжди отримує фінансову підтримку з державного бюджету, який, в свою чергу, також страждає від значного дефіциту.

В даний час фінансування державного бюджету та соціальних витрат у значній мірі залежить від міжнародних партнерів. Це факт. Однак слід пам’ятати, що основними джерелами наповнення бюджету залишаються платники податків. Коли війна закінчиться, відбудеться демобілізація, і ми сподіваємося, що зменшиться потреба у витратах на сектор безпеки та оборони. Вивільнені кошти можна буде перенаправити на інші важливі сфери, зокрема на соціальні виплати. Проте загальна кількість платників податків у нашій країні залишиться незмінною. Тому для покращення пенсійного забезпечення в майбутньому необхідно, по-перше, збільшити кількість платників податків шляхом розширення бази оподаткування і пояснення громадянам, чому їм важливо стати учасниками пенсійної системи. По-друге, слід підвищити середній розмір внесків (не ставку, а саме обсяги внесків), зокрема шляхом детінізації заробітних плат. По-третє, важливо стимулювати людей не лише покладатися на державу та солідарну пенсію, але й здійснювати власні пенсійні накопичення.

Нещодавно проведена перевірка Рахунковою палатою роботи Пенсійного фонду виявила ряд зауважень. Основні проблеми стосуються недостатньої економії фонду на виплатах, зокрема, пенсій для осіб з інвалідністю, які не пройшли повторний медичний огляд у МСЕК. Крім того, було рекомендовано посилити процедури ідентифікації та верифікації для внутрішньо переміщених осіб та тих, хто мешкає в зонах бойових дій. Чи врахував вже уряд ці рекомендації?

По-перше, я вважаю, що звіт рахункової палати є надзвичайно якісним. Ми поки що маємо обмежену кількість системних і всебічних досліджень, що стосуються роботи пенсійної системи. Кожен документ, який пропонує такий детальний і глибокий аналіз, має велику цінність.

По-друге, потрібно розуміти, що завдання Рахункової палати - забезпечити, щоб жодна гривня державних коштів не витрачалася неефективно. А неефективно - це як?

У нас під час війни, величезна кількість людей опинилася в геть різних, інколи неймовірно складних обставинах. І кожного разу, коли ми обговорюємо дизайн рішення стосовно пенсійних чи соціальних виплат, ми маємо відштовхуватися не тільки від фінансової ефективності, але і від того, якими є юридичні і моральні зобов'язання держави по відношенню до своїх громадян, наприклад тих, які залишились в зоні бойових дій чи на ТОТ.

Припустимо, людина має тимчасовий статус інвалідності і не може пройти повторний огляд. Термін дії такої довідки під час воєнного стану продовжується автоматично. Такі норми були запроваджені, в тому числі для підтримки тих людей, які, наприклад, залишились в зоні бойових дій. Сьогодні немає можливості перевірити чи точно ця людина все ще має право на статус інвалідності. І з точки зору ефективності використання коштів, найлегше рішення в цій ситуації - припинити виплату. А з точки зору людяності і державної політики є необхідність підтримки своїх людей, які залишились в зоні бойових дій. Тому до цих питань потрібно підходити дуже зважено, з урахуванням величезної кількості складних обставин.

Ми постійно аналізуємо ефективність різних рішень та вивчаємо, що потребує коригування. Наприклад, після завершення карантину через Covid-19, особи, які мали статус внутрішньо переміщених осіб і не пройшли фізичну ідентифікацію з 2020 року, зобов'язані були пройти її повторно. Усвідомлюючи, що багато людей можуть не мати можливості відвідати відділення банку або Пенсійного фонду України (як це вимагалося раніше), ми розробили нову постанову, яка дозволила здійснювати дистанційну ідентифікацію. Це рішення дало нам змогу оцінити, скільки людей можуть продовжувати отримувати свої пенсії, а скільки не вийшли на зв'язок. На даний момент ми продовжуємо нараховувати ці пенсії, але призупинили їх виплату на картки до моменту, поки самі отримувачі не звернуться до нас за отриманням виплат.

Навесні цього року Верховна Рада прийняла закон, який зобов'язує всіх українських пенсіонерів, які живуть за межами країни, пройти процес ідентифікації до кінця року, незалежно від того, чи мають вони статус переселенців. Для реалізації цього закону необхідно затвердити процедуру ідентифікації, проте на даний момент вона ще не розроблена.

Причина цього полягає в тому, що Міністерство соціальної політики є досить незначним за розмірами, якщо взяти до уваги величезну кількість напрямків, за які воно відповідає. У відділі, що займається пенсійною системою та соціальним страхуванням, працює всього 18 осіб. Вони виконують різноманітні завдання, включаючи поточну діяльність, реалізацію чотирьох реформ, розробку законопроєктів та постанов, а також відповіді на запити громадян.

Ми розробили даний проєкт постанови і плануємо незабаром представити його на розгляд Кабінету Міністрів.

Чи зможуть люди встигнути завершити процес ідентифікації до кінця року в таких умовах?

Ми пропонуємо у проєкті постанови запланувати проведення ідентифікації на наступний рік, щоб усі громадяни, які перебувають за межами країни, мали цілий рік для проходження цієї процедури до кінця 2025 року. Адже, навіть якщо ми затвердимо постанову в серпні чи вересні, знадобиться час, щоб люди дізналися про це і розібралися в деталях процедури, що може спричинити додатковий стрес. Проєкт був розроблений ще влітку, і ми активно обговорювали його з багатьма громадськими організаціями, щоб врахувати всі можливі нюанси та важливі аспекти.

- Тобто є імовірність, що питання ідентифікації для тих, хто перебуває за кордоном, може бути відтерміновано?

- В проєкті постанови, яку ми маємо ухвалити на Уряді до кінця цього року, пропонуємо впроваджувати цю норму тільки з 2025 року. Відповідно у людей буде цілий рік на проходженні фізичної ідентифікації.

Жінка з Луганська звертається з питанням. Вона повідомляє, що не отримує російську пенсію і свідомо відмовлялася від отримання російського паспорта. Спробувала пройти ідентифікацію через відеозв'язок, але зіштовхнулася з проблемами, внаслідок чого залишилася без фінансової підтримки. Хоча держава заявляє про продовження виплат пенсій для таких осіб, на практиці ситуація виглядає набагато складніше.

- Ми можемо здійснювати перекази лише на картки банків, що працюють в Україні.

Отже, фінанси наявні, проте фактично їх можна отримати лише на території, що перебуває під контролем?

Ви ж усвідомлюєте, що відкриття представництва Пенсійного фонду на території, яка тимчасово окупована, є неможливим.

Отже, коректніше буде стверджувати, що таким особам продовжують нараховувати кошти, а не виплачувати їх?

- Тут трохи різні питання. Конкретно по цій жінці я би просила, щоб ви дали нам більше інформації. Очевидно, що в дуже великій системи може трапитися якийсь збій. Всі люди, які пройшли фізичну ідентифікацію, мають право на подальші виплати. Але не все може залежати від Пенсійного фонду. Є питання, які окремо регулюються Національним банком, зокрема щодо безпеки операцій і доступу до карток з тимчасово окупованих територій. Наприклад, ми нарахуємо людині гроші, а їй заблокують банківську картку з причин, які не залежать від пенсійного законодавства чи рішень Кабміну. Тому тут потрібно брати кожен конкретний випадок і з'ясовувати, в чому причина.

Протягом останніх кількох місяців активно очікується затвердження регламенту, що стосується визнання стажу роботи за кордоном.

Так, цей документ також розроблений і планується затвердити до кінця року. Ми вже отримали заключення від державних установ і наразі вносимо фінальні корективи, щоб подати його на розгляд Кабінету Міністрів.

Досвід роботи, отриманий в Росії, в даний час не враховується при призначенні пенсії в Україні, згідно з новим законодавством.

Усі спільні зусилля з народними депутатами в рамках цього законодавства були спрямовані на встановлення єдиних правил зарахування трудового стажу для осіб, які працюють, але не роблять внески до пенсійної системи України. Ми чітко визначили пропорційний принцип: пенсії виплачуються лише за той стаж, за який були сплачені внески до Пенсійного фонду України.

Ми не послаблювали пенсійні умови для тих, хто працював у Росії. Це насправді сталося через дії Російської Федерації, яка скасувала угоду з нами.

- Чи є хоч якесь фінансування на виплату боргів по судових рішеннях? Наскільки реально взагалі припинити практику масових судових позовів? Бо чим більше реформ, тим більше з'являється ситуацій, коли людям доводиться судитися з Пенсійним фондом.

- Якщо говорити про проблеми судових спорів, я би поділила її на кілька складових. По-перше, є питання до самої гілки судової влади щодо перегляду розмірів пенсій. За останні п'ять років відбулось карколомне зростання кількості судових рішень. На початок 2019 року на розгляді було три тисячі справ, а зараз є приблизно 670 тисяч рішень. За п'ять років Пенсійний фонд виплатив приблизно 96 мільярдів гривень за судовим рішенням. Ще залишається заборгованість приблизно 74-75 мільярдів гривень. Тобто більшу половину того, що призначають суди, Пенсійний фонд виплачує. Але потрібно розуміти, за рахунок яких коштів це здійснюється. Держава може вирішити цю проблему тільки через збільшення доходів Пенсійного фонду. Це, повертаючись до попередніх тезисів нашої розмови, означає, що треба або збільшувати кількість платників податків, або кожен з нас має сплачувати більше податків. Але є й інше питання.

У нас найбільша частина судових рішень проти Пенсійного фонду стосується спеціальних категорій пенсіонерів. Це не звичайні пенсіонери, які отримують виплати по 3 тисячі гривень. Це пенсіонери, у яких, наприклад, була пенсія 23 тисячі гривень, а вони собі можуть відсудити через суд 50 тисяч гривень. І Пенсійний фонд виконує таке рішення одразу з поточної дати, тобто перераховує пенсію і виплачує її в новому розмірі. Але в нас часто може бути рішення, коли ще треба пенсію перерахувати за попередні 5, 10 років і доплатити заборгованість за цей час.

У такій ситуації, коли фінансові ресурси обмежені, Пенсійний фонд має два можливі шляхи дій. Перший варіант полягає у продовженні виплати пенсії особі з низьким доходом, для якої це, ймовірно, єдиний шлях отримання фінансових засобів. Другий варіант - погасити борг особі, яка вже отримала підвищення через суд і додатково вимагає доплату в кілька сотень тисяч, а іноді і мільйонів гривень. З точки зору соціальної справедливості та адекватності державної політики, очевидно, що перевага повинна надаватися першому варіанту. Це також відображено в нормативних актах. Спочатку необхідно забезпечити виплату поточних пенсій, а вже потім, за наявності фінансових можливостей, розглядати питання виплати боргів.

Протягом року ми можемо реально виділити приблизно 500 мільйонів гривень для покриття зобов'язань, які виникли внаслідок судових рішень, накладених на Пенсійний фонд України. Це не лише дозволяє збільшити розмір пенсії для окремих осіб, але й компенсувати їм різницю за попередні роки, які можуть сягати кількох або навіть багатьох років. Якщо загальна сума боргу складає 75 мільярдів гривень, то легко підрахувати, за який час Пенсійний фонд зможе розрахуватися з цим боргом.

Тому надзвичайно важливо здійснити перегляд законодавства, забезпечивши єдині справедливі умови, які виключають різні інтерпретації та виникнення колізій. Нам слід розробити чітке законодавство, яке буде зрозумілим як для громадян, так і для Пенсійного фонду та судових органів. У цьому контексті ми активно працюємо над створенням Соціального кодексу. Реформи в сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування є складовими частинами цього кодексу майбутнього. Крім того, важливо визначитися з новим суспільним договором. Чи дійсно держава не має права коригувати розміри виплат? Адже нині будь-яка зміна в цій сфері часто сприймається як обмеження прав і свобод громадян, навіть якщо ці виплати вже втратили свою актуальність, або ж існують більш нагальні соціальні проблеми, на які необхідно витрачати бюджетні кошти. Але що таке права та свободи? Чи можна вважати кожну соціальну виплату невід'ємним правом людини? Чи обмежуються наші уявлення про права лише фінансовими виплатами? Яка модель соціальної взаємодії формується в нашій країні? Чи прагнемо ми до патерналізму, чи навпаки, до моделі, коли держава намагається "відкупитися" від своїх громадян? Соціальна підтримка повинна полягати не лише в наданні малих виплат, а в створенні умов для повернення людей до самостійного життя після складних ситуацій. Тому ми прагнемо обговорити ці питання спільно з представниками судової влади, експертами, юристами та широкою громадськістю. Нам потрібно зрозуміти, що саме має включати в себе концепція соціальної підтримки та якою повинна бути візія соціальної держави. Суспільний договір завжди передбачає тривалу національну дискусію, і ця дискусія є надзвичайно важливою.