Оборонні розслідування: баланс між військовими потребами та юридичною точністю. | Коментарі Україна

Секретар Української Національної Спілки Письменників

Звідси запит на швидкий результат і поспішність у медійній активності. На цьому тлі активізація теми корупції в оборонному секторі закономірно привернула увагу -- суспільну і зовнішньополітичну. Водночас вона поставила одне ключове питання: чи зберігає саме політичний арбітраж держави довіру, коли самі дії влади викликають внутрішні суперечності?

Справи Лієва і виробників зброї: що не так?

7 липня 2025 року Олександру Лієву, який раніше очолював департамент військово-технічної політики Міністерства оборони, було висунуто обвинувачення. Згідно з даними слідства, він нібито сприяв постачанню непридатних для використання протитанкових ракетних комплексів (ПТРК) для Збройних сил на загальну суму понад 90 мільйонів гривень. Експертиза, проведена Службою безпеки України, підтвердила, що дані озброєння не відповідали встановленим технічним стандартам.

Лієву висунули звинувачення в перешкоджанні діяльності Збройних Сил України, службовій підробці та розтраті бюджетних коштів. Проте з матеріалів справи видно, що контракт на постачання ПТРК був укладений ще в березні 2022 року, за півроку до того, як Лієв отримав свою посаду. Приймання техніки проводила спеціальна комісія офіцерів, яка підтвердила її відповідність усім вимогам. У жовтні того ж року, вже займаючи посаду, Лієв лише підписав акт приймання-передачі, спираючись на висновки цієї комісії. Зрештою, після короткочасного утримання під вартою, його відпустили під особисте зобов'язання.

Цей епізод -- лише частина ширшої проблеми. Інша подібна справа -- постачання великокаліберних гвинтівок (антиматеріальної зброї) вартістю 363 млн грн. Весною 2022 року Міноборони уклало контракт на 1125 гвинтівок. За інформацією слідства, виробник поставив вироби у неповній комплектації, а посадовець МО погодив приймання без зменшення вартості. Збитки оцінили в понад 33 млн грн. Обом фігурантам оголошено підозру.

Проте в цій ситуації важливим є не лише юридичний аспект, а й реакція системи. Після того, як в медіа з'явилися дані про місце розташування виробника, підприємство стало мішенню для атак безпілотників ворога. Внаслідок цього частина виробничих потужностей була знищена, унікальні інженерні рішення втрачено, а саме підприємство виявилося в стані паралічу. Це створює парадокс: одна частина підрозділів Сил оборони продовжує успішно застосовувати цю зброю в бойових ситуаціях, визнаючи її важливість, тоді як інші — зупиняють виробництво і переслідують розробників.

Неповнота не означає непристосованість.

У контексті військових постачань під час повномасштабної війни термін "некомплектність" не слід ототожнювати з поняттям "непридатність". Відсутність певних елементів (таких як приціли, кріплення, захисні чохли тощо) може бути підставою для доопрацювання або доукомплектації, але не обов'язково веде до кримінальної відповідальності, особливо якщо основний виріб залишається придатним для використання і активно застосовується на фронті.

Правова держава передбачає баланс -- не лише між буквою і духом закону, а й між потребами безпеки та правосуддям. Якщо йдеться про зброю, яку замовили у найгарячіші місяці 2022 року, то критично важливо зважати на тодішні умови: обмеженість часу, нестабільні логістичні ланцюги, ризики зривів, нестачу комплектуючих. Застосування повноформатної юридичної процедури до тодішніх постачань без урахування реалій -- ризикує дати не правосуддя, а конфлікт між логікою тилу та логікою фронту.

Коли дії служби суперечать самі собі

У справах, подібних до описаних, відчувається системний розрив. Якщо та сама держава -- через свої силові структури -- з одного боку, визнає бойову ефективність розробки, а з іншого -- ініціює її кримінальне переслідування, -- це не просто дисонанс. Це сигнал, що арбітраж потребує узгодженості й довіри. Інакше у фронтовиків, конструкторів, бізнесу та інституцій виникає головне питання: на кого можна спиратися в умовах війни?

Це не означає, що не повинно бути контролю. Але контроль має враховувати контекст. Право має служити безпеці, а не ламати ті механізми, які цю безпеку забезпечують. Особливо -- якщо йдеться про внутрішнього виробника з унікальним досвідом і реальними результатами на полі бою.

Підсумок: не про довіру, а про послідовність

Історії Лієва та постачальника антиматеріальної зброї є не лише юридичними прикладами. Вони слугують важливими показниками того, наскільки ефективно функціонує держава в умовах війни. Чи здатна вона забезпечити злагоджену взаємодію між силовими структурами, виробниками та військовими? Чи може вона виявляти як випадкові помилки в документації, так і навмисні зловживання? І, що найголовніше, чи можна довіряти об’єктивності арбітражу, коли йдеться не лише про фінансові питання, а про безпеку країни? Адже, може статися так, що, як це було у ленінські часи, вийде: "формально правильно, а насправді - знущання!"

Цю тему знову піднімають як суспільство, так і військові, а також міжнародні партнери. Адже навіть найефективніша команда потребує не лише часу для розвитку, а й таких рішень, при яких розслідування не замінює раціональне мислення.